Постанова

від 11.07.2018 по справі 233/6064/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 липня 2018 року

м. Київ

справа № 233/6064/16-ц

провадження № 61-12102св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косарєва ТетянаВ'ячеславівна ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 липня 2017 рокуу складі судді Жданової В. С.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косарєва Т. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному фонді (капіталі).

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 06 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 27 липня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 квітня 2017 року.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач не усунула недоліки апеляційної скарги у передбачений законом строк, зокрема не подала заяву про поновлення процесуального строку на подання такої скарги, а тому відповідно до вимог статті 297 ЦПК України слід відмовити у відкритті апеляційного провадження.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року, ОСОБА_5 посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду, справу направити до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що повний текст оскаржуваного рішення суду першої інстанції вона отримала лише 22 квітня 2017 року, тобто після встановленого законом десятиденного строку на апеляційне оскарження. Крім того, вона була тимчасово непрацездатна з 07 квітня 2017 року до 22 квітня 2017 року. Вона вважає, що з поважних причин пропустила строк на його оскарження і просила в апеляційній скарзі його поновити. Про те, що апеляційний суд не визнав ці причини поважними, вона дізналась після отримання ухвали суду про залишення її апеляційної скарги без руху, однак у зв'язку зі зникненням її сина не мала можливості подати заяву про усунення недоліків скарги у строк, передбачений цією ухвалою.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

02 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими .

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції) таке конституційне право повинно бути забезпечено судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі, мають право одержувати копії рішень, ухвал, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У частині третій статті 297 ЦПК України 2004 року визначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_5 була присутня в судовому засіданні 06 квітня 2017 року під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу подала лише 03 травня 2017 року. Строк на апеляційне оскарження, передбачений частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року, закінчився 17 квітня 2017 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 порушувала питання про поновлення строку на подання апеляційної скарги, посилаючись на те, що строк апеляційного оскарження пропущений нею з поважних причин, оскільки повний текст рішення суду першої інстанції вона отримала лише 22 квітня 2017 року, що позбавляло її можливості подати мотивовану апеляційну скаргу у строк передбачений законом.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 18 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без руху та надано заявнику тридцятиденний строк з моменту отримання копії цієї ухвали для подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням підстав для його поновлення.

Вказану ухвалу суду ОСОБА_5 отримала 25 травня 2017 року, проте у визначений судом строк заяву про усунення недоліків апеляційної скарги та поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не подала, у зв'язку з чим ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 27 липня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі.

23 серпня 2017 року ОСОБА_5 подала заяву на усунення недоліків апеляційної скарги, яка мотивована тим, що 26 травня 2017 року зник її син, відкрите за цим фактом кримінальне провадження закрито 08 серпня 2017 року, вказаний період часу вона вимушена була займатись пошуками сина, що завадило їй вчасно подати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_5 без руху, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не зазначено поважних причин пропуску строку на подання цієї скарги та не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Проте, такий висновок суду не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Згідно із частиною першою статті 218 ЦПК України 2004 року рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частин судового рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду.

Відповідно до статті 222 ЦПК України 2004 року копії повного рішення суду видаються особам, які брали участь у справі, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частин судового рішення, особам, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні, негайно після його проголошення видаються копії судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин.

У разі якщо недотримання строків апеляційного оскарження було зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, зокрема особі не надіслана протягом строку на апеляційне оскарження копія повного тексту рішення суду першої інстанції, то ця обставина може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження за заявою особи, яка оскаржує судове рішення.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 08 лютого 2017 року у справі № 6-3102цс16. Підстав відступити від наведеного висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах під час розгляду цієї справи Верховним Судом не встановлено.

Повний текст рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 квітня 2017 року ОСОБА_5 отримала лише 22 квітня 2017 року, що підтверджується особистим підписом у відповідній графі рекомендованого повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 78), хоча із відповідною заявою до суду зверталась 12 квітня 2017 року (а.с. 74).

Таким чином, вживаючи розумні заходи для реалізації права на апеляційне оскарження, ОСОБА_5 отримала рішення суду першої інстанції після спливу строку на апеляційне оскарження, встановленого частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року, що істотно обмежило її можливість подати апеляційну скаргу на рішення у встановлений процесуальний законом строк.

Саме на ці поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження посилалась ОСОБА_5 у апеляційній скарзі, в прохальній частині якої просила його поновити.

В оцінці доводів заявника Верховний Суд виходить з того, що у процесуальному законі передбачається визначення певного розумного за тривалістю проміжку часу, протягом якого за звичайних умов учасник розгляду справи матиме можливість скласти скаргу на певне судове рішення; такий строк визнається об'єктивно необхідним для вчинення такої процесуальної дії, якщо сторона діє добросовісно та зважено.

На переконання Верховного Суду, під час оцінки наведених обставин судом апеляційної інстанції не враховано обставини, що мають істотне значення для вирішення цього процесуального питання, зокрема, суд зобов'язаний був врахувати, що позивач отримала повний текст оскаржуваного рішення суду першої інстанції поза межами десятиденного строку на апеляційне оскарження, що унеможливило своєчасне звернення до суду із апеляційною скаргою у визначений законом строк, проте апеляційний суд не надав оцінки вказаним обставинам та дійшов безпідставного висновку, що причини пропуску строку на апеляційне оскарження не є поважними.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Основним Законом України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини 1, 2 статті 55 Конституції України). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин 1, та 2 статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд не виявив достатніх мотивів, щоб погодитися з висновками апеляційного суду у цій справі про те, що наведені ОСОБА_5 у апеляційній скарзі підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження є непереконливими та неповажними. Суд дійшов до переконання, що заявником наведені та обґрунтовані причини поважності пропуску строку апеляційного оскарження, що не залежали від волі заявника і дійсно були пов'язані з істотними перешкодами та труднощами, що об'єктивно ускладнювали можливість позивача (заявника) своєчасно звернутися до суду у визначений законом строк.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права, а судді - керуючись відповідним принципом (частина перша статті 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року № 2453-VI в редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 47 цього Закону в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції; частина перша статті 48 вказаного Закону у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року № 2453-VI в редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року № 1402-VIII).

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді Верховенство права , схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відмова у відкритті провадження у справі, що стала наслідком безпідставного залишення апеляційної скарги ОСОБА_5 без руху, не відповідає принципу верховенства права, а тому не може бути залишена касаційним судом без змін.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа без достатніх та розумних причин не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це становитиме порушення права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Отже, у цій справі суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми частини першої статті 73 ЦПК України 2004 року, а це відповідно до статті 406 ЦПК України цього кодексу є підставою для скасування судового рішення апеляційного суду.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідно до вимог частини четвертої статті 406 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 липня 2017 року скасувати.

Справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В.Синельников

С. Ф. Хопта