Рішення

від 05.07.2018 по справі 484/3515/17

ПЕРВОМАЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 484/3515/17

Провадження № 2/484/130/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2018 року

Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

у складі: головуючого судді - Мельничук О.В.

при секретарі - Голубкової Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Первомайськ Миколаївської області справу за позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ОСОБА_3 про розірвання договору оренди земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

18.10.2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача про розірвання договору земельних ділянок від 10.06.2009 року.

04.01.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про розірвання договору земельних ділянок від 10.06.2009 року.

12.03.2018 року позовні заяви були об'єднані в одне провадження і 17.04.2018 року представники позивачів уточнили позовні вимоги та просили розірвати договір оренди земельної ділянки від 10.06.2009 року, укладений між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма ОСОБА_3 відносно земельних ділянок з кадастровими номерами: 4825481800:03:000:0151, 4825481800:01:000:0308, 4825481800:01:000:0428, 4825481800:01:000:0114, зареєстрованого в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Кам'янобалківській сільській раді Первомайського району Миколаївської області від 28.03.2012 року за номером 482848184001216.

Позов мотивовано тим, що позивачам після смерті батька ОСОБА_4, який помер 23.08.2012 року, в порядку спадкування на праві власності належать по 1/2 земельних ділянок, наданих їм для ведення товарного сільськогосподарського призначення, які знаходяться в межах Кам'янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області з кадастровими номерами: 4825481800:03:000:0151, 4825481800:01:000:0308, 4825481800:01:000:0428, 4825481800:01:000:0114. Зазначені обставини підтверджені рішенням Первомайського міськрайонного суд Миколаївської області від 29.04.2015 року. Вказані земельні ділянки перебувають у користуванні відповідача відповідно до договору оренди укладеного батьком позивачів та відповідачем 10.06.2009 року строком на 50 років. Згідно умов вказаного договору орендна плата зазначена в фіксованому розмірі і повинна сплачуватись відповідачем не пізніше 20 грудня кожного року. До позивачів, як правонаступників перейшли всі права та обов'язки спадкодавця ОСОБА_4, про що вони повідомили відповідача, але останній умови договору не виконує та систематично не сплачує орендну плату за 2009-2017 роки не дивлячись на неодноразові звернення. Тому позивачі звернулись до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представники позивачів підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявними доказами, суд прийшов до наступного.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною 9 ст. 93 ЗК України також встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України від 06.10.98 року N 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції Закону України від 02.10.2003 року N 1211-IV з наступними змінами).

Відповідно до частини 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 1 Закону України від 06.10.98 року N 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції Закону України від 02.10.2003 року N 1211-IV) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди 10.06.2009 року) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією з істотних умов договору оренди землі.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди 10.06.2009 року) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Сторони не заперечували, що 10.06.2009 року між ОСОБА_4, від імені якого діяв ОСОБА_3 відповідно до довіреності від 22.09 .2004 року та ТОВ Агрофірма ОСОБА_3 укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку товарного сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Кам'янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, площа земельної ділянки 4,6 га, в тому числі 4,33 га ріллі, 0,25 га пасовищ, 0,02 га багаторічних насаджень; договір укладено на 49 років (пункти 1, 2).

Пунктом 9 договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі шляхом видачі орендодавцю (або його уповноваженому представнику) готівкою відповідної грошової суми із каси орендаря або перерахуванням її на банківський рахунок орендодавця. Щорічний розмір орендної плати складає фіксовану грошову суму у розмірі 1395,96 грн. Форма розрахунку за договором (грошова або у натуральній формі) окремо щорічно погоджується сторонами в межах розміру плати, визначеного додатком № 1 до договору, шляхом подання орендодавцем на ім'я орендаря письмової заяви. Така заява подається орендодавцем орендарю до 01 вересня року, за який проводиться розрахунок по орендній платі. Якщо протягом року сторони не погодили форму виплати орендної плати, вважається, що розрахунок по орендній платі буде здійснюватися в грошовій формі на суму зазначені в абзаці 1 п.9 цього Договору.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі посилались на те, що за рішенням Первомайського міськрайонного суд Миколаївської області від 29.04.2015 року вони є власниками земельних ділянок після смерті 23.08.2012 року батька - ОСОБА_4, які перебувають в оренді у відповідача згідно договору оренди землі укладеного 10.06.2009 року між ОСОБА_4 та ТОВ Агрофірма ОСОБА_3 , але відповідач жодного разу, починаючи з 2009 року, орендну плату не виплачував. Відповідачем не надані докази які б спростовували це.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року N 2147-VIII) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року N 2147-VIII) належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 96 ЗК України встановлено обов'язок землекористувачів своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (пп. "в" частина 1).

Відповідно до частини 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди) розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Законом України від 12.02.2015 року N 191-VIII, який набрав чинності 05.04.2015 року, у частині другій ст. 21 Закону України "Про оренду землі" слово "форма" замінено словом "умови"

Пунктом 11 договору оренди землі від 10.06.2009 року встановлено, що орендна плата вноситься щорічно до 20 грудня того року, за який здійснюється розрахунок по орендній платі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначають позивачі в позовній заяві, вони неодноразово зверталися до відповідача щодо невиплати їм орендної плати, проте відповідач їм орендну плату не виплачував.

Перевіряючи доводи відповідача щодо причин невиплати позивачам орендної плати з дотриманням строків, встановлених договором, суд виходить з наступного: оскільки внесення орендної плати є грошовим зобов'язанням саме відповідача, то саме він має докладати зусиль для його виконання.

Орендодавець, яким є позивачі, відповідно до ст. 24 Закону України "Про оренду землі" має лише право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини в порушенні зобов'язання (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 13.02.2013 р. у справі N 6-170цс12).

Отже, саме відповідач у справі має доводити у суді відсутність своєї вини у невиконанні зобов'язання за договором оренди з внесення орендної плати або ж довести факт виконання ним даного зобов'язання.

Відповідачем не надано суду доказів про те, що він приймав заходи щодо внесення орендної плати за договором оренди щороку до 20 грудня.

Відповідачем не надано доказів про те, що позивачі відмовились прийняти належне виконання, запропоноване боржником, а саме, отримати орендну плату за 2009 - 2017 роки у строки та на умовах, що встановлені договором оренди.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання, ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.

Відповідачем наведені норми закону не виконані.

Враховуючи, що відповідачем не доведена відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання щодо внесення орендної плати у строки, встановлені договором оренди, то суд вважає, що відповідачем взагалі не доведено внесення орендної плати за 2009 - 2017 роки.

Положеннями статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті "д" частини 1 цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Відповідно до п. 38 договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.

Разом з тим згідно із частиною 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Системний аналіз зазначених положень законодавства та враховуючи врегулювання відносин, пов'язаних з орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом "д" статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини 2 статті 651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення стороною договору (постанова судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, від 11.10.2017, № 732/174/17|6-1449цс17).

З урахуванням наведеного, суд вважає, що порушення відповідачем умов договору щодо виплати орендної плати є істотним, оскільки позивачі внаслідок такого порушення значною мірою позбавлялися того, на що вони розраховувала при укладенні договору, а тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачів необхідно стягнути понесені ними витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 82, 263, 265, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Розірвати договір оренди земельної ділянки від 10.06.2009 року, укладений між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма ОСОБА_3 відносно земельних ділянок з кадастровими номерами: 4825481800:03:000:0151, 4825481800:01:000:0308, 4825481800:01:000:0428, 4825481800:01:000:0114, зареєстрованого в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Кам'янобалківській сільській раді Первомайського району Миколаївської області від 28.03.2012 року за номером 482848184001216.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ОСОБА_3 ( місце знаходження: с. Секретарка Кривоозерського району Миколаївської області вул. Леніна, 35-а ЄДРПОУ 31929340) на користь ОСОБА_1 (місце знаходження: вул. Партизанської Іскри, 54 с. Кам'яна Балка Первомайського району Миколаївської області, РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (місце знаходження: вул. Партизанської Іскри, 54 с. Кам'яна Балка Первомайського району Миколаївської області, РНОКПП НОМЕР_2) по 704 грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору, кожному.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом. Суддя: