Рішення

від 23.07.2018 по справі 914/858/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2018р. Справа №914/858/18

Господарський суд Львівської області у складі судді Іванчук С.В., при секретарі судового засідання Дубенюк Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом: Приватного акціонерного товариства «Софія-Граніт» , с.Софіївка Первомайського району Миколаївської області

до відповідача: Приватного підприємства «Граніти України» , м.Львів

про стягнення заборгованості.

За участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_1 - директор.

Заяв про відвід не поступало, та в судовому засіданні присутнім представником відповідача не заявлено.

Суть спору : На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Приватного акціонерного товариства «Софія-Граніт» до Приватного підприємства «Граніти України» про стягнення заборгованості в сумі 22427,85грн., з якої 17732,00грн. - основний борг, 1909,74грн. - інфляційні втрати, 510,10грн. - 3% річних та 2276,01грн. - пеня.

Ухвалою суду від 04.06.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та підготовче засідання призначено на 26.06.2018р. Ухвалою суду від 26.06.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 03.07.2018р. Ухвалою суду від 03.07.2018р. та від 17.07.2018р. розгляд справи по суті відкладено на 23.07.2018р.

В судове засідання 23.07.2018р. представник позивача явки повноважного представника не забезпечив, проте згідно поданої заяви за вх.№23132/18 від 21.06.2018р. просить розглянути справу за відсутності позивача та його представника.

В судове засідання 23.07.2018р. відповідач явку повноважного представника забезпечив, який визнав отримання товару на суму 32732,00грн. згідно видаткової накладної №43 від 23.05.2017р. та зазначив, що товар поставлено неналежної якості і містить технічні вади.

17.07.2018р. від відповідача поступило клопотання за вх.№26603/18 про долучення до матеріалів справи рекламації фірми Ракполь .

Згідно із п.п. 4, 8 ст. 80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Подані відповідачем на стадії розгляду справи по суті документи, а саме рекламація фірми Ракполь яка подана із клопотанням за вх.№26603/18, враховуючи встановлені ухвалами суду строки для подання доказів, та відсутність обґрунтувань щодо причин неможливості їх подання у зазначені строки, суд в порядку ст. 80 ГПК України не бере до уваги.

Дослідивши подані суду документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд Львівської області, в с т а н о в и в:

Позивач зазначає, що між Приватним акціонерним товариством «Софія-Граніт» (позивач) та Приватним підприємством «Граніти України» (відповідач) був укладений договір купівлі продажу№23/05/17 від 23.05.2017р., якого позивач, що виступає в якості продавця, передає у власність відповідача блоки гранітні Софіївського родовища гранітів (товар) найменування, номенклатура, кількість і ціна якого зазначені в рахунках на оплату, а останній приймає й оплачує його в повному обсязі на умовах цього договору. Проте, як зазначає позивач, відповідач, як сторона вказаного договору, почав ухилятися від оформлення і підписання договору та пов'язаних з ним документів, а також від повернення підписаного ним примірника договору стороні позивача. На підтвердження вказаних обставин позивачем долучено до матеріалів справи копію договору №23/05/17 від 23.05.2017р. підписаного стороною позивача.

Позивач зазначає, що 23.05.2017р. Приватне акціонерне товариство «Софія-Граніт» здійснило передачу зазначеного у договорі товару відповідачу на загальну суму 32732,00грн. Копію видаткової накладної №43 від 23.05.2017р. на суму 32732,00грн. підписано стороною позивача, долучено до матеріалів справи.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідно до рахунку на оплату №23 від 23.05.2017р. на суму 32732,00грн. відповідач повинен був оплатити за передані йому блоки гранітні, але здійснив лише часткову оплату їх вартості в розмірі 15000,00грн. На підтвердження даних обставин долучено копію рахунку на оплату №23 від 23.05.2017р. на суму 32732,00грн. та банківську виписку по рахунку ПАТ Укрсоцбанк за 05.07.2017р.

Як вбачається із банківської виписки по рахунку ПАТ Укрсоцбанк за 05.07.2017р., відповідачем здійснено оплату на рахунок позивача в розмірі 15000,00грн. із призначенням платежу, оплата зг. видаткової накладної №43 від 23.05.2017р.

Відповідачем в судовому засіданні визнано отримання товару на підставі видаткової накладної №43 від 23.05.2017р. на суму 32732,00грн. та здійснення відповідачем часткової оплати по даній накладній №43 від 23.05.2017р. в розмірі 15000,00грн. При цьому, в судових засіданнях 17.07.2018р. та 23.07.2018р. відповідач зазначив, що товар поставлено неналежної якості і містить технічні вади. Однак, відповідачем доказів на підтвердження поставки позивачем неякісного товару суду не представлено.

Таким чином, враховуючи те, що договір №23/05/17 від 23.05.2017р. не підписано стороною відповідача, надані пояснення представника відповідача, а також враховуючи проведену відповідачем згідно видаткової накладної №43 від 23.05.2017р. часткову оплату на загальну суму 15000,00грн., мала місце бездоговірна поставка згідно до видаткової накладної №23 від 23.05.2017р. на суму 32732,00грн., що визнається відповідачем.

Відтак, враховуючи часткову оплату в розмірі 15000,00грн. позивач просить стягнути з відповідача 17732,00грн. основного боргу.

01.03.2018р. позивач на адресу відповідача надіслав претензію №5 від 01.03.2018р., що підтверджується долученим до матеріалів справи фіскальним чеком №5521309445030 від 01.03.2018р., яку відповідач отримав 04.04.2018р., що підтверджується інформацією із сайту органу поштового зв'язку ПАТ Укрпошта за №5521309445030. В даній претензії позивач просив виконати свої зобов'язання та перерахувати заборгованість в розмірі 17732,00грн., а також пеню в розмірі 2276,01грн., інфляційні втрати в розмірі 1523,18грн., 3% річних в розмірі 410,99грн. на протязі 5 календарних днів. Однак, дана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із ч. 2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості відповідачем не представлено, відтак заборгованість відповідача перед позивачем з основного боргу становить 17732,00грн.

Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 2276,01грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань відповідно до доданого до позову розрахунку.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст.610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» , що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

З огляду на вищенаведене, враховуючи те, що між сторонами не укладено письмового договору на поставку товару та розмір і базу нарахування пені стороною не визначено, та те, що сплата пені за порушення строків оплати поставленого товару не встановлена законом, відтак у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення пені та в цій частині позовних вимог щодо стягнення пені належить відмовити у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю заявлення.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. На підставі ст.625 ЦК України, позивач нарахував згідно долученого розрахунку, інфляційні втрати за період з 24.05.2017р. по 08.05.2018р. в розмірі 1909грн. 74коп. та 3% річних за період з 24.05.2017р. по 08.05.2018р. в розмірі 510грн. 10коп. Розрахунки долучено до матеріалів справи.

У пункті 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши проведені розрахунки, представлені позивачем, встановлено, що позивач припустився помилки в нарахуванні інфляційних втрат та 3% річних. Позивач не врахував те, що договір №23/05/17 від 23.05.2017р. не підписано стороною відповідача та мала місце бездоговірна поставка, а також накладна №43 від 23.05.2017р., яка є підставою позову не підписана відповідачем, натомість позивач надіслав претензію встановивши 5-ти денний строк відповідачу для оплати боргу. Відтак, враховуючи дату отримання претензії (вимоги) позивача №5 від 01.03.2018р., встановлений позивачем строк щодо оплати, підставними є позовні вимоги, в перерахунку, в межах визначеного позивачем періоду, в розмірі 141,86грн. - інфляційних втрат та 40,81грн. - 3% річних. В решті позовних вимог, щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних належить відмовити у зв'язку із безпідставністю заявлення.

Станом на день прийняття рішення, доказів оплати основного боргу, проведених позивачем нарахувань, доказів в спростування наведених обставин суду не надано.

Згідно із ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Статтею 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до відповідача щодо стягнення основного боргу в розмірі 17732грн. 00коп., інфляційних втрат в розмірі 141грн. 86коп., 3% річних у розмірі 40грн. 81коп. є обґрунтованими, не спростованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню. В решті позовних вимог належить відмовити у зв'язку необґрунтованістю та безпідставністю заявлення.

На підставі положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір необхідно віднести на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 74, 76, 77, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Граніти України» (79004, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 32327647) на користь Приватного акціонерного товариства «Софія-Граніт» (55253, Миколаївська область, Первомайський район, с.Софіївка, вул.Лісова, буд.142, ідентифікаційний код 24783064) 17732грн. 00коп. - основного боргу, 141грн. 86коп. - інфляційних втрат, 40грн. 81коп. - 3% річних та 1407грн. 43коп. - судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Повне рішення складено 24.07.2018р.

Суддя Іванчук С.В.