Постанова

від 10.07.2018 по справі 916/1538/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/1538/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Величко Т.А., Поліщук Л.В.

при секретарі - Колбасовій О.Ф.

за участю представників:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: ОСОБА_2

Від прокуратури: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт"

на рішення господарського суду Одеської області від 25.04.2018 року, суддя в І інстанції Щавинська Ю.М., повний текст якого складено 02.05.2018 року в м. Одесі,

за заявою: прокурора Одеської області про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Одеської області від 25.08.2016 року

у справі № 916/1538/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт"

до відповідача: Кодимської міської ради Одеської області

про визнання права власності, скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про права власності, скасування рішення про державну реєстрацію прав

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ТОВ "Стандарт" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Кодимської міської ради Одеської області та Кодимського районного управління юстиції Одеської області про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно - лазню площею 647,8 кв.м, що розташована за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Шевченка, 46; скасування рішення сесії Кодимської міської ради №1147-VІ від 30.04.2014 року про віднесення до спільної власності територіальної громади м. Кодима Одеської області приміщення міської лазні, розташованої за адресою: вул. Шевченка, 44, м. Кодима Одеської області; визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САК № 048843 від 31.10.2014 року - Банний комплекс, розташований за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Шевченка, 44; а також скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, індексний номер: 16902200 від 31.10.2014 року щодо реєстрації за територіальною громадою м. Кодима права власності на вищевказаний банний комплекс.

В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що відповідно до свідоцтва про права власності на нерухоме майно від 06.04.2007р. серії ЯЯЯ № 723658, виданого на підставі рішення виконкому Кодимської міської ради від 22.12.2006р. № 148, він є власником нерухомого майна загальною площею 1139 кв.м., розташованого в м. Кодима, вул. Шевченка, 46, до складу якого входить і спірна лазня площею 647,8 кв.м. Вказуючи те, що зазначена лазня, а також банний комплекс у м. Кодима по вул.. Шевченка, 44, на який відповідачу видано оспорюване свідоцтво про право власності, є одним і тим же нерухомим майном, позивач просив задовольнити позов.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.08.2016 року, що набрало законної сили, позов задоволено, визнано за ТОВ "Стандарт" право власності на нерухоме майно - лазню площею 647,8 кв.м, що розташована за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Шевченка, 46; скасовано рішення сесії Кодимської міської ради №1147-VІ від 30.04.2014 року "Про перелік майна територіальної громади м. Кодима, управління яким здійснює Кодимська міська рада" про віднесення до спільної власності територіальної громади м. Кодима Одеської області приміщення міської лазні, розташованої за адресою: вул. Шевченка, 44, м. Кодима, Одеської області; визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САК №048843 від 31.10.2014 року на Банний комплекс , розташований за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Шевченка, 44; скасовано рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, індексний номер: 16902200 від 31.10.2014 року щодо реєстрації за територіальною громадою м. Кодима права власності на Банний комплекс , розташований за адресою: Одеська область, Кодимський район, м. Кодима, вул. Шевченка, 44.

У березні 2018 року прокурор Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з заявою про перегляд рішення господарського суду Одеської області від 25.08.2016р. у даній справі за нововиявленими обставинами.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.04.2018 року заяву прокурора Одеської області про перегляд рішення господарського суду Одеської області від 25.08.2016р. за нововиявленими обставинами задоволено. Рішення господарського суду Одеської області від 25.08.2016р. по справі № 916/1538/16 скасовано. У задоволенні позову ТОВ "Стандарт" відмовлено. Задовольняючи заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, господарський суд виходив із наявності нововиявлених обставин, які у повному обсязі спростовують висновки суду, покладені в основу рішення від 25.08.2016р., враховуючи, що інші позовні вимоги були похідними від питання встановлення права власності ТОВ "Стандарт", яке оспорювалося Кодимською міською радою, суд вважав, що встановлений іншим судом факт фальшування доказу - рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради №148 від 22.12.2006р., є підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами з прийняттям рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ "Стандарт" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким визнати за позивачем право власності на нерухоме майно - лазню площею 647,8 кв.м, що розташована за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Шевченка, 46; скасувати рішення сесії Кодимської міської ради №1147-VІ від 30.04.2014 року про віднесення до спільної власності територіальної громади м. Кодима Одеської області приміщення міської лазні, розташованої за адресою: вул. Шевченка, 44, м. Кодима Одеської області; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САК № 048843 від 31.10.2014 року - Банний комплекс, розташований за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Шевченка, 44; а також скасувати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, індексний номер: 16902200 від 31.10.2014 року щодо реєстрації за територіальною громадою м. Кодима права власності на вищевказаний банний комплекс.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою позивач посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме: - прокурор не мав права вступати у справу на стадії перегляду рішення за нововиявленими обставинами; - у даній справі не має передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави; - позивач вважає, що висновок суду про те, що потреба у визнанні рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради №148 від 22.12.2006р. недійсним відсутня - є таким, що суперечить діючому законодавству.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Від Кодимської міської ради до апеляційного суду надійшли заперечення, в яких відповідач просить задовольнити апеляційну скаргу ТОВ Стандарт , скасувати рішення господарського суду Одеської області від 25.04.2018 року у справі, відмовити у задоволенні заяви прокурора Одеської області про перегляд рішення господарського суду Одеської області від 25.08.2016р. у даній справі за нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що дії прокурора схожі на перевищення та зловживання владою і службовими повноваженнями, оскільки подача заяви прокурором була ініційована політичними противниками Кодимського міського голови ОСОБА_4 із політичних мотивів та системно здійснюється в місті шляхом незаконної участі прокурора в політичних процесах у Кодимському районі всупереч передбаченій Законом забороні, на що господарський суд Одеської області не звернув уваги при задоволенні заяви прокурора Одеської області про перегляд рішення господарського суду Одеської області від 25.08.2016р. у даній справі за нововиявленими обставинами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін та прокурора, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 320 ГПК України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема, встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - Суд) процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження для виправлення помилок правосуддя, як така, не суперечить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) за умови відсутності зловживання (див. пп. 27 - 28 рішення від 18.11.2004 у справі "Правєдная проти Росії" N69529/01 та п. 46 рішення від 06.12.2005 у справі "Попов проти Молдови" N 2). Однак, при цьому Суд наголошує, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, потрібно тлумачити в світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує принцип верховенства права як частину спільної спадщини держав-учасниць. Одним із аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду (див. рішення Суду у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999). Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і нового рішення по суті. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин (див. п.п. 51 - 52 рішення Суду у справі "Рябих проти Росії" від 24.06.2003; ухвала Суду щодо прийнятності заяви N 62608/00 "Агротехсервіс проти України"; п.п. 42-44 рішення Суду у справі "Желтяков проти України" від 09.06.2011).

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним (див. пп. 27 - 34 рішення Суду у справі "Праведная проти Росії" від 18.11.2004).

Статтею 320 визначено вичерпній перелік підстав для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин.

При цьому, нововиявленими обставинами є матеріально-правові факти, що входять до підстав позову або висунутих проти нього заперечень іншої сторони та інші юридичні факти, що мають значення для вирішення спору. Тобто, це факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення прав та обов'язків осіб, які беруть участь у справі.

Отже, нововиявлена обставина це: юридичний факт, який передбачений нормами права і тягне виникнення, зміну або припинення правовідносин; юридичний факт, що має істотне значення для правильного вирішення даної конкретної справи. Якби нововиявлена обставина була відома суду під час винесення судового акта, то вона обов'язково вплинула б на остаточні висновки суду; юридичний факт, який існував на момент звернення заявника до суду з позовом і під час розгляду справи судом; юридичний факт, який не міг бути відомий ані особі, яка заявила про це в подальшому, ані суду, що розглядав справу.

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені.

Таким чином, виникнення нових доказів або зміна обставин після вирішення спору не можуть бути підставою для перегляду рішення за правилами розділу XIII Господарського процесуального кодексу України. Не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами. Не є нововиявленими обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, або які могли бути встановлені судом при виконанні ним вимог процесуального закону.

Як вказано у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили" від 27 лютого 1981 року за N 1, не можуть бути визнані нововиявленими нові, тобто такі, що виникли чи змінилися після постановлення рішення обставини, а також обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, касаційній скарзі або які могли бути встановлені при виконанні судом вимог процесуального закону.

Прийняття заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не означає обов'язкового скасування чи зміни рішення, що переглядається. Результат перегляду повинен випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення господарським судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається (п. 8.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" від 26.12.2011 року № 17).

Відтак, переглядаючи рішення суду першої інстанції з розгляду справи по суті за нововиявленими обставинами, місцевому суду належало встановити наявність встановленого вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факту надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі, які слугують виправленню помилки в судовому рішенні та не є скасуванням за формальними підставами (скасування для скасування).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Одеської області від 25.08.2016 року, що набрало законної сили, позов задоволено, визнано за ТОВ "Стандарт" право власності на нерухоме майно - лазню площею 647,8 кв.м, що розташована за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Шевченка, 46; скасовано рішення сесії Кодимської міської ради №1147-VІ від 30.04.2014 року "Про перелік майна територіальної громади м. Кодима, управління яким здійснює Кодимська міська рада" про віднесення до спільної власності територіальної громади м. Кодима Одеської області приміщення міської лазні, розташованої за адресою: вул. Шевченка, 44, м. Кодима, Одеської області; визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САК №048843 від 31.10.2014 року на Банний комплекс , розташований за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Шевченка, 44; скасовано рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, індексний номер: 16902200 від 31.10.2014 року щодо реєстрації за територіальною громадою м. Кодима права власності на Банний комплекс , розташований за адресою: Одеська область, Кодимський район, м. Кодима, вул. Шевченка, 44.

При цьому, суд першої інстанції встановив, що право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт" на приміщення лазні площею 647,8 кв.м. підтверджується свідоцтвом від 06.04.2007р. серії ЯЯЯ № 723658, виданим виконкомом Кодимської міської ради.

Вказане свідоцтво було видано на підставі рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради № 148 від 22.12.2006р., яким вирішено оформити право власності ТОВ Стандарт на нерухоме майно, розташоване по вул. Шевченка, 46 в м. Кодима та доручено Кодимському МБТІ видати свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомого майна та здійснити його реєстрацію в електронному реєстрі. При цьому суд зауважив, що вказане рішення, на підставі якого позивачу було видано свідоцтво про право власності на лазню, є чинним, жодних доказів на підтвердження протилежного матеріали справи не містять.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем було добросовісно набуто право власності на спірне майно. Разом з тим, факт невизнання права власності позивача з боку Кодимської міської ради підтверджується діями останньої щодо оформлення за собою права власності на банний комплекс за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Шевченка, 44.

Враховуючи викладене, з урахуванням того, що ТОВ "Стандарт" добросовісно набуто право власності на спірне нерухоме майно - лазню площею 647,8 кв.м., яка розташована за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Шевченка, 46, суд дійшов висновку про правомірність застосуванням норм ст. 392 ЦК України та необхідність задоволення заявлених позовних вимог щодо визнання за позивачем права власності.

Щодо вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 31.10.2014р. серії САК № 048343, виданого Реєстраційною службою Кодимського районного управління юстиції в Одеській області територіальній громаді м. Кодима в особі Кодимської міської ради на банний комплекс, загальною площею 647, 8 кв.м., що розташований за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Шевченко, буд. 44, а також рішення Кодимської міської ради №1147-VІ від 30.04.2014р. суд вказав наступне.

Оспорюване свідоцтво про право власності, згідно якого власником нерухомого майна - банного комплексу, загальною площею 647,8 кв.м., розташованого за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Шевченко, буд. 44, є територіальна громада м. Кодима в особі Кодимської міської ради, видано на підставі рішення Кодимської міської ради № 1147-VІ від 30.04.2014р. „Про перелік майна територіальної громади м. Кодима, управління яким здійснює Кодимська міська рада» .

Суд, враховуючи встановлення факту щодо ідентичності приміщення, з урахуванням попередніх висновків про визнання права власності та відсутність підстав для прийняття до територіальної громади м. Кодима чужої власності, визнав вимоги про визнання недійсним вищевказаного рішення такими, що підлягають задоволенню.

З урахуванням визнання судом недійсним рішення Кодимської міської ради №1147-VІ від 30.04.2014р., на підставі якого було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САК № 048843 від 31.10.2014р., суд дійшов висновку про необхідність задоволення також вимоги про визнання недійсним вказаного свідоцтва.

З огляду на скасування вищевказаного свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САК № 048843 від 31.10.2014р., на підставі якого було здійснено державну реєстрацію такого права, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вимоги щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, індексний номер: 16902200 від 31.10.2014р., щодо реєстрації за територіальною громадою м. Кодима права власності на вищевказаний „Банний комплекс» , суд також визнав такими, що підлягають задоволенню.

Звертаючись 21.03.2018 року в порядку норм ст. 320 ГПК України до господарського суду з заявою про перегляд зазначеного судового рішення за нововиявленими обставинами, прокурор як на нововиявлені обставини посилався на фактичні данні, що спростовують факти, які стали підставою для ухвалення спірного рішення, встановлені ухвалою Кодимського районного суду Одеської області від 13.02.2018р. у справі № 503/214/18, відповідно до якої звільнено ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015160320000393 від 19.06.2015 року закрито.

Таким чином, вказував прокурор, господарський суд Одеської області на підставі підроблених документів - рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради №148 від 22.12.2006р. "Про визнання та оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна в м.Кодима" та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.04.2007 року серії ЯЯЯ № 723658, що встановлено ухвалою Кодимського районного суду Одеської області від 13.02.2018р. у справі № 503/214/18, прийняв рішення від 25.08.2016 року у даній справі, яким задовольнив позовні вимоги ТОВ Стандарт та визнав за ним право власності на нерухоме майно - лазню, площею 647,8 кв.м, що розташована за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Шевченка, 46.

Вказана ухвала набрала законної сили 20.02.2018 року і заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подано прокурором до господарського суду 21.03.2018 року, тобто в межах строку встановленого п. 2 ч. 1 ст. 321 ГПК України.

Задовольняючи заяву прокурора про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Одеської області від 25.08.2016 року місцевий господарський суд дійшов висновку щодо наявності нововиявлених обставин, які у повному обсязі спростовують висновки суду, покладені в основу рішення від 25.08.2016р., враховуючи, що інші позовні вимоги були похідними від питання встановлення права власності ТОВ "Стандарт", яке оспорювалося Кодимською міською радою, суд вважав, що встановлений іншим судом факт фальшування доказу - рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради №148 від 22.12.2006р., є підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами з прийняттям рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про задоволення заяви прокурора про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Одеської області від 25.08.2016 року, з огляду на таке.

Так, судом установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що ухвалою Кодимського районного суду Одеської області від 13.02.2018р. у справі № 503/214/18 звільнено ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015160320000393 від 19.06.2015 року закрито.

Вказаною ухвалою встановлено наступні факти: - у квітні 2007 року, ОСОБА_5 будучи обраною головою Кодимської міської ради, здійснюючи функції представника влади та обіймаючи посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", тобто будучи службовою особою, умисно, достовірно знаючи, що виконавчий комітет Кодимської міської ради 22.12.2006 року не приймав рішення про визнання та оформлення права власності ТОВ "Стандарт" на Банний комплекс (приміщення бані та пральної), умисно підробила офіційний документ - рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради "Про визнання та оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна в м.Кодима" №148 від 22.12.2006 року шляхом часткової зміни його початкового змісту, що полягало у незаконному включенні загальної площі Банного комплексу (приміщення бані та пральної) та площі земельної ділянки, на якій він знаходиться, що призвело до незаконної видачі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.04.2007 року серії ЯЯЯ № 723658, внаслідок чого незаконно змінено власника Банного комплексу (приміщення бані та пральної), що спричинило тяжкі наслідки інтересам територіальної громади м. Кодима на загальну суму 94715 гривень, що становить 473 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України, а саме у службовому підробленні, тобто в іншому підробленні документу, що спричинило тяжкі наслідки.

- 06 квітні 2007 року ОСОБА_5, будучи обраною головою Кодимської міської ради, здійснюючи функції представника влади та обіймаючи посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", тобто будучи службовою особою, умисно, достовірно знаючи, що виконавчий комітет Кодимської міської ради 22.12.2006 року не приймав рішення про визнання та оформлення права власності ТОВ "Стандарт" на Банний комплекс (приміщення бані та пральної), в інтересах ТОВ "Стандарт", використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, в порушення вимог ст.20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", п.2.9, п.6.1 та 6.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 року, підписала Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06.04.2007 року серії ЯЯЯ № 723658, внаслідок чого незаконно змінено власника Банного комплексу (приміщення бані та пральної), що спричинило тяжкі наслідки інтересам територіальної громади м. Кодима на загальну суму 94715 гривень, що становить 473 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, а саме у зловживанні службовим становищем, тобто в умисному, в інтересах третіх осіб, використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки.

- підозрювана ОСОБА_5 в підготовчому судовому засіданні підтвердила фактичні обставини вчиненого нею кримінального правопорушення.

- підозрюваній ОСОБА_5 роз'яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України є звільненням від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими підставами, на що ОСОБА_5 зазначила суду, що вона розуміє ці обставини і просить звільнити її від кримінальної відповідальності за спливом строку притягнення до кримінальної відповідальності.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлений ухвалою Кодимського районного суду Одеської області від 13.02.2018р. у справі № 503/214/18 факт фальшивості рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради Одеської області від 22.12.2006р. № 148 "Про визнання та оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна в м.Кодима", а також виданого на його підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.04.2007 року серії ЯЯЯ № 723658, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарський суду про те, що фактично викладені у рішенні від 25.08.2016 року висновки суду щодо правомірності набуття ТОВ Стандарт права власності на спірне нерухоме майно - лазню площею 647,8 кв.м., яка розташована за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Шевченка, 46, на підставі рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради № 148 від 22.12.2006р., яким вирішено оформити право власності ТОВ Стандарт на нерухоме майно, розташоване по вул. Шевченка, 46 в м. Кодима та доручено Кодимському МБТІ видати свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомого майна та здійснити його реєстрацію в електронному реєстрі, а також вищевказаного свідоцтва про право власності на нерухоме майно, були зроблені на підставі фальшивих письмових доказів, що потягло за собою ухвалення незаконного рішення у даній справі.

З цих же підстав колегія суддів не приймає до уваги безпредметні посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на те, що необхідною передумовою перегляду справи за нововиявленими обставинами є визнання рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради від 22.12.2006р. № 148 недійсним, оскільки зазначене рішення оцінюється судом як доказ, у редакції доданій позивачем до своєї позовної заяви на підтвердження пред'явлених вимог, а факт фальшивості цього письмового доказу встановлений вищевказаною ухвалою Кодимського районного суду Одеської області.

Судом першої інстанції цілком правомірно відхилено твердження позивача щодо чинності рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради від 22.12.2006р. №148 "Про визнання та оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна в м. Кодима", на підставі якого було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06.04.2007р. серії ЯЯЯ №723658, та відсутності доказів протилежного, з огляду на встановлений вищевказаною ухвалою Кодимського районного суду факт його фальшивості, у зв'язку з чим необхідність визнання цього рішення недійсним відсутня, оскільки наданий позивачем при первісному розгляді справи доказ є фальшивим, отже нікчемним.

У зв'язку з цим не заслуговують на увагу також доводи позивача про те, що рішення господарського суду Одеської області від 25.08.2016р. не є правовстановлюючим документом, а відповідно свідоцтво про право власності від 06.04.2007р. Серії ЯЯЯ №723658 є дійсним та не скасоване, оскільки такі доводи не є визначальними при вирішенні питання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Стосовно твердження скаржника щодо відсутності у прокурора підстав для звернення до суду з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді.

Статтею 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами від 26.12.2011р. № 17, за змістом статті 113 ГПК і частини четвертої статті 37 Закону України "Про прокуратуру" судове рішення може бути переглянуто за нововиявленими обставинами, зокрема, за заявою Генерального прокурора України, його першого заступника та заступника, прокурора Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя і прирівняних до них прокурорів.

У зв'язку з цим слід мати на увазі, що згідно з частиною першою статті 29 ГПК прокурор може за своєю ініціативою вступити у порушену за позовом інших осіб справу на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів держави. З метою вступу у справу прокурор може звернутися, зокрема, із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. Отже, прокурор може повідомити господарський суд і взяти участь у перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами і у випадках, коли заява про такий перегляд вже прийнята судом. При цьому участь у розгляді справи може взяти й інший прокурор, а не той, який подавав заяву про перегляд судового рішення, і не обов'язково належний до названих у частині четвертій статті 37 Закону України "Про прокуратуру".

Статтею 24 Закону України "Про прокуратуру" передбачено право прокурора на подання позовної заяви (заяви) в порядку господарського судочинства, внесення апеляційної чи касаційної скарги на судові рішення господарських судів, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України.

У відповідності до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Обираючи форму представництва прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Таким чином, підставами для представництва прокурором в суді законних інтересів держави є порушення або загроза порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересу держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звертаючись до суду з заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, прокурор Одеської області обґрунтував наявність порушень інтересів держави, а також зазначив підставу для звернення до суду, що захист цих інтересів не здійснюється Кодимською міською радою Одеської області.

При цьому, прокурор вказав, що порушення інтересів держави полягає в тому, що Кодимською міською радою, як відповідним органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, неналежним чином здійснювався захист інтересів держави в сфері володіння, розпорядження об'єктами комунальної власності, що призвело до тяжких наслідків, зокрема незаконного відчуження комунального майна територіальної громади м. Кодима, у зв'язку з чим наявні підстави для вжиття органами прокуратури заходів представницького характеру у формі внесення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Колегія суддів враховує, що після набрання ухвалою Кодимського районного суду Одеської області від 13.02.2018р. у справі № 503/214/18 законної сили, Кодимською міською радою не вживалися заходи для звернення до суду у встановлений п. 2 ч. 1 ст. 321 ГПК України строк з заявою про перегляд судового рішення у даній справі за нововиявленими обставинами, навпаки, остання заперечує проти задоволення заяви прокурора.

Колегія суддів враховуючи приписи ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ст. 53 ГПК України зазначає, що процесуальне представництво прокурором інтересу держави не може бути поставлено у формальну залежність від позивача, процесуальна позиція якого не співпадає з представленим прокурором державним інтересом. Відтак прокурор правомірно звернувся до місцевого суду з заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, оскільки підстава для представництва інтересів держави у даному випадку полягає у захисті прав та інтересів територіальної громади м. Кодима.

Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Кодимська міська рада.

При цьому статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста Кодима, як власник спірного об'єкта нерухомості, делегує Кодимській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Ухвалою Кодимського районного суду Одеської області від 13.02.2018р. у справі № 503/214/18 встановлено факт підробки посадовою особою виконавчого комітету Кодимської міської ради рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради від 22.12.2006р. №148 "Про визнання та оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна в м. Кодима" та виданого на його підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.04.2007р. серії ЯЯЯ №723658, внаслідок чого було незаконно змінено власника спірного нерухомого майна, що спричинило тяжкі наслідки інтересам територіальної громади м. Кодима.

Таким чином, здійснення посадовими особами Кодимської міської ради права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може оцінюватись вираженням волі територіальної громади.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин даної справи колегія суддів вважає, що прокурор правомірно звернувся з даною заявою до місцевого господарського суду, оскільки підстава для представництва інтересів держави у даному випадку полягає у захисті права територіальної громади міста Кодима володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй. Нерухоме майно, що є у комунальній власності територіальних громад, - це одна із складових матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. ст. 1, 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Колегія суддів також вважає, що у спірних правовідносинах не вбачається порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

§ 1 ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Колегія суддів зазначає, що Конвенція має сприйматись як „живий інструмент» , її положення мають тлумачитись динамічно, тобто, одне й те саме положення в різних історичних умовах цілком може втрачати свою актуальність. Слід враховувати, що рішення ЄСПЛ стосуються конкретної справи, в яких іноді використовуються концепції, не відомі українській правовій системі, що ускладнює застосування висновків у конкретній справі до окремої справи, що розглядається судом України.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави (територіальної громади).

Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України від 29.06. 2004р. №1906-ІV «Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності , як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

У даній справі з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності ТОВ Стандарт критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном.

Перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Одеської області від 25.08.2016 року, яким на підставі фальшивих (підроблених) письмових доказів визнано за ТОВ "Стандарт" право власності на спірне нерухоме майно - лазню площею 647,8 кв.м, що розташована за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Шевченка, 46, відповідає критерію законності: перегляд зазначеного рішення здійснюється на підставі статті 320 ГПК України у зв'язку з безпідставним неправомірним заволодінням майном територіальної громади м. Кодима, норма якої відповідає вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційний текст якої є публічним та загальнодоступним. Сумніви та уявлення відповідача щодо правильності тлумачення та застосування цієї норми судом не можуть свідчити про незаконність втручання у право на мирне володіння майном.

Крім того, з огляду на положення статей 1, 16 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй. Нерухоме майно, що є у комунальній власності територіальних громад, - це одна зі складових матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування.

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям нерухомого майна з комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) вибуття майна з власності територіальної громади цьому суспільному інтересу не відповідає.

Крім того, ЄСПЛ визнає за державою право користуватися значною свободою (полем) розсуду при визначенні суспільного інтересу в контексті втручання в право мирного володіння майном. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала заходів втручання. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (рішення від 2 листопада 2004 року в справі Трегубенко проти України ).

У даній справі "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою переглянути рішення господарського суду Одеської області від 25.08.2016 року за нововиявленими обставинами є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права комунальної власності, захист такого права шляхом повернення до комунальної власності її об'єкту, який був переданий ТОВ Стандарт внаслідок порушення чинного законодавства при відчуженні комунального майна.

Згідно з ч. 6 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Відповідно до ст. 73 цього Закону, акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень.

Отже, рішення виконавчого органу місцевого самоврядування - це акт реалізації конституційних повноважень органу місцевого самоврядування. Тому для держави і суспільства незаперечний інтерес становить повага до такого рішення, визнання обов'язковості його виконання, довіра до прийнятих виконавчими комітетами рішень.

У даній справі судом установлено, що з метою неправомірного вибуття нерухомого майна з володіння територіальної громади було використано незаконне (підроблене) рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради. З огляду на зазначене, суспільний інтерес у вимогах прокурора щодо втручання в право власності позивача полягає також у забезпеченні додержання однієї з основних засад організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування - обов'язковості рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень, в утвердженні принципів поваги і довіри до таких рішень, у формуванні правозастосовної практики, яка унеможливлює використання незаконних рішень виконавчих органів місцевого самоврядування для неправомірного заволодіння майном.

Отже, встановлені судом під час розгляду справи обставини й факти, з огляду на зміст поняття суспільного , публічного інтересу у вимогах прокурора, не дають підстав для висновку про порушення принципу пропорційності .

Отже, вимоги прокурора про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не можуть вважатися такими, у зв'язку із задоволенням яких порушується § 1 ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, через дотримання принципу законності втручання у право на мирне володіння майном, відповідності такого втручання суспільному інтересу, його пропорційності.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання права.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, за правилами статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України щодо визнання права власності є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Захист права власності шляхом його визнання у судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по - перше, підтвердження у судовому порядку своїх прав на майно, шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по - друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь - які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна. Відтак, до предмета доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно - правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Таким чином, враховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що обґрунтовуючи підстави свого позову позивач вказував те, що відповідно до свідоцтва про права власності на нерухоме майно від 06.04.2007р. серії ЯЯЯ № 723658, виданого на підставі рішення виконкому Кодимської міської ради від 22.12.2006р. № 148, він є власником нерухомого майна загальною площею 1139 кв.м., розташованого в м. Кодима, вул. Шевченка, 46, до складу якого входить і спірна лазня площею 647,8 кв.м. Вказуючи те, що зазначена лазня, а також банний комплекс у м. Кодима по вул. Шевченка, 44, на який відповідачу видано оспорюване свідоцтво про право власності, є одним і тим же нерухомим майном, позивач просив задовольнити позов.

З огляду на встановлену судом наявність нововиявлених обставин, які у повному обсязі спростовують висновки суду, покладені в основу рішення від 25.08.2016р. про задоволення позову, враховуючи, що решта позовних вимог були похідними від вимоги про визнання права власності ТОВ "Стандарт", яке оспорювалося Кодимською міською радою, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого суду про те, що встановлений ухвалою Кодимського районного суду Одеської області від 13.02.2018р. у справі № 503/214/18 факт фальшивості письмових доказів, поданих позивачем в обґрунтування пред'явлених вимог, - рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради від 22.12.2006р. №148 "Про визнання та оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна в м. Кодима" та виданого на його підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.04.2007р. серії ЯЯЯ №723658, є підставою для скасування вищевказаного судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 12402 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 25 квітня 2018 року у справі № 916/1538/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 13.07.2018р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Величко Т.А.

ОСОБА_6