Постанова

від 18.07.2018 по справі 355/1218/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 355/1218/17

провадження № 61-13319 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С.Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю

Вері Велл Проект-2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Київської області у складі суддів: Матвієнко Ю. О., Волохова Л. А., Мельника Я. С.,

від 18 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю ВеріВелл Проект-2 (далі - ТОВ Вері Велл Проект-2 ) про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 18 січня 2017 року він працював на посаді вантажника у ТОВ Вері Велл Проект-2 та був звільнений з посади з 20 серпня 2017 року на підставі пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як особа, яка вступила на військову службу. Своє звільнення вважає незаконним, оскільки він вступив на військову службу за призовом під час дії особливого періоду, а тому відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за ним зберігається місце роботи. Просив суд визнати незаконним наказ про звільнення, поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 серпня 2017 року по день фактичного поновлення на роботі та у зв'язку із порушенням його трудових прав стягнути з відповідача моральну шкоду, яку оцінив у 50 тис. грн., притягнути до матеріальної відповідальності посадову особу, з вини якої його неправомірно було звільнено з роботи.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області у складі судді

Литвиненко О. Л. від 20 жовтня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано незаконним наказ ТОВ Вері Велл Проект-2

№ 194/2017-к про звільнення ОСОБА_4 з роботи за пунктом 3 статті

36 КЗпП України та поновлено його на роботі на посаді вантажника

з 20 серпня 2017 року. Стягнуто з ТОВ Вері Велл Проект-2 на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі

6 632 грн 48 коп. та 2 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Допущено до негайного виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_4 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 3 316 грн 24 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача з роботи було проведено з порушенням трудового законодавства, оскільки за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігається місце роботи. У зв'язку із незаконним звільненням позивача з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральна шкода.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2018 року задоволено апеляційну скаргу ТОВ Вері Велл Проект-2 , рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що звільнення ОСОБА_4 на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України у зв'язку зі вступом на військову службу є законним, оскільки на момент його призову на строкову військову службу 21 серпня 2017 року особливий період у зв'язку з військовою мобілізацією не діяв, як і не оголошувалося введення воєнного стану в державі. Згідно з Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 Про часткову мобілізацію оголошувалась та проводилась часткова мобілізація протягом 210 діб із дня набрання чинності Указом - до 17 серпня 2015 року. Тому позивач не був призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період, що не передбачає збереження гарантій, визначених статтею 119 КЗпП України.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року, ОСОБА_4 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач незаконно звільнив позивача з займаної посади і не дотримався закріплених трудовим законодавством гарантій для працівників на час виконання ними військового обов'язку у особливий період.

У квітні 2018 року від ТОВ Вері Велл Проект-2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність оскаржуваного позивачем судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 18 січня 2017 року позивач працював у ТОВ Вері Велл Проект-2 на посаді вантажника.

Відповідно до наказу ТОВ Вері Велл Проект - 2 від 17 серпня 2017 року

ОСОБА_4 звільнено з роботи з 20 серпня 2017 року на підставі пункту

3 статті 36 КЗпП України у зв'язку зі вступом на військову службу.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України однією із підстав припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Із змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності особливого періоду.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України Про оборону України , Законом України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію , Законом України Про військовий обов'язок та військову службу , Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України Про оборону України підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію ).

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 призвано на строкову військову службу у Збройних Силах України після 02 березня 2014 року, а саме

21 серпня 2017 року, рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав, а тому на нього поширюються гарантії щодо збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, встановлені статтею 119 КЗпП України, частиною другою статті 39 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу .

Гарантії щодо збереження за працівником місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, установлені згідно з вказаними нормами, є безумовними.

Встановивши з поданих сторонами доказів, що ОСОБА_4 звільнено з займаної посади у зв'язку з призовом на строкову військову службу під час дії особливого періоду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недотримання роботодавцем передбачених статтею 119 КЗпП України, статтею 39 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу гарантій, що призвело до незаконного звільнення позивача.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Із урахуванням положень частини другої статті 235 КЗпП України місцевий суд, визнавши незаконним дії і рішення роботодавця по звільненню позивача, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, встановивши, що відповідачем були порушенні трудові права позивача, що призвело до моральних страждань останнього і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

При встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив помилку в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Згідно з статтею 413 ЦК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2018 року скасувати і залишити в силі рішення Баришівського районного суду Київської області від 20 жовтня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В.Синельников

С.Ф. Хопта