Ухвала

від 06.06.2007 по справі 14/350-4690

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

14/350-4690

       ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

УХВАЛА

06.06.07                                                                                           Справа  № 14/350-4690

Львівський апеляційний господарський суд,  в складі колегії:

головуючого-судді:                  Бойко С.М.,

суддів:                                         Бонк Т.Б.,

                                                    Марко Р.І.,

при секретарі   Чаплик І.,

з участю представників:

від позивача      з»явився,

відповідача       не  з»явився,

розглянув апеляційну скаргу Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції, м.Бережани

на постанову господарського суду Тернопільської області від 02.02.2007 року, суддя Руденко О.В., в справі № 14/350-4690,

за позовом торгово-роздрібного об»єднання  Бережанського райСТ, м.Бережани

до відповідача: Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції, м.Бережани

про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.10.2006 року №0000272301/2/3495 та №0000282301/2/3495,

                                                             в с т а н о в и в :

постановою господарського суду Тернопільської області від 02.02.2007 року задоволено позов торгово-роздрібного об»єднання  Бережанського райСТ до Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції та скасовано  податкові повідомлення-рішення від 20.10.2006 року №0000272301/2/3495, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1440 грн. за невключення до складу скоригованих валових доходів  у 4-му кварталі 2004 року сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податків у звітному періоді, та №0000282301/2/3495, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 14170,5 грн. за безпідставне  заниження податкового зобов'язання з ПДВ за операцією із безоплатної передачі Бережанському РайСТ будівлі торгового центру „Східний”.

Постанова суду мотивована тим, що податковим органом безпідставно  ототожнено    поняття поворотної фінансової допомоги із пайовим внеском членів споживчого товариства, що наявне в спірному випадку, а тому необґрунтовано донараховано  податку на прибуток в розмірі 1440 грн., оскільки внесені додаткові пайові внески не повинні включатись до складу валового доходу. Щодо податку на додану вартість, то судом зазначено, що будівля торгового центру „Східний” не передавалась безоплатно Бережанському райСТ, а лише на його баланс, що не пов»язано з переходом права власності, а отже дана операція не  є поставкою товару і відповідно  об»єктом оподаткування з ПДВ.

В апеляційній скарзі скаржник (відповідач)  просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповного з»ясування судом обставин справи, апелюючи тим, що спірні рішення прийняті на підставі акту, яким зафіксовано факт невключення позивачем до складу скоригованих валових доходів  у 4-му кварталі 2004 року сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податків у звітному періоді, та факт заниження позивачем податкового зобов'язання з ПДВ за операцією із безоплатної передачі Бережанському РайСТ будівлі торгового центру „Східний”.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що податковим органом зроблено безпідставний висновок про наявність у позивача поворотної фінансової допомоги, оскільки спірні кошти є  пайовим внеском членів споживчого товариства, а тому не повинні включатись до складу валового доходу.

Щодо податку на додану вартість, то в спірному випадку будівля торгового центру „Східний” не передавалась безоплатно Бережанському райСТ, а лише на його баланс, що не пов»язано з переходом права власності, а отже дана операція не  є поставкою товару і відповідно  об»єктом оподаткування з ПДВ.

Представник  відповідача на проголошення постанови  в судове засідання не з”явився, а тому суд вважає за можливе  розгляд справи завершити без його участі за наявних в справі документів про права і обов”язки сторін.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін з їх участю на засіданні, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 20.10.2006 року №0000272301/2/3495, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1440 грн., в тому числі 960 грн. за основним платежем та  480 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, є виявлений актом перевірки від 21.07.2006 р. за №145/23-134/21142431 факт порушення позивачем п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме невключення до складу скоригованих валових доходів  у 4-му кварталі 2004 року сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податків у звітному періоді, що залишається неповернутою на кінець такого звітного періоду в розмірі 3840 грн., а відтак і заниження податку на прибуток в розмірі 960 грн.

Проте, зроблені податковим органом висновки в акті перевірки не відповідають встановленим обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Відповідно до п.п.1.22.2 п.1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами, а згідно п.1.28 вказаної статті інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно.

Як вбачається з Статуту позивача, останній створений рішенням правління Бережанського РайСТ, як самостійний структурний підрозділ районного споживчого товариства, тобто є підприємством споживчої кооперації, а тому діє на підставі Законів України „Про кооперацію”, “Про споживчу кооперацію” та Положення “Про організацію пайового господарства споживчої кооперації України” (п.п. 1.1,1.2,  1.4 Статуту).

Відповідно до ст.1 Закону України „Про споживчу кооперацію” споживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану, а згідно Закону України „Про кооперацію” одним із джерел формування майна кооперативу являється пайовий фонд що формується із пайових внесків його членів.

Пунктом 1.3 Положення “Про організацію пайового господарства споживчої кооперації України” визначено, що пайовий капітал є сукупністю обов'язкових та додаткових (добровільний  грошовий  чи  інший майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу понад пай у пайовому фонді кооперативу, - Закон України „Про кооперацію)  пайових внесків членів споживчого товариства. Розмір пайового капіталу не є постійною величиною, не зазначається в статуті споживчого товариства і змінюється відповідно до сплати чи повернення членами споживчих товариств пайових внесків.

Відповідно до п.п.5.3.2 вказаного Положення передбачено, що всі члени товариства вносять додаткові пайові внески на поповнення власних обігових коштів безпосередньо в касу товариства.

Судом встановлено, що відповідно до наведених вище норм членами товариства вносились в касу позивача додаткові пайові внески у розмірах, що зазначені у прихідних касових документах (а.с.62-64).

Як нормами Закону України „Про кооперацію”, так і Положенням обумовлено, що член споживчого товариства мають право одержувати частку прибутку, що розподіляється за результатами господарської діяльності між членами споживчого товариства відповідно до їх пайового внеску.

Відповідно до вимог п.п.4.2.5 п.4.2 ст.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не включаються до складу валового доходу суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій чи реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.

З наведеного суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що внесені додаткові пайові внески не повинні включатись до складу валового доходу, а тому податковим органом безпідставно ототожнено поняття поворотної фінансової допомоги із пайовим внеском членів споживчого товариства, а відповідно і визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток згідно податкового повідомлення –рішення від 20.10.2006 року №0000272301/2/3495.

Підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 20.10.2006 року №0000282301/2/3495, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 14170,5 грн., в тому числі 9447 грн. за основним платежем та  4723,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, є виявлений актом перевірки від 21.07.2006 р. за №145/23-134/21142431 факт порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.5  п.7.4 ст.7, п.4.2 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість”, а саме заниження у березні 2005 року податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 9447 грн. за операцією із безоплатної передачі Бережанському РайСТ будівлі торгового центру „Східний”, вартістю 47235 грн.   

Як вбачається з матеріалів справи, постановою правління Бережанського Рай СТ від 30.12.2004 року  №95 вирішено передати будівлю торгового центру „Східний”, вартістю 47235 грн., районному споживчому товариству на баланс, а тому, зважаючи на те, що згідно із п.3.1 , п.4.2 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість” операції з безоплатної передачі товарів є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, податковим органом зроблено висновок, що позивач за вказаною операцією зобов'язаний нарахувати суми податку на додану вартість та сплатити їх до бюджету у встановленому порядку та розмірах.

Проте, такий висновок податкового органу також не відповідає встановленим обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Відповідно до  п.3.1 ст.3 Закону України „Про податок на додану вартість” об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, а згідно п.1.4 ст.1 вказаного закону поставка товарів –це  будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів.

Судом встановлено та податковим органом не заперечується факт того, що позивач був власником 78/100 нежитлової будівлі –магазину, який знаходиться у м.Бережани по вул.Л.Українки 15 „а” загальною площею 348, 6 кв.м. Право власності  позивачем набуте на підставі договору купівлі –продажу приміщення, яке підлягає продажу, шляхом викупу від 12.11.1997 року (а.с.74-76).    В  наступному згідно договору купівлі –продажу від 25.06.2005 року  позивачем, а не Бережанським РайСТ відчужено наведене вище нежитлове приміщення фізичній особі за ціною 181 750 грн. При цьому у пункті 8 вказаного договору зазначено, що продавець (Торгово - роздрібне об'єднання  Бережанського РайСТ), гарантує, що вказані 78/100 частин нежитлової будівлі на момент укладення правочину нікому іншому не продані, не подаровані, іншим способом не відчуженні, прав у третіх осіб щодо них не має, у статутний фонд інших юридичних осіб вони не внесені.

Відповідно до п. 3 наказу Міністерства фінансів України “Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку” від 31.03.1999 № 87 баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, звітом про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал, визначення складу і вартості майна. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства, а відтак і не може являтись правовстановлюючою підставою виникнення права власності або інших прав на майно.

Наведене свідчить про необгрунтованість висновку Бережанської МДПІ про те, що на підставі   постанови правління Бережанського РайСТ від 30.12.2004 року №95 позивачем безоплатно право власності на зазначену вище будівлю передано іншому суб'єкту господарювання.

Таким чином перехід права власності на спірне приміщення, а відтак і виникнення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, відбувся не в березні, а в червні 2005 року, не на підставі постанови правління Бережанського РайСТ від 30.12.2004 року №95, а згідно із договором від 25.06.2005 року, об'єкт передано у власність не Бережанському РайСТ, а фізичній особі Драган С.В.

Відповідно до ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій  покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З наведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог та скасування  податкового повідомлення-рішення від 20.10.2006 року №0000282301/2/3495, оскільки податковим органом не доведено правомірність визначення податкового зобов'язання з ПДВ позивачу за березень 2005 року.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування постанови місцевого суду є безпідставними.

Постанова місцевого суду прийнята у відповідності з вимогами  діючого законодавства, а тому підстав для її скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 КАС України, суд,                

                                                              ухвалив:

постанову господарського суду Тернопільської області від 02.02.2007 року в справі за номером 14/350-4690 залишити без змін, а апеляційну скаргу  Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції –без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя:                                              С.М.Бойко

Судді:                                                                      Т.Б.Бонк

                                                                                 Р.І.Марко