Постанова

від 23.07.2018 по справі 807/613/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/3582/18

головуючого судді Обрізко І.М.

суддів Іщук Л.П., Кухтея Р.В.

за участю секретаря судового засідання Джули В.М.

представника відповідача - Жупан Ж.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги ОСОБА_2, Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року прийняте суддею Плеханова З.Б. в місті Ужгород о 15 годині 03 хвилині у справі № 807/613/16 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області, Головного управління ДФС у Закарпатській області про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди та середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі позивач, ОСОБА_2) звернулася з адміністративним позовом до Хустської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Закарпатській області, яким з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог остаточно просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області № 23-0 від 01.04.2016 року Про звільнення ОСОБА_2 та поновити ОСОБА_2 на попередній роботі;

- стягнути з правонаступника Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного із цим звільненням;

- стягнути з правонаступника Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області на користь ОСОБА_2 завдану їй моральну шкоду в розмірі 17000,00 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області № 23-0 від 01.04.2016 року Про звільнення ОСОБА_2 . Поновлено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, в Хустській об'єднаній державній податковій інспекції ГУ ДФС у Закарпатській області на рівнозначній посаді, яку вона займала до звільнення в Державній податковій інспекції у Міжгірському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області з 02 квітня 2016 року. Стягнуто з Хустської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Закарпатській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 02 квітня 2016 року по день постановлення даного рішення у розмірі 87 254 грн. 95 копійок. Звернуто до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 та в частині стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 5450 грн. 25 коп. грн. Стягнуто на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 8 000 грн. з Хустської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Закарпатській області.

Суд виходив з того, що позивач звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Вакантна посада головного державного інспектора з фінансування, бухгалтерського облік та звітності, яку ОСОБА_2 мала право зайняти за кваліфікаційними вимогами, останній не була запропонована та ненадано порівняльний аналіз між працівниками, які мали право на зайняття цієї посади.

Встановлено, що позивач має неповнолітню дитину 2010 року народження.

З аналізу п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9, та позиції Верховного Суду (ВС) у справі №820/11570/15 ( провадження №К/9901/6679/18) від 14 березня 2018 року встановлено, що відповідачем не було запропоновано позивачці всі вакантні посади наявні на час попередження про її звільнення та на день її звільнення, тим самим відповідачем порушено вимоги статті 49-2 КЗпПУ.

Крім того, не дозволяється звільнення жінки, яка виховує і утримує сама дитину до 14 років, тобто є одинокою матір'ю.

Оскільки немає посади з якої звільнено позивача, то суд вийшов за межі позовних вимог та вважає, що останню слід поновити на посаді рівнозначній тій, яку вона займала до звільнення.

Середню заробітну плату визначено згідно постанови Кабінету Міністрів України (КМУ) від 08.02.1995 року № 100 Про порядок обчислення середньої заробітної плати та становить 124 975,50 грн. Враховуючи виплачену їй допомогу по безробіттю, сума виплати становить 87 254, 95 грн.

Відносно моральної шкоди, то судом врахована позиція ВСУ викладена у постанові від 25.04.2012 року справа № 6-23цс12, а саме, обов'язок доказування покладається на позивача. При визначенні моральної шкоди враховано порушене право на працю, моральні страждання, вжиття додаткових зусиль для організації її життя. Застосовано рішення Європейського суду з прав людини (ЄССЛ) у справі Волков проти України від 09.01.2013 року.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, стороною позивача та відповідачем подано апеляційні скарги, в яких вказується на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, сторона позивача просить його скасувати та постановити рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а сторона відповідача просить в задоволені позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги покликання сторони відповідача маються на те, що судове рішення прийнято з порушенням норм законодавства та таке виконати неможливо.

Структурний підрозділ в якому працювала позивач, зменшився на одну штатну одиницю, враховуючи освіту останньої, попередній досвід роботи в державній службі, кваліфікацію та продуктивність праці, останню було попереджено про вивільнення 01.02.2016 року та одночасно запропоновано посаду головного державного ревізора-інспектора відділу податків і зборів з фізичних осіб.

Постійна наявна посада була запропонована іншій особі, яка мала більший безперервний досвід роботи.

Проте позивач відмовилася від запропонованої посади, тому її звільнено за п.1 ст. 40 КЗпП України. Інших вакантних посад не було так як такі запропоновані іншим працівникам чим дотримано вимоги ч. 2 ст. 40 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

Помилково суд покликався на ст. 42 КЗпП України, оскільки норма регулює переважне право залишення на роботі, а не на посаді. Не заслуговує уваги твердження суду про те, що не надано порівняльного аналізу, оскільки законодавство такого не передбачає.

Судом не надано оцінки урядовим постановам та письмовому доказу, зокрема Організаційній структурі та штатному розпису Хустської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області від 23.03.2016 року.

Щодо необхідності запропонувати всі вакантні посади, то покликання суду на позицію ВСУ є помилковими, так як досліджувались не аналогічні обставини.

Незаконним є висновок суду, яким позивачу надано статус одинокої матері, позаяк у свідоцтві про народження дитини вказано також батька (аналогічна позиція ВАС України від 12.11.2013 року справа № К/9991/5950/12).

Не є обґрунтованим висновок суду щодо стягнення моральної шкоди, що суперечить судовій практиці в п. 3 постанови Пленуму ВСУ за № 4 від 31.03.1995 року.

Суд вирішив поновити на рівнозначній посаді позивача, що унеможливлює його виконання. Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України, працівник може бути поновлений лише на попередній посаді.

Порушено ч. 2 ст. 235 КЗпП України та стягнуто середній заробіток за весь період, а не за 1 рік, оскільки затягування розглядом справи відбувалось з вини позивача.

Доводи в апеляційній скарзі сторони позивача полягають в тому, що судом невірно поновлено на рівнозначній посаді, коли ч. 1 ст. 235 КЗпП України подібного не передбачає. Посилання суду на п. 1 ч. 1 ст. 87 ЗУ Про державну службу є неправильним так як поновлення даною нормою не регулюється.

Щодо середнього заробітку, то суд не мав права вираховувати допомогу по безробіттю (позиція ВСУ від 25.05.2016 року справа № 6-511цс16).

Щодо моральної шкоди, то суд не зазначив підстав, чому зменшив її розмір.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно наказу Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області № 23-0 від 01.04.2016 року Про звільнення ОСОБА_2 позивач була звільнена з посади головного державного ревізора - інспектора відділу доходів і зборів з фізичних осіб державної податкової інспекції у Міжгірському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області у зв'язку зі скороченням чисельності на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (Т.1 а.с.10).

01 лютого 2016 року ОСОБА_2 була попереджена про наступне вивільнення із займаної посади 01.04.2016 року згідно із пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку із зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності працівників ДПІ у Міжгірському районі ГУ Державної фіскальної служби у Закарпатській області , їй було запропоновано тимчасово вакантну посаду головного державного ревізора-інспектора відділу податків і зборів з фізичних осіб, на що позивач погодилася.( т.1 а.с. 8)

31 березня 2016 року ОСОБА_2 написала заяву на адресу Голови комісії з реорганізації, відповідно до якої повідомила, що не дає згоди на переведення її на тимчасово вакантну посаду, згоду на яку вона дала під час ознайомлення з попередженням про наступне вивільнення 01.02.2016 року, мотивуючи тим, що відповідно до зазначених попереджень про вивільнення, нормативних документів ніде не зазначено, що саме її посада підлягає скороченню, а також що не було враховано про її переважне право на залишення на роботі і просить вважати раніше надану нею згоду вважати недійсною. ( Т.1 а.с.9).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач має неповнолітню дитину, 2010 року народження, що стверджується Свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1.( т.1 а.с. 72), з якою проживає та яку виховує одна, що також зазначено у Довідках про склад сім'ї, виданих Міжгірською селищною радою. Аналогічні довідки та Свідоцтво міститься в особовій справі позивачки. Дані обставини також були вказані позивачкою у Деклараціях про майно, доходи , витрати і зобов'язання фінансового характеру, у Особовій картці форми № П-2ДС, що також містяться в матеріалах особової справи, яку було надано відповідачем для огляду в судовому засіданні в місцевому суді.

Колегія суддів звертає увагу на те, що питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда спеціальним законом не врегульовано, тому згідно із частиною шостою ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює спірні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини, а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права.

Так, за приписами частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи та організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Отже, зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування.

Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 року (справа № 21-8а14), від 27.05.2014 року (справа № 21-108а14), від 28.10.2014 року (справа № 21-484а14) сформулював позицію, згідно якої ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань та функції ліквідованого органу на інший орган, мова йде про реорганізацію таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця про працевлаштування працівників ліквідованої установи.

Виходячи зі ст. 87 ЗУ Про державну службу , підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції-іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Слід погодитись із позицією суду першої інстанції, що пропонування посади тимчасово відсутнього працівника позивачу, яка працювала на постійній посаді не може вважатися рівнозначною, а рівнозначна посада, яку запропонували тільки працівнику ОСОБА_3, не може вважатися такою пропозиція, яка є відсутньою.

Відтак, беручи до уваги наведене та враховуючи п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9, позицію ВС у справі №820/11570/15 від 14 березня 2018 року формується висновок, що відповідачем не було запропоновано позивачу всіх вакантних посад, наявних на час попередження про її звільнення та на день її звільнення.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку з приводу протиправності винесення наказу Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області № 23-0 від 01.04.2016 року Про звільнення ОСОБА_2 .

Що стосується посади на яку повинна бути поновлена позивач, то колегія суддів звертає увагу на те, що в даній ситуації діє пряма норма Закону і жодної альтернативи не передбачено. Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України, працівник може бути поновлений лише на попередній посаді. Відтак, позивач підлягає поновленню на посаді головного державного ревізора - інспектора відділу доходів і зборів з фізичних осіб.

Доводи суду першої інстанції, що позивач отримала допомогу по безробіттю, а відтак розмір отриманої допомоги неправомірно не було враховано при присуджені оплати за час вимушеного прогулу, колегія суддів відхиляє, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин Законом не передбачено.

Дійсно пунктом 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів було передбачено подібне, однак викладені в ньому роз'яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України №3248-15 від 20 грудня 2005 року.

Крім того, не є аргументовані доводи сторони відповідача, що середній заробіток має стягуватись не більше як за один рік, позаяк суд не вбачає за обставинами справи, що позов про поновлення на роботі позивача розглядається більше одного року з його вини.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню за період з 02 квітня 2016 року по 22 березня 2018 року, час постановлення судом першої інстанції судового рішення та при наявності підтверджуючих даних. Сторона позивача не позбавлена можливості звернутись з позовом про стягнення подібного щодо подальшого строку.

Що стосується позовних вимог з приводу стягнення моральної шкоди, то виходячи з аналізу ст. 23 ЦК України, п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди відсутні докази які б підтверджували заподіяну позивачу моральну шкоду у зв'язку із звільненням та її розміри.

Судове рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з дати його прийняття, відтак немає потреби звертати його до негайного виконання.

З огляду на викладене, доводи апеляційних скарг являються частково суттєвими і дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також наявна невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 308, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області задовольнити частково, скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року у справі № 807/613/16, та прийняти нове яким позовні вимоги ОСОБА_2 до Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області, Головного управління ДФС у Закарпатській області про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди та середнього заробітку задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області № 23-0 від 01.04.2016 року Про звільнення ОСОБА_2

Поновити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (АДРЕСА_1) на посаді головного державного ревізора - інспектора відділу доходів і зборів з фізичних осіб в Державній податковій інспекції у Міжгірському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області з 02 квітня 2016 року.

Стягнути з Хустської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Закарпатській області (код ЄДРПОУ 39594268, м. Хуст, вул. Духновича,17) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (АДРЕСА_1) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 02 квітня 2016 року по 22 березня 2018 року в розмірі 124 975 ( сто двадцять чотири тисячі дев'ятсот сімдесят п'ять гривень) 50 копійок.

Врешті позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Р. В. Кухтей Повне судове рішення складено 25.07.2018 року.