Рішення

від 19.07.2018 по справі 903/137/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

  

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua   Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 липня 2018 р.

                       Справа № 903/137/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – адвокат (посвідчення від 27.03.2015р.)

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-ТОВ "МТК Фортекс":  ОСОБА_2 – представник (дов. від 27.06.2018р.)

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача- ПрАТ "СК "Колоннейд Україна": не з‘явились

від відповідача 1- ПрАТ "Страхова компанія "Перша":  ОСОБА_3 – представник (дов. №1-2018 від 14.12.2017р.)

від відповідача 2- ПП "Пастораль": ОСОБА_4 – директор, ОСОБА_5 – представник (дов. від 29.11.2016р.)  

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів- ФОП ОСОБА_6: ОСОБА_7 – адвокат (посвідчення №212 від 30.11.2011р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Адвокатського бюро "Рогачова", м. Київ

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

-ОСОБА_8 з обмеженою відповідальністю "МТК Фортекс", м. Київ

-ОСОБА_9 акціонерне товариство "Страхова компанія "Колоннейд Україна", м. Київ

до відповідача 1: ОСОБА_10 акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша", м. Київ

до відповідача 2: ОСОБА_10 підприємства "Пастораль", м. Луцьк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

- ОСОБА_11 особа-підприємець ОСОБА_6, с. Липини Луцького р-ну Волинської обл.

про стягнення 1 972 901,80 грн.

Встановив: 29.11.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Адвокатського бюро "Рогачова" з вимогами до ОСОБА_10 акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" та ОСОБА_10 підприємства "Пастораль" про стягнення 1   972 901,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 2 (ОСОБА_9 підприємство "Пастораль") як перевізником за Угодою № 50/09-П на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні від 03.03.2009 на заявки б/н (дата перевезення) було втрачено вантаж, у зв’язку з чим експедитору за вказаною угодою (ОСОБА_8 з обмеженою відповідальністю "МТК Фортекс") були завдані збитки на суму 1   972   901,80 грн.

При цьому, на підставі укладеного між позивачем (Адвокатським бюро "Рогачова") та ОСОБА_8 з обмеженою відповідальністю "МТК Фортекс" Договору про відступлення права вимоги (цесії) від 16.11.2017р. позивач набув права вимоги до відповідача 2 у зобов’язанні з відшкодування збитків на суму 1   972   901,80 грн.

Позивач вказав на те, що відповідальність перевізника (ОСОБА_10 підприємства "Пастораль") станом на дату настання страхового випадку була застрахована відповідачем 1 (ОСОБА_10 акціонерним товариством "Страхова компанія "Перша") на підставі Договору № 12-01.03.14.00010 добровільного страхування відповідальності перевізника наземним транспортом від 03.02.2014 зі встановленим лімітом відповідальності у сумі 50000 дол США 00 центів, що станом на дату звернення з позовом до суду за курсом НБУ становить 1323854 грн. 00 коп.

Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 (ОСОБА_10 акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша") страхове відшкодування у розмірі 1   323 854,00 грн. та з відповідача 2 (ОСОБА_10 підприємства "Пастораль") збитки у розмірі 649   047,80 грн., що є різницею між розміром завданих збитків на суму 1   972   901,80 грн. та страховим відшкодуванням у розмірі 1   323   854,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.12.2017р. у справі №910/21333/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2018р., позовну заяву Адвокатського бюро "Рогачова" з вимогами до ОСОБА_10 акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша", ОСОБА_10 підприємства "Пастораль" про стягнення 1972901,80 грн. було направлено за підсудністю до господарського суду Волинської області.

01.03.2018р. позовна заява Адвокатського бюро "Рогачова" до ОСОБА_10 акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" та ОСОБА_10 підприємства "Пастораль" про стягнення 1 972 901,80 грн. надійшла до господарського суду Волинської області.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 02.03.2018р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено її розгляд в підготовчому судовому засіданні на 26.03.2018р., залучено до участі в справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_8 з обмеженою відповідальністю "МТК Фортекс", зобов'язано учасників судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 26.03.2018р. розгляд справи в підготовчому засіданні було відкладено на 19.04.2018р.

Ухвалою суду від 19.04.2018р. було продовжено строк проведення підготовчого провадження до 31.05.2018р.; розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 10.05.2018р.; продовжено позивачу строк для подання доказів; запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

Протокольною ухвалою суду від 10.05.2018р. було задоволено клопотання позивача, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_9 акціонерне товариство "Страхова компанія "Колоннейд Україна" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код ЄДРПОУ 25395057) та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_11 особу-підприємця ОСОБА_6 (45601, Волинська обл., Луцький р-н, с. Липини, вул. Польова, 18, код НОМЕР_1) і відкладено розгляд справи в підготовчому засіданні на 31.05.2018р. на 10:30год.

Про день та час проведення наступного судового засідання представників сторін було повідомлено під розписку безпосередньо в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 10.05.2018р. було повідомлено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_8 з обмеженою відповідальністю "МТК Фортекс", ОСОБА_9 акціонерне товариство "Страхова компанія "Колоннейд Україна", третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_11 особу-підприємця ОСОБА_6 про відкладення розгляду справи в підготовчому засіданні на 31.05.2018р. на 10:30год., а також про те, що  судове засідання відбудеться в приміщенні господарського суду Волинської області (м. Луцьк, пр. Волі, 54а) в залі судових засідань №210; запропоновано ТОВ "МТК Фортекс", ПрАТ "Страхова компанія "Колоннейд Україна", ФОП ОСОБА_6 надати суду мотивовані письмові пояснення/заперечення на позовну заяву та відзиви відповідачів і всі письмові та електронні докази, що підтверджують правову позицію.

Ухвалою суду від 31.05.2018р. було закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 02.07.2018р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

В судовому засіданні 02.07.2019р. було оголошено перерву до 19.07.2018р. до 14:00год.

Про місце, дату та час проведення судового засідання сторони та треті особи були повідомлені під розписку безпосередньо в судовому засіданні.

Представник позивача у заяві від 29.05.2018р. про уточнення складу збитків, зазначає, що загальний розмір відступленої позивачу вимоги складає 1   972   901,80грн. та складається з 915   001,80грн.-сума здійснених витрат особою, що відступила вимогу позивачу (724   401,80грн.-витрати, які особа, що відступила вимогу понесла у відповідності до платіжних доручень на виконання претензії, 190   600 грн.-сума, сплачена у зв’язку із виконанням судового рішення), 1   057   900 грн.-сума витрат, які особа, що відступила вимогу позивачу, повинна зробити у відповідності до рішення суду по справі №910/13803/15 від 04.07.2017р., а також просить суд розглядати справу з врахуванням цієї заяви.

У заяві від 08.05.2018р. просить суд залучити до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_9 акціонерне товариство "Страхова компанія "Колоннейд Україна" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код ЄДРПОУ 25395057) та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_11 особу-підприємця ОСОБА_6 (45601, Волинська обл., Луцький р-н, с. Липини, вул. Польова, 18, код НОМЕР_1).

У відповіді на відзив від 08.05.2018р. (вх.№01-55/4770/18), письмових поясненнях від 19.06.2018р. (вх.№01-55/6415/18) та письмових поясненнях від 18.07.2018р. щодо наданого вироку суду позивач позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та письмових поясненнях.

При цьому засвідчив, що загальна сума збитків, завдана втратою вантажу складає 3   972   901,80грн.

Норми права, які слід застосовувати до спірних правовідносин в даній справі, заснованих на договірному зобов’язанні не можуть обмежуватись порядком та правилами передбаченими нормами, що встановлюють порядок відшкодування регресної вимоги у недоговірному зобов’язанні, як це намагається довести відповідач, і на них розповсюджується всі загальні правила відшкодування збитків у договірному зобов’язанні, встановлені, зокрема, ст. 22 ЦК України Конвенцією та умовами договору.

Зазначає, що відповідач - ПП "Пастораль", перебуваючи на маршруті, прийняло власне рішення залишити транспортний засіб на майданчику ФОП ОСОБА_6 з яким у нього укладено відповідну угоду. При цьому, ПП "Пастораль" не інформувало та не погоджувало такі дії із експедитором - ТОВ "МТК Фортекс". Так, умовами заявки б/н на дату завантаження 21.01.2015р. не передбачено жодних зупинок. Разом із цим, за умовами угоди №50/09-П на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні від 03.03.2009р., перевізник зобов’язаний інформувати Експедитора про будь-які зупинки на маршруті (п.п. 2.5.7), однак ПП "Пастораль" покладене на нього зобов’язання не виконало та не проінформувало ТОВ "МТК Фортекс" про таку зупинку. Твердження Відповідача - ПП "Пастораль" про те, що ТОВ "МТК Фортекс" було проінформовано про зупинку на майданчику ФОП ОСОБА_6 не підтверджено жодним належним та допустимим доказом. Натомість, з матеріалів справи вбачається, що Відповідач - ПП "Пастораль" повідомив про обставину зупинки ТОВ "МТК Фортекс" лише у своїй відповіді на претензію вих.№20 від 12.03.2015 р.

Вирок суду, яким було засуджено особу за крадіжку втраченого вантажу на автостоянці не впливає на вирішення даної справи по суті, оскільки не спростовує того, що ФОП ОСОБА_6 не належно виконав прийняті на себе зобов’язання щодо надання послуг автостоянки і відповідальність за таке повинно нести ПП "Пастораль" як міжнародний перевізник, що замовив послуги у ФОП ОСОБА_6 під час виконання перевезення.

Щодо застосування до спірних правовідносин строків позовної давності позивач зауважує, що враховуючи те, що сторони у даній справи виступали відповідачами у справі №910/13803/15, яку було відкрито 02.06.2015р. предметом позову якого виступала частина вимоги про відшкодування збитків, завданих втратою вантажу, що перевозився ПП "Пастораль" у відповідності до транспортної накладної (CMR) № 323445 від 21.01.2015р., рішення по вказаній справі набрало законної сили 04.07.2017 р., то  саме з цієї дати розпочався відлік строку позовної давності щодо позовних вимог, що є предметом розгляду в даній справі, а не як помилково вказує відповідач -ПАТ "СК "Перша" з моменту відхилення претензії.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ТОВ "МТК Фортекс" у письмових поясненнях від 29.04.2018р. за вх. №01-55/4582/18 вказує на підставності заявлених позивачем позовних вимог з огляду на те, що ТОВ "МТК Фортекс" поніс збитки, що виразились у витратах які товариство понесло та мусить понести, відповідальність за які лежить на перевізнику-ПП "Пастораль", а відтак права вимоги до відповідальної особи ТОВ "МТК Фортекс" були передані Адвокатському бюро "Рогачова" згідно договору про відступлення права вимоги (цесії)  від 16.11.2017р.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_10 акціонерного товариства "Страхова компанія "Колоннейд Україна" у письмових поясненнях від 24.05.2018р. за вх.№01-55/5358/18 засвідчує на підставності заявлених позивачем позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві та цих письмових поясненнях.

При цьому товариством було засвідчено, що на момент переходу права вимоги ТОВ "МТК Фортекс" дійсно мало вимогу про відшкодування збитків до ПП "Пастораль". Так, за замістом договору, укладеного між ТОВ "МТК Фортекс" та ПП "Пастораль", відносини сторін регулюються Конвенцією про міжнародне перевезення вантажів. За змістом умов цієї Конвенції перевізник відповідає за збереження вантажу протягом здійснення всього перевезення, а відтак, враховуючи факт втрати вантажу (його частини) у ТОВ "МТК Фортекс" виникло право вимоги до ПП "Пастораль".

Відповідач 1- ОСОБА_9 акціонерне товариство "Страхова компанія "Перша" у відзиві №1277 від 23.03.2018р. на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив позивача і пояснення третьої особи-ТОВ "МТК Фортекс" від 29.05.2018р.  - заперечує стосовно задоволення судом позовних вимог з огляду на те, що ТОВ "МТК Фортекс" не понесло реальні збитки щодо відшкодування 1   248   500,00грн. заборгованості, а виконання ним власного договірного зобов’язання щодо сплати на користь ТОВ "Баядера-Імпорт" 724   401,80грн. не відноситься до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення. Таким чином, оскільки ТОВ "МТК Фортекс" станом на дату подання досліджуваної позовної заяви, не набуло права вимоги до жодного зі співвідповідачів, то не набуває такого права і новий кредитор-позивач у справі.

В клопотанні від 29.05.2018р., зареєстрованому відділом документального забезпечення та контролю господарського суду Волинської області за вх. №01-67/26/18 від 30.05.2018р., ПрАТ "СК "Перша" просить суд застосувати до вимоги позивача щодо стягнення з відповідачів 724    401,80грн. сплачених ТОВ "МТК Фортекс" на користь ТОВ "Баядера-Імпорт" грошових коштів, сплив строків позовної давності, з огляду на те, що зокрема, позивач звернувся до суду з вказаним позовом лише 29.11.2017р., в той час як досудове врегулювання спірної ситуації щодо суми грошових коштів розміром 3   972   901,80грн. (ця сума включає в себе і 724   401,80грн. сплачених ТОВ "МТК Фортекс" на користь ТОВ "Баядера-Імпорт" грошових коштів) мало місце ще в лютому місяці 2015 року, а тому товариство вважає, що позивач порушив визначені приписами ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів спеціальні строки позовної давності.

Відповідач 2- ОСОБА_9 підприємство "Пастораль"- у відзиві за вх. №01-55/2996/18 від 21.03.2018р., запереченні на відповідь на відзив позивача і пояснення третьої особи-ТОВ "МТК Фортекс" від 25.05.2018р., запереченнях на письмові пояснення позивача від 19.06.2018р., посилаючись на ст. ст. 512, 514, 623, 909 ЦК України, ст. ст. 224, 225 ГК України, ст. 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів заперечує стосовно задоволення судом позовних вимог з огляду на те, що невиконання відповідачем 2 прийнятих на себе зобов’язань по доставці вантажу у місце призначення, відбулось виключно з підстави викрадення вантажу, тобто невиконання зобов’язання відповідачем-2 відбулось з підстави, яка від останнього ніяким чином не залежить та знаходиться поза межами цивільно-правової відповідальності відповідача. При виконанні перевезення вантажу за угодою від 03.03.2009р. №50/09-П відповідачем-2 було належним чином та із дотриманням умов і вимог договору та заявки здійснено 23.01.2015р. зупинку транспортного засобу з вантажем на охоронюваній стоянці на вул. Колгоспній 6 в с. Липини Луцького району, під час виявлення крадіжки вантажу невідкладно повідомлено експедитора та на місце події викликано правоохоронні органи, а тому, ПП "Пастораль" було вжито всіх залежних від нього заходів, передбачених умовами договору і заявки, направлених на схоронність вантажу і недопущення його викрадення, тощо, а тому відповідальними за викрадення (нестачу) вантажу, що перевозився, є безпосередньо особи, що здійснили його викрадення, і відповідач-2 не є відповідальною особою за викрадення (нестачу) вантажу, що перевозився.

Зазначає, що посилання позивача стосовно того, що перевізник зобов'язаний був інформувати експедитора про зупинку автомобіля, який перевозив зазначений у позовній заяві вантаж 23.01.2015 року, на охоронюваній автомобільній стоянці в с. Липини, вул. Колгоспна, 6 і не зробив цього є необґрунтованими з огляду на наступне.

Пунктом 2.5.7. договору визначено, що перевізник зобов’язаний інформувати експедитора про затримки транспортних засобів на шляху слідування та інших вимушених обставинах, які перешкоджають своєчасній доставці вантажу.

Відповідно до вказаного договору та заявки на перевезення вантажу строк доставки вантажу не визначено, а отже, звідси випливає, що у перевізника були відсутні обов’язки по інформуванню експедитора про здійснення зупинки автомобіля на вказаній стоянці.

Разом з тим, у вказаному договорі і заявці на перевезення вантажу відсутні положення щодо регулювання роботи водія і автомобіля, тобто договір не містить вказівки щодо здійснення зупинки транспортного засобу при необхідності, у тому числі для відпочинку водія, лише за погодженням з експедитором.

За таких обставин, позивач необґрунтовано посилається на п. 2.5.7. договору, оскільки перевізник не порушив свої договірні зобов'язання і не відхилився від інструкції експедитора.

Крім того, водієм при здійсненні перевезення вантажу було належним чином виконано покладені на нього обов'язки щодо схоронності вантажу, а також було вжито всіх необхідних заходів для встановлення винних осіб, які здійснили крадіжку майна та притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ФОП ОСОБА_6 у письмових поясненнях від 28.05.2018р. вказує, що заяву позивача про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_11 особу-підприємця ОСОБА_6 вважає безпідставною та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

          При цьому засвідчує, що між ФОП ОСОБА_6 та ПП "Пастораль" було укладено договір про надання послуг №7 від 01.01.2015р. виключно для зберігання транспортних засобів, а не вантажу, який в них може знаходитись.

Усі без виключення пояснення та заперечення, подані учасниками провадження у справі прийняті судом та приєднані до матеріалів справи.

          Присутній в судовому засіданні 19.07.2018р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених ним у позовній заяві, заяві від 29.05.2018р. про уточнення складу збитків, відповіді на відзив від 08.05.2018р. (вх.№01-55/4770/18), письмових поясненнях від 19.06.2018р. (вх.№01-55/6415/18) та письмових поясненнях від 18.07.2018р. щодо наданого вироку суду.

Присутній в судовому засіданні 19.07.2018р. представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ТОВ "МТК Фортекс" просив суд позовні вимоги задовольнити з підстав, викладених ним у письмових поясненнях від 29.04.2018р.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_10 акціонерного товариства "Страхова компанія "Колоннейд Україна" в судове засідання уповноваженого представника не направила, хоча про місце, дату та час проведення судового засідання була повідомлена під розписку.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача 1- ОСОБА_10 акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" заперечив стосовно задоволення судом позовних вимог з підстав, викладених ним у відзиві №1277 від 23.03.2018р. на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив позивача і пояснення третьої особи-ТОВ "МТК Фортекс" від 29.05.2018р. та клопотанні від 29.05.2018р.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача 2- ОСОБА_10 підприємства "Пастораль"- заперечив стосовно задоволення судом позовних вимог з підстав, викладених ним у відзиві від 21.03.2018р., запереченні на відповідь на відзив позивача і пояснення третьої особи-ТОВ "МТК Фортекс" від 25.05.2018р., запереченнях на письмові пояснення позивача від 19.06.2018р.

Присутній в судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ФОП ОСОБА_6  стосовно задоволення судом позовних вимог заперечив з підстав, викладених ним у письмових поясненнях від 28.05.2018р.

          Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути      розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини      включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади;      важливість справи для заявника.                                                                                                                                                                                                                                                       

Відповідно до      пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж      розумного      строку      незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на      справедливий      судовий розгляд включає в себе право на доступ      до      суду      та      право      на      доступ      до      правосуддя в широкому розумінні.                   

Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у       господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України      "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є       частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює      дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.                                                                                                                                                                                                                                                            

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача та відповідачів, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку про безпідставність пред’явлених позовних вимог та наявність підстав для відмови у їх задоволенні.

Викладена позиція суду пов’язана з наступними встановленими обставинами:

Регулювання відносин, що виникають у зв’язку із наданням послуг по міжнародному перевезенню вантажу здійснюється Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором на перевезення вантажів.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Згідно з ст. 17 цієї ж Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.

За умови дотримання пунктів 2 - 5 статті 18, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов'язаного з однією чи декількома з перерахованих нижче обставин:

a) з використанням відкритих безтентових транспортних засобів, якщо таке використання було погоджене і чітко зазначене у вантажній накладній;

b) з відсутністю чи дефектами упаковки, у випадках, коли вантажі, що перевозяться без упаковки чи без належної упаковки, за своєю природою піддаються псуванню чи пошкодженню;

c) з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача;

d) з природними властивостями деяких вантажів, внаслідок яких вони піддаються повній або частковій втраті чи пошкодженню, зокрема, внаслідок поломки, корозії, гниття, усушки, нормального витоку або дії молі чи шкідників;

e) з недостатністю або неадекватністю маркування чи нумерації вантажних місць;

f) з перевезенням худоби.

Якщо відповідно до цієї статті перевізник не несе жодної відповідальності за деякі обставини, що викликали втрату, ушкодження або затримку, то він несе відповідальність лише в тій мірі, у якій обставини, за які він відповідає згідно цієї статті, сприяли виникненню втрати, ушкодження або затримки.

Статтею 18 цієї ж Конвенції передбачено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Якщо перевізник встановить, що через обставини, які склалися, утрата вантажу чи його ушкодження могли бути наслідком одного чи декількох особливих ризиків, зазначених у пункті 4 статті 17, то вважається, що вони відбулися внаслідок цього. Однак, позивач має право довести, що утрата або ушкодження фактично не були пов'язані, повністю або частково, з одним з цих ризиків.

Ця презумпція не застосовується у випадку, передбаченому підпунктом a) пункту 4 статті 17, якщо нестача перевищує припустиму норму або при втраті будь-якого вантажного місця.

Якщо перевезення виконується транспортними засобами, спеціально обладнаними так, щоб вантаж не підпадав під вплив тепла, холоду, змін температури чи вологості повітря, перевізник не може посилатися на підпункт d) пункту 4 статті 17, якщо тільки він не доведе, що всі заходи стосовно вибору, обслуговування і використання вищезгаданого обладнання, яких він був зобов'язаний вжити з урахуванням обставин, були ним вжиті, і що він дотримувався будь-яких наданих йому спеціальних інструкцій.

Перевізник не може посилатися на підпункт f) пункту 4 статті 17, якщо тільки він не доведе, що всі заходи, які він був зобов'язаний вжити з урахуванням обставин, були ним вжиті, і що він дотримувався будь-яких наданих йому спеціальних інструкцій.

Відповідно до ст. 133 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого   постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969 № 401   автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з ОСОБА_12 іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема внаслідок:

а) вини вантажовідправника (вантажоодержувача);

б) особливих природних властивостей вантажу, який перевозиться;

в) дефектів тари або упаковки, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийманні вантажу до перевезення, або застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу або встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари у дорозі;

г) здачі вантажу до перевезення без вказівки в товарно-транспортних документах на його особливі властивості, що вимагають особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні;

д) здачі до перевезення вантажу, вологість або температура якого перевищують встановлені норми.

Згідно з частинами 1, 6 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб’єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

у разі втрати або нестачі вантажу – в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

у разі пошкодження вантажу – в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

У разі якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються Цивільним кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюється договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно із ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов’язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 924 ЦК України визначено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов’язання, є нікчемним

Статтею 617 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно із ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 225 цього ж Кодексу передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.

03 березня 2009 року між третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_8 з обмеженою відповідальністю "МТК Фортекс" (експедитор) та ОСОБА_10 підприємством "Пастораль" (перевізник) укладено угоду №50/09-П на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні (далі – Угода), відповідно до п. 1.1. якої предметом угоди є порядок взаємовідносин, що виникають між сторонами при плануванні, здійсненні і розрахунках за перевезення вантажів у міжнародному та міжміському сполученні.

Відповідно до умов п. 2.2 Угоди сторони домовилися здійснювати перевезення згідно положень Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (1956р.) та Закону України "Про вантажні перевезення".

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ТОВ "МТК Фортекс" звернулась до ОСОБА_10 підприємства "Пастораль" із заявкою на перевезення вантажів автомобільним транспортом за маршрутом: м. Рига (Латвія) – м. Київ (Україна), вантаж – алкогольні напої (автомобіль "Вольво", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом д.н. НОМЕР_3).

Перевезення вантажу здійснювалося ПП "Пастораль" за ТТН СМR – 323445 за маршрутом м. Рига (Латвія) – м. Київ (Україна) зазначеним автотранспортним засобом.

03 лютого 2014 року між ОСОБА_10 акціонерним товариством "Страхова компанія "Перша" (страховик) та ОСОБА_10 підприємством "Пастораль" (страхувальник) було укладено Договір №12-01.03.14.00010 добровільного страхування відповідальності перевізника наземним транспортом.

23 січня 2015 року бо 13.45 год. водій ПП "Пастораль" при здійсненні автомобільного перевезення поставив автомобіль з напівпричепом на охоронюваній автомобільній стоянці в с. Липини Луцького району, вул. Колгоспна 6, про що свідчать записи в журналі реєстрації транспортних засобів, які здаються під охорону. При цьому, місце для стоянки автотранспорту ПП "Пастораль" було надано третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 на підставі укладеного між сторонами Договору про надання послуг №7 від 01.01.2015р.

У період з 23.01.2015р. по 25.01.2015р. невстановлені особи, шляхом пошкодження пломбувального тросу, проникли в напівпричіп, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, автомобіля "Вольво", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який знаходився на охоронюваній автостоянці в с. Липини Луцького району Волинської області по вул. Колгоспна 6, з якого здійснили викрадення 10 080 пляшок віскі шотландське "Johnniа Walker Red Label", на яких наклеєні марки акцизного збору 10 080 шт., 540 пляшок віскі бурбон "Bulleit Burbon", на яких наклеєні марки акцизного збору 540 шт., 2 880 пляшок джин "Gordons Dry Gin", на яких наклеєні марки акцизного збору 2 880 шт., що підтверджується довідкою Луцького РВ УМВС України у Волинській області №2033 від 12.03.2015 року та витягом з кримінального провадження №12015030130000040.

29.01.2015 року між ТОВ "Баядера-Імпорт" (замовник-вантажоодержувач) та ПП "Пастораль" (перевізник) було складено ОСОБА_7 №2, за яким під час приймання виявлено відсутність наступного товару: 2 880 пляшок джин "Gordons Dry Gin", 10 080 пляшок віскі шотландське "Johnniе Walker Red Label", 540 пляшок віскі бурбон "Bulleit Burbon".

Як встановлено судом, зупинка на охоронюваній стоянці була зумовлена тим, що перевізник не міг доставити даний вантаж в той же день до вантажоодержувача, який знаходився в місті Києві, оскільки, з метою дотримання правил безпеки перевезення вантажу, відповідно до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (Україна приєдналася 07.09.2005 року), водій в тій ситуації повинен був здійснити обов’язкову зупинку на 24 години "відстій" (що підтверджується картою тахографа).

Викрадення вантажу сталося з автомобіля марки "Вольво", державний реєстраційний номер НОМЕР_4, з напівпричепом державний реєстраційний номер НОМЕР_3, який перебував на охоронюваній стоянці за адресою: с. Липини Луцького району вул. Колгоспна 6, на підставі Договору про надання послуг № 7 від 01.01.2015 року.

Діяльність та правила зберігання автомобілів на автостоянках регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 115 "Про затвердження ОСОБА_12 зберігання транспортних засобів на автостоянках". ОСОБА_12 регулюють правовідносини з організації та порядку надання послуг щодо зберігання транспортних засобів (автомобілів, автобусів, мотоциклів, моторолерів, мотоколясок, мопедів, причепів), що належать громадянам, а також транзитних транспортних засобів, що здійснюють міжнародні та міжміські перевезення і поширюються на всі автостоянки (крім автостоянок - гаражних кооперативів), що охороняються, незалежно від форм власності, які є суб'єктами господарської діяльності, чи належать цим суб'єктам.

Відповідно до п. 8 ОСОБА_12 на території автостоянки забороняється знаходитися стороннім особам. Відповідальність за охорону транспортних засобів та майна, що тимчасово або постійно знаходиться на території автостоянки, за додержання санітарних і пожежних правил, інших вимог несуть працівники автостоянки.

За таких обставин, вищевказаний транспортний засіб було поставлено на стоянку з охороною. Вказані обставини встановлені під час розгляду адміністративної справи №826/27589/15 та відображені у постанові окружного адміністративного суду м. Києва від 24.06.2016 року та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016 року у справі №826/27589/15.

Про зупинку транспортного засобу було проінформовано експедитора, що стверджується наданою перевізником роздруківкою телефонних переговорів, які підтверджують про проведення у вказаний час переговорів з експедитором, експедитор в свою чергу ніякими доказами не спростував ці обставини.

Посилання позивача на ті обставини що, згідно п. 2.5.7. Угоди перевізник був зобов’язаний проінформувати експедитора про зупинку автомобіля 23 січня 2015 року і тим самим порушив умови договору суд не бере до уваги, оскільки даним пунктом Угоди визначено, що перевізник зобов’язаний інформувати експедитора про затримки транспортних засобів на шляху слідування та інших вимушених обставинах, які перешкоджають своєчасній доставці вантажу.

У вказаній Угоді і заявці на перевезення вантажу строк доставки вантажу сторонами не визначено, а також відсутнє положення щодо регулювання роботи водія і автомобіля. Тобто, Угода і заявка не містять вказівки щодо здійснення зупинки транспортного засобу при необхідності, у тому числі для відпочинку водія, лише за погодженням з експедитором, а отже, у перевізника були відсутні обов’язки по інформуванню експедитора про здійснення зупинки автомобіля.

За таких обставин необхідність зупинки транспортного засобу не суперечить ні умовам договору, ні умовам заявки на перевезення вантажу, натомість відповідає нормам законодавства.

Факт викрадення вантажу з автомобіля марки "Вольво" державний реєстраційний номер НОМЕР_4, з напівпричепом державний реєстраційний номер НОМЕР_3, який перебував на стоянці, яка охороняється, встановлено рішенням Господарського суду м. Києва у справі №910/13803/15 та підтверджується матеріалами кримінального провадження, а саме – довідкою Луцького РВ УМВС України у Волинській області за №1520 від 24.02.2015р., обвинувальним актом у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_13 за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України, протоколом огляду місця події, фото таблиці до протоколу огляду місця події №1, №2, №3, №4, схемою до протоколу огляду місця події від 25.01.2015р., актом №1 від 26.01.2015 року митного поста Волинської митниці ДФС, нотаріально посвідченою заявою свідка ОСОБА_14 від 13.04.2018р.

При цьому, за результатами розгляду кримінального провадження 20.06.2018р. Луцьким міськрайонним судом винесено вирок у справі №161/19906/17 відносно ОСОБА_13, якого визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України (крадіжка в особливо великих розмірах).

Також, судом встановлено, що водій, який здійснював перевезення даного вантажу, здійснив всі можливі заходи по збереженню цього вантажу:

1) з метою виконання Європейської Угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення водій, який перебував тривалий час за кермом транспортного засобу мав здійснити обов’язкову зупинку на 24 год.

2) водій поставив автомобіль на охоронюваній автомобільній стоянці.

3) водій поставив автомобіль на стоянку з охороною напроти спостережного будиночка сторожа стоянки, тобто так, щоб автомобіль був в постійному полі зору сторожа, що підтверджується протоколом огляду місця події, фото таблиці до протоколу огляду. місця події №1, №2, №3, №4 та схемою до протоколу огляду місця події від 25.01.2015р.

Тобто, невиконання відповідачем 2 прийнятих на себе зобов’язань по доставці вантажу у місце призначення, відбулось виключно з підстави викрадення вантажу, тобто невиконання зобов’язання відповідачем-2 відбулось з підстави, яка від останнього ніяким чином не залежить та знаходиться поза межами цивільно-правової відповідальності відповідача.

Таким чином, саме проникнення сторонніх осіб на стоянку і вчинення ними злочину, на думку суду, і є тими обставинами, які водій не міг запобігти та усунути, і які від нього не залежали.

Крадіжка вантажу під час здійснення міжнародного перевезення відноситься до обставини, уникнути якої перевізник за звичайних обставин виконання міжнародного перевезення не мав можливості, та наслідки такої крадіжки у вигляді часткової втрати вантажу, за звичайних обставин виконання міжнародного перевезення, не міг відвернути.

Як вбачається з матеріалів справи, при виконанні перевезення вантажу за угодою від 03.03.2009р. №50/09-П відповідачем-2 при виконанні перевезення вантажу було належним чином та із дотриманням умов і вимог договору та заявки здійснено 23.01.2015р. зупинку транспортного засобу з вантажем на охоронюваній стоянці на вул. Колгоспній 6 в с. Липини Луцького району, що підтверджується записами в журналі реєстрації транспортних засобів, які здаються під охорону, під час виявлення крадіжки вантажу невідкладно повідомлено експедитора та на місце події викликано правоохоронні органи, а тому, на переконання суду, можна дійти висновку, що ПП "Пастораль" було вжито всіх залежних від нього заходів, передбачених умовами договору і заявки, направлених на схоронність вантажу і недопущення його викрадення, тощо, а тому в даному випадку і за таких обставин відповідальними за викрадення (нестачу) вантажу, що перевозився, є безпосередньо особи, що здійснили його викрадення, і не є відповідальною особою за викрадення (нестачу) вантажу, що перевозився, безпосередньо відповідач-2.

При цьому суд засвідчує, що водієм ПП "Пастораль" при здійсненні перевезення вантажу було належним чином виконано покладені на нього обов’язки щодо схоронності вантажу, а також вжито всіх необхідних заходів для встановлення винних осіб, які здійснили крадіжку майна та притягнення їх до кримінальної відповідальності. Так в рамках кримінального провадження пред’явлено обвинувачення ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України, що підтверджується свідченнями свідка ОСОБА_14 та матеріалами кримінального провадження.

Також судом засвідчується, що відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішення суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Частина четверта даної статті встановлює преюдиційність фактів, встановлених в господарській, цивільній або адміністративній справі для господарського суду.

В даному аспекті судом засвідчується, що ухвалою господарського суду Волинської області у господарській справі №903/185/15 від 24.02.2015 року були встановлені обставини, а саме відсутність вини ПП "Пастораль" за нестачу вантажу та викрадення алкогольних напоїв: джин "Gordons Dry Gin", віскі "Red Label", бурбон "Bulleit Burbon" в кількості 1170 ящиків в період з 14.00 год 23.01.2015р. по 13.00 год 25.01.2015р., з автомобіля  "Вольво" д.н. НОМЕР_4 з напівпричепом д.н. НОМЕР_3, який знаходився на стоянці, що охороняється в с. Липини, Луцького району на вул. Колгоспна 6.

Також, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.05.2015р. у цивільній справі №161/3318/15-ц встановлено відсутність вини перевізника у недоставці вантажу за місцем призначення, так як втрата вантажу сталася внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг передбачити.

В обґрунтування розміру збитку в сумі 1 972 901,80 грн. позивач посилається на рішення господарського суду м. Києва у справі №910/13803/15, висновок судової товарознавчої експертизи, яка була проведена в рамках вказаної справи.

Водночас, суд засвідчує, що під час розгляду справи №910/13803/15 Господарським судом м. Києва було встановлено, що для визначення розміру збитку, завданого ТОВ "Баядера-Імпорт", була призначена судова товарознавча експертиза, проте, експертизою не встановлено повного розміру збитків, які понесло ТОВ "Баядера-Імпорт", а тільки, підтверджено суму страхового відшкодування, заявлену до стягнення позивачем в розмірі 3 248 500 грн.

Також, на підтвердження розміру отриманих збитків, позивач надав платіжне доручення в іноземній валюті №1087 від 06.02.2015р. вказуючи, що ТОВ "Баядера-Імпорт" оплатило 93481,50 фунтів стерлінгів (код валюти 826) по інвойсу №103701519. Однак, інвойс по даній справі за 10080 пляшок віскі шотландське "Johnnia Walker Red Label", 540 пляшок віскі бурбон "Bulleit Burbon", 4800 пляшок джин "Gordons Dry Gin" був виставлений за №103701519/НОМЕР_5 від 18.12.2014р.

Тобто, оплата за вказаний товар була проведена по іншому платіжному дорученню (інвойс №103701519) ніж те, що надане позивачем в якості письмового доказу.

За наслідками викладеного суд вважає, що надані позивачем письмові докази не підтверджують факт заподіяння саме відповідачем-2 вказаних збитків позивачу, самі збитки, їх обов’язковий характер та їх заявлений розмір відповідно до кількості і обсягу втраченого (викраденого) вантажу, а також достовірно не підтверджують наявність будь-якого причинного зв’язку між протиправною поведінкою саме відповідача-2 і заявленими збитками позивача.

Крім того, рішенням господарського суду м. Києва у справі №910/13803/15 підтверджено суму страхового відшкодування, заявлену до стягнення позивачем в розмірі 3 248 500 грн. Проте, правовідносини, які досліджувались при розгляді справи №910/13803/15 і є в даній справі є відмінними за своєю правовою природою (предметом правового регулювання та суб’єктним складом).

При цьому, жодного розрахунку на заявлену суму збитків, позивач не наводить.

За таких обставин, відповідно недоведеними є факти заподіяння саме відповідачем-2 вказаних збитків позивачу, їх розмір, наявність вини саме відповідача-2 у заподіянні збитків позивачу, наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою саме відповідача-2 і заявленими збитками позивача, а тому відсутні правові підстави для застосування такої міри відповідальності до відповідача, як стягнення збитків, через відсутність всього складу цивільного (господарського) правопорушення, а тому позовні вимоги позивача про стягнення із відповідачів понесених витрат в розмірі 1 972 901,80 грн., є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Судом приймаються висновки про те, що в даному випадку відповідачем-2 не порушені зобов’язання, визначені умовами статті 14 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що свідчить про відсутність в його діях вини в невиконанні умов договору.

ОСОБА_10 підприємством "Пастораль" доведено одну із наведених обставин для звільнення його від відповідальності за пошкодження (втрату) вантажу, зокрема те, що нестача вантажу не є наслідком протиправних дій чи бездіяльності відповідача-2.

Виходячи із наявних в матеріалах справи доказів та встановлених обставин, втрата вантажу та затримка в його доставці сталася внаслідок обставин, уникнути яких відповідач-2 не міг, і наслідки яких він не міг відвернути, що підтверджується матеріалами кримінального провадження №12016030000000006.

За таких обставин відсутня вина відповідача-2 у втраті вантажу, відсутня також протиправна поведінка відповідача-2 і, як наслідок, причинний зв’язок між протиправною поведінкою та завданими позивачу збитками.

Також судом засвідчується та приймається до уваги те, що 16 листопада 2017 року між позивачем – адвокатським бюро "Рогачова" та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ТОВ "МТК Фортекс", було укладено договір про відступлення права вимоги до Відповідача-2 у зобов’язанні з відшкодування збитків на суму 1 972 901,80 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

В той же час, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ТОВ "МТК Фортекс" не здійснило оплату 1 248 500 грн. на користь ПАТ "СК "Колоннейд Україна" за рішенням Господарського суду м. Києва у справі №910/13803/15 від 04.07.2017р.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – ТОВ "МТК Фортекс" частково виконано рішення Господарського суду м. Києва у справі №910/13803/15 від 04.07.2017р., а саме на суму 190 000грн., шляхом зарахування взаємних зобов’язань (акт приймання-передачі наданих послуг №01/256/17 від 07.11.2017р.)

Оскільки, підтвердженням здійснення операцій з надання послуг з організації транспортного експедирування (перевезення) є наявність первинних документів – це: товаро-транспортні накладні, заявки, податкові накладні та інші, які на противагу цьому позивачем не надано.

Згідно ст. 201.7 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно ст. 201.10 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку – продавець товарів/послуг зобов’язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Всупереч наведеним вимогам закону, ні позивач – Адвокатське бюро "Рогачова", ні третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – ТОВ "МТК Фортекс", не надали належних і допустимих доказів на підтвердження цих обставин.

Також, позивачем здійснюється посилання на те, що згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Судом зауважується, що системний аналіз цієї норми законодавства дає підстави для висновку, що для її застосування необхідні дві умови, а саме: право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов’язання перед потерпілим; регрес має місце після припинення зобов’язання з відшкодування шкоди.

Проте, як уже було встановлено, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – ТОВ "МТК Фортекс" не здійснила оплату 1 248 500 грн. на користь ПАТ "СК "Колоннейд Україна" за рішенням Господарського суду м. Києва у справі №910/13803/15 від 04.07.2017р., а тому ТОВ "МТК Фортекс" не набуло права зворотної вимоги на вказану суму, у зв’язку з чим і позивач, відповідно, теж не набув права зворотної вимоги в порядку регресу на суму 1 248 500 грн.

Стосовно поданого на розгляд суду ПАТ "Страхова компанія "Перша" клопотання про застосування наслідків спливу (закінчення) строків позовної давності в частині вимог в розмірі 724 401,80 грн., та, відповідно, відмову позивачу у задоволенні позовних вимог у зв’язку з цим, судом засвідчується наступне:

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв’язку зі спливом позовної давності – за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013р.)

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього – у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Судом встановлено, що в даному випадку підстави для застосування позовної давності та наслідків її спливу до спірних правовідносин відсутні, оскільки позовні вимоги не підлягають до задоволення у зв’язку з їх безпідставністю про що засвідчено судом за наслідками розгляду даної справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, у суду відсутні підстави для відшкодування позивачу, понесених ним витрат, пов’язаних з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору) за рахунок відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий господарський суд, протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено

24.07.2018р.

          Суддя                                                                      В. А. Войціховський