Постанова

від 19.07.2018 по справі 904/1446/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2018 року м. Дніпро Справа № 904/1446/18

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

головуючого судді Кощеєва І.М. ( доповідач ),

суддів: Широбоковой Л.П., Кузнецовой І.Л.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГІЯ-СЕРВІС"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2018 р.

( суддя: Загинайко Т.В., м. Дніпро, повний текст рішення підписано 15.05.2018 р. ) у справі:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГІЯ-СЕРВІС"

м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЕНЕРГО ГРУП"

м. Дніпро

про стягнення заборгованості 59 038 грн. 75 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія-Сервіс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго Груп" 59 038 грн. 75 коп., що складає 51 182 грн. 40 коп. - основного боргу, що виник внаслідок непоставки товару, оплаченого згідно рахунку від 30.03.2017 р. № 13, 6 136 грн. 77 коп. - інфляційних втрат та 1 719 грн. 58 коп. - 3 % річних.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2018 р. у справі № 904/1446/18 в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову суд виходив з того, що на момент розгляду спору, строк по виконанню зобов'язання щодо поставки товару Відповідачем Позивачу не настав, у зв'язку із відсутністю терміну поставки товару.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГІЯ-СЕРВІС" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріалнього права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2018 р. у справі № 904/1446/18 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Позивача задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги Позивач посилається на те, що судом першої інстанції належним чином не була досліджена обставина, що стосується не визначення строків поставки товару.

Так, Скаржник зазначає на тому, що оскільки укладення договору відбувалося у спрощений спосіб, то відповідно всі істотні умови договору були узгоджені Сторонами шляхом обміну телефонними дзвінками та обміну повідомленнями через електронну пошту.

Скаржник зауважує на тому, що шляхом усної домовленості було погоджено дату поставки впродовж двох тижнів з дати перерахування Скаржником коштів згідно рахунку.

Скаржник також вказує на те, що неодноразово і телефоном, і електронними листами повідомляв Відповідача про необхідність здійснення поставки, проте Відповідач свої зобов'язання так і не виконав ( листи №16/2017від 11.07.2017 р.та № 17/2017 від 11.07.2017р.).

Скаржник звертає увагу на те, що у зв'язку з відсутністю поставки замовленого товару в обумовлені терміни, він придбав аналогічний товар у інших постачальників. Після цього, Позивач неодноразово повідомляв Відповідача про необхідність повернення коштів у зв'язку із відмовою від поставки через невиконання Відповідачем своїх зобов'язань із поставки товару, проте і надалі Відповідач продовжував ігнорувати вимоги Скаржника. Листом № 16/2017 від 11.07.2017р., надісланим Скаржником Відповідачу електронною поштою, Позивач звернувся до Відповідача з проханням про повернення суми передоплати, оскільки товар не був отриманий у раніше узгоджені терміни. Після цього, у зв'язку з відсутністю будь-якої реакції з боку Відповідача, Скаржник звернувся до Відповідача з листом № 28/2017 від 22.12.2017 р. про досудове врегулювання спору та повернення боргу, яке направлено засобами поштового зв'язку на адресу Відповідача, яке Відповідач не отримав ( невдала спроба вручення ), докази чого містяться в матеріалах справи (подані разом з позовною заявою). Позивач звернувся до суду лише 03.04.2018 р. шляхом направлення позову, сподіваючись на повернення Відповідачем коштів. Тобто, з дня перерахування попередньої оплати до дня звернення до суду пройшло більше року, протягом якого товар так і не було поставлено Відповідачем. При цьому, на думку Скаржника, судом першої інстанції не враховано положення законодавства щодо розумності строків виконання зобов'язання.

Скаржник посилається на те, що ним не подавалися до суду докази щодо листування з Відповідачем та докази про придбання аналогічного товару у іншого постачальника, оскільки Позивач вважав очевидним факт порушення з боку Відповідача та відсутність необхідності подання надмірної кількості документів. Крім того, вже після ознайомлення із текстом оскаржуваного рішення, бухгалтером підприємства було ще раз переглянуто все листування щодо даної справи з представниками Відповідача та виявлено електронний лист від 31.03.2017 р.; специфікацією та рахунок № 13 від 30.03.2017 р. на суму 86 208,00 грн.

Таким чином, на думку Скаржника, вказані докази додатково підтверджують факт невиконання Відповідачем в обумовлені терміни своїх зобов'язань та правомірність вимог Скаржника про сплату заборгованості. Скаржник вказує на те, що дані докази не могли бути надані представником Скаржника ОСОБА_1 до суду першої інстанції, оскільки він не був обізнаним про їх існування, а тому на підставі положень ст. 269 ГПК України, просить дослідити дані докази та врахувати при ухваленні рішення.

Автоматичною системою документообігу для розгляду справи визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Антоніка С.Г., Широбоковой Л.П.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Ч.10 ст. 270 ГПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться .

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.06.2018 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГІЯ-СЕРВІС" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2018р. у справі № 904/1446/18, в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, учасникам справи встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу, відповіді на відзив, заперечень, пояснень, відповіді на пояснення, клопотань, заяв, додаткових доказів.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до апеляційного суду просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2018 р. залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

ТОВ "ПІВДЕНЕНЕРГО ГРУП" вказує на те, що якщо Позивач визнає існування правових підстав для отримання коштів, то відповідно позовна заява є необгрунтованою та безпідставною, а судове рішення є повністю законним. Зміна підстави позову не допускається при перегляді в апеляційній інстанції. Крім того, докази які надані апелянтом у другу інстанцію не можуть бути прийняті, оскільки причина їх не подання в першу інстанцію обізнаність представника не є поважною, тим більше, що цей доказ протирічить правовій позиції Позивача взагалі.

Відповідач звертає увагу на те, що надані Скаржником листи № 16/2017 від 11.07.2017 р. та №17/2017 від 11.07.2017 р. є неналежними, недостовірними та не достатніми доказами, а доводи апеляційної скарги зводяться до обговорення пунктів Договору, який не є укладеним.

Розпорядженням керівника апарату суду від 18.07.2018 р. призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у справі, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Антоніка С. Г.

Автоматичною системою документообігу для розгляду справи визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Широбоковой Л.П., Кузнецовой І.Л.

Розглянувши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі та доводи викладені в запереченнях на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених Скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, Товариством з обмеженою відповідальністю "Південенерго Груп", як Постачальником, було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергія-Сервіс", як Покупцю, рахунок на оплату товару ( ізолятори, трансформатор струму ) від 30.03.2017 р. №13, на загальну суму 102 364 грн. 80 коп. ( а. с. 24 ).

Позивач на підставі виставленого рахунку перерахував Відповідачу суму у розмірі 51 182 грн. 40 коп., про що свідчить платіжне доручення від 30.03.2017 р. № 88 ( а. с. 25 ). Вказану суму, Позивач називає попередньою оплатою зазначеної в рахунку суми.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 202 ЦК України); дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст.202 ЦК України).

Ст.509 ЦК України передбачає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу; зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати: - безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; - з акту управління господарською діяльністю; - з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; - внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; - у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з ч.1 ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку; майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Виникнення між сторонами господарських зобов'язань у спрощений спосіб визнається і самими сторонами під час розгляду спору в суді першої інстанції.

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції - матеріали справи свідчать про те, що фактичні дії сторін підпадають під норми ст. 11, 202, 509, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 175 ГК України і свідчать про існування між сторонами відносин поставки.

Відповідно до ч.1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За твердженням Позивача у зв'язку з не поставкою товару, ним на адресу Відповідача було спрямовано лист від 22.12.2017 р. № 28/2017, в якому нагадується про наявність боргу з боку Відповідача по сумі попередньої оплати за обладнання у розмірі 51 182 грн. 40 коп., що перерахована на підставі рахунку від 30.03.2017 р. № 13 та платіжного доручення від 30.03.2017 р. № 88 та попереджається про намір протягом 20 календарних днів звернутися до суду щодо стягнення заборгованості ( а. с. 28 ). Вказаний лист був направлений Відповідачу 26.12.2017 р., про що свідчить фіскальний чек від 26.12.2017 р. № 3749 ( а. с. 29 ).

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ч.ч. 1 та 2 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Ч. 1 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За приписами ч. 7 ст.193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, строк поставки товару на підставі рахунку від 30.03.2017р. №13 не визначено, у зв'язку з чим Відповідачем не було порушено строки поставки товару. Позивачем відповідної вимоги щодо поставки товару згідно рахунку Відповідачу пред'явлено не було ( доказів не надано ).

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 3 ст. 693 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як слушно зазначив місцевий господарський суд, своїм листом від 22.12.2017 р. № 28/2017 Позивач нагадав Відповідачу про необхідність виконання грошового зобов'язання.

Разом з тим, судова колегія вважає доречними доповнити зауваження суду першої інстанції про те, що на момент розгляду спору строк по виконанню зобов'язання щодо поставки товару Відповідачем Позивачу не настав, не лише у зв'язку із відсутністю терміну поставки товару, а й з не виконанням Позивачем свого зобов'язання щодо попередньої оплати у повному обсязі суми встановленої у рахунку на оплату товару, розмір якої складає 102 364 грн. 80 коп.

Позивач посилається на те, що саме часткове перерахування зазначеної у рахунку суми є попередня оплата, але доказів узгодження сторонами такої умови оплати товару, матеріали справи не містять.

Наведене також підтверджується і тим, що вказаний рахунок на оплату товару на загальну суму 102 364 грн. 80 коп. містить перелік товарів загальною кількістю 45 одиниць ( 26 ізоляторів, 19 трансформаторів струму ). Отже, якщо Позивач розраховував на отримання від Відповідача зазначеного в рахунку № 13 від 30.03.2017 р. товару не на загальну суму 102 364 грн. 80 коп., а на суму, яка була ним перерахована, то цей перелік товару ( його складова ) є неузгодженим між сторонами, що свідчить про неможливість виконання такого зобов'язання з боку Постачальника.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо поданих Позивачем додаткових доказів по справі, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

До апеляційної скарги Скаржник додав копію Договору поставки № 13 від 30.03.2017р., специфікацію, електронне листування та рахунок № 13 від 30.03.2017 р. на суму 86 208,00 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції не приймає вказані докази, які не були подані до суду першої інстанції, оскільки Позивач не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, а наведені ним причини навпаки свідчать про те, що такі причини об'єктивно залежали від Позивача.

Отже, твердження Апелянта щодо того, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного судового рішення в неповному обсязі було досліджено всі фактичні обставини справи, які мали суттєве значення для вирішення справи по суті, колегією суддів апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції в повному обсязі було досліджено всі фактичні обставини справи та цілком обґрунтовано було прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог на підставі поданих сторонами доказів та виходячи із невизнання відповідачем обставини, що є істотною для вирішення спору.

З огляду на викладене, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що оскаржуване рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак підстави для його зміни або скасування відсутні, тому рішення слід залишити без змін.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті позивачем судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на останнього.

З підстав наведеного та керуючись ст. ст. 123, 129, 269, 270, 275,276,281-285, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГІЯ-СЕРВІС" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2018р. у справі № 904/1446/18 залишити без змін.

Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГІЯ-СЕРВІС".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя І.Л. Кузнецова

Суддя Л.П. Широбокова