Постанова

від 26.06.2007 по справі 20-7/033

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20-7/033

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

 25 червня 2007 року   Справа № 20-7/033

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

секретар судового засідання                                                                      

за участю представників сторін:

позивача: Пискарьов С.М. дов. № 87 від 14.12.2006 року;

відповідача: Чикало О.О. дов. № 03-15/24 від 10.01.2007 року;

                    розглянувши апеляційну скаргу Севастопольської міської ради на постанову господарського суду міста Севастополя (суддя Ілюхіна Г.П.) від 21 березня 2007 року у справі № 20-7/033

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Солнечний берег" (пр. Окт. Революції, 22, корп. 6, кв. 60, м.Севастополь, 99038)

до  Севастопольської міської ради (вул. Леніна, 3, м.Севастополь, 99011)

                    про визнання незаконною та протиправною бездіяльності Севастопольської міської Ради, визнання за ТОВ "Солнечний берег" права на оренду земельної ділянки; спонукання прийняти рішення про затвердження Проекту відведення земельної ділянки

                                                            ВСТАНОВИВ:

          Постановою від 21.03.2007 року у справі № 20-7/033 господарський суд міста Севастополя позов товариства з обмеженою відповідальністю “Солнечний берег” задовольнив повністю. Суд визнав незаконною та протиправною бездіяльність Севастопольської міської Ради, зобов'язав Севастопольську міську Раду прийняти рішення про затвердження товариству з обмеженою відповідальністю “Солнечний берег” проекту відведення земельної ділянки площею 3,8 га, розташованої в районі мису Фіолент, для будівництва та обслуговування туристичного комплексу, визнав за позивачем право на оренду земельної ділянки площею 3,8 га, розташованої в районі мису Фіолент, для будівництва та обслуговування туристичного комплексу строком на 25 років, а також зобов'язав Севастопольську міську Раду прийняти рішення про передачу товариству з обмеженою відповідальністю “Солнечний берег” в оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 3,8 га, розташовану в районі мису Фіолент, для будівництва та обслуговування туристичного комплексу.

При прийнятті постанови, суд першої інстанції встановив, що позивач виконав всі вимоги чинного земельного законодавства України для отримання земельної ділянки в оренду, однак, його право було порушено тим, що збоку Севастопольської міської Ради мало місце ухилення від розгляду та прийняття рішень з питань, віднесених до її компетенції.

Не погодившись з постановою господарського суду міста Севастополя, Севастопольська міська рада звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю “Солнечний берег” відмовити.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, полягають у тому, що передача земельної ділянки в оренду є виключною компетенцією територіальної громади, право позивача на оренду земельної ділянки, а також обов`язок Севастопольської міської ради по затвердженню проекту землеустрою є можливим лише після розгляду по суті такого проекту. Відповідач також зазначає, що оскільки судом не розглядалось питання відповідності проекту землеустрою вимогам законодавства, то підстави для його затвердження відсутні.    

Представник позивача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає оскаржувану постанову суду першої інстанції законною та обгрунтованою.

З причини відпустки судді Лисенко В.І., на підставі розпорядження заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду, у складі судової колегії було здійснено заміну на суддю Антонову І.В. У зв`язку з відпусткою судді Котлярової О.Л., у складі судової колегії також було здійснено заміну на суддю Ткаченка М.І.  

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 18 по 25 червня 2007 року.

Переглянувши постанову суду першої інстанції в порядку статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова господарського уду м.Севастополя від 21.03.2007 року зміненню виходячи з наступного.

06.04.2005 року Севастопольською міською Радою було прийнято рішення № 3058 „Про надання згоди на розробку проекту відводу земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю „Солнечний берег” в районі мису Фіолент для будівництва та обслуговування туристичного комплексу” орієнтовною площею 3,8 га.

01.08.2006 року Севастопольською міською Радою відносно тієї самої земельної ділянки було прийнято рішення № 614 „Про аукціонну продаж прав оренди строком на 25 років земельної ділянки площею 3,8 га в районі мису Фіолент в адміністративно-територіальних межах м. Севастополя”.

Судовою колегією встановлено, що зазначене вище рішення про аукціонну продаж прав оренди з'явилось предметом спору в рамках справи № 20-12/151 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Солнечний берег” до Севастопольської міської Ради про визнання недійсним рішення третьої сесії п'ятого скликання від 01.08.06р. № 614 “Про аукціонну продаж права оренди строком на 25 років земельної ділянки площею 3,8 га в районі мису Фіолент в адміністративно-територіальних межах м. Севастополя”, про спонукання Севастопольської міської Ради протягом п'яти днів з моменту набрання рішенням суду законної сили на сесії Севастопольської міської Ради розглянути питання про передачу ТОВ “Солнечний берег” в оренду на 25 років земельної ділянки площею 3,8 га в районі мису Фіолент для будівництва та обслуговування туристичного комплексу та прийняття на підставі заяви ТОВ “Солнечний берег” з цього питання рішення.

Так, постановою господарського суду міста Севастополя від 20.09.206 року у справі № 20-12/151 позов товариства з обмеженою відповідальністю “Солнечний берег” було задоволено частково:

-          визнано недійсним рішення третьої сесії п'ятого скликання Севастопольської міської ради від 01.08.2006 року № 614 “Про аукціонний  продаж  права оренди строком на 25 років земельної ділянки площею 3,8 га в районі мису Фіолент в адміністративно-територіальних межах м. Севастополя”;

-          зобов'язано Севастопольську міську Раду з моменту набрання рішенням суду законної сили розглянути на найближчій черговій сесії Севастопольської міської Ради питання про передачу товариству з обмеженою відповідальністю “Солнечний берег” в оренду строком на 25 років земельної ділянки площею 3,8 га в районі м.Фіолент для будівництва і обслуговування туристичного комплексу (а.с.9-10).

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадовці зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і способом,  передбачених  Конституцією і законами України.

Відповідно до статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 125 Кодексу визначено підстави виникнення права користування земельною ділянкою, а саме –одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, і виникнення права оренди земельної ділянки, а саме –укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені статтями 123, 124 Земельного кодексу України та статтею 16 Закону України „Про оренду землі”.

Так, відповідно до статті 16 Закону України “Про оренду землі”, рішення питань щодо передачі в оренду земельної приймається Радою на підставі  заяви (клопотання).

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальний власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Надання земельної ділянки в оренду без зміни її цільового призначення, межі якої визначені в натурі, здійснюється без розроблення проекту її відведення. В цих випадках до договору оренди додається план (схема) земельної ділянки, який згідно зі статтею 13 Закону України „Про оренду землі” є невід`ємною частиною договору.

У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектами відведення. У таких випадках проект відведення земельної ділянки є невід`ємним додатком до договору оренди.

Відповідно до частини 5 статті 123 Земельного кодексу України, відповідна  районна  державна  адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

У даному випадку, міською радою надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки, яку позивач бажає взяти в оренду.    

              Крім того, має місце постанова господарського суду міста Севастополя від 20.09.206 року у справі № 20-12/151, якою зобов'язано Севастопольську міську раду з моменту набрання рішенням суду законної сили розглянути на найближчій черговій сесії Севастопольської міської Ради питання про передачу позивачеві в оренду земельної ділянки площею 3,8 га в районі м.Фіолент для будівництва і обслуговування туристичного комплексу.

Згідно з пунктом 7 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є обов'язковість судових рішень.

Частиною 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими для виконання на всій території України.   

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги і заперечення.

Судова колегія зазначає, що відповідачем не надано суду доказів фактичного виконання  постанови господарського суду міста Севастополя від 20.09.206 року у справі № 20-12/151 розгляду на найближчій черговій сесії Севастопольської міської Ради питання про передачу товариству з обмеженою відповідальністю “Солнечний берег” в оренду строком на 25 років земельної ділянки площею 3,8 га в районі м.Фіолент для будівництва і обслуговування туристичного комплексу.

Таким чином, відповідач ухиляється виконання дій, покладених на нього судом, а також ухиляється від розгляду та прийняття рішень з питань, віднесених до його компетенції.

Згідно пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 „Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ”, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною 3 статті 152 Земельного кодексу шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших передбачених законом способів. Зокрема, при оскарженні рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування з питань, віднесених до їх компетенції (наприклад, про відмову в передачі у власність чи в продаж земельної ділянки або розміщенні об'єкта), суд у разі задоволення позову визнає рішення цих органів недійсними і зобов'язує їх, залежно від характеру спору, виконати певні дії на захист порушеного права чи сам визнає це право за позивачем.

На підставі викладеного, позовні вимоги про визнання незаконною та протиправною бездіяльності Севастопольської міської Ради, яка полягає у невиконанні постанови господарського суду міста Севастополя від 20.09.206 року у справі № 20-12/151 про необхідність розгляду на найближчій черговій сесії Севастопольської міської Ради питання про передачу товариству з обмеженою відповідальністю “Солнечний берег” в оренду строком на 25 років земельної ділянки площею 3,8 га в районі м.Фіолент для будівництва і обслуговування туристичного комплексу є обґрунтованими.

Однак при цьому, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими дії суду першої інстанції про зобов'язання Севастопольської міської Ради прийняти рішення про затвердження позивачеві проекту відведення земельної ділянки.

Частиною 6 статті 123 Земельного кодексу України встановлено, що проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання  висновку державної землевпорядної експертизи   по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної  адміністрації  або  сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах  своїх  повноважень,  визначених  цим  Кодексом,   приймають рішення про надання земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Однак, судом першої інстанції не досліджувався сам проект землеустрою по відводу на витребувану позивачем земельну ділянку, а також наявність погоджень проекту відведення земельної ділянки із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини, висновку державної землевпорядної експертизи, а також не надавалось оцінки вказаним документам, що могло б бути підставою для прийняття рішення про відповідність або невідповідність проекту землеустрою вимогам законодавства.

Таким чином, є обгрунтованими доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не розглядалось питання відповідності проекту землеустрою вимогам законодавства, у зв`язку з чим, підстави для прийняття рішення саме про затвердження проекту землеустрою відсутні.   

Крім того, згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” рішення відповідно до закону щодо питань з земельних відносин є виключно компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

За таких обставин, позовні вимоги можуть бути задоволенні лише в частині зобов'язання Севастопольської міської ради розглянути проект землеустрою та за наслідками розгляду прийняти рішення про затвердження або не затвердження, але у відповідності до норм законодавства.

Керуючись статтями 195, 198 п.2, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Севастопольської міської ради задовольнити частково.

          Постанову господарського суду міста Севастополя від 21 березня 2007 року у справі № 20-7/033 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

„Позов товариства з обмеженою відповідальністю “Солнечний берег” задовольнити частково.

Визнати незаконною та протиправною бездіяльність Севастопольської міської Ради.

В іншій частині адміністративного позову відмовити.”

Суд апеляційної інстанції роз`яснює сторонам у справі, що відповідно до пункту 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.

          Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя                                                  

Судді