Постанова

від 17.07.2018 по справі 808/341/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 липня 2018 року справа № 808/341/18

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юрко І.В.,

суддів: Чабаненко С.В. Чумака С.Ю. ,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року у справі №808/341/18 (головуючий 1-ї інстанції Лазаренко М.С.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мелітопольський олійноекстракційний завод до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 23.01.2018 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 10.01.2018 №0001331201 та №0001301201.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області від 10.01.2018 року №0001331201 та №0001301201.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмові в , яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом при винесенні рішення неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Позивач надав апеляційному суду відзив на скаргу відповідача, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представникі сторін в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином .

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Мелітопольський олійноекстракційний завод є юридичною особою (ЄДРПОУ 39376884), зареєстровано 03.09.2014 року в Мелітопольському міськрайонному управлінні юстиції Запорізької області, свідоцтво про державну реєстрацію від 03.09.2014 року, перебуває на обліку в Мелітопольській ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області, є платником податків.

Відповідач - Головне управління ДФС у Запорізькій області є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.

У період з 27.11.2017 року по 08.12.2017 року Головним управлінням ДФС у Запорізькій області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Мелітопольський олійноекстраційний завод (код ЄДРПОУ 39376884) з питань достовірності нарахування від'ємного значення з податку на додану вартість за вересень 2017 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 20.10.2017 № 9218327782), за результатами якої складено акт №721/08-01-56-01/39376884 від 15.12.2017 року (т.1 а.с.10-103).

Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення ТОВ Мелітопольський олійноекстракційний завод :

- п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.п. б п.200.4 ст.200, п.201.1, п.201.4, п.201.10 ст.201 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення з податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (р.19) за вересень 2017 року на суму податку на додану вартість у розмірі 168199,00 грн.; від'ємного значення з податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (р.20.2.1) за вересень 2017 року на суму податку на додану вартість у розмірі 168199,00 грн..

На підставі акту перевірки контролюючим органом 10.01.2018 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0001331201 про зменшення позивачу від'ємного значення на суму 168199,00 грн. (а.с.8 т.1);

- №0001301201 про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування в розмірі 168199,00 грн. та визначення штрафних санкцій у розмірі 42049,75 грн. (а.с.9 т.1)

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що твердження контролюючого органу про нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ АГРО-АСТРАХАНКА у перевіряємий період спростовуються доказами, наданими позивачем як під час перевірки, так і доданими до матеріалів справи.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до положень Податкового кодексу України основним завданням та функцією органів державної податкової служби є здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), контролю за валютними операціями, контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 20.1.4 статті 20 Податкового кодексу України, органи податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Порядок призначення та проведення перевірки позивачем не оскаржується, а відтак судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'ємів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 1 розділу І Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту, як зазначено в п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, виникає, в тому числі, у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п.198.3 ст.198 ПУ України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Приписами п.198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Приписами статті 9 вказаного Закону України визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 року №969, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість

Згідно п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 201.6 ст.201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

З наведеного вище можна зробити висновок, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ АГРО-АСТРАХАНКА (код ЄДРПОУ 41310864).

Так, між TOB Мелітопольський олійноекстраційний завод (покупець) та TOB АГРО-АСТРАХАНКА (код ЄДРПОУ 41310864) (постачальник) укладено 19.08.2017 року договір постачання №01М/ООО-006, відповідно до якого постачальник передає у власність покупця насіння соняшника (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених цим договором (а.с.114-115 т.1).

На підтвердження виконання умов вищевказаного договору позивачем під час перевірки та до матеріалів справи надано: видаткові накладні №9 від 21.08.2017 року, №8 від від 20.08.2017 року, товарно-транспортні накладні №569990 від 21.08.2017 року, №569991 від 21.08.2017 року, №569989 від 20.08.2017 року, квитанції №Н-000105 від 21.08.2017 року, №Н-000108 від 21.08.2017 року, №Н-000095 від 20.08.2017 року, №Н-000096 від 20.08.2017 року (а.с.116-129 т.1).

Розрахунки між сторонами проведено у безготівковому вигляді, що підтверджується платіжними дорученнями №9067 від 21.08.2017 року, №9182 від 22.08.2017 року (а.с.138 т.1).

Крім того, постачальником були складені та видані позивачу податкові накладні №4 від 20.08.2017 року, №5 від 21.08.2017 року (а.с.132, 135 т.1).

Вказані податкові накладні зареєстровані у встановленому законом порядку в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідними квитанціями та витягами з Єдиного реєстру податкових накладних (а.с.133-134, 136-137 т.1).

Вся зазначена вище первинна документація містить усі необхідні реквізити, передбачені п.п.1, 2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , у тому числі зазначено найменування продукції, об'єми постачання, виконавці, печатки, суми коштів, що сплачені на виконання угод та т.і..

В акті перевірки не зазначено про випадки ненадання підприємством під час перевірки на запити податкового органу первинних документів, як і не зазначено про витребування податковим органом у позивача під час перевірки будь-яких документів.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (ухвала ВАСУ від 20.01.2015 року № К/800/15312/13).

Таким чином, вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність та здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом у перевіряємий період. Весь обсяг документів, наданих позивачем, є достатнім і свідчить про реальне настання правових наслідків, що обумовлені спірною угодою.

Відповідачем не спростовано того факту, що всі податкові накладні були зареєстровані в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, а також того факту, що вказаний вище контрагент позивача на час здійснення господарських оперцій є платником податку на додану вартість та сплачував його, з Єдиного державного реєстру підприємств не виключений, податкову адресу не змінював. Доказів звернення податкового органу до суду з позовами про припинення такої юридичної осіби у зв'язку з відсутністю підприємства за податковою адресою та неподанням податкової звітності не надано та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Зазначені обставини вказують на наявність у позивача ділової мети, визначення якої наведено у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, як причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Таким чином, з урахуванням вказаних вище первинних документів та з урахуванням співвідношення вчинених господарських операцій з видами господарської діяльності позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в результаті господарських операцій з вищевказаними контрагентами у позивача відбулись зміни в структурі активів, зобов'язань та у власному капіталі, що спростовує висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій між позивачем та вищезазначеними контрагентами.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання податкового органу на нібито порушення податкового законодавства контрагентом позивача та зазначає, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені вказаним контрагентом платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем надані документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне постачання ТМЦ та послуг підприємству та їх оплату, та які свідчать про товарний та оплатний характер господарських відносин підприємства з контрагентами.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, в постанові від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства Мукачівський лісокомбінат до Мукачівської ОДПІ в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Такий висновок Верховного суду України узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі Булвес проти Болгарії Європейський Суд з прав людини в рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, зобов'язання контрагента позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Жодних інших обставин для невизнання первинних документів ТОВ МОЕЗ та неврахування господарських відносин позивача з його контрагентом за спірний період при визначенні об'єкту оподаткування, у акті перевірки не наведено, аналізу господарської діяльності між позивачем та його контрагентом у цьому періоді не проведено, оцінки наданим позивачем первинним документам з точки зору відповідності їх вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні не надано, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає такі висновки податкового органу необґрунтованими.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача є протиправними та необґрунтованими, враховуючи, що висновки відповідача про нереальність (фіктивність) господарських операцій, наведені в акті, ґрунтуються лише на припущеннях та не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності, колегія суддів вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність податкових повідомлень-рішень від 10.01.2018 року №0001331201 та №0001301201.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та судом повно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надано їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи, що під час апеляційного розгляду даної справи порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року у справі №808/341/18 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року у справі №808/341/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: І.В. Юрко

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: С.Ю. Чумак