Постанова

від 17.07.2018 по справі 910/22347/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/22347/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Стратієнко Л.В.

обов'язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді у судовій колегії здійснює помічник судді Гетьман Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3

на постанову Київського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В., Руденко М.А.

від 07.05.2018

та на додаткову постанову Київського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В., Руденко М.А.

від 08.06.2018

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Правекс-Банк" (до зміни найменування - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Правекс-Банк")

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний центр бронювання",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача , - ОСОБА_3,

про стягнення 7297308,11 грн

за участю представників:

позивача: Мазур В.О., Бойко Д.О.

відповідача: Науменко Ю.Г., ОСОБА_11, Шибка О.І.

третьої особи: ОСОБА_3, ОСОБА_11

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Правекс-Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний центр бронювання" про стягнення 7289708,11 грн збитків, заподіяних позивачу у зв'язку зі списанням з останнього іноземними банками-емітентами коштів за недійсними операціями та коштів комісії за розгляд справ в Арбітражних комітетах Міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD", а також 7 600,00 грн неустойки, нарахованої у зв'язку з невиконанням вимог банку щодо відшкодування вказаної суми збитків.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між ним та позивачем договору еквайрінгу №51-18-05/1806 від 18.12.2013 проводив операції за відсутності користувачів платіжних карток і такі операції були опротестовані банками-емітентами платіжних карток, фінансово відповідальною стороною по яким Арбітражними комітетами Міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD" визнано позивача, внаслідок чого позивачу було завдано збитків, які позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача.

Справа № 910/22347/15 розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2017, прийнятим за результатами нового розгляду справи, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивач не довів факту порушення відповідачем умов договору еквайрингу (наявності протиправної поведінки відповідача), оскільки спірні операції, проведені шляхом застосування функції "ручного вводу" без наявності картки та власника картки, здійснювались без жодних обмежень та затримок, успішно проходили авторизацію, за наявності якої не вимагається додаткових погоджень від банку на здійснення операцій, відповідно до Інструкції № 2, яка є додатком до договору еквайрінгу, наявність підпису клієнта на чеку при проведенні операції за допомогою функції "ручного вводу" не вимагається, позивачем не зазначено, які саме умови договору еквайрінгу були порушені відповідачем. За висновком суду рішення Арбітражних комісій Міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD" не підтверджують обставини порушення відповідачем умов договору еквайрінгу, оскільки встановлені у рішеннях факти не є преюдиційними в розумінні положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України, а наявні в матеріалах справи докази не підтверджують обставини того, що проведені відповідачем операції є шахрайськими та були визнані такими Міжнародними платіжними системами "VISA" та "MASTERCARD" та банками-емітентами, на які посилається позивач. Крім того, суд дійшов висновку, що позивач не довів вину відповідача та наявність причинно-наслідкового зв'язку у виникненні збитків, а саме: що зворотне стягнення коштів з позивача іноземними банками-емітентами сталось саме внаслідок протиправних дій відповідача в результаті порушення зобов'язань під час виконання умов договору еквайрінгу від 18.12.2013 та додатків до нього.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 у справі №910/22347/15 скасовано в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення збитків в сумі 6980321,36 грн та неустойки в сумі 7600,00 грн та прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. В решті рішення залишено без змін. Викладено резолютивну частину рішення в іншій редакції, відповідно до якої позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний центр бронювання" на користь Акціонерного товариства "Правекс-Банк" збитки в сумі 6980321,36 грн, неустойку в сумі 7600,00 грн та 69981,41 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковою постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2018 здійснено розподіл судових витрат за подання апеляційної та касаційної скарг, понесених позивачем до передачі справи на новий розгляд.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що наявність всіх складових елементів, які утворюють склад правопорушення, є доведеною, що є підставою для притягнення відповідача до цивільної відповідальності. За висновком суду відповідачем було допущено порушення умов договору еквайрінгу, а саме: порушено порядок проведення операцій з розрахунків за платіжними картками при застосуванні функції "ручного вводу" за відсутності власника картки, присутність якого є обов'язковою, що відповідно до пункту 9.2 договору свідчить про недійсність таких операцій (протиправна поведінка), в результаті чого з банку (з позивача) платіжними системами були списані грошові кошти в розмірі 6980321,36 грн по спірним операціям, що завдало позивачу збитків, розмір яких є доведеним та підтверджується зокрема реєстрами вхідних фінансових операцій по платіжним карткам Міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD" та виписками за особовим рахунком. При цьому списання коштів є наслідком протиправної поведінки відповідача. Суд також дійшов висновку, що авторизація свідчить про наявність дозволу від банку-емітенту банківської платіжної картки на здійснення операцій саме з її використання, який надається при відсутності обмежень на використання картки (картка не заблокована, коштів достатньо, відсутній або не перебільшений ліміт) та не є дозволом банку на проведення операції при використанні функції "ручного вводу" та, відповідно наявність авторизації не свідчить про погодження банком-емітентом та/або позивачем проведення зазначених операцій за відсутності власників карток. За висновком суду, обставини відсутності власників платіжних карток при здійсненні спірних операцій є доведеними та зокрема підтверджується Арбітражними претензіями з поясненнями власників карток.

Крім того, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення 7600,00 грн неустойки за невиконання відповідачем вимог банку про відшкодування збитків, оскільки сплата зазначеної неустойки, строки її сплати та розмір передбачені пунктом 9.4. договору еквайрінгу, обставини понесення позивачем збитків є доведеними, а доказів їх сплати відповідачем відсутні в матеріалах справи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у вигляді сплачених коштів комісії за розгляд справ в Арбітражних комітетах Міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD" у розмірі 309386,75 грн, суд виходив з того, зазначені кошти є витратами, понесеними позивачем у зв'язку з розглядом справ в Арбітражних комітетах Міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD" та не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України.

Третя особа - ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій з урахуванням поданих до Касаційного господарського суду доповнень до касаційної скарги просить передати справу № 910/22347/15 на розгляд Великої Палати Верховного Суду як таку, що містить виключну правову проблему, скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 та додаткову постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2018, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції

- порушив частину 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, пославшись та надавши оцінку доказу, який відсутній в матеріалах справи - Правилам міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD", на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог;

- порушив частину 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вийшов за межі позовних вимог, визнавши проведені відповідачем спірні операції з розрахунків недійсними, вимоги про визнання яких недійсними позивачем не заявлялись;

- не з'ясував фактичних обставин щодо підстав втрати банком коштів за кожною спірною операцією, здійсненою відповідачем, не з'ясував чи були перераховані банком відповідачу грошові кошти за спірними операціями і в якій сумі, а стягнувши збитки за всіма спірними операціями суд допустив подвійне стягнення за одними і тими ж операціями;

- не надав оцінку Інструкції № 2, яка є додатком № 1 до договору еквайрінгу та не врахував, що Інструкцією не передбачено підписання чеку після проведення операції шляхом застосування функції "ручного вводу";

- безпідставно взяв до уваги наявні в матеріалах справи заяви держателів карток, якими не підтверджується, що власником/держателем картки є саме особа, ім'я якої вказано в заяві та що підпис на заяві належить держателю цієї картки, та не взяв до уваги, що вимоги міжнародної платіжної системи "VISA" не підтверджені жодними заявами держателів карток та/або банками-емітентами щодо неправомірності проведених операцій;

- порушив норми процесуального права при визначенні належності та допустимості доказів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, зокрема договору еквайрінгу та додатків до нього, редакції якого, наявні у сторін відрізняються за змістом, а наявний в матеріалах справи екземпляр договору та додатки до нього не були підписані уповноваженою особою відповідача.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Баранця О.М., Студенця В.І., Ткача І.В. від 15.06.2018 поновлено ОСОБА_3 строк на подання касаційної скарги. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/22347/15. Призначено розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 на 10.07.2018 о 14 год. 00 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу та письмових пояснень щодо клопотання ОСОБА_3 про передачу справи №910/22347/15 на розгляд Великої Палати Верховного Суду до 02.07.2018.

У зв'язку із запланованою відпусткою судді Ткача І.В. проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/22347/15, за результатами якого 06.07.2018 визначено наступний склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Баранця О.М., Студенця В.І., Ткача І.В. від 10.07.2018 у розгляді касаційної скарги ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 та додаткову постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.201 у справі № 910/22347/15 оголошено перерву до 17.07.2018 о 09 год. 50 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду.

У зв'язку з відпусткою судді Студенця В.І. проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/22347/15, за результатами якого 13.07.2018 визначено наступний склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Стратієнко Л.В.

У поясненнях відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний центр бронювання" на касаційну скаргу та клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду представник товариства, який діє за довіреністю, виданою директором товариства ОСОБА_3, просить задовольнити касаційну скаргу та клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 залишити без змін, посилаючись на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права при повному дослідженні всіх наявних доказів.

Відповідно до частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017), суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Однак, в касаційній скарзі відповідач не обґрунтовує в чому полягає виключна правова проблема, яку містить ця справа, і в чому полягає необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Суд касаційної інстанції не вбачає наявності виключної правової проблеми в даній справі, а посилання відповідача в касаційній скарзі на порушення його конституційних прав фізичної особи не є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбаченої статтею 302 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.12.2013 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Правекс-Банк" (після зміни найменування - Акціонерне товариство "Правекс-Банк" (банк, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Столичний центр бронювання" (організація, відповідач) укладено Договір еквайрінгу №51-18-05/1806 (надалі - договір), який регулює відносини між банком та організацією щодо обслуговування електронних платіжних засобів міжнародних платіжних систем (далі по тексту - МПС), перелік яких наведено в додатку 1 до договору.

Відповідно до пункту 1.2. договору організація зобов'язується приймати та обслуговувати картки з метою проведення оплати вартості товарів та послуг при дотриманні законодавства України, правил міжнародних платіжних систем, даного Договору та додатків до нього.

Згідно з пунктом 1.3. договору банк надає організації технологічні та інформаційні консультації та забезпечує розрахунки з організацією за операціями з використанням карток.

На виконання умов Договору позивач за актом прийому-передачі обладнання від 18.12.2013 надав відповідачу в користування обладнання: РOS-термінал VeriFone Vх 510, заводський номер 712-123-051 (РОS-термінал - електронний пристрій для проведення авторизації й оформлення розрахункових документів в електронній формі за операціями із Карткою (далі по тексту - обладнання).

При цьому, організація була проінформована банком про заходи безпеки та правила обслуговування користувачів платіжних карток "VISA", "MASTERCARD", що містяться в Інструкції, яка є додатком № 2 до договору.

23.12.2013 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Правекс-Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Столичний центр бронювання" укладено додаткову угоду №1 до договору еквайрінгу, яка передбачала особливі умови проведення операцій, а саме: за допомогою функції "ручного вводу" даних платіжних карт, яка являє собою процес проведення трансакції шляхом ручного введення номера платіжної картки без застосування засобів зчитування магнітної стрічки чи чіпу (тобто, без платіжної картки) на POS-терміналі.

Згідно з пунктом 2 Додаткової Угоди №1 порядок проведення організацією операцій з використанням платіжних карт за допомогою функції "ручного вводу" здійснюється організацією відповідно до Інструкції про заходи безпеки та правила обслуговування користувачів платіжних карток Visa (Visa Electron), MasterCard (Maestro) №2, яка є Додатком № 1 до Додаткової угоди № 1.

У Додатку № 1 до Додаткової угоди № 1 (Інструкція № 2) вказано, що для виконання операцій наявність картки клієнта є необов'язковою.

При цьому, порядок проведення операцій за допомогою функції "ручного вводу" здійснюється відповідно до Інструкції № 2, яка містить застереження, що дана операція несе додаткові ризики, тому її можна здійснювати лише за умови додаткового узгодження з Банком.

У період часу з 16.09.2014 по 15.10.2014 організація обслуговувала платіжні картки банків - емітентів США: U.S. Bank National Association - Credit, (платіжні катки МПС "VISA" - 106 операцій на загальну суму 5129760,00 грн) та ВМО Harris Bank N.A. (платіжні картки МПС "MASTERCARD" - 29 операцій на загальну суму 815547,00 грн).

На виконання умов договору (пункту1.3.) банк здійснив переказ відшкодування організації за вказаними операціями (т. 1, а.с.117-122).

З 10.10.2014 до позивача від банків-емітентів "U.S. Bank National Association - Credit" та "ВМО Harris Bank N.A." (далі - іноземні банки-емітенти) почали надходити вхідні претензії (Chargeback). Chargeback- процедура оскарження операції банком-емітентом (з метою захисту прав платника (держателя платіжної картки), при якій сума операції списується з отримувача (банку-еквайру) і повертається платнику, після чого обов'язок доведення легітимності здійсненої операції по платіжній картці покладається на отримувача.

Процедура оскарження виконується Банком відповідно до правил Міжнародних платіжних систем, що регламентують відносини між банками-учасниками Міжнародних платіжних систем в частині виникнення спорів по операціям, здійсненим по платіжним карткам. У відповідності із правилами Міжнародних платіжних систем, в рамках оскаржувального процесу, що проводиться в електронному вигляді, для відхилення отриманих претензій Банк повинен надати іноземним банкам-емітентам документи для підтвердження легітимності списання грошових коштів і участі держателя платіжної картки у здійсненій операції по його платіжній картці. Такими документами є, зокрема, чеки платіжного терміналу, які у відповідності до умов договору (пункт 5.8.) зберігаються у організації та мають бути передані банку на його вимогу.

Для підготовки відповідей на вхідні претензії іноземних банків-емітентів, банк повідомив організацію про необхідність надання належним чином оформлених чеків платіжного термінала для підтвердження легітимності оскаржуваних операцій.

Проте, організація надала чеки без підпису клієнтів, у зв'язку з чим банк витребував у організації належним чином оформлені чеки платіжного терміналу. Організація надала витребувані документи, які при наданні відповідей на претензії були надіслані іноземним банкам-емітентам.

За результатами розгляду Арбітражними комітетами Міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD" вищезазначених справ, фінансово відповідальною стороною по операціям, здійсненим організацією, визнано банк.

В ході оскаржувального процесу було виявлено, що підписи на наданих організацією чеках платіжного терміналу не відповідають підписам, які поставлені держателями платіжних карток іноземних банків - емітентів на заявах, доданих до вхідних претензій, тобто, фактично, підпис власника платіжної картки на чеках відсутній, що є грубим порушенням зобов'язань організації, передбачених пунктами 5.8., 5.17., 5.19. договору, а також Інструкції про заходи безпеки та правил обслуговування користувачів платіжних карток "VISA" (VISA ELECTRON), "MASTERCARD" (MAESTRO).

В результаті проведеного процесу оскарження спірних операцій з банку на користь іноземних банків - емітентів списано:

- по платіжним карткам Міжнародної платіжної системи "VISA" банку-емітенту U.S. Bank National Association - Credit (21 платіжна картка, 102 операції) суму у розмірі 384611,74 дол. США (6073696,27 грн);

- за розгляд справ в Арбітражному комітеті Міжнародної платіжної системи "VISA" комісію у розмірі 10500 дол. США (248329,93 грн);

- по платіжним карткам Міжнародної платіжної системи "MASTERCARD" банку-емітенту ВМО Harris Bank NA. (18 платіжних карток, 19 операцій) суму у розмірі 39556,11 дол. США (906625,09 грн);

- за розгляд справ в Арбітражному комітеті Міжнародної платіжної системи "MASTERCARD" з Банку МПС "MASTERCARD" комісію у розмірі 2500 Євро (61056,82 грн).

У зв'язку зі списанням з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Правекс-Банк" зазначених сум банк звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний центр бронювання" з листом №1351/12-01-465 від 03.03.2015, в якому просив здійснити відшкодування завданої йому шкоди, яка складається з суми трансакцій у розмірі 384 611,74 дол. США та суми комісії за розгляд справ в Арбітражному комітеті МПС "VISA", списаної на користь банка-емітента, у розмірі 10 500,00 дол. США.

У відповідь на вказану вимогу Товариство з обмеженою відповідальністю "Столичний центр бронювання" звернулась до Банку листом № 62 від 10.03.2015, в якому з просило надати додаткові пояснення та документи по претензійній роботі банку з Міжнародними платіжними системами. 20.05.2015 банк направив Товариству з обмеженою відповідальністю "Столичний центр бронювання" листа № 3517/12-01-4 БТ з описом роботи по оскарженню спірних операцій і надав відповідні документи та збільшив суму вимоги.

Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю "Столичний центр бронювання" в листі № 88 від 27.05.2015 відмовило проводити відшкодування шкоди, що і стало підставою для звернення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Правекс-Банк" до суду з даним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний центр бронювання" 7289708,11 грн збитків, заподіяних позивачу у зв'язку зі списанням з нього іноземними банками-емітентами коштів за недійсними операціями та коштів комісії за розгляд справ в Арбітражних комітетах МПС "VISA" та МПС "MASTERCARD", а також 7600 грн. неустойки, нарахованої у зв'язку з невиконанням організацією вимог банку щодо відшкодування вказаної суми збитків. При цьому, в позовній заяві, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач послався на пункт 9.4. договору, яким передбачено обов'язок відповідача відшкодувати банку отримані за недійсною операцією кошти протягом трьох днів від моменту отримання вимоги від банку, а також зазначив про те, що спірні операції з розрахунків є недійсними, оскільки були проведені за відсутності користувачів платіжних карток, що є порушенням пункту 5.10. Постанови Національного банку України "Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів" № 223 від 30.04.2010, яка була чинною до 11.11.2014, та умов договору еквайрингу з додатками до нього

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Статтею 224 Господарського кодекс України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до частини 1 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відшкодування збитків є одним із видів господарсько-правової або цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме:

протиправної поведінки;

шкідливого результату такої поведінки - збитків;

причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками;

вини особи, яка заподіяла шкоду.

У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Слід зазначити, що з огляду на договірний характер заявлених до стягнення у цій справі збитків протиправність поведінки боржника або кредитора у договірних правовідносинах полягає у порушенні договірного зобов'язання.

Відповідно до пункту 1.9. статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні" еквайринг - послуга технологічного, інформаційного обслуговування розрахунків за операціями, що здійснюються з використанням електронних платіжних засобів у платіжній системі.

Відповідно до пункту 1.4. Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 223 від 30.04.2010, яке було чинним в період проведення відповідачем спірних операцій з розрахунків з використання карток Міжнародних платіжних систем, еквайринг - діяльність щодо технологічного, інформаційного обслуговування суб'єктів господарювання і здійснення операцій з видачі готівки користувачам спеціальних платіжних засобів, які не є клієнтами емітента, а також проведення розрахунків з ними за операції, які здійснені із застосуванням спеціальних платіжних засобів.

З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що укладений між сторонами договір еквайрингу № 51-18-05/1806 від 18.12.2013 за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

При цьому суд визнав доведеним факт укладення між сторонами зазначеного договору, оскільки факт вчинення правочину сторонами підтверджується наявністю на договорі печаток сторін, що є свідченням скріплення самого договору, а не підпису особи, яка підписала договір. Доказів того, що печатка Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний центр бронювання", відбиток якої міститься на договорі, зазначеному товариству не належить відсутні в матеріалах справи, як і відсутні докази того, що редакції примірників договорів, які наявні у сторін, є різними. Крім того судом встановлено, що зазначений договір був схвалений його сторонами, про що свідчать дії сторін, направлені на виконання умов договору, а також тривалі господарські відносини між позивачем та відповідачем, які виникли та підставі договору еквайрингу № 51-18-05/1806 від 18.12.2013.

Наведеним спростовуються безпідставні посилання скаржника на те, що договір еквайрингу № 51-18-05/1806 від 18.12.2013, додаткові угоди та додатки до нього підписані неуповноваженою особою відповідача та є неналежними доказами у справі.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Порядок здійснення еквайрингу з використанням електронних платіжних засобів визначений в Розділі 5 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 223 від 30.04.3010, яке діяло до 12.11.2014 (далі по тексту - Положення). Аналогічним є і зміст розділу V Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 705 від 05.11.2014, чинною на сьогоднішній день.

Відповідно до пункту 1.3. Положення вимоги цього Положення поширюються на платіжні організації, членів та учасників платіжних систем, які є суб'єктами відносин, що виникають під час здійснення операцій, ініційованих із використанням спеціальних платіжних засобів цих платіжних систем.

Відповідно до пунктів 5.2., 5.3. Положення еквайр зобов'язаний забезпечити технологічне, інформаційне обслуговування торговців і проведення розрахунків з ними за операції, які здійснені між торговцями та користувачами із використанням спеціальних платіжних засобів, на підставі договору. Договір між еквайром і торговцем надає право останньому приймати до оплати спеціальні платіжні засоби певної платіжної системи з дотриманням її правил та виконувати інші операції, визначені цим договором. Цей договір не повинен містити обмежень щодо приймання спеціальних платіжних засобів інших емітентів та інших платіжних систем.

Пунктами 5.10., 5.13., 5.14. Положення передбачено, що торговець зобов'язаний здійснювати операції з використанням спеціального платіжного засобу лише в присутності користувача, якщо інше не узгоджено з користувачем або не передбачено правилами платіжної системи для окремих видів операцій. Торговець зобов'язаний дотримуватись процедур безпеки, установлених договором з еквайром. Еквайр зобов'язаний розглядати скарги щодо платіжних операцій, які опротестовуються користувачем, емітентом або платіжною організацією платіжної системи, у спосіб і строки, передбачені законодавством України та правилами платіжної системи.

При цьому, відповідно до визначення термінів, що містяться в пункті 1.4. Положення, користувачем платіжних послуг є фізична або юридична особа, яка відповідно до договору за допомогою спеціального платіжного засобу користується платіжною послугою як платник та/або одержувач;

Платіжна картка - спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для здійснення платіжних операцій з рахунку платника або банку, а також інших операцій, установлених договором.

Згідно з пунктом 5.1. договору організація зобов'язана дотримуватися положень даного договору та Інструкції, яка є Додатком 2 до договору, а також виконувати вимоги, що містяться в інструктивних матеріалах, наданих організації банком щодо предмету даного договору.

Судами встановлено, що 23.12.2013 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору еквайрингу, в якій сторони домовились про застосування відповідачем на встановлених банком POS-терміналах функції "ручного вводу" даних платіжних карт, у зв'язку з чим зазначеною додатковою угодою були внесені відповідні зміни до договору еквайрингу.

Відповідно до пунктів 1, 2 Інструкції № 2 функція "ручного вводу" даних платіжних карт - процес проведення трансакції ("Оплата товару", "Возврат", "Отмена") шляхом ручного введення номера платіжної картки без застосування засобів зчитування магнітної стрічки чи чипу на POS-терміналі. Порядок проведення організацією операцій з використанням платіжних карт за допомогою функції "ручного вводу" здійснюється організацією відповідно до Інструкції про заходи безпеки та правила обслуговування користувачів платіжних карток Visa (Visa Electron), MasterCard (Maestro) № 2, яка є Додатком № 1 до Додаткової угоди № 1.

Інструкцією № 2 передбачено, що ручний ввод номера картки необхідний для проведення транзакції у випадку пошкодження чіпа та магнітної стрічки карти (якщо карта є комбінованою - з чіпом) або у разі пошкодження магнітної стрічки карти (якщо карта нечіпова), а також при відсутності карти. Для виконання операції ручного введення номера карти наявність картки клієнта є необов'язковою.

Здійснивши аналіз Інструкції № 2, суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, правильно встановив, що функція "ручного вводу" даних платіжної карти повинна застосовуватись торговцем (організаціє, відповідачем) лише у випадках пошкодження магнітної стрічки та/або чіпу платіжної картки, при відсутності картки, однак, не за відсутності її власника. Інструкція № 2 не містить умов щодо можливості здійснення такої операції за відсутності власника платіжної картки. Положеннями Інструкції № 2 передбачено, що при використанні функції "ручного вводу", як і при проведенні картки через POS-термінал, присутність власника картки є обов'язковою. Зокрема в пункті 7 розділу "Ручний ввід номеру карти (оплата товару)" та пункті 8 розділу "Ручний ввід номеру карти (возврат)" Інструкції №2 зазначено, що у деяких випадках термінал може запросити PIN - код картки клієнта і клієнт при цьому має його ввести, що також підтверджує необхідність присутності власника картки при здійсненні операції з розрахунку платіжною карткою шляхом ручного вводу номера картки.

Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, підписавши додаткову угоду №1, сторони доповнили договір еквайрінгу положеннями, згідно з якими відповідач отримав можливість проводити операції без наявності картки клієнта, але при цьому у відповідача залишився обов'язок дотримуватись вимог щодо присутності самого власника картки під час проведення операції, передбачений пунктом 5.17. договору, відповідно до якого організація зобов'язана при використанні POS-термінала забезпечити проведення авторизації за його допомогою у присутності користувача картки.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що порядок проведення операцій з розрахунків за платіжними картками при застосуванні функції "ручного вводу", встановлений умовами укладеного між сторонами договору еквайрингу № 51-18-05/1806 від 18.12.2013 разом з додатковими угодами та додатками до нього, передбачає обов'язкову присутність власника картки при здійсненні такої операції і функція "ручного вводу" повинна була застосовуватись відповідачем у присутності власника картки.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, спірні операції з платіжними картками, які були вчинені відповідачем у період з 16.09.2014 по 15.10.2014, були здійснені за відсутності власників карток.

У зв'язку з цим судом апеляційної інстанції встановлено, що пунктом 5.8. договору передбачено, що організація зобов'язана здійснювати збереження копій сліпів/чеків POS-терміналів, а також іншої інформації, пов'язаної з операціями з використанням карток, протягом 2 років з моменту здійснення таких операцій і передавати їх у банк на його першу письмову вимогу протягом двох робочих днів з моменту надходження такої вимоги. Також, в цьому пункті встановлені вимоги до оформлення вказаних документів. Зокрема, на сліпах, чеках повинен бути наявним такий реквізит як підпис власника картки.

Згідно з пунктом 5.19. договору після оформлення сліпа/чека POS-термінала організація приймає на себе відповідальність за таке:

- інформація, що міститься в сліпі/чеку POS-термінала, є достовірною і відповідає картці, з використанням якої цей сліп/чек POS-термінала оформлявся відповідно до пред'явлених власником Картки документів;

- власник одержав товари/послуги, оплачені за допомогою Карток;

- власник підписав сліп/чек POS-термінала і одержав його копію.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, надані вперше відповідачем на вимогу позивача чеки платіжного терміналу не містили підписів власників платіжних карток. В подальшому на вимогу банку, відповідач надав чеки з підписами, які були направлені банкам-емітентам. Однак, суд апеляційної інстанції правильно визнав неналежними доказами по справі надані відповідачем чеки з підписами, оскільки обставини підписання чеків власниками платіжних карт не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Судом встановлено, що в арбітражних претензіях, нотаріально посвідчені копії яких містяться в матеріалах справи власники карток зазначають, що вони не приймали участі у спірних операціях та не доручали їх вчинення іншим особам, жодних товарів чи послуг за спірними операціями не отримували, а також банки-емітенти у своїх заявах зазначають про відсутність доказів, які б пов'язували їх клієнтів - власників карток із операціями.

Крім того рішеннями Арбітражного комітету Міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD" встановлено, що позивач (еквайр) не довів правомірність спірних операцій, достатніх доказів для відхилення претензій банків-емітентів не надав та є фінансово відповідальною стороною по спірним операціям.

Врахувавши наведене та наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що надані відповідачем підписані чеки не підтверджують обставин присутності власників карток при здійсненні спірних операцій.

При цьому, суд апеляційної інстанції в спростування доводів відповідача обґрунтовано зазначив про те, що обставини придбання та використання авіаквитків за спірними операціями не можуть спростовувати обставини відсутності власників карток при здійсненні платіжних операцій, оскільки по-перше власники карток заперечують купівлю ними чи уповноваженими ними на те особами авіаквитків, а докази використання квитків саме власниками карток відповідачем не надано.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на те, що Інструкцією № 2 не передбачено підписання чеку після проведення операції шляхом застосування функції "ручного вводу", оскільки такі твердження зводяться до оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції, спростовуються умовами самого договору еквайрингу, в пунктах 5.19., підпунктів 9.1.2. пункту 9.1. якого закріплені положення щодо обов'язкової наявності в чеку підпису власника картки та взагалі є нелогічними з огляду на те, що самим відповідачем були спочатку надані не підписані чеки, згодом були надані підписані чеки, а потім відповідач заперечує необхідність проставлення підпису власника на чеку.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про доведеність обставини проведення спірних операцій за відсутності власників карток.

Згідно з пунктом 9.4. договору, якщо банк здійснив переказ відшкодування організації за недійсною операцією, незважаючи на те, чи можна було встановити недійсність такої операції банком до здійснення платежу, і незважаючи на те, чи були ці операції опротестовані клієнтом, емітентами, іншими членами та учасниками платіжних систем, організація зобов'язана відшкодувати банку отримані за недійсною операцією кошти протягом трьох днів від моменту отримання вимоги від банку, у протилежному випадку нараховується неустойка у розмірі 100 грн. за кожен день неотримання Банком коштів від організації.

Умовами пункту 9.1. договору визначено ознаки недійсності операцій. Операція визнається недійсною, зокрема, якщо:

- операція відбувалася з порушенням чинного законодавства України, правил міжнародних платіжних систем, положень дійсного Договору і/чи Додатків 2,3 (підпункт 9.1.1. пункту 9.1. договору);

- підпис власника на сліпі/чеку електронного термінала відсутній, не відповідає зразку підпису на Картці чи отриманому з банку-емітента (підпункт 9.1.2. пункту 9.1. договору);

- операція, виставлена банком-еквайром, була опротестована банком - емітентом та не підтверджена власником картки (Chargeback) (підпункт 9.1.26. пункту 9.1. договору).

Врахувавши зазначені умови договору, а також те що проведені відповідачем спірні операції в порушення умов договору та додатків до нього відбулись без участі власників платіжних карток, не були підтверджені власниками карток, були опротестовані банками-емітентами, а чеки платіжного терміналу, які не містять підписів власників платіжних карток, не можуть вважатися оформленими належним чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що зазначені операції є недійсними, а поведінка відповідача з вчинення таких операцій з порушенням умов договору та додатків до нього є неправомірною.

Колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції, який визнав проведені відповідачем спірні операції з розрахунків недійсними, вийшов за межі позовних вимог, оскільки з огляду на особливості предмету спору у даній справі про відшкодування збитків встановлення обставин недійсності спірних операцій було здійснено судом в межах розгляду позовних вимог, які передбачають необхідність дослідження обставин, пов'язаних з порушенням відповідачем умов договору та вчинення ним дій, які не узгоджуються з умовами договору.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що авторизація спірних операцій не свідчить про погодження банком-емітентом проведення зазначених операцій за відсутності власників карток, оскільки авторизація - одержання дозволу від банку-емітенту банківської платіжної картки на здійснення операцій саме з її використання, який надається при відсутності обмежень на використання картки (картка не заблокована, коштів достатньо, відсутній або не перебільшений ліміт). Тобто, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, авторизація - це підтвердження можливості проведення операції у зв'язку з відсутністю вказаних вище обмежень, проте вона не є дозволом банку на проведення операцій при використанні функції "ручного вводу" та відповідно її наявність не свідчить про погодження проведення вказаних операцій за відсутності власників карток ні банком - емітентом, ні позивачем.

Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, до обов'язків позивача, як еквайра, не належить визначення кола клієнтів, яким може бути надана послуга та яким необхідно відмовити у проведенні операції у зв'язку з виникненням підозр про можливе вчинення незаконних дій, як то проведення операції у присутності клієнта, який, в свою чергу, не є власником картки. Натомість відповідач, як торговець, зобов'язаний дотримуватись процедур безпеки, установлених договором з еквайром.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що наявність авторизації не свідчить про те, що спірні операції були вчинені з дотриманням умов договору та про те, що проведення операцій без власників карток є правомірним та погодженим як банком - емітентом, так і позивачем.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на недоведеність позивачем обставин визнання спірних операцій банками-емітентами та/або Арбітражними комітетами Міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD" шахрайськими, оскільки, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, вказані обставини жодним чином не впливають на результат розгляду даного спору з огляду на наявність у таких операціях ознак недійсності, визначених самим договором, та встановлення у договорі відповідальності у вигляді відшкодування банку організацією коштів, отриманих за такими недійсними операціями. Обставини визнання чи невизнання Арбітражними комітетами Міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD" спірних операцій шахрайськими жодним чином не впливають на встановлений судом факт вчинення відповідачем розрахункових операцій шляхом ручного вводу номера картки з порушенням визначеного договором порядку.

Крім того, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, в пункті 3 Додаткової угоди №1 до Договору відповідач визнав, що він усвідомлює та повністю приймає на себе ризик можливого проведення на обладнанні банку працівниками організації/клієнтами організації/третіми особами шахрайських операцій та операцій, що відповідно до умов договору є недійсними, із використанням карток. При цьому, сторони погодили, що організація повинна відшкодувати банку будь-які сплачені банком платежі (у т.ч. штрафи) на користь платіжних систем, а також інших банків, у результаті проведення шахрайських та/чи недійсних операцій в організації при здійсненні операцій з використанням Картки.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що наявність всіх складових елементів, які утворюють склад правопорушення, є доведеною, що є підставою для притягнення відповідача до цивільної відповідальності, оскільки відповідачем було допущено порушення умов договору еквайрінгу, а саме: порушено порядок проведення операцій з розрахунків за платіжними картками при застосуванні функції "ручного вводу" за відсутності власника картки, присутність якого є обов'язковою, що відповідно до пункту 9.2. договору свідчить про недійсність таких операцій (протиправна поведінка), внаслідок чого з банку (з позивача) платіжними системами були списані грошові кошти в розмірі 6980321,36 грн по спірним операціям (причинно-наслідковий зв'язок), що завдало позивачу збитків, розмір яких є доведеним та підтверджується зокрема реєстрами вхідних фінансових операцій по платіжним карткам Міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD" та виписками за особовим рахунком. При цьому, колегія суддів зазначає, що виходячи з положень пункту 9.4. договору дії відповідача по компенсуванню банку грошових коштів, отриманих за недійсною операцією, провадяться за умови наявності документів підтверджуючих списання платіжною системою грошових сум з банку, якими у цій справі, як було зазначено, є реєстри вхідних фінансових операцій по платіжним карткам Міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD" та виписки за особовим рахунком.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на те, що обставини перерахування банком відповідачу грошових коштів за спірними операціями не були встановлені судом апеляційної інстанцій, який стягнувши збитки за всіма спірними операціями допустив подвійне стягнення за одними і тими ж операціями, оскільки такі твердження відповідача зводяться до оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції, судом апеляційної інстанції було визнано доведеним розмір заявлених до стягнення збитків. Крім того, колегія суддів враховує наявність в матеріалах справи наданих позивачем доказів в підтвердження перерахування відповідачу грошових коштів за спірними операціями, а саме: звіту по сумам відшкодування, перерахованим Товариству з обмеженою відповідальністю "Столичний центр бронювання" згідно договору еквайрингу № 51-18/1806 від 18.12.2013 за період з 18.12.2013 по 22.05.2015 та банківської виписки. (т.1, а.с. 117-122).

Разом з цим суд апеляційної інстанції правильно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у вигляді сплачених коштів комісії за розгляд справ в Арбітражних комітетах Міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD" у розмірі 309386,75 грн, оскільки правильно встановив, що зазначені кошти є витратами, понесеними позивачем у зв'язку з розглядом справ в Арбітражних комітетах Міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD" та не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення 7600,00 грн неустойки за невиконання відповідачем вимог банку про відшкодування збитків, оскільки сплата зазначеної неустойки, строки її сплати та розмір передбачені пунктом 9.4. договору еквайрінгу, обставини понесення позивачем збитків є доведеними, а доказів їх сплати відповідачем як за наслідками неодноразових вимоги позивача, так і за наслідками звернення позивача до суду з цим позовом відсутні в матеріалах справи.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав правильну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі.

У зв'язку з тим, що суд апеляційної інстанції за результатами апеляційного розгляду справи частково скасував рішення місцевого господарського суду та прийняв нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, однак не здійснив розподіл судових витрат, які були понесені позивачем до передачі справи на новий розгляд, суд правильно прийняв додаткову постанову, в якій здійснив відповідний розподіл судових витрат за подання позивачем апеляційної та касаційної скарг до передачі справи на новий розгляд, стягнувши з відповідача на користь позивача судовий збір у сумах, які підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної та касаційної скарг.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 та додаткову постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2018 у справі № 910/22347/15 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

Л. Стратієнко