Рішення

від 23.07.2018 по справі 804/3928/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2018 року Справа № 804/3928/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Кучми К.С. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства Мідас КР Плюс про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до адміністративного суду з вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з ПП Мідас КР Плюс на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 20 350,42 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, встановлений ч.1 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , не забезпечив працевлаштування інваліда у та не сплатив адміністративно-господарські санкції за не працевлаштування інваліда у розмірі 20 350,42 грн. Несплата відповідачем адміністративно-господарських санкцій до Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити інвалідам необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя у зв'язку з чим, позивач просить стягнути зазначену суму адміністративно-господарських санкцій з відповідача у судовому порядку.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що ПП Мідас Кр Плюс протягом всього 2017 року щомісячно подавало звіти (за формою №3-ПН) про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. Однак, державною службою зайнятості не здійснювалось жодного направлення інвалідів на роботу до відповідача. Вини відповідача у тому, що центри зайнятості не направляють для працевлаштування осіб з інвалідністю немає. Відповідач всіляко сприяв пошуку осіб з інвалідністю та виконував усі вимоги законодавства щодо забезпечення прав інвалідів на працевлаштування у повному обсязі. Однак обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування, а тому відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, відповідно до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Судом встановлено, що ПП Мідас КР Плюс (код ЄДРПОУ 35927750) перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Так, відповідно до Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік 03-07/9048 від 28.02.2018 року за формою 10-ПІ, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року №42 та розрахунку суми позову щодо стягнення адміністративно господарських санкцій позивач зазначає, що за 60 робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у 2017 році, відповідач до 17.04.2018 року мав сплатити суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 20 350,42 грн.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ).

Згідно з частиною другою статті 17 Закону №875-ХІІ підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Частинами першою, другою статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Відповідно до норм статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частина четверта статті 20 Закону №875-ХІІ).

Аналізуючи наявні та досліджені в матеріалах справи докази, суд вважає, що відповідачем було виконано всі необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів і їх працевлаштуванню та дотримано вимоги, встановлені статтею 19 Закону №875-ХІІ, а тому підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною третьою статті 18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Згідно наказу Міністерства праці та соціальної політики України звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" №42 від 10.02.2007 року щорічною формою звітності є форма № 10-ПІ, яка, заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 1 березня після звітного періоду.

З огляду на вищезазначене, звіт за формою 10-ПІ є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.

Так, відповідач у 2017 році подав звіт (за формою № 10-ПІ) про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. В цьому звіті містилась інформація про наявність відповідної вакансії, що підтверджується копією звітності. Також відповідачем надано суду копію відповіді Криворізького міського центру зайнятості від 18.06.2018 року № 01-11/2256.

Однак державною службою зайнятості протягом 2017 р. Не було направлено до ПП Мідас КР Плюс жодної особи, яких визнано на підставі чинного законодавства України особами з інвалідністю. Також не зверталися за направленням Криворізького міського центру зайнятості.

Суд доходить до висновку про відсутність протиправності дій відповідача у тому, що центр зайнятості не направив для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Судом також зазначає, що відповідачем вживалися заходи щодо пошуку осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися.

Отже, відповідач сприяв працевлаштуванню інвалідів та виконував усі вимоги законодавства щодо забезпечення прав інвалідів на працевлаштування у повному обсязі.

Судом встановлено факт невиконання відповідачем нормативу по працевлаштуванню інвалідів у 2017 році, однак суд вважає, що вини відповідача в цьому немає, оскільки відповідач вживав необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню інвалідів.

Таким чином, створене робоче місце залишилися вакантним не з вини відповідача.

Поряд з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні інвалідів за 2017 рік не встановлено.

Тобто ПП Мідас КР Плюс були вжиті всі заходи по створенню робочого місця для працевлаштування інваліда відповідно до встановленого нормативу.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

При цьому, суд зазначає, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, у зв'язку з їх відсутністю, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій, за відсутності вини юридичної особи.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України (постанови № 21-60а11 від 20.06.2011 року; № 21-105а12 від 26.06.2012 року; № 21-95а13 від 02.04.2013 року), згідно якої обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що підприємство вжило усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Так, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

Суд дійшов висновку, що роботодавець вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, зокрема відповідачем було вжито всіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів: ПП Мідас КР Плюс було зареєстроване у Дніпропетровському Фонді соціального захисту інвалідів, звітувало про зайнятість та працевлаштування інвалідів, направляло до Криворізького міського центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда, а тому зазначені адміністративно-господарські санкції до відповідача застосовані бути не можуть.

За таких обставин, суд приходить до висновку що позовні вимоги задоволенню не підлягають з викладених вище підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства Мідас КР Плюс про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя Кучма К.С.