Постанова

від 19.07.2018 по справі 910/21206/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2018 р. Справа№ 910/21206/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Власова Ю.Л.

секретар судового засідання - Добрицька В.С.

учасники справи:

від позивача: Шубак О.І.

від відповідача: Видюк Д.М.

від третьої особи не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2018

у справі №910/21206/17 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Картсервіс Плюс"

про розірвання договору поруки

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Картсервіс Плюс" про розірвання договору поруки від 08.11.2016 №4К12048И/П.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 у справі №910/21206/17 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Альянс" (79014, Львівська область, місто Львів, вул. Ніщинського, 35, код ЄДРПОУ 39744357) до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, місто Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570); третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Картсервіс Плюс" (код ЄДРПОУ 33634870, 49005, м. Дніпро, узвіз Лоцманський, 12-А) про розірвання договору поруки від 08.11.2016 №4К12048И/П, укладеного між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Софт Альянс" відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд прийняти апеляційну скаргу до розгляду. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 у справі №910/21206/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Альянс" до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання договору поруки задовольнити та розірвати договір поруки від 08.11.2016 №4К12048И/П укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Софт Альянс".

Апеляційну скаргу мотивовано неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи.

Також апелянтом зазначено, що позивач в повному обсязі виконав всі кредитні зобов'язання боржника, тоді як відповідач порушив свої зобов'язання за договором поруки №4К12048И/П від 08.11.2016, зокрема п.10 вказаного договору. Внаслідок невиконання відповідачем п. 10 договору поруки, позивач був позбавлений права поручителя, який виконав кредитні зобов'язання боржника на отримання від останнього відповідних коштів. ТОВ "Софт Альянс", не отримавши необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржників, не маючи можливості виконувати правочини, які забезпечували виконання зобов'язань з боку підприємства-боржника, втратило зацікавленість в подальшому виконанні договору поруки та зазнало значних збитків у зв'язку із тим, що для реалізації договору поруки було вимушено залучити кредитні кошти та сплачувати проценти за кредитом, а також залучити додатково забезпечення кредиту. На думку позивача, відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами факту належного виконання поручителем свої зобов'язань за кредитним договором та не надано доказів, які підтверджують наявність заборгованості ТОВ "Картсервіс Плюс" перед ПАТ КБ "Приватбанк".

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 у справі №910/21206/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 19.07.2018.

19.07.2018 до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (прийом документів) Київського апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просив суд залишити рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 без змін, апеляційну скаргу без задоволення,

В судове засідання, яке відбулось 19.07.2018 з'явились представники позивача (апелянта) та відповідача. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Частиною 7 вказаної статті передбачено, що закінчивши з'ясування обставин і перевірку їх доказами, суд апеляційної інстанції надає учасникам справи можливість виступити у судових дебатах у такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення.

В судовому засіданні 19.07.2018 представник позивача (апелянта) надав пояснення, в яких підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.07.2018 надав пояснення, в яких заперечував щодо доводів наведених в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, надавши учасникам справи можливість виступити у судових дебатах, встановила наступне.

08.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) укладено договір поруки №4К12048И/П (далі - Договір). Докази в підтвердження підписання договору шляхом накладення електронних цифрових підписів та печаток надано до матеріалів справи.

Відповідно до п. 1 договору поруки, його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Картсервіс Плюс" (код за ЄДРПОУ 33634870) своїх зобов'язань за:

кредитним договором від 09.02.2012 №4К12048И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 1.

кредитним договором від 23.07.2012 №4К12213И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 2.

Згідно з п.п. 2, 4, 5, 6 Договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником обов'язку п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора протягом 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 договору.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язання за договором поруки №4К12048И/П від 08.11.2016, що викладені у п. 8 та п. 10 договору щодо передачі документів на підтвердження права вимоги за виконане зобов'язання боржника перед кредитором. За таких обставин, позивач просив суд розірвати договір поруки №4К12048И/П від 08.11.2016, оскільки внаслідок порушення відповідачем його умов, позивач зазнав значних збитків та втратив зацікавленість в подальшому виконанні вказаного договору.

Також позивач зазначив, що відповідачем не спростовано виконання поручителем зобов'язань боржника за кредитним договором і виникнення у позивача права вимоги до боржника та права отримати правовстановлюючі документи права вимоги. Спір між сторонами існує, оскільки, відповідач заперечує обставину переходу до позивача права вимоги до боржника. Оскільки відповідач не передав документи на підтвердження права вимоги, то істотно порушив умови договору поруки, що є підставою для його розірвання.

Відповідач в свою чергу зазначив, що позивачем не доведено порушення його права, не надано доказів виконання обов'язку за договором поруки у повному обсязі та доказів звернення з вимогою про надання документів, які підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором. Крім того, право вимоги до боржника у поручителя виникає в силу закону, а тому будь-які інші дії для переходу такого права вчиняти не потрібно і права поручителя кредитором не порушені. Підставами для розірвання договору є обставини, визначені статтею 651 ЦК України, а порядок розірвання договору регламентовано ст. 188 ГК України. Отже, на думку відповідача, оскільки передбачений законом порядок розірвання договору позивачем не дотриманий, законні підстави для розірвання договору відсутні.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно із ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 555 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем не вказано, коли і яка саме сума кредиту була видана боржнику кредитором за кредитними договорами, чи є видана сума простроченою заборгованістю чи поточною і чи настав строк повернення кредитних коштів і відповідно дату настання відповідного строку повернення; не вказано, яка саме сума, з урахуванням суми виданого та не повернутого кредиту, суми нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, у разі прострочення виконання зобов'язання за кредитними договорами боржником, підлягає стягненню з боржника чи поручителя за договором поруки.

Крім того, до матеріалів справи не долучено копій кредитних договорів, забезпечених порукою за договором від 08.11.2016 №4К12048И/П, а тому встановити який розмір кредиту був наданий третій особі відповідачем, яка сума відсотків була нарахована за користування кредитом і відповідно загальний розмір зобов'язань боржника перед кредитором з наданих до матеріалів справи документів неможливо. Також, з огляду на відсутність кредитних договорів неможливо визначити строк повернення кредиту і відповідно дату виникнення заборгованості за кредитними договорами у боржника перед кредитором.

Отже обсяг зобов'язань боржника, а відповідно і поручителя за договором поруки від 08.11.2016 №4К12048И/П позивачем взагалі не вказаний і з наданих до матеріалів справи доказів не може бути встановлений.

Позивачем не вказано у позовній заяві та не додано до матеріалів справи доказів того, що кредитор згідно п.п. 4-6 договору поруки звертався до нього з вимогою, в якій зазначено про порушення зобов'язання за кредитним договором з боку боржника. Також відсутні докази щодо повідомлення поручителем боржника про звернення до нього кредитора з вимогою. Отже, враховуючи те, що зобов'язання за договором поруки є похідним від основного зобов'язання, то до прострочення боржника за основним зобов'язанням та звернення кредитора з відповідною вимогою до поручителя у останнього не виник обов'язок з оплати грошових коштів на виконання договору поруки.

Відповідно до ст. 540 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Оскільки позивач та третя особа є солідарними боржниками, то саме відповідачу належить право вибору боржника до якого він може звернутись з вимогою про виконання зобов'язань як за основним договором так і за договором, укладеним для забезпечення виконання основного зобов'язання. Як зазначалось вище, оскільки, договір поруки є договором, який укладено саме на забезпечення виконання основних договорів (кредитних), то до виникнення обов'язку у третьої особи з повернення кредитних коштів та сплати відсотків та відповідного звернення кредитора до поручителя з вимогою про виконання зобов'язань боржника за кредитними договорами, у поручителя не виникає обов'язку з перерахування коштів на виконання своїх зобов'язань за договором поруки.

З наданих до справи документів неможливо встановити строк настання виконання зобов'язань боржником за кредитними договорами, суми заборгованості за кредитними договорами, в тому числі суми основного боргу, нарахованих відсотків та штрафних санкцій. Доказів того, що у поручителя виник обов'язок виконати свої зобов'язання за договором поруки, тобто, що кредитор звернувся до нього з відповідною вимогою, суду не надано.

До матеріалів справи додано копії платіжних доручень №15 від 09.11.2016 на суму 821134173,87 грн та №16 від 09.11.2016 на суму 142761219,36 грн, в призначеннях платежу яких вказано: виконання зобов'язань за кредитними договорами згідно договору поруки №4К12048И/П від 08.11.2016. Також до матеріалів справи додано копію виписки по рахунку ТОВ "Софт-Альянс" №26002050009665 за період з 01.11.2016 по 30.11.2016 з якої вбачається, що 09.11.2016 від ТОВ "Софт-Альянс" (рахунок № 20638050004524) на рахунок ТОВ "Софт-Альянс" №26002050009665 надійшли грошові кошти у розмірі 4499326415,12 грн з призначенням платежу: видача кредиту згідно кредитного договору №4С16114Г від 08.11.2016. Вказаною банківською випискою підтверджується перерахування позивачем грошових коштів у сумі 963895393,23 грн на рахунок відповідача №29092829012102 як виконання зобов'язань по кредитним договорам згідно договору поруки від 08.11.2016 №4К12048И/П.

Однак доказів зарахування вказаних вище коштів на рахунок відповідача суду не надано. Також суд зауважує, що платіжні доручення сформовані на наступний день після укладення договору поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Таким чином, статтею 1066 Цивільного кодексу України передбачено, що банк зобов'язаний виконувати розпорядження клієнта про перерахування відповідних сум коштів, а тому доводи позивача про обов'язок банку відповідати за збереження сум на рахунку клієнта судом не приймається, оскільки вказане суперечить правовій природі договору банківського рахунку, яка передбачає обов'язок банку перераховувати кошти клієнта за його вказівкою. Тобто до вказаних правовідносин застосовуються норми глави 72 ЦК України про банківський рахунок. Відносини зі зберігання регулюються нормами Цивільного кодексу України щодо зберігання, які не застосовуються при правовому регулюванні договору банківського рахунку.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до п. 11.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22 (в редакції чинній на момент формування платіжних доручень) оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін технологічною інформацією, визначеною в договорі між банком та клієнтом, клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування. Дистанційне обслуговування рахунку клієнт може здійснювати за допомогою систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк", "телефонний банкінг" тощо.

Позивачем не надано доказів того, що рахунок № 26002050009665 у ПАТ КБ "Приватбанк" є рахунком ТОВ "Софт-Альянс" (договір банківського рахунку). Також позивач не надав доказів того, що рахунок № 29092829012102 у ПАТ КБ "Приватбанк" є рахунком на який мали бути перераховані кошти в погашення заборгованості за кредитними договорами, оскільки в договорі поруки вказаний № рахунку відповідача - № 32003102901026, а кредитні договори суду не надані. Отже позивач не надав доказів того, що відповідні кошти були перераховані позивачем та зараховані відповідачем.

Враховуючи вищенаведене, судом не вбачається, що позивачем подано належні та допустимі докази зарахування на рахунок відповідача грошових коштів у сумі 963895393,23 грн 09.11.2016 на погашення зобов'язань третьої особи за кредитними договорами від 09.02.2012 №4К12048И, від 23.07.2012 №4К12213И.

Згідно зі ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Особливості припинення зобов'язань за договорами купівлі-продажу цінних паперів, укладених на фондовій біржі, встановлюються законодавством. Законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобов'язань на певних підставах не допускається. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, як встановлено судом першої інстанції, позивач не надав доказів того, що боржником було порушено зобов'язання за кредитними договорами, і що в нього як поручителя виник обов'язок зі сплати коштів за договором поруки. Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" не надано доказів розміру заборгованості, яка виникла у третьої особи перед відповідачем за кредитними договорами від 09.02.2012 №4К12048И та від 23.07.2012 №4К12213И, а також не доведено, що позивачем було виконано обов'язок боржника.

Згідно зі ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

Пунктом 8 Договору передбачено, що до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору (ам,) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язання боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 10 Договору кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Згідно з п.11 Договору, цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за договором.

Цей договір укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа акредитованого Центру Сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк", на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 09.03.2016 укладеної сторонами (п.17 Договору).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно з ч. 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін , якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 14 Договору поруки дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Доказів звернення позивача до відповідача з пропозицією про розірвання договору поруки матеріали справи не містять.

Згідно із ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.

Відповідно до ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

З огляду на вищезазначене, обставини на які посилається позивач, не є істотними у розумінні статті 652 Цивільного кодексу України.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-75цс13.

Отже, чинним законодавством визначено, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути доведений належними та допустимими доказами факт невиконання стороною зобов'язань за договором.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що ТОВ "Софт Альянс" не отримавши необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржників, не маючи можливості виконувати правочини, які забезпечували виконання зобов'язань з боку підприємства-боржника, втратило зацікавленість в подальшому виконанні договору поруки та зазнало значних збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 220 ГК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів, які підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, значною мірою позбавило ТОВ "Софт-Альянс" того, на що товариство розраховувало при укладенні вказаного договору.

Судом взято до уваги те, що позивачем не подано належних доказів на підтвердження того, що він звертався до відповідача з вимогою надати документи, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, а також доказів відмови відповідача передати зазначені документи.

Враховуючи вищенаведене, позивач не надав доказів виникнення у нього обов'язків за договором поруки та його виконання згідно умов договору поруки від 08.11.2016 №4К12048И/П, а також не надав доказів того, що у відповідача виник обов'язок з передачі документів та доказів того, що позивач звертався до відповідача з такою вимогою і йому було відмовлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні приписів ст. 15, ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Виконання поручителем свого обов'язку перед кредитором за боржника наділяє його правами вимоги до останнього. Дане право є майновим правом, яке може бути захищено способами, визначеними ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, одними з яких є визнання права та визнання відсутності права.

Право особи на захист своїх цивільних прав та інтересів забезпечено законом (ст. 15 ЦК України), способи якого (ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України) не є вичерпними.

Отже, мають бути вичерпані лише ті засоби правового захисту, які є ефективними.

Результатом застосування таких способів захисту права як розірвання договору є отримання того матеріально-правового ефекту, який сторона переслідувала при укладенні цивільно-правового договору та вчиненні дій щодо його виконання.

Згідно зі ст. 544 Цивільного кодексу України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

Отже, належним способом захисту прав позивача у разі виконання ним зобов'язань боржника перед кредитором є звернення з майновою вимогою до боржника, а не з вимогою про розірвання договору. Позивач не надав доказів порушення прав ТОВ "Софт-Альянс" з боку відповідача в будь-який спосіб, у тому числі за спірними правовідносинами.

Наведене свідчить про неефективність обраного позивачем способу правового захисту, адже вирішення спору не призводить до будь-якого відновлення прав позивача.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці [пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьев проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)].

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Крім того, відповідно до абзацу десятого пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі №1-12/2003, "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Згідно із ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд зазначає, що у разі, доведення позивачем належними та допустимими доказами обставин щодо виконання ним, як поручителем, зобов'язання за договором поруки, для виконання якого не було підстав, він може звернутись до кредитора з вимогою про повернення йому сплачених коштів, і саме такий спосіб захисту його прав буде ефективним.

Згідно із ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Таким чином, позивач мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням встановлених обставин справи, оцінивши всі надані докази, документи та пояснення в їх сукупності, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання договору поруки від 08.11.2016 №4К12048И/П, з підстав їх недоведеності.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти висновку про дотримання місцевим господарським судом вимог ст.ст. 86, 236 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, розгляду всіх обставин справи, підтверджених наявними у справі доказами, які мали бути досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи в їх сукупності, керуючись законом та нормами матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору поруки від 08.11.2016 №4К12048И/П, укладеного між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Софт Альянс".

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, в розумінні статті 86 ГПК України, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 у справі №910/21206/17, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 у справі №910/21206/17 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Згідно вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 у справі №910/21206/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/21206/17.

Повний текст постанови складено та підписано 24.07.2018.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

Ю.Л. Власов