Постанова

від 18.07.2018 по справі 558/107/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2018 року

м. Рівне

Справа № 558/107/17

Провадження № 22-ц/787/543/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді : Гордійчук С. О.,

суддів: Ковальчук Н.М., Боймиструка С.В.

секретар судового засідання : Брикса Ю.Ю.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1,

відповідач: ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Княгинська сільська рада Демидівського району Рівненської області, Головне управління Держгеокадастру в Рівненській області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 27 грудня 2017 року, ухваленого в складі судді Олексюка А.О. А.С., повний текст якого складено 02 січня 2018 року, у справі №558/107/17,

в с т а н о в и в :

В березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Княгинська сільська рада Демидівського району Рівненської області, Головне управління Держгеокадастру в Рівненській області, про усунення перешкод у використанні земельних ділянок.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 08 квітня 2008 року ОСОБА_3 продав, а вона купила житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 Зазначає, що після укладання вказаного договору вона почала користуватися також земельними ділянками з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства за адресою будинку. Вказує, що рішенням Княгининської сільської ради Демидівського району Рівненської області №211 від 16 червня 2010 року їй передано у приватну власність земельні ділянки 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,6595 га для ведення особистого селянського господарства, а 27 грудня 2010 року їй видані Державні акти на право власності на вказані земельні ділянки серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2. Зазначає, що суміжний землекористувач ОСОБА_2 та його родина порушують її право користування на вказані земельні ділянки та порушують принципи добросусідства, зокрема самовільно спорудили піднавіс для зберігання сільськогосподарських кормів та техніки фактично на належній їй земельній ділянці. Посилається на лист Княгининської сільської ради №261 від 26 вересня 2016 року згідно якого встановлено, що огорожа відповідача заходить приблизно на 1 метр на її територію, а самовільно збудований піднавіс підлягає знесенню. Вказує, що за результатами проведеної кадастрової зйомки ФОП ОСОБА_5 складено ситуаційну схему розміщення земельних ділянок за адресою вулиця Першотравнева с. Перекалі Демидівського району Рівненської області з якої вбачається, що господарські споруди та частина паркану відповідача розміщені на земельних ділянках позивача, а площа захоплених територій земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд становить 0,0080 га, для ведення особистого селянського господарства 0,0180 га.

Просить усунути перешкоди у використанні належних їй на праві приватної власності земельних ділянок, згідно державних актів серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4, шляхом знесення самовільно спорудженого піднавісу для зберігання сільськогосподарських кормів, перенесення огорожі та встановлення твердих меж земельних ділянок. Також просить стягнути на її користь понесені судові витрати.

Рішенням Демидівського районного суду Рівненської області від 27 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Княгинська сільська рада Демидівського району Рівненської області, Головне управління Держгеокадастру в Рівненській області, про усунення перешкод у використанні земельних ділянок відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надала технічну документацію на земельні ділянки, а межа земельної ділянки позивача викладена на ситуаційній кадастровій зйомці ФОП ОСОБА_5 проходить по тимчасово збудованих спорудах ОСОБА_2 та по капітальній споруді літньої кухні, яка збудована до 40 років назад, а при виготовленні Державного акту на земельну ділянку ОСОБА_1 землевпорядною організацією не було враховано прав суміжних землекористувачів та було не враховано фактичних меж, які склалися задовго до виготовлення вказаних Державних актів тому не можливо встановити факт порушення прав позивача.

Крім того, суд зауважив, що тверді межові знаки між суміжними земельними ділянками не встановлювались.

У апеляційній скарзі, поданій 24 січня 2018 року ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував того, що рішенням Княгининської сільської ради Демидівського району Рівненської області №211 від 16 червня 2010 року їй передано у приватну власність земельні ділянки 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,6595 га для ведення особистого селянського господарства, а 27 грудня 2010 року видано Державні акти на право власності на вказані земельні ділянки серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 та залишено поза увагою, що спорудженням паркану та піднавісу відповідач створює перешкоди в користуванні належних їй земельних ділянок. Судом не надано належної оцінки поданим доказам та не враховано результати кадастрової зйомки сертифікованого інженера-землевпорядника ФОП ОСОБА_5 згідно якого вбачається, що господарські споруди та частина паркану відповідача розміщені на її земельних ділянках позивача та визначено площі захоплених відповідачем її земельних ділянок.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Із матеріалів справи вбачається і це встановлено судом першої інстанції позивачу на підставі Державних актів належить на праві власності земельна ділянка площею 0,2500 га цільове призначення якої для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та 0,6595 га для ведення особистого селянського господарства. Вказані земельні ділянки розташовані в с. Перекалі Демидівського району Рівненської області та є суміжними із земельною ділянкою відповідача ОСОБА_2, яка передана йому у власність рішенням сесії сільської ради, державний акт не виготовлявся.

Відповідно до довідки відділу Держгеокадастру в Демидівському районі Рівненській області технічна документація із землеустрою відповідно до якої був виданий Державний акт НОМЕР_5 ОСОБА_1 в архіві відділу відсутня .

Разом з тим, позивач пояснила, що при виготовленні Державних актів технічна документація складалась, але тверді межові знаки на місцевості не встановлювались.

Встановлено, що літня кухня та сітка-огорожа яка натягнута вздовж всієї лінії розмежування земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 споруджені біля 40 років назад. Тимчасові споруди - піднавіси для сіна споруджені по одній лінії з капітальною будівлею літньої кухні та металевою сіткою приблизно 4 роки назад.

Відповідно до ситуаційної схеми кадастрової зйомки земельної ділянки ОСОБА_1 проведеної на прохання позивача приватним підприємцем ОСОБА_5, межі земельних ділянок ОСОБА_1 виділені червоною лінією, не співпадають з межами земельних ділянок за фактичним використанням. Межа її земельної ділянки відповідно до топографо-геодезичної зйомки проходить по середині тимчасових споруд та по приміщенню капітальної будівлі - літньої кухні відповідача, та не співпадає з металевою сіткою .

Разом з тим із технічної документації виготовленої для приватизації земельної ділянки ОСОБА_2, вбачається, що суміжна з ним земельна ділянка ОСОБА_1 відповідає її Державному акту, але не відповідає фактичним даним та координатам на місцевості.

За змістом ст.ст. 116, 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Статтею 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновлення межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

За приписами ст. 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації, яка відповідно до ст. 193 ЗК України містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Згідно зі ст.55 Закону України Про землеустрій встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 376 від 18 травня 2010 року, встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (пункт 2.1 Інструкції). Виконавцем вказаних робіт пункт 1.3 Інструкції визначено юридичну особу, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа-підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником.

Пунктами 4.1- 4.4 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція), відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до ст. 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно із пунктом 7 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001 року громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Відповідно до частини першої статті 29 Земельного кодексу України 1990 року та частин третьої, четвертої статті 142 Земельного кодексу України 2001 року припинення права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача проводиться за його заявою на підставі рішення відповідної ради.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до приписів ст.12, ч. ч. 1, 6, 7 ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже за змістом загальних вимог процесуального права щодо допустимості доказів - обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи положення наведених норм, апеляційний суд не приймає до уваги покликання позивача про достатність наявних в матеріалах справи доказів щодо порушення її прав як землевласника, так як межові знаки, до видачі Державних актів, на місцевості не встановлювались, кадастровий план земельної ділянки з описом її меж відсутній, із заявою до землевпорядних організацій про відновлення чи виготовлення технічної документації із землеустрою не зверталась, клопотання про проведення відповідної експертизи до суду не подавала..

Сама по собі ситуаційна схема кадастрової зйомки земельної ділянки проведеної ФОП ОСОБА_5, як доказ захоплення земельної ділянки позивача відповідачем, не є допустимим та достатнім доказом, а свідчить лише про розмір та параметри земельної ділянки.

Разом з тим, убачається, що вказана схема кадастрової зйомки не відповідає Державним актам та замірам внесеним до НКС.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Поряд з тим, вбачається що між сторонами існує спір щодо законності виданих позивачу Державних актів, який на даний час не вирішений.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 27 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 20 липня 2018 року.

Головуючий:

Судді: