Постанова

від 12.07.2018 по справі 804/6508/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 липня 2018 рокусправа № 804/6508/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Юрко І.В., судді: Чабаненко С.В., Чумак С.Ю.,

секретарі судового засідання Комар Н.В.,

за участі представника позивача Михайлова А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі №804/6508/17 (головуючий 1-ї інстанції Павловський Д.П., повний текст постанови складений 04.12.2017 року) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Донбаська насосна компанія до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 09.10.2017 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.09.2017 року:

- форми Р №0014981419 про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на прибуток приватних підприємств на загальну суму 642043,00 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями - 521459,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 120584,00 грн.;

- форми Р №0014961419 про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість на загальну суму 724248,75 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями - 579399,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 144849,75 грн..

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано повністю податкове повідомлення-рішення форми Р Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області №0014981419 від 21.09.2017 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств, код платежу 11021000, на загальну суму 642043,00 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями - 521459,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 120584,00 грн..

Визнано протиправним та скасовано повністю податкове повідомлення-рішення форми Р Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області №0014961419 від 21.09.2017 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), код платежу 14010100, на загальну суму 724248,75 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями - 579399,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 144849,75 грн..

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити вимоги скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Донбаська насосна компанія зареєстроване за адресою: 51400, Дніпропетровська область, м.Павлоград, вул. Крилова, буд.25, взято на облік в контролюючих органах 21.08.2008 року за №19944, перебуває на обліку і Західно-донбаській ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області, є платником податків, податковий номер 36104221.

Відповідач - Головне управління ДФС у Дніпропетровській області є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 24.07.2017 року по 11.08.2017 року податковим органом проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ Донбаська насосна компанія з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року, за результатами якої 18.08.2017 року складено акт №9360/04-36-14-19/36104221 (а.с.166-186 т.1).

Згідно висновків акту перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем:

- п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 521459,00 грн., у тому числі: за 2015 року на суму 39123,00 грн.; за 2016 року на суму 464742,00 грн.; за І кв-л 2017 року на суму 17594,00 грн..

- п.198.1 п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 579399,00 грн., у тому числі: за травень 2016 року на суму 35945,00 грн.; за червень 2016 року на суму 201162,00 грн.; за листопад 2016 року на суму 133572,00 грн.; за грудень 2016 року на суму 189171,00 грн.; за січень 2017 року на суму 19549,00 грн. (а.с. 154).

На думку податкового органу вищезазначені порушення виникли при фінансово-господарських взаємовідносинах з контрагентами, які мають ознаки фіктивності та по яким встановлено обрив по ланцюгу постачання ТМЦ . Суми придбаних ТМЦ у контрагентів були включені до складу витрат позивача, які вплинули на фінансовий результат, що підтверджується наданими до перевірки оборотно-сальдовими відомостями по pax. 281, 631, 902.

Підставою для висновків відповідача про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість є інформація, що у більшості контрагентів відсутні основні фонди (в тому числі транспортні засоби), також відсутні офісні, складські, виробничі або торгівельні приміщення; згідно ЄРПН не встановлено залучення (оренди, послуг схову) засобів (приміщень) третіх осіб, не встановлено місце зберігання придбаних та залишених на залишках товарів; кількість працюючих у контрагентів (від 1 до 10 осіб) або мінімальна, або недостатня порівняно з обсягом реалізованих ТМЦ, що свідчить про нереальність здійснення такої кількості операцій наявним трудовим ресурсом ; у контрагентів відсутнє придбання товарів (робіт, послуг), необхідних для ведення господарської діяльності: газу, електроенергії, паливно-мастильних матеріалів, транспортних послуг, навантажувальних та розвантажувальних послуг та інше, за відсутності реальної можливості їх виконання власними силами ; відповідно до бази даних ЄРПН по ланцюгу постачання товару встановлено його обрив, а саме, окремими контрагентами зареєстровано податкові накладні на реалізацію товару з номенклатурою, яка не зазначена в отриманих податкових накладних від постачальників, що свідчить про маніпулювання даними та ставить під сумнів сам факт отримання товарів (робіт, послуг) позивачем; податкова звітність контрагентів з певного періоду часу не надається, а окремі декларації не визнано податковою звітністю взагалі; позивачем не надані до перевірки товарно-транспортні накладні, внаслідок чого неможливо підтвердити транспортування товару від контрагентів до позивача, що ставить під сумнів реальність постачання товару до позивача.

На підставі акту перевірки №9360/04-36-14-19/36104221 від 18.08.2017 року відповідачем 21.09.2017 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- форми Р №0014981419 про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на прибуток приватних підприємств на загальну суму 642043,00 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями - 521459,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 120584,00 грн. (а.с.14);

- форми Р №0014961419 про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість на загальну суму 724248,75 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями - 579399,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 144849,75 грн. (а.с.15).

Не погодившись із вказаними рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції зазначив, що фактичне виконання господарських операцій між позивачем та контрагентами з постачання товарів підтверджується належними первинними документами, які оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а також документально оформленим використанням позивачем цих товарів для їх подальшої реалізації, що свідчить про реальний характер операцій і спростовує висновки відповідача, викладені в акті перевірки. А відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до положень Податкового кодексу України основним завданням та функцією органів державної податкової служби є здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), контролю за валютними операціями, контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 20.1.4 статті 20 Податкового кодексу України, органи податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Порядок призначення та проведення планової виїзної документальної перевірки позивачем не оскаржується, а відтак судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'ємів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 п.134 ст.134 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.п.135.1 ст.135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту, як зазначено в п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, виникає, в тому числі, у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п.198.3 ст.198 ПУ України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Приписами п.198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Приписами статті 9 вказаного Закону України визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 року №969, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість

Згідно п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 201.6 ст.201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

З наведеного вище можно зробити висновок, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ Вектор-Транс-Плюс , ТОВ Гвело , ТОВ Преміум Проджект , ТОВ Ніка Ейр , ТОВ КП Палада .

Судом першої інстанції ретельно досліджені первинні документи щодо взаємовідносин позивача з вказаними контрагентами-постачальниками, в тому числі договори та відповідна первинна документація, надана позивачем як під час перевірки так і до матеріалів справи на підтвердження виконання договорів (а.с.14-66, 73-97, 103-142 т.1).

Як вбачається з матеріалів справи та первинної документації, розрахунки між позивачем та його контрагентами, як постачальниками товарів та послуг, так і виконавцями, проводились у безготівковому вигляді, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та виписками банків.

Видані позивачем та отримані позивачем від контрагентів податкові накладні зареєстровані у встановленому законом порядку в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Вся зазначена вище первинна документація містить усі необхідні реквізити, передбачені п.п.1, 2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , у тому числі зазначено найменування продукції, об'єми постачання, виконавці, печатки, суми коштів, що сплачені на виконання угод та т.і..

Посилання апелянта на ту обставину, що позивачем не надані під час перевірки товарно-транспортні накладні, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки відповідно до умов договорів купівлі-продажу, укладених між позивачем та його контрагентами, продавець поставляє продукцію на склад покупця в м.Павлоград (умови СРТ Міжнародних правил по тлумаченню термінів ІНКОТЕРМС 2000) або третьої особи, зазначеної покупцем, про що робиться відповідна відмітка в специфікації . Вказані і умови договорів контролюючим органом залишені поза увагою.

Таким чином, питання перевезення (поставки ТМЦ) до місця призначення та відповідні витрати були покладені саме на продавців товару-контрагентів, у зв'язку з чим у покупця-позивача не було необхідності в отриманні товарно-транспортних накладних, отже, умовами договорів не було передбачено обов'язку їх оформлення.

Отже, відповідач під час перевірки не прийняв до уваги той факт, що товарно-транспортні накладні відсутні у позивача не лише у тих випадках, які зазначені в акті, але взагалі по всіх операціях з придбання товарів по всім договорам, що передбачають умови поставки СРТ/DDР склад покупця в м.Павлоград.

Зазначені обставини апелянтом не спростовано.

В акті перевірки не зазначено про випадки ненадання підприємством під час перевірки на запити податкового органу первинних документів, як і не зазначено про витребування податковим органом у позивача під час перевірки будь-яких документів.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (ухвала ВАСУ від 20.01.2015 року № К/800/15312/13).

Таким чином, вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність та здійснення господарських опреацій між позивачем та його контрагентами у перевіряємий період. Весь обсяг документів, наданих позивачем, є достатнім і свідчить про реальне настання правових наслідків, що обумовлені спірними угодами.

Відповідачем не спростовано того факту, що всі податкові накладні були зареєстровані в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, а також того факту, що вказані вище контрагенти позивача на час здійснення господарських оперцій є платниками податку на додану вартість та сплачували його, з Єдиного державного реєстру підприємств не виключені, податкову адресу не змінювали. Доказів звернення податкового органу до суду з позовами про припинення таких юридичних осіб у зв'язку з відсутністю підприємств за податковою адресою та неподанням податкової звітності не надано та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Крім того, податковий орган в акті перевірки посилається на те, що деякі контрагенти позивача не мали достатніх трудових ресурсів.

Колегія суддів не приймає до уваги таке посилання контролюючого органу, оскільки позивач не має законодавчо визначених повноважень на здійснення контролю фінансово-господарської діяльності свого контрагента та дотримання ним вимог законодавства, при укладенні відповідних договорів. Позивачем при укладені договору із контрагентами всіма доступними йому способами було перевірено податкову правосуб'єктність таких контрагентів, а саме наявність статутних документів, взяття на облік в якості платника податків в податковому органі тощо.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання податкового органу на нібито порушення податкового контрагентами позивача та зазначає, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені вказаним контрагентом платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем надані документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне постачання ТМЦ та послуг підприємству та їх оплату, та які свідчать про товарний та оплатний характер господарських відносин підприємства з контрагентами.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, в постанові від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства Мукачівський лісокомбінат до Мукачівської ОДПІ в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Такий висновок Верховного суду України узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі Булвес проти Болгарії Європейський Суд з прав людини в рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, зобов'язання контрагента позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Жодних інших обставин для невизнання первинних документів ТОВ Донбаська насосна компанія та неврахування господарських відносин позивача з його контрагентами за спірний період при визначенні об'єкту оподаткування, у акті перевірки не наведено, аналізу господарської діяльності між позивачем та його контрагентами у цьому періоді не проведено, оцінки наданим позивачем первинним документам з точки зору відповідності їх вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні не надано, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає такі висновки податкового органу необґрунтованими.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанці, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача є протиправними та необґрунтованими, враховуючи, що висновки відповідача про нереальність (фіктивність) господарських операцій, наведені в акті, ґрунтуються лише на припущеннях та не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведениє вище обставин в їх сукупності, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень від 21.09.2017 року форми Р №0014981419 та форми Р №0014961419.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та судом повно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надано їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи, що під час апеляційного розгляду даної справи порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 4, 12, 77, 243, 250, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі №804/6508/17 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі №804/6508/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 16 липня 2018 року.

Головуючий суддя: І.В. Юрко

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: С.Ю. Чумак