Постанова

від 18.07.2018 по справі 209/974/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 209/974/15-ц

провадження № 61-31318св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

представник відповідача - ОСОБА_5,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 липня 2016 року у складі судді Багбая Є.Д. та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 жовтня 2017 року у складі суддів: Городничої В.С., Варенко О.П., Лаченкової О.В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що з 02 грудня 1995 року до 26 квітня 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний за рішенням суду. Сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1,ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 . За час шлюбу подружжя придбало:

- квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 254,2 кв. м , житловою площею 150 кв. м , яка належить на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1/2 частині на підставі договору купівлі-продажу квартири від 0 7 грудня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу за реєстровим № 2707 , зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 07 грудня 2012 року за реєстраційним № 5359322. Згідно зі звітом про незалежну оцінку ринкової вартості вказаного об'єкту нерухомого майна від 11 квітня 2016 року, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю Агенство незалежних експертиз (далі - ТОВ Агенство належних експертиз ), вартість квартири становить 1 524 288,29 грн;

- 2/3 частини АДРЕСА_4 у Дніпродзержинському мисливсько-рибальському господарстві Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області загальною площею 147,5 кв. м, житловою площею 107,1 кв. м, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1/3 частині, що зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на майно за реєстраційним № 23513729, на підставі рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 листопада 2009 року;

- транспортні засоби, зареєстровані за ОСОБА_4, вартість яких встановлено судовим експертом Дніпропетровської Торгово-промислової палати: марки TOYOTA LAND CRUISER , 2011 року випуску, вартістю 1 351 88,60 грн; марки MAZDA CX 7 , 2009 року випуску, вартістю 381 681,61 грн; причіп марки ПВ01 , 2009 року випуску, вартістю 6 836,26 грн; марки ММЗ 555 , 1984 року випуску, вартістю 51 139,46 грн; трактор колісний модель Т150К , вартістю 96 976,50 грн; трактор колісний модель МТЗ82 , вартістю 171 171,45 грн;

- будинок АДРЕСА_2 загальною площею 82,5 кв. м, який належить на праві власності ОСОБА_4, що зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на майно за реєстраційним № 8950691 на підставі рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2004 року. Згідно з висновком про незалежну оцінку ринкової вартості вказаного об'єкту нерухомого майна від 29 червня 2016 року, складеного МПП Експерт , вартість будинку становить 228 356 грн;

- судно типу Казанка-5М , туристичний моточовен, 1980 року побудови, двигун моделі SUZUKI , вартість якого становить 87 496 грн згідно з висновком про незалежну оцінку ринкової вартості вказаного об'єкту рухомого майна від 22 червня 2016 року, складеного МПП Експерт ;

- судно моделі Lund , 2008 року побудови, вартість якого становить 374 898 грн згідно з висновком про незалежну оцінку ринкової вартості вказаного об'єкту рухомого майна від 22 червня 2016 року, складеного МПП Експерт . Відповідно до листа Державної служби України з безпеки на транспорті від 22 березня 2016 року вказане судно виключено із Суднової книги України у зв'язку із переходом майнових прав. Відповідач здійснив відчуження вказаного судна без згоди позивача, приховавши цей факт від неї, про що вона дізналася після отримання указаного листа;

- зброю та спеціальні засоби травматичної дії, зокрема, мисливські нарізні карабіни: Zbroyar Z -15 кал. 223 Rem, 2014 року випуску; Blazer R -93 кал. 300 Win, 2011 року випуску; змінній ствол до карабіну Blazer R-93 кал. 22 Lr; мисливські гладкоствольні рушниці: Mossberg 12 кал.; Beretta 12 кал.; Browning 12 кал.

Крім зазначеного, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців під час шлюбу ОСОБА_4 був засновником: Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпроелеватор (код 32815960) з розміром внеску до статутного капіталу 600 000грн; Товариства з обмеженою відповідальністю Бегущие по волнам (код 34984755) з розміром внеску до статутного капіталу 62 700 грн; Приватного підприємства Агропром-2000 (код 30815445) з розміром внеску до статутного капіталу 30 250 грн. Внески до статутного капіталу вказаних підприємств (товариств) були здійснені за рахунок спільних коштів сторін . З 4 березня 2003 року ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець. У березні 2015 року ОСОБА_4 відступив свої частки статутних капіталів указаних підприємств (товариств) своїй сестрі - ОСОБА_8, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 18 червня 2015 року. Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 24листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15лютого 2016 року, відмовлено ОСОБА_3 узадоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про визнання відступлення частки в статутному капіталі Приватного підприємства Агропром-2000 недійсним. Крім того, за інформацією з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів відносно ОСОБА_4 за період з 1 січня 1998 року до 30 червня 2015 року розмір доходу від підприємницької діяльності відповідача склав 3 866 529,62 грн за ознакою 157 дохід самозайнятої особи, якою відповідно до визначення Податкового кодексу України є фізична особа-підприємець чи особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (нотаріус, аудитор, адвокат, тощо).

Посилаючись на зазначені обставини, ураховуючи принцип рівності часток у спільній сумісній власності майна подружжя, інтереси малолітніх дітей, позивач просила здійснити поділ майна подружжя, визнавши за нею право власності на зазначену вище квартиру; транспортні засоби: MAZDA CX 7 та причіп; усього - на майно вартістю 1 912 806,16 грн. Право власності на вказане вище інше майно загальною вартістю 1 986 228,01 грн визнати за відповідачем. 2/3 частини дачного будинку, зброю , придбану за спільні кошти, та доходи відповідача від підприємницької діяльності поділити між сторонами порівну. У порядку частини третьої статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) припинити право спільної сумісної власності між співвласниками.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 254,2 кв. м, житловою площею 150 кв. м. Припинено право власності ОСОБА_4 на 1/2 частину зазначеної квартири. Визнано за ОСОБА_3 право приватної власності на 1/3 частину АДРЕСА_4 загальною площею 147,5 кв. м, житловою площею 107,1 кв. м у Дніпродзержинському мисливсько-рибальському господарстві Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області. Припинено право спільної сумісної власності на вказане майно. Визнано за ОСОБА_3 право приватної власності на транспортний засіб MAZDA CX7, 2009 року випуску. Припинено право спільної сумісної власності на вказане майно. Визнано за ОСОБА_3 право приватної власності на причіп ПВ01, 2009 року випуску. Припинено право спільної сумісної власності на вказане майно. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 половину вартості відчуженого судна моделі Lund у розмірі 187 449 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 933 264, 81 грн доходів від підприємницької діяльності; залишено у спільній частковій власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з визнанням права власності на 1/2 частину за кожним: мисливські нарізні карабіни Zbroyar Z-15 кал. 223 Rem, 2014 року випуску; Blazer R-93 кал. 300 Win, 2011 року випуску; змінний ствол до карабіну Blazer R-93 кал. 22 Lr; мисливські гладкоствольні рушниці Mossberg 12 кал.; Beretta 12 кал.; Browning 12 кал. Визнано за ОСОБА_4 право приватної власності на будинок АДРЕСА_2. Припинено право спільної сумісної власності на вказаний будинок. Визнано за ОСОБА_4 право приватної власності на: автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, 2011 року випуску; причіп ММЗ 555, 1984 року випуску; трактор колісний модель Т150К; трактор колісний модель МТЗ82; судно типу Казанка-5М , туристичний моточовен, 1980 року побудови, двигун моделі SUZUKI; припинено право спільної сумісної власності на вказане майно; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3 654 грн судового збору та 2 400 грн витрат на оплату послуг експертів.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки спірне майно придбано за час шлюбу на спільні кошти на підставі правочинів, які не визначають зазначене майно як особисту приватну власність чоловіка чи дружини, то воно є спільною сумісною власністю подружжя; іншої домовленості між подружжям з приводу майна не було, отже, частки подружжя є рівними. Заявлені позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки будь-яких заперечень відповідача та доказів на їх обґрунтування щодо зазначеного позивачем порядку поділу майна суду не надано. Крім того, суд врахував усталений порядок користування спірним майном, який склався між сторонами. Суд вважав, що такий поділ відповідає інтересам двох малолітніх дітей, які залишилися проживати з матір'ю, та не порушує права та інтереси відповідача. Суд також вважав обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення на її користь половини доходів від підприємницької діяльності, а саме половини внесених відповідачем грошових коштів до статутних фондів відповідних підприємств (товариств), оскільки відповідно до статей 62 , 66 Господарського кодексу України (далі - ГК України ) підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на майно, у тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок, отже, у разі передання подружжям спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства. Указаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13.

Крім зазначеного, суд з урахуванням пункту 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , задовольнив вимоги позивача щодо стягнення половини вартості відчуженого судна моделі Lund , виходячи з того, що відповідач без згоди позивача відчужив об'єкта спільної сумісної власності.

Щодо вимог позивача про визнання права власності на частину зброї, яка була придбана під час шлюбу, то оскільки відповідач не надав на вимогу суду відповідну зброю для проведення експертизи її вартості; вона є неподільною річчю; судом не встановлено її вартість, то суд вважав за можливе визнати за позивачем право власності на 1/2 частину цього майна.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 липня 2016 року в частині залишення у спільній частковій власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з визнанням за кожним із них права власності на 1/2 частину мисливських нарізних карабінів Zbroyar Z-15 кал. 223 Rem, 2014 року випуску, Blazer R-93 кал. 300 Win, 2011 року випуску, змінного стволу до карабіну Blazer R -93 кал. 22 Lr, мисливських гладкоствольних рушниць Mossberg 12 кал., Beretta 12 кал., Browning 12 кал. скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині про відмову ОСОБА_3 у задоволенні цих позовних вимог. У іншій частині рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 липня 2016 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки дозвіл на придбання та зберігання мисливської зброї та спеціальних засобів травматичної дії, на яку позивач висуває позовні вимоги, видано лише на ОСОБА_4 і відповідно тільки він має право на використання цього майна, то суд дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення указаного майна у приватній власності відповідача. Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя до спільної сумісної власності не належить майно одного з подружжя, речі індивідуального користування, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. При цьому не має значення цінність речі, важливим є лише те, що вона була призначена виключно для задоволення потреб когось із подружжя і тому є його особистою приватною власністю. Згідно зі Спеціальним порядком набуття права власності громадянами на окремі види майна, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 року № 2471-ХІІ, громадяни набувають права власності на вогнепальну зброю, придбану ними з відповідного дозволу, що надається органами внутрішніх справ. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в іншій частині, зазначивши, що спірне майно, як рухоме, так і нерухоме, було придбано за час шлюбу на спільні кошти на підставі правочинів, які не визначають його правовий статус як особисту приватну власність позивача або відповідача, а тому таке майно є спільною сумісною власністю і підлягає поділу між подружжям.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважав безпідставними доводи відповідача про те, що спірна квартира була придбана ним за власні кошти, отримані за договором про надання безвідсоткової позики від 1 листопада 2012 року в розмірі 116 000 доларів США, факт укладання якого встановлено рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 7 липня 2015 року (цивільна справа №209/194215), у зв'язку із чим позивач не має права на вказану нерухомість. Такі доводи суд апеляційної інстанції вважав безпідставними, необґрунтованими та спростованими наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, договором купівлі-продажу спірної квартири від 7 грудня 2012 року, згідно з пунктом 5 якого кожен з подружжя купує частку в праві спільної часткової власності на квартиру за кошти, які належать кожному з них особисто.

Суд апеляційної інстанції також не погодився з доводами відповідача про визнання за ним права приватної власності на 1/3 частину спірного дачного будинку, оскільки він постійно проживає у цьому будинку та веде господарську діяльність, а тому вважає справедливим виплатити позивачу грошову компенсацію за її частину у вказаному будинку та залишити за нею право власності на квартиру АДРЕСА_3. Суд апеляційної інстанції зазначив про те, що право власності по 1/3 частині цього будинку за кожним вже було визнано на підставі рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 листопада 2009 року та зареєстроване в установленому законом порядку. Стосовно виплати грошової компенсації, про яку зазначав відповідач, то в порядку статті 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України) відповідач не сплатив грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на депозитний рахунок суду для визнання за відповідачем права власності на 2/3 частини спірного дачного будинку. Щодо вимог відповідача про залишення позивачу квартири 33 у будинку 64 на проспекті Металургів у м. Кам'янське Дніпропетровської області, то цей об'єкт нерухомого майна не був предметом судового розгляду та об'єктом дослідження у суді першої інстанції, а із зустрічними позовними вимогами відповідач не звертався.

Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача половини вартості судна моделі Lund у розмірі 187 449 грн, оскільки за наявними в матеріалах справи доказами це судно було відчужено відповідачем в період шлюбу без відома позивача. Протилежних обставин продажу спірного судна, зокрема, за згодою обох сторін чи на потреби сім'ї, відповідач не довів.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що недоведеними є посилання відповідача на те, що на момент розірвання шлюбу такого майна, як моточовен типу Казанка-5М , 1980 року побудови, двигун моделі SUZUKI, не існує у зв'язку із недотриманням належних умов його зберігання, внаслідок чого човен згнив і, на думку відповідача, виділення човна у його приватну власність, є несправедливим. Належних та допустимих доказів на підтвердження цього факту суду не надано.

Крім того, щодо стягнення з відповідача на користь позивача половини доходів від підприємницької діяльності в розмірі 1 933 264,81 грн, то з урахуванням норм статей 55 , 62 , 63 , 66 ГК України у разі передання подружжям спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

19 жовтня 2017 рокуОСОБА_4 звернувся до суду із касаційною скаргою, у якій просить заочне рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 жовтня 2017 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

6 листопада 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребувано матеріали справи та зупинено виконання заочного рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 липня 2016 року до закінчення касаційного провадження.

У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

10 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду вказану справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що за договором купівлі-продажу від 7 грудня 2012 року сторони купили спірну квартиру кожен у рівній частці по 1/2 частині та згідно з пунктом 5 цього договору визначили, що частки в праві власності на цю квартиру в кожного з них є рівними та будуть належати їм на праві особистої власності. На частки кожної із сторін не розповсюджується режим спільної власності подружжя. Таким чином, частки сторін у цьому майні вже були визначені і не входили до майна подружжя, що підлягало поділу. Крім зазначеного, суди безпідставно стягнули з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 933 264,81 грн доходів від підприємницької діяльності, оскільки ці грошові кошти є доходом самозайнятої особи, який відповідач отримував під час перебування у шлюбі та витрачав його сумісно з позивачем на утримання сім'ї. Крім того, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, одним з яких є фізична особа-підприємець, що є платником податку, має бути чистий дохід, а не виручка. Це підтверджується й правовим висновком висловленим в ухвалі Верховного Суду України від 23 березня 2011 року у справі № 6-58284св10, згідно з якою поняття обсягу виручки приватного підприємця та його середній заробіток (або дохід) не є аналогічними за змістом . Відомості з Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів, на які посилались суди та на підставі яких суди ухвалили рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 1 933 264,81 грн, є неналежним доказом, оскільки є ксерокопією, яка ніким не посвідчена та не скріплена печаткою, ці докази одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 02 грудня 1995 року до 26 квітня 2016 року, який був розірваний за рішенням суду.

Зад час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу квартири від 07 грудня 2012 року подружжя придбало в рівних частках (по 1/2) квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 254,2 кв. м, житловою площею 150 кв. м.

Згідно зі звітом про незалежну оцінку ринкової вартості вказаного об'єкту нерухомого майна від 11 квітня 2016 року, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю Агенство незалежних експертиз , вартість цієї квартири становить 1 524 288,29 грн.

За час шлюбу подружжя придбало 2/3 частини АДРЕСА_4 загальною площею 147,5 кв. м, житловою площею 107,1 кв. м у Дніпродзержинському мисливсько-рибальському господарстві Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві приватної власності належить по 1/3 частині указаного будинку кожному на підставі рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 листопада 2009 року.

За час шлюбу були зареєстровані за ОСОБА_4 транспортні засоби, вартість яких встановлено судовим експертом Дніпропетровської Торгово-промислової палати, зокрема: автомобіль марки TOYOTA LAND CRUISER , 2011 року випуску, вартістю 1 351 88,60 грн, автомобіль марки MAZDA CX7 , 2009 року випуску, вартістю 381 681,61 грн, причіп марки ПВ01 , 2009 року випуску, вартістю 6 836,26 грн, причіп марки ММЗ 555 , 1984 року випуску, вартістю 51 139,46 грн, трактор колісний модель Т150К , вартістю 96 976,50 грн, трактор колісний модель МТЗ82 вартістю 171 171,45 грн.

На підставі рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2004 року за ОСОБА_4 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на майно будинок АДРЕСА_2.

Згідно з висновком про незалежну оцінку ринкової вартості вказаного об'єкта нерухомого майна від 29 червня 2016 року, складеного МПП Експерт , його вартість становить 228 356 грн.

У власності ОСОБА_4 перебуває: судно типу Казанка-5М , туристичний моточовен, 1980 року побудови, двигун моделі SUZUKI, вартість якого згідно з висновком про незалежну оцінку ринкової вартості від 22 червня 2016 року, складеного МПП Експерт , складає 87 496 грн; судно моделі Lund , 2008 року побудови, вартість якого згідно з висновком про незалежну оцінку ринкової вартості від 22 червня 2016 року, складеного МПП Експерт , складає 374 898 грн.

Згідно з листом Державної служби України з безпеки на транспорті від 22 березня 2016 року № 1612/20/15-16 судно моделі Lund виключено з Суднової книги України у зв'язку з переходом майнових прав, оскільки ОСОБА_4 здійснив відчуження вказаного судна без згоди позивача, приховавши цей факт від неї, про що вона дізналася, лише отримавши вказаний лист.

Крім того, ОСОБА_4 належать зброя та спеціальні засоби травматичної дії: мисливські нарізні карабіни: Zbroyar Z-15 кал. 223 Rem, 2014 року випуску; Blazer R-93 кал. 300 Win, 2011 року випуску; змінній ствол до карабіну Blazer R -93 кал. 22 Lr; мисливські гладкоствольні рушниці: Mossberg 12 кал.; Beretta 12 кал.; Browning 12 кал.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців під час шлюбу ОСОБА_4 був засновником: Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпроелеватор (код 32815960) з розміром внеску до статутного капіталу 600 000 грн; Товариства з обмеженою відповідальністю Бегущие по волнам (код 34984755) з розміром внеску до статутного капіталу 62 700 грн; Приватного підприємства Агропром-2000 (код 30815445) з розміром внеску до статутного капіталу 30 250 грн. Внески до статутного капіталу вказаних підприємств (товариств) були здійснені за рахунок спільних коштів пожружжя.

З 4 березня 2003 року ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець. У березні 2015 року ОСОБА_4 відступив свої частки статутного капіталу вказаних підприємств (товариств) сестрі ОСОБА_8, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 18 червня 2015 року.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 24 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2016 року, було відмовлено ОСОБА_3 узадоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про визнання недійсним відступлення частки в статутному капіталі Приватного підприємства Агропром-2000 .

За інформацією з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів ОСОБА_4 за період з 1 січня 1998 року до 30 червня 2015 року розмір його доходу від підприємницької діяльності склав 3 866 529, 62 грн за ознакою 157 дохід самозайнятої особи, якою відповідно до визначення Податкового кодексу України є фізична особа-підприємець чи особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (нотаріус, аудитор, адвокат, тощо).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

За положеннями пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно з частиною сьомою статті 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Таким чином, сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. У тому разі, якщо майно набувається у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, то воно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін у придбання (набуття) майна.

Зазначені висновки відповідають правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року усправі за № 6-2641цс15.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що квартира АДРЕСА_1 є об'єктом спільної сумісної власності подружжя відповідно до статей 60, 69, 70 СК України, оскільки ця квартира придбана в період шлюбу на спільні кошти на підставі правочинів, які не визначають зазначене майно як особиста приватна власність чоловіка чи дружини.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою те, що за умовами пункту 1 договору купівлі-продажу зазначеної квартири від 07 грудня 2012 року покупці (ОСОБА_4 і ОСОБА_3), кожен у рівній частці, приймають цю квартиру та зобов'язуються сплатити певну грошову суму за неї. Покупці визначають, що частки у праві власності на цю квартиру в кожного з них є рівними та будуть належати їм на праві особистої власності. Кожен із них має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю часткою в праві спільної власності на власний розсуд, з урахуванням обмежень, встановлених цивільним законодавством щодо розпорядження майном співвласників. На частки кожного з них не розповсюджується режим спільної власності подружжя. За умовами пункту 5 цього договору купівлі-продажу зміст заяви покупців про те, що кожен з них купує частку в праві спільної часткової власності на квартиру за кошти, які належать кожному з них особисто, доведений до відома продавця.

Крім зазначеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача половини його доходів від підприємницької діяльності.

Виходячи зі змісту частин другої, третьої статті 61 СК України, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства (підприємства) зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.

Таким чином, з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства (підприємства) вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч нормам статті 65 CК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.

У разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства (підприємства) це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям.

У постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13 викладено правовий висновок про те, що навіть і в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 1 933 264,81 грн доходів від підприємницької діяльності.

Суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився апеляційний суд, указав, що стягненню з відповідача підлягає вказана сума, яка є половиною доходів від підприємницької діяльності, а саме половиною внесених відповідачем грошових коштів до статутних фондів відповідних підприємств (товариств).

З огляду на зазначене, суд дійшов взаємовиключних висновків, оскільки поняття доходи від підприємницької діяльності та внесені грошові кошти до статутних фондів відповідних підприємств (товариств) не є тотожними.

Згідно з підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

За положеннями статті 142 ГК України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Судами встановлено, що під час шлюбу ОСОБА_4 був засновником підприємств: ТОВ Дніпроелеватор з розміром внеску до статутного капіталу 600 000 грн; ТОВ Бегущие по волнам з розміром внеску до статутного капіталу 62 700 грн; ПП Агропром-2000 з розміром внеску до статутного капіталу 30 250 грн. Внески до статутних капіталів вказаних підприємств (товариств) були здійснені за рахунок спільних коштів пожружжя.

Як убачається із судового рішення суду першої інстанції, фактично ухвалено стягнути з відповідача половину розміру його доходу від підприємницької діяльності під час шлюбу, що становив 3 866 529,62 грн за даними з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів ОСОБА_4 за період з 01 січня 1998 року до 30 червня 2015 року.

Разом з тим, ухвалюючи рішення, суд узяв за основу довідку з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів, яка містить неточну інформацію з огляду на примітку в кінці довідки про те, що інформація потребує уточнення у джерел доходів. Крім того, суди залишили поза увагою, не перевірили та не дали оцінки поясненням відповідача про те, що грошові кошти, які отримані як дохід від підприємницької діяльності, були використані в інтересах сім'ї і на її потреби.

За таких обставин, у порушення вимог статей 57-60, 137, 177, 179, 185, 212-215, 303 ЦПК України 2004 року, суди не дослідили належно та не дали оцінки доказам, зокрема договору купівлі-продажу квартири, укладеного сторонами 07 грудня 2012 року, з урахуванням приписів статті 57 СК України, не проаналізували зміст пунктів 1, 5 цього договору, а тому дійшли передчасного висновку про те, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу в порядку статей 60, 69 СК України; не встановили фактичні обставини справи в їх сукупності, зокрема, щодо розміру доходу відповідача від підприємницької діяльності за час шлюбу та чи використовувались ці грошові кошти інтересах сім'ї і на її потреби; не визначили, які саме грошові кошти підлягають стягненню в порядку поділу майна подружжя: половина вартості внесеного майна до статутних фондів товариств (підприємств) чи половина отриманого доходу від діяльності товариств (підприємств) з урахуванням змісту позовних вимог.

До повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, тому Верховний Суд не має підстав ухвалити власне рішення.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України.

При новому розгляді справи суду необхідно встановити обставини справи, врахувавши правовий висновок Верховного Суду України викладений у постанові від 02 жовтня 2013 року № 6-79цс13, дослідити наявні у справі докази в їх сукупності, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається в суді з 2015 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України ) та викладених мотивів, вважає необхідним скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4задовольнити.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 жовтня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

Г.І. Усик