Ухвала

від 12.06.2007 по справі 25/423-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

25/423-А

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 12.06.07 р.          № 25/423-А

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Сотнікова С.В.

 суддів:             

 при секретарі:          

 За участю представників:

 від позивача - Сливоцький Р.В. – предст.;

 від відповідача - Сименюк І.Ю. – предст., Андрющенко Н.М. – предст., Шевчук О.М. – предст.;

від прокуратури: Гаврилова І.А. – помічник прокурора;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна податкова інспекція у Подільському р-ні м. Києва

 на постанову Господарського суду м.Києва від 21.12.2006

 у справі № 25/423-А   

 за позовом           Відкрите акціонерне товариство "Експериментальний механічний завод"

 до           Державна податкова інспекція у Подільському р-ні м. Києва

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача            

 про          визнання нечинним рішення

 за участю           Прокуратури Подільського району м. Києва

03.04.2007р., 17.04.2007р., 24.04.2007р., 15.05.2007р., 22.05.2007р., 29.05.2007р., 06.06.2007р. в судовому засіданні оголошувалась перерва відповідно до ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

ВСТАНОВИВ:

 Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.12.2006р. у справі

№ 25/423-А відмовлено відповідачу в забезпеченні доказів згідно поданої заяви.

Постановою Господарського суду м. Києва від 21.12.2006р. у справі

№ 25/423-А позов задоволено повністю. Визнано нечинним рішення Державної податкової інспекції у Подільському   районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000552202/0 від 29.06.2006р. Стягнуто з рахунків Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства “Експериментальний механічний завод” 3,40 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати, постановити нову з направленням справи до суду першої інстанції для задоволення заяви відповідача про забезпечення доказів, з підстав порушення норм процесуального права, а саме ч. 4 ст. 11, ст. 49, ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, прийняти нову, якою в позові відмовити з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” та статей 69, 71, 79, 159 КАС України. Апелянт зазначає, що позивачем здійснювались розрахунки з нерезидентом без участі уповноваженого банку, що є порушенням зазначеної статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”.

Позивачем надано заперечення на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити постанову суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

В судовому засіданні відповідачем заявлено клопотання про залучення Головне управління Національного банку України по м. Києву та Київській області в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Відповідно до ст. 53 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

Колегія суддів вважає заявлене клопотання необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки в ньому не вказано яким чином рішення у даній справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов'язки структурного підрозділу Національного банку України.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зупинення провадження у даній справі до остаточного вирішення справи № 28/471-А за позовом ДПІ у Подільському районі міста Києва про визнання недійсним договору укладеного між ВАТ “Експериментальний механічний завод” та підприємцем Морозовою Оксаною Володимирівною.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Застосовані згідно оспорюваного рішення, штрафні санкції визначені саме за порушення позивачем валютного законодавства, зокрема у сфері здійснення розрахунків з нерезидентом, тому визнання недійсним укладеного договору не буде впливати на вирішення даного спору, оскільки висновки акту перевірки ґрунтуються саме на наявності порушень валютного законодавства.

Підставою для зупинення провадження у справі згідно п. 3 ч. 1 ст. 156 КАС України є саме неможливість вирішення даної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку адміністративного, конституційного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, та зважаючи на викладене вище наявність спору про визнання недійсною угоди не є такою обставиною.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 25/423-А.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено виїзну планову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ “Експериментальний механічний завод” за результатами якої складено Акт № 78-23/305-00110734 від 16.06.2006р.

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000552202/0 від 29.06.2006р., яким за порушення абз. 1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, відповідно до ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 21625877,22 грн.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем абзацу 1 ст. 7 Декрету, а саме - здійснення розрахунків у готівковій формі за договорами купівлі-продажу від 01.07.2003 № 01-07-Я та № 03/01-Я від 03.01.2005 з нерезидентом через касу продавця та без участі уповноваженого банку.

Зазначене порушення було встановлене на підставі прибуткових касових ордерів (том-додаток а.с. 10-152), за якими надійшло до каси підприємства 21625877,22 грн. від нерезидента Приватного підприємця без створення юридичної особи Морозової О.В. (Росія) за зазначеними договорами купівлі-продажу.

Згідно п. 3.1 вказаних вище договорів купівлі-продажу покупець виконує передоплату за товар шляхом внесення грошових коштів до каси продавця або на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно ч. 1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” (далі – Декрет) у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

Відповідно до спільного Інструктивного листа Національного банку України та Кабінету Міністрів України від 26.04.93р. №19029/730  “Щодо порядку розрахунків з країнами зони функціонування рубля” – тобто країнами – суб'єктами колишнього СРСР, за виключенням Естонії, положення абзацу першого ст. 7 Декрету щодо використання у розрахунках між резидентами і нерезидентами іноземної валюти не розповсюджується на розрахунки з резидентами країн зони функціонування рубля, які можуть здійснюватися в українських карбованцях, якщо це передбачено контрактами.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно ст. 14 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” № 959-XII від 16.04.1991р. всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Пунктом 3.3 статті 3 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Згідно п. 4.13 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 26.03.1998р. № 119, на території України сплата резидентами та нерезидентами зборів та здійснення платежів готівкою у випадках, не передбачених цими Правилами, проводиться у гривнях, а за умови наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті (пункт 4.13 в редакції Постанови Національного банку № 357 від 20.08.2001р.).

Таким чином, здійснення платіжних операцій нерезидентом (ПП Морозовою О.В.) за договорами купівлі-продажу, укладених з позивачем, відповідає ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п. 3.3 ст. 3 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” та п. 4.13 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України.

Проте, згідно ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торгівельного обороту використовуються як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Декрету здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.   

Разом з цим, згідно з частиною 4 статті 5 зазначеного Декрету, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, та визначено виключний перелік операцій, що потребують індивідуальних ліцензій. До вказаного переліку не включено операції з розрахунків у валюті України між резидентами та нерезидентами.

З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що абзацом першим ст. 7 Декрету встановлений порядок розрахунків в іноземній валюті і вимоги про проведення розрахунків між резидентом і нерезидентом через уповноважений банк стосуються саме таких розрахунків, що прямо передбачено в даній нормі. Оскільки розрахунки між позивачем і нерезидентами здійснені не в іноземній валюті, а в національній валюті України, то висновки відповідача про обов'язок проведення таких розрахунків через уповноважений банк не ґрунтуються на вимогах Декрету.

Щодо апеляційної скарги відповідача на ухвалу Господарського суду м. Києва від 21.12.2006р. у справі № 25/423-А, якою відмовлено в забезпеченні доказів згідно поданої заяви, колегія суддів відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем подано заяву про забезпечення доказів шляхом витребування від позивача документів - ветеринарних довідок, ветеринарних свідоцтв, ветеринарних сертифікатів, відповідно до яких за договорами купівлі-продажу № 01-07-я від 01.07.2003р. та №03/01-Я від 03.01.2005р. платник податків передавав нерезиденту (індивідуальному підприємцю Морозовій О.В. без створення юридичної особи) продукцію.

Відповідно до ст. 73, 75 КАС України  особи, які беруть участь у справі та обґрунтовано вважають, що надання потрібних доказів стане згодом неможливим або ускладненим, мають право просити суд забезпечити ці докази. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що надання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази, або з якою метою потрібно їх забезпечити.

Відповідачем вимоги зазначених статей не додержано, не визначено у заяві які саме обставини справи витребувані докази підтверджують. Крім того, при проведенні перевірки відповідачем такі документи від позивача не вимагались та не досліджувались.

Разом з тим, ветеринарні довідки, ветеринарні свідоцтва, ветеринарні сертифікати як докази не мають значення для вирішення даної справи, оскільки підтверджують лише якість продукції, відповідність її державним вимогам та стандартам, що не є предметом спору у даній справі, крім того, такі документи не є первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Згідно ст. 70 КАС України  належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За таких обставин, судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволені зазначеної заяви.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянтом не надано судам першої та апеляційної інстанції беззаперечних доказів на підтвердження правомірності прийняття оскаржуваних рішень, в той же час позивачем повно доведено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова Господарського суду міста Києва від 21.12.2006р. у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для її скасування або зміни не вбачається.

Керуючись статтями 198, 200, 205, 206, 209  Кодексу адміністративного судочинства України Київський апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

 Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Подільському районі

м. Києва залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва  від 21.12.2006р. у справі  № 25/423-А залишити без змін.

Постанову Господарського суду міста Києва  від 21.12.2006р. у справі  № 25/423-А залишити без змін.

Матеріали справи № 25/423-А повернути Господарському суду міста Києва.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим  рішенням  суду апеляційної інстанції.

 Головуючий суддя          

 Судді