Постанова

від 19.07.2018 по справі 520/10539/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/4954/18

Номер справи місцевого суду: 520/10539/15-ц

Головуючий у першій інстанції Кириченко П. Л.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: Дрішлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Ткачука Олександра Вікторовича в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 квітня 2018 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу,-

В С Т А Н О В И В:

22 серпня 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду із скаргою, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Охотської А.В. від 10 травня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №51953667 з виконання виконавчого листа Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 серпня 2016 року №520/10539/15. Зобов'язати старшого державного виконавця Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Охотську А.В. (або іншу уповноважену особу) відновити виконавче провадження №51953667 про примусове виконання виконавчого листа Овідіопольського районного суду Одеської області №520/10539/15 від 12 серпня 2016 року про стягнення з ОСОБА_6 заборгованості на користь ОСОБА_5.

Свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що 21 грудня 2015 року рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області в рамках цивільної справи №520/10539/15 було задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів в розмірі 667 120 гривень, та 3 % річних в розмірі 40 465,85 гривень, це рішення суду першої інстанції є чинним. 12 серпня 2016 року на виконання вказаного рішення суду видано виконавчий лист про примусове стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 стягнутих грошових коштів, який було пред'явлено до виконання. 10 травня 2017 року старшим державним виконавцем Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Охотською А.В. було прийнято постанову про повернення виконавчого листа від 12.08.2016р. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ Про виконавче провадження , з якою позивач не погоджується, вважає що викладені в ній обставини не відповідають дійсності та вказана постанова винесена з порушенням встановленого законом порядку.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 квітня 2018 року відмовлено у задоволені скарги ОСОБА_5 на постанову про повернення виконавчого документа.

В апеляційній скарзі адвокат Ткачук О.В. в інтересах ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити вимоги скарги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з'явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином та завчасно, про що свідчать поштові повідомлення про отримання судових повісток. Тому у відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка належним чином повідомлених сторін у судове засідання не перешкоджає розглядові справи та доступі до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 19.07.2018 року.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Частинами 1 та 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 383, 384 ЦПК України, який був чинний на час проведення виконавчих дій, передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

У п. 1 постанови №6 Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця и іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах від 07 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року №1404-УІІІ, який набрав чинності з 30 листопада 2016 року, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 грудня 2015 року по справі №520/10539/15 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики позов задоволено. Суд стягнув з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 борг в розмірі 667 120 гривень та три процента річних в розмірі 40 465,85 гривень та у дохід держави судовий збір в сумі 3 654 гривень (а.с. 67-69).

12 серпня 2016 року на виконання вказаного заочного рішення суду було видано виконавчий лист №520/10539/15 про примусове стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 зазначених грошових коштів, який було пред'явлено до виконання (а.с. 80).

Постановою державного виконавця Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Іскра С.І. від 15 серпня 2016 року було відкрито виконавче провадження ВП №51953667 про примусове стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 зазначених грошових коштів (а.с.82-84).

10 травня 2017 року старшим державним виконавцем Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Охотською А.В. було прийнято постанову про повернення виконавчого листа №520/10539/15 від 12 серпня 2016 року про примусове стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 зазначених грошових коштів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (а.с. 172).

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що права та інтереси стягувача без попереднього розгляду скарги начальником державної виконавчої служби щодо постанови від 10 травня 2017 року не порушуються, а сама скарга подана передчасно.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитися неможливо, виходячи з наступного.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).

Положення пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України визначає одну з основних засад судочинства - обов'язковість рішень суду.

Згідно з положеннями ст. 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.ХІ.50), яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ст. ст. 3, 15 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом виконання рішень суду.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Конституційний Суд України в абзаці одинадцятому підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2011 року №2-рп/2011, посилаючись на позицію Європейського суду з прав людини, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежене державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права (абзац 2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012, абзац 3 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 року).

Частиною 1 та 3 ст. 74 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

У пункті 11 постанови №3 Пленуму Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ від 01 березня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що оскарження стягувачем рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу або керівника вищого в порядку підлеглості органу цієї служби в передбачених Законом про виконавче провадження випадках не може бути підставою для відмови у прийнятті скарги судом, оскільки на ці правовідносини поширюється юрисдикція суду (статті 55, 124 Конституції України, частина перша статті 384 ЦПК).

Отже, стягувач має право вибору оскаржити дії державного виконавця до суду або до начальника державної виконавчої служби, якому підпорядкований останній й відмова суду першої інстанції у задоволенні скарги саме з того, що заявнику необхідно було звернутися із скаргою на дії державного виконавця з початку до начальника ДВС є помилковою.

Згідно частин 1 та 2 ст. 18 вказаного Закону, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи №520/10539/15 ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 листопада 2015 року вжиті заходи забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності боржнику ОСОБА_6 (а.с.47).

За даними Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань боржник ОСОБА_6 значить керівником та засновником Товариства з обмеженою відповідальністю МИНАК (код юридичної особи 31422079), зареєстрованим за місцем проживання боржника: Одеська область, Овідіопольський район, с. Доброалександрівка, вул. 50 Років Жовтня, буд 98.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічні положення містяться у статтях 10, 60 ЦПК України (2004р.).

Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Однак, в порушення положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України суд першої інстанції усунувся від встановлення обставин, пов'язаних з розглядом скарги, не перевірив доводи заявника про те, що державний виконавець не вжив усіх необхідних заходів щодо примусового виконання рішення суду, а також не витребував та не дослідів належно засвідчену копію виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.

За таких підстав, суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, передчасно відмовив у задоволення скарги, що перешкоджає подальшому виконанню судового рішення, та у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали районного суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Ткачука Олександра Вікторовича в інтересах ОСОБА_5 задовольнити частково. Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 квітня 2018 року скасувати.

Справу передати для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та подальшому оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складено: 19 липня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

А.І.Дрішлюк

Р.Д.Громік