Рішення

від 13.07.2018 по справі 219/1218/17

АРТЕМІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 219/1218/17

Провадження № 2/219/60/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2018 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Брежнева О.А.

за участю секретаря Котинської А. О., Ранкової О.О.,

позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі м. Бахмут цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до релігійної організації Релігійна громада свідків ОСОБА_4 в м. Артемівськ Донецької області про визнання заповіту недійним ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до релігійної організації Релігійна громада свідків ОСОБА_4 в м. Артемівськ Донецької області про визнання заповіту недійним, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно заочного рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2007 року, яке набуло законної сили 25 липня 2007 року, у цивільній справі за позовом її бабусі, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа представник управління молодіжної політики та у справах неповнолітніх ОСОБА_8, про позбавлення батьківських прав - позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_6 та ОСОБА_7 батьківських прав щодо неї, стягнуто із вказаних осіб на користь ОСОБА_5 на її утримання аліменти в розмірі ? долі з усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення нею повноліття. Призначено ОСОБА_5 її опікуном. 02 листопада 2011 року померла її мати - ОСОБА_6, 09 жовтня 2012 року помер її батько - ОСОБА_7 Згідно рішення виконавчого комітету Артемівської міської ради від 16 січня 2013 року №28 Про надання неповнолітній дитині ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, статусу дитини-сироти їй було надано статус дитини-сироти із встановленням відповідних пільг, які передбачені діючим законодавством України. В подальшому вона дізналась, що 21 грудня 2012 року її бабуся, ОСОБА_5, склала заповіт, який посвідчено приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_9, який зареєстровано в реєстрі за №2938. Згідно вказаного заповіту бабуся на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належний їй жилий будинок №5, що знаходиться в м. Артемівську (Бахмут) Донецької області пр. Дачний вона заповідає Релігійній організації Релігійна громада свідків ОСОБА_4 м. Артемівськ Донецької області . Їй, своїй онуці, вона заповідає рухоме майно, в тому числі предмети домашнього побуту та вжитку і свою бібліотеку, тобто книжки та іншу літературу релігійного спрямування, що пов'язана з Релігійною організацією Релігійна громада свідків ОСОБА_4 м. Артемівськ Донецької області . В той же час, укладаючи вказаний вище заповіт, її бабця, на її погляд, не усвідомлювала в значення своїх дій і не могла ними керувати, тобто при укладанні даного правочину мав місце дефект волі заповідача. Так, з медичної картки амбулаторного хворого від 11 червня 2009 року щодо ОСОБА_5, вбачається, що вона взята на облік з приводу (далі мовою оригіналу): ИБС без гипертензии, сахарный діабет . Досліджуючи зміст даної медичної карти можна встановити наступне. 11 червня 2009 року лікарем було встановлено діагноз (далі мовою оригіналу): острый трахеит, ИБС, атеросклеротический кардиоклероз, сахарный диабет, ІІ типа . 21 грудня 2010 року цей діагноз повторно підтверджено лікарем. 05 січня 2011 року лікар вказує на скарги щодо запаморочення. Встановлений діагноз (далі мовою оригіналу): ИБС, атеросклеротический кардиоклероз, э/систалическая аритмия . 29 березня 2011 року лікарем також встановлено діагноз (далі мовою оригіналу): хронический панкреатит . 20 травня 2011 року лікар вказує знову на скарги щодо запаморочення та встановлюється діагноз (далі мовою оригіналу): церебросклероз с АГ . 28 квітня 2012 року лікарем також встановлено діагноз (далі мовою оригіналу): церебросклероз с гипертензией, острый бронхит, сахарный диабет . 21 лютого 2013 року встановлено діагноз - ИБС, атеросклеротический какрдиосклероз с гипертензией, сахарный диабет . 21 лютого 2013 року діагностовано - ИБС, атеросклеротический кардиоклероз с гипертензией, мерцательная аритмія Н2А . Згідно до даних медичної карти амбулаторного хворого від 20 листопада 2015 року, видана ЦП МСП амб. №2 встановлено наступне. 18 липня 2016 року сімейний лікар вказує (далі мовою оригіналу) жалобы со слов родственников: женщина не понимает где находится, неадекватно себя ведет (нагая ходит по улице), говорит не связно; отмечают родственники - подобное поведение бывает периодически. Диагноз: дисцикуляторная энцефалопатия, церебросклероз без гипертензии. Назначена консультация психиатра . 19 липня 2016 року проведена консультація психіатра, встановлено діагноз: органічна деменція. 11 серпня 2016 року огляд психіатром на дому. 16 серпня 2016 року стан хворої погіршився, встановлено діагноз: ИБС, атеросклеротический кардиоклероз с гипертензией, мерцательная аритмія Н2А . 06 вересня 2016 року ОСОБА_5 померла. Причиною смерті стала хронічна серцево-судина недостатність з гіпертензією. При цьому слід зазначити, що згідно до медичної літератури при взаємодії церебрального атеросклерозу з гіпертонічною хворобою (гіпертензією) швидко прогресує хронічна судинно-мозкова недостатність з формуванням психічного дефекту особи, незворотні порушення вищих коркових функцій, включаючи пам'ять, мислення, розуміння, критику. Зі слів сусідів вони давно почали помічати зміни в поведінці бабусі, вона почала рідко виходити на вулицю, майже ні з ким не спілкувалась, стала усамітненою, а при спілкуванні постійно скаржилась на циган, що нібито крадуть у неї абрикоси, які ростуть на її деревах, та таємно слідкують за нею. Однак цього насправді не було, про що вона неодноразово казала бабусі. Приблизно з 2010 року бабуся почала скаржитися, що уночі додому приходять демони та б'ють по вікнах і дзвонять у двері, вони її переслідують та живуть у неї в голові. Зі слів бабусі сусідка, будинок якої розташований поряд із будинком бабусі, ОСОБА_10, є відьмою, займається чорною магією та наводить на неї порчу. Також бабуся як їй, так і сусідам казала, що вона попаде до раю, оскільки сповідує істину віру, а ті, хто не є свідками ОСОБА_4, попадуть до пекла. А вже улітку 2016 року сусіди скаржились їй на її неадекватну поведінку, казали, що вона ходить гола по городу і веде себе дуже агресивно і якщо вона сама не викличе психіатра, то вони це зроблять за неї. У зв'язку з цим вона вимушена була двічі викликати психіатра додому для отримання консультації. Саме психіатром і було встановлено діагноз органічна деменція. При цьому бабуся за життя постійно примушувала її ходити по різних квартирах та проповідувати діяльність свідків ОСОБА_4, а у випадку її відмови вона погрожувала її виселити з будинку, хоча на той час іншого житла у неї не було. У зв'язку з цим вона вимушена була у 2009 році також вступити до лав цієї релігійної організації. Можливо на погіршення психічного стану здоров'я бабусі вплинула смерть її матері та її дочки ОСОБА_6 у листопаді 2011 року, яку вона дуже любила. Фактично лише вона опікувалась бабусею, готувала їй їжу, прибирала за нею та доглядала її. Будь-якої допомоги зі сторони релігійної громади свідків ОСОБА_4 м. Артемівськ Донецької області не було. У зв'язку з цим заповідання житлового будинку, в якому проживала лише вона та бабуся, саме цій релігійній організації виглядає дуже дивним та на її погляд свідчить про те, що вже на той час бабуся не могла усвідомлено керувати своїми діями та розуміти їх юридичні наслідки. Вказаний висновок, зокрема випливає їй в подальшому діагнозу органічна деменція. Оскільки укладенням даного заповіту порушується її право, як спадкоємця за законом на спадкування зазначеного вище житлового будинку, то вважає, що з урахуванням усіх зазначених вище обставин є усі правові підстави для визнання заповіту від 21 грудня 2012 року недійним. Просить позов задовольнити.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовну заяву підтримали повністю та надали суду пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві, просили позов задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представники відповідача позов не визнали та суду пояснили, що заповіт був складений у відповідності до норм діючого ЦК України, тобто заповіт був зафіксований на папері, прочитаний вголос, про що було зроблено запис рукою заповідача та власноручно нею підписаний. Нотаріус перевірив особу та її дієздатність, усвідомлюючи, що зміст заповіту відповідає волі заповідача. Крім цього, як вбачається зі змісту заповіту, ОСОБА_5 зробила волевиявлення не тільки щодо нерухомого майна, яке заповідала релігійній громаді, членом якої вона являлась з 2001 року але і відносно інших речей домашнього побуту та вжитку, бібліотеку, яку вона заповідала позивачці. Тобто усі умови щодо форми, змісту заповіту відповідають діючому законодавству і у заповіті відображена сама воля спадкодавця. Також звертають увагу суду на те, що термін між складенням заповіту 21 грудня 2012 року та термін, коли ОСОБА_5 зі слів родичів вперше було поставлено діагноз, пов'язаний з психічним здоров'ям - 19 липня 2016 року є значним, і складає 4 роки. У суді є медичні картки та виписки усієї історії звернень та хвороб померлої ОСОБА_5, які підтверджують той факт, що жодного разу спадкодавець не мала проблем з психічним здоров'ям та ніколи не скаржилась на проблеми з пам'яттю чи на інші захворювання, які б могли прямо чи опосередковано вказувати, що станом на 21 грудня 2012 року ОСОБА_5 могла не усвідомлювати своїх дій. А термін у чотири роки між датою написання заповіту та датою, коли зі слів родичів нібито було встановлено діагноз спадкодавця надто значний, і не може розглядатися судом як належний доказ, тим більше, що безпосередній огляд пацієнта не здійснювався. Крім того, ОСОБА_5 більше 17 років (з березня 1999 року) була активним членом цієї релігійної організації і залишилась ним аж до самої смерті. Тому рішення ОСОБА_5 призначити спадкоємцем Релігійну організацію Релігійна громада Свідків ОСОБА_4 м. Артемівськ Донецької області є цілком адекватним і усвідомленим, і таким, що відповідало її волі. Окрім того, померла ОСОБА_5 не збиралась кидати свою єдину онуку на вулицю, і потурбувалась про те, щоб у позивача була своя власна нерухомість,а саме квартира в якій зараз проживає позивач ОСОБА_1 за адресою: вул. Толбухіна, 61/30, м. Бахмут, Донецької області. Ця нерухомість знаходилась в дуже поганому стані після пожежі, але ОСОБА_5 потурбувалась про те, щоб через міську громаду та мера знайти спонсора і відремонтувати її. Після цього. Позивач почала користуватися нею на праві власності та проживати там. Тобто бабуся, попіклувалась про майбутнє своєї онуки, а після цього зробила своє волевиявлення у заповіті, бо вважала, що її будинок буде використовуватися релігійною громадою у відповідності до цінностей, які розділяла померла ОСОБА_5 з 1999 року, являючись активним членом їх громади. Останні роки померла ОСОБА_5, знаходилась під опікою та доглядом членів громади, які допомагали їй регулярно відвідувати християнські зібрання 2 рази на тиждень та вести домашнє господарство. А в останні місяці життя ОСОБА_5, коли вона не могла самостійно ходити, їсти та митися, члени громади створили коло взаємодопомоги та громадяни ОСОБА_11 та ОСОБА_12, ОСОБА_13 регулярно відвідували її, годували мили, вдягали та допомагали всім необхідним, що вони можуть підтвердити. З померлою позивач майже не спілкувалась останні роки, а прийшла допомагати в догляді за нею лише в останні тижні життя, після численних звернень членів релігійної громади до неї. Просять відмовити в позовній заяві в повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, заслухавши свідків, суд приходить до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до копії свідоцтва про народження (а.с.10) серії І-НО №446515 ОСОБА_1 народилась 12 лютого 1997 року, її батьками є: батько - ОСОБА_7, мати - ОСОБА_6.

Згідно копії свідоцтва про народження мати позивача - ОСОБА_5 (російською мовою написано) ОСОБА_14 народилася 07 серпня 1978 року, її батьками є: батько - ОСОБА_5 (російською моовю зазначено) ОСОБА_15, мати - ОСОБА_5 (російською мовою зазначено) ОСОБА_16.

21 грудня 1996 року (а.с.14) мати позивача вийшла заміж за ОСОБА_7 та отримала прізвище ОСОБА_6.

З копії заочного рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2007 року (а.с.15-16) вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 позбавлено батьківських прав на дитину ОСОБА_1 (позивача по даній справі), та стягнуто з них на користь ОСОБА_5 аліменти в розмірі по ? долі з кожного з усіх видів доходу, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення останньою повноліття. Рішення набрало законної сили 25 липня 2007 року.

З копії свідоцтва про смерть серії І-АП №223253 (а.с.17) вбачається, що ОСОБА_6 померла 02 листопада 2011 року у віці 33 роки у м. Судак АР Крим, з копії свідоцтва про смерть серії І-НО №659289 (а.с.18) вбачається, що ОСОБА_7 помер 09 жовтня 2012 року у віці 43 роки у м. Донецьку.

Згідно копії заповіту укладеного 21 грудня 2012 року (а.с.19-20), ОСОБА_5 належний їй жилий будинок №5, що знаходиться в м. Артемівську, донецької області, провулок Дачний, заповіла Релігійній організації Релігійна громада свідків ОСОБА_4 м. Артемівськ Донецької області , належне їй рухоме майно, в тому числі предмети домашнього побуту та вжитку і її бібліотеку, вона заповіла ОСОБА_1.

Відповідно до копії рішення виконавчого комітету Артемівської міської ради від 16 січня 2013 року №28 (а.с.21) надано неповнолітній дитині ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 статус дитини-сироти. Встановлено, що неповнолітня дитина ОСОБА_1 має право на отримання пільг для дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, передбачених діючим законодавством України.

З копії лікарського свідоцтва про смерть №144 (а.с.22) вбачається, що ОСОБА_5 померла 06 вересня 2016 року із-за хвороби, що призвела до смерті - хронічна серцево-судина недостатність, ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз з гіпертензією, що також підтверджується копією довідки про причину смерті (а.с.23).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії І-НО №956481 (а.с.24) ОСОБА_5 померла 06 вересня 2016 року у віці 77 років.

Згідно копії заяви (а.с.62) від 26 грудня 2012 року написаною померлою ОСОБА_5 на ім'я центру свідків ОСОБА_4 в Україні, остання повідомила про те, що вона оформила заповіт, копію якого долучила до цієї заяви.

З копії анкети для тих, хто бажає скласти заповіт від 05 вересня 2012 року (а.с.63) вбачається, що ОСОБА_5 повідомила про те, що вона бажає заповісти відповідачу своє нерухоме майно у вигляді усадьби за місцем свого проживання, де вона також зазначила, що про це своє рішення вона повідомила свою онуку - ОСОБА_1, яка не заперечує проти її такого рішення. Дана анкета підписана нею особисто, підпис ОСОБА_5 на цій анкеті у судовому засіданні ніхто не оскаржував.

Відповідно до копії заяви ОСОБА_1 (а.с.78) адресованої приватному нотаріусу ОСОБА_17, ОСОБА_1 повідомляє про те, що 06 вересня 2016 року померла її бабуся ОСОБА_5 та що вона є єдиною спадкоємицею після її смерті і бажає прийняти спадщину після її смерті, також до цієї заяви нотаріусом додані витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі та інформаційну довідку зі спадкового реєстру (а.с.79-81).

Згідно листа приватного нотаріуса ОСОБА_9 та додатку до нього (а.с.82-83) 21 грудня 2012 року ним за реєстровим номером 2938 посвідчено заповіт, складений ОСОБА_5, із заявами щодо зміни чи скасування цього заповіту ОСОБА_5 до них не зверталась. Після смерті ОСОБА_5 від третіх осіб заяви про прийняття чи відмову від спадщини не надходило, а тому і спадкова справа не відкривалась.

З висновку судово-психіатричної експертизи №95 від 07 грудня 2017 року (а.с.108-113) вбачається, що обґрунтований висновок з приводу психічного здоров'я ОСОБА_5 на час складання нею заповіту 21 грудня 2012 року не надається можливим (відсутні анамнестичні відомості про життя, відсутні дані про динаміку течії захворювання, відсутня медична документація зі стаціонару, зафіксовані записи лікаря психіатра в амбулаторній картці вкрай поверхневі і офіційно оглянута була психіатром у 2016 році. В записах динаміка захворювання не відображена). У зв'язку з викладеним не надається можливим відповісти на запитання, які поставлені в ухвалі.

Свідок ОСОБА_18 А,В. суду пояснила, що вона позивача знає з народження, померлу також знає десь приблизно з 1970 року. Про заповіт їй нічого не відомо, ОСОБА_5 була її сусідкою, стала вона неадекватною приблизно з 2009-2010 років, палила в дворі ікони, чому вона це робить нікому пояснити не могла, кричала, що вони погані, сідала в туалет на їх очах. Позивач приходила к померлій з 2006 року по день її смерті. Позивач допомагала ОСОБА_5 по господарству, поливала на садибі, вивішувала білизну. Приблизно за 5 років до смерті ОСОБА_5 було таке, що вона пішла до магазину, а потім на вулиці простояла 3 години та говорила, що не знає куди йти, а вона з ОСОБА_17 сусідом вели її додому. В 2016 році ОСОБА_5 була агресивною, чому вона була такою їй це не відомо. Було таке, що ОСОБА_5 ходила голою по своєї садибі, це було декілька разів, вона була вдягнена лише в нижню білизну, вона не кричала, а просто ходила по своєї садибі. Як часто до ОСОБА_5 приїжджала швидка допомога вона пояснити не може.

Будучи допитаним у якості свідка ОСОБА_19 суду пояснив, що він знає позивача та померлу, він оглядав ОСОБА_5 як лікар психіатр, в будинку був безлад, перше що він помітив це те, що вона вела себе неадекватно, агресивно, при її огляді він встановив, що вона швидко втрачає пам'ять, що її поведінка агресивна, інтелект знижений, даний стан був викликаний через недостатнє лікування ішемічної хвороби серця, та інших захворювань. Оглядав в судовому засіданні медичну картку померлої ОСОБА_5, яка знаходиться в матеріалах справи та вказує суду на свої записи. Також суду зазначив, що ОСОБА_5 не могла відповідати за свої дії приблизно з початку 2016 року, він її оглядав останній раз 11 серпня 2016 року, вона мала потребу в опікуні, по ній відразу було видно, що вона в неадекватному стані, в неї була знижена критика, деменція, могла бути параноя. Зазначив, що у нього стаж роботи лікаря психіатра 11 років. Він не зміг відповісти на запитання якого саме числа він перший раз оглянув ОСОБА_5, оскільки в картці 11 серпня 2016 року вже повторно поставив діагноз.

Будучи допитаними у якості свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 суду пояснили, що вони знають обидві сторони, причин оговорювати когось у них не має, вона їм казала, що хоче залишити будинок організації, а не онучці, вони навіть відмовляли її від цього, але вона їх не хотіла слухати. Померлу вони знали дуже давно, знають, що вона турбувалась про свою онуку - позивача по справі, якій потурбувалась за квартиру, зробила в ній ремонт. Також зазначили, що десь з літа 2016 року у ОСОБА_5 стали проблеми з психікою. Почалися провали в пам'яті, вони викликали їй тоді лікаря і він сказав, що у неї відмирає мозок.

За змістом статей 15,16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Статтею 1233 ЦК України встановлено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтею 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Частиною 2 статті 1235 ЦК України, передбачено, що заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

За правилами ч.ч. 1, 2 та 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішньої волі.

Відповідно до ч. 1ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно із частинами 1 та 2 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун.

Статтею 1248 ЦК України передбачено, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках ( стаття 1253 цього Кодексу).

Відповідно до положень пунктів 1, 2, та 7 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" - при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті1,8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У пункті 16 вказаної постанови Пленуму Верховний суд України зазначив, що правила ст. 225 поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Відповідно до роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у постанові № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування , при вирішенні спорів у зв'язку зі спадкуванням за заповітом суд повинен застосовувати правила глави 85 ЦК України. Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочин, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила (п. 16 постанови).

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Заповіт є одностороннім правочином. Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі ст. ст. 1247, 1251 ЦК України заповіт складається у письмовій формі і має бути посвідчений нотаріусом або іншими уповноваженими посадовими службовими особами відповідного органу місцевого самоврядування. Статтею 1254 цього Кодексу передбачено, що заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт. Кожний новий заповіт скасовує попередній.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із ч. 1 ст. 1257 ЦК України є нікчемним, тому на підставі ст. 215 ЦК України визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування ).

Форма заповіту передбачає обов'язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України (ч. 3 ст. 1247 ЦК України).

Частиною 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 цього Кодексу. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 11 ПП ВСУ Про судове рішення у цивільній справі №14 від 18.12.2009 року оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Суд при постановці даного рішення не приймає за основу покази свідка ОСОБА_18 щодо психічного стану померлої ОСОБА_5 у період 2009-2010 року, оскільки вони суперечать письмовим доказам, які є в матеріалах справи, у тому числі і медичні картки, та показанням інших свідків, а саме: ОСОБА_19, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які між собою послідовні, логічні та узгоджуються між собою та письмовими доказами, які суд і приймає за основу при постановці даного рішення, з яких вбачається, що у померлої ОСОБА_5 почались проблеми з психічним станом здоров'я вже у 2016 році, тобто після значного проміжку часу коли вона склала заповіт, а саме майже через 4 роки, а до цього вона була адекватною, нормальною жінкою похилого віку, ніяких відхилень у її психічному стані вони не спостерігали, окрім того ОСОБА_19, який оглядав її як лікар психіатр у судовому засіданні зазначив, що у померлої почались проблеми з психічним станом здоров'я з 2016 року, тобто що ще раз підтверджує той факт, що набагато пізніше ніж вона склала заповіт, а саме заповіт вона склала 21 грудня 2012 року, тобто можливо зробити висновок про те, що померла ОСОБА_5 свідомо позбавила свою онучку спадщини у вигляді її житлового будинку, що є її волевиявленням з особистих міркувань не пов'язаних з її психічним станом здоров'я.

Будь-яких доказів на підтвердження доводів про те, що заповідач ОСОБА_5 була недостатньо інтегрована в суспільстві, погано орієнтувалася у своїх правах і обов'язках, мала розлади у психіці не знаходить свого підтвердження у матеріалах справи та спростовується показами свідків ОСОБА_19, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та наявними у справі іншими доказами.

Разом з тим, доказів, що заповіт складений на відповідача не було вільним і не відповідало волі померлої ОСОБА_5, суду не надано.

З урахуванням встановлених судом обставин та вказаних вимог закону, беручи до уваги те, що матеріалами справи повністю підтверджується стан здоров'я, у якому перебувала заповідач на момент посвідчення заповіту та який дозволяв їй скласти саме такий заповіт, і що цей стан психічного здоров'я не є відхиленням від норми, відсутність примусу, тобто вільне волевиявлення на посвідчення даного заповіту, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання заповіту недійсним свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, тому в задоволенні позову є підстави відмовити повністю.

Аналізуючи зазначені норми права, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, з'ясовуючи вказані обставини та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів кожний окремо й у їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні позивачем та представником позивача не доведено належними та допустимими доказами те, що ОСОБА_5 на момент укладання оспорюваного правочину, а саме заповіту складеного 21 грудня 2012 року, не могла усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними, окрім того позивач та представник позивача у судовому засіданні не довели того, що на час складання заповіту ОСОБА_5 перебувала у психічному стані, який унеможливлює усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні ст. 225 ЦК України Верховний Суд України у постанові від 29 лютого 2012 р. у справі N 6-9цс12 дійшов до такого правового висновку: "відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України, правочин який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Висновок про недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі та йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися доказ, який ґрунтується на припущеннях".

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 17 вересня 2014 року у справі N 6-13цс14, який у відповідності до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин, а саме заповіт складений 21 грудня 2012 року в м. Артемівську (Бахмуті) Донецької області ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь релігійної організації Релігійна громада свідків ОСОБА_4 в м. Артемівськ Донецької області , ідентифікаційний номер 26019345 та на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідчений приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі №2938 , у відповідності до вимог ч. 4 ст. 207, ст. 1248 ЦК України, й підстав для визнання його недійним за ст. ст.ст. 203,215, 225 ЦК України немає, тому у відповідності до ст. ст.15,16 ЦК України право ОСОБА_1, не підлягає судовому захисту, а тому позовні вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Відповідно до п.9 Перехідних положень ЦПК України ( в редакції Закону України № 2147-VII від 03 жовтня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Судові витрати у справі щодо сплати судового збору покладаються на позивача в порядку статті 141 ЦПК України, що стосується вимоги відповідача про стягнення зі ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь релігійної організації Релігійна громада свідків ОСОБА_4 в м. Артемівськ Донецької області , місцезнаходження Донецька область, Бахмутський район, с. Хромове, вул. Нова, 27, ідентифікаційний номер 26019345, судові витрати в розмірі 5846 (п'ять тисяч вісімсот сорок шість) грн., які складаються з витрат пов'язаних з явкою до суду представника відповідача, то у відповідності до вимог статті 138 ЦПК України підлягають стягненню з позивача на користь відповідача у повному обсязі.

Керуючись статтями 2-4, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, 15, 16, 215, 225, 1233, 1234, 1235, 1248 Цивільного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, до релігійної організації Релігійна громада свідків ОСОБА_4 в м. Артемівськ Донецької області , місцезнаходження Донецька область, Бахмутський район, с. Хромове, вул. Нова, 27, про визнання недійсним заповіту, складеного 21 грудня 2012 року в м. Артемівську (Бахмуті) Донецької області ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь релігійної організації Релігійна громада свідків ОСОБА_4 в м. Артемівськ Донецької області , ідентифікаційний номер 26019345 та на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідчений приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі №2938 - відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь релігійної організації Релігійна громада свідків ОСОБА_4 в м. Артемівськ Донецької області , місцезнаходження Донецька область, Бахмутський район, с. Хромове, вул. Нова, 27, ідентифікаційний номер 26019345, судові витрати в розмірі 5846 (п'ять тисяч вісімсот сорок шість) грн..

Повний текст рішення суду складено 12 липня 2018 року і його копію у цей день можна отримати в суді.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана за порядком передбаченим ст. 355 ЦПК України та п.п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя:

02.07.2018

Суддя: О.А.Брежнев