Рішення

від 16.07.2018 по справі 804/961/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2018 року Справа № 804/961/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 за участю секретаря судового засіданняОСОБА_2 за участі: представників позивача представника відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_5 до Міністерства юстиції України, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДП Спецлит'є» , ОСОБА_6, ОСОБА_7, Товариство з обмеженою відповідальністю завод «Спецлит'є» , Державний реєстратор департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради ОСОБА_8 про визнання протиправним та скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

06 лютого 2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_5 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України №4788/7 від 21.12.2017 року про відмову у задоволенні колективної скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 від 30.10.2017 року.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що наказ Міністерства юстиції України №4788/7 від 21.12.2017року про відмову у задоволенні колективної скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 від 30.10.2017 року, у зв'язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених ч.5 ст.37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , оскільки подана особою, яка не підтвердила факту порушення її прав у результаті прийняття оскаржуваного рішення, є протиправним та підлягає скасування. Вказує, що ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 є спадкоємцями померлого ОСОБА_9, після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої увійшла належна йому частка у статутному капіталі ТОВ завод «Спецлит'є» у розмірі 51%; інші частки належать ОСОБА_10 та ОСОБА_11 Державним реєстратором ОСОБА_8 прийнято рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, яке належало ТОВ завод «Спецлит'є» , за невідомим ТОВ «ДП Спецлит'є» . Вказана реєстрація відбулась незаконно, з грубим порушенням вимог чинного законодавства. Зазначено, що скарга у повній мірі відповідала вимогам ч.5 ст.37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , містила належне обгрунтування порушеного права скаржників. Оскільки ТОВ завод «Спецлит'є» було протиправно позбавлено всього належного майна, в тому числі належної на праві власності нерухомості, тому скаржники в даному випадку позбавлені права стягнення на майно, належне ТОВ завод «Спецлит'є» та/або отримання такого майна в натурі - в рахунок сплати частки померлого учасника, шо напряму порушує законні майнові права та інтереси спадкоємців.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2018 року відкрито провадження у даній адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 року залучено до участі у справі № 804/961/18 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7, Товариство з обмеженою відповідальністю завод «Спецлит'є» , Товариство з обмеженою відповідальністю «ДП Спецлит'є» та державного реєстратора департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради ОСОБА_8.

У судове засідання 16.07.2018 року з'явились представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача вимоги позовної заяви підтримав та просив задовольнити, з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача вимоги позову не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини наведені у відзиві, а саме: Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації на момент розгляду скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 від 30.10.2017 року встановлено, що засновниками ТОВ завод «Спецлит'є» є ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, а засновниками ТОВ «ДП Спецлит'є» : ТОВ завод «Спецлит'є» , ОСОБА_10 та ОСОБА_11, тобто ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не були ані засновниками, ані керівниками, ані учасниками вказаних підприємств. Відтак подана скарга не містила документів, що підтверджують порушення прав скаржників у результаті прийнтяття оскаржувано рішення про державну реєстрайцію прав та їх обтяжень. Також, зазначає, що скаржників у встановленому законодаством порядку не прийнято до складу учасників ТОВ завод «Спецлит'є» (том 1 а.с.125-132).

ТОВ завод «Спецлит'є» в особі директора ОСОБА_12 подані письмові пояснення до позову, в яких вимог підтримав та просив задовольнити, вказуючи що на теперішній час законнї можливості прийнти спадкоємців до складу учасників ТОВ завод «Спецлит'є» в силу вимог ст.60 Закону України Про господарські товариства та статуту товариства, які передбачають, що збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасників, що володіють у сукупності більш як 60%, а діючі часники ОСОБА_10 та ОСОБА_11 мають лише 49%. Також вказує, що рішення державним реєсттратором ОСОБА_8 прийнято з порушенням п.3 ст.48 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - без відповідного рішення ТОВ завод «Спецлит'є» про передачу майна до статуного капіталу ТОВ «ДП Спецлит'є» . ТОВ завод «Спецлит'є» не мало змоги самостійно звернутись до відповідача з відповідною скаргою, оскільки на час розгляду скарги директором був ОСОБА_10, який було переоформлено майно ТОВ завод «Спецлит'є» та ТОВ «ДП Спецлит'є» , проте наказом Міністерства юстиції України від 20.11.2017 р. № 3651/5 скасовано реєстраційну дію по зміні відомостей про юридичну особу (зміна керівника) ТОВ завод «Спецлит'є» щодо ОСОБА_10 та поновлено реєстарційний запис щодо керівника ОСОБА_12

ОСОБА_8 подано клопотання про здійснення розгляду справи без участі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Судом встановлено, що 07.11.2017 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подано до Міністерства юстиції України скаргу від 30.10.2017 року (вх. № КО-27364) на рішення про державну реєстрацію прав від 19.09.2017 року індексний номер 37141471, прийняте державним реєстратором ОСОБА_8 Департаменту адміністратвиних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради Дніпропетровської області, в якій просять: визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав від 19.09.2017 року індексний номер 37141471, прийняте державним реєстратором ОСОБА_8 Департаменту адміністратвиних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради Дніпропетровської області, та зобов'язати суб'єкта державної реєстрації внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації права власності № 22397338 на житлову будівлю, будівлю малярно-сушильного цеху № 6 корпус № 3 літ.Б (4)-1 за адресою: м.Дніпро, вул.Ударників, 27 за Товариством з обмеженою відповідальністю «ДП Спецлит'є» .

За результатом розгляду скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 30.10.2017 року 07.12.2017 року Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації складено висновок, згідно якого вирішено відмовити у задоволенні колективної скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 від 30.10.2017 року, у зв'язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених ч.5 ст.37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , оскільки подана особою, яка не підтвердила факту порушення її прав у результаті прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав.

Наказом Міністерства юстиції України від 21.12.2017 року № 4788/7 відмовлено у задоволенні колективної скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 від 30.10.2017 року, у зв'язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених ч.5 ст.37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , оскільки подана особою, яка не підтвердила факту порушення її прав у результаті прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав.

Підставою для вказаного наказу визначено висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 07.12.2017 року за результатами розгляду колективної скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 від 30.10.2017 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав визначений статтею 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Так, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги:

1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);

2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до частини п'ятої вказаної статті скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

1) повне найменування (ім'я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;

2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;

3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;

4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.

Якщо скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав подається представником скаржника, до скарги додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Згідно частини 7 статті 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

1) відмову у задоволенні скарги;

2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:

а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги;

б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав;

в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором;

г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

д) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації;

е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України;

є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Рішення, передбачені підпунктами "а", "ґ", "д" і "е" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України.

Рішення, прийняте за результатами розгляду скарги, надсилається скаржнику протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.

У відповідності до частини 8 статті 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо, зокрема скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті.

Судом встановлено, що ОСОБА_9 був власником частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю завод «Спецлит'є» в розмірі 51% на підставі свідоцтва про сплату частки учасника, виданого Товариством з обмеженою відповідальністю завод «Спецлит'є» 11.11.2015 року.

Товариством з обмеженою відповідальністю завод «Спецлит'є» в особі директора ОСОБА_12 на підставі договору купівлі-продажу від 24.10.2007 року, укладеного з ОСОБА_13 та ОСОБА_14 придбано нежитлову будівлю, будівлю малярно-сушильного відділення цеху № 6 корпус № 3 літ.Б4-1 за адресою: м.Дніпро, вул.Ударників, 27.

ОСОБА_9 помер 05.11.2016 року.

Згідно свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 28.07.2017 року приватним нотаріусом Дніпровського районного натаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_15, спадкоємцям ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 належить спадщина: частки (1/4 кожному) в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю завод «Спецлит'є» в розмірі 51% на підставі свідоцтва про сплату частки учасника, виданого Товариством з обмеженою відповідальністю завод «Спецлит'є» 11.11.2015 року.

31.07.2017 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 подано директору Товариства з обмеженою відповідальністю завод «Спецлит'є» ОСОБА_16 та Загальним зборам учасників ТОВ завод «Спецлит'є» заяву про скликання загальних зборів учасників ТОВ завод «Спецлит'є» , поставлення питання на порядок денний для погодження зміни складу учасників та завтердження статуту в новій редакції.

Судом встановлено, що у поданій скарзі від 30.10.2017 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 наведені обставини відкриття спадщини померлого ОСОБА_9, до складу якої увійшла належна йому частка у статутному капіталі ТОВ завод «Спецлит'є» у розмірі 51%, яка на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом належить ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1216 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 1296 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Аналізуючи викладені норми суд вказує, що свідоцтво про право на спадщину - це документ, який підтверджує право особи, як суб'єкта прамва власності, на майно. Тобто, у даному випадку підтверджує (встановлює) право власності ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на частку у статутному капіталі ТОВ завод «Спецлит'є» .

За вказаних обставин будь-яке рішення, прийняте відносно ТОВ завод «Спецлит'є» , впливає на зміст прав та обов'язків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, як співвласників ТОВ завод «Спецлит'є» , отже і зачипає інтереси таких осіб.

На підставі викладеного суд доходить висновку про хибність твердження відповідача, що скарга ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 від 30.10.2017 року подана особами, права яких не порушені рішенням державного реєстратора Департаменту адміністратвиних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради ОСОБА_8 про державну реєстрацію прав від 19.09.2017 року індексний номер 37141471.

Окрім того, судом встановлено, що така скарга повністю відповідає вимогам частини 5 статті 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , а саме містить: повне найменування (ім'я) скаржників, їх місце проживання; реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується; зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржників; викладення обставин, якими скаржники обґрунтовують свої вимоги; відомості про відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав; підписи скаржників із зазначенням дати складання скарги.

Суд вказує, що відповідно до приписів Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2016 року № 37/5, Комісія є постійно діючим колегіальним консультативно-дорадчим органом при Міністерстві юстиції України, що в межах повноважень, визначених Законами України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок), забезпечує розгляд скарг у сфері державної реєстрації.

Згідно пункту 2 Порядку для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), положення та склад яких затверджуються Мін'юстом або відповідним територіальним органом.

Пунктом 12 Порядку вказано, що за результатами розгляду скарги суб'єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу.

Представником відповідача у ході розгляду справи та у письмових поясненнях від 21.03.2018 року зазначалось, що висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації має рекомендаційний характер, не є обов'язковим для суб'єкта розгляду скарги - Міністерства юстиції України, не є рішенням, що спричиняє виникнення будь-яких прав і обовязків осіб чи субєктів владних повноважень, а отже не породжує правовідносини, що можуть бути предметом спору.

З аналізу наведених правових положень вбачається, що для ухвалення рішення про відмову у задоволенні скарги з підстав того, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою статті 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , відповідач має ретельно дослідити всі обставини викладені у скарзі, тобто встановити факт того, що скарга оформлена без дотримання певних вимог, що може бути встановлено лише за наслідками вивчення поданої скарги, а не розгляду висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, яке має лише рекомендаційний характер.

Суд вказує, що висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації не може бути мотивом прийняття рішення.

Разом з тим, Міністерством юстиції України прийнято наказ від 21.12.2017 року № 4788/7 на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 07.12.2017 року за результатами розгляду колективної скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 від 30.10.2017 року. Аналіз обставин, наведених скаржниками у скарзі не здійснено, обставини наведені у висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 07.12.2017 року за результатами розгляду колективної скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 від 30.10.2017 року не перевірені.

Отже, вирішуючи поставлені у скарзі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 від 30.10.2017 року питання у сфері державної реєстрації відповідач прийняв не мотивоване рішення, оскільки такі мотиви у спірному наказі не наведено, не встановив наявність порушень в діях скаржників, зокрема частини 5 статті 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , є обов'язковим при розгляді скарги Міністерством юстиції України.

На підставі викладеного суд доходить висновку, що Міністерством юстиції України було порушено вимоги статті 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, відповідно до яких за результатами розгляду скарги суб'єкт розгляду скарги приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За викладених обставин суд доходить висновку, що рішення відповідача - наказ №4788/7 від 21.12.2017 року про відмову у задоволенні колективної скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 від 30.10.2017 року є необґрунтованим, прийнято без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не добросовісно, не розсудливо, крім того винесено без врахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, тобто з порушенням вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає скасуванню.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволенні позовних вимог ОСОБА_5.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 704,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 11927 від 31.01.2018 року.

З огляду на задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 704,80 грн. підлягає стягненню з Міністерства юстиції України за рахунок бюджетних асигнувань.

На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 19 липня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду. Виготовлення рішення у повному обсязі здійснено 26 липня 2018 року, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини рішення в судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 242-243, 245-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_5 (вул.Некрасова, буд.71, с. Обухівка, Дніпропетровська обл., 52030; РНОКПП НОМЕР_1) до Міністерства юстиції України (вул. Архітектора Городецького, буд.13, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 00015622), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6 (вул.Шолохова, 29/338, м.Дніпро, 49000), ОСОБА_7 (вул.Некрасова, буд.71, с. Обухівка, Дніпропетровська обл., 52030), Товариство з обмеженою відповідальністю завод «Спецлит'є» (пр.Д.Яворницького, 107, м.Дніпро, 49036; код ЄДРПОУ 30797327), Товариство з обмеженою відповідальністю «ДП Спецлит'є» (вул.Ударників, 27, м.Дніпро, 49019; код ЄДРПОУ 41487153), Державний реєстратор департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради ОСОБА_8 (вул. Старокозацька буд.58, м.Дніпро, 49000) про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №4788/7 від 21.12.2017 року про відмову у задоволенні колективної скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 від 30.10.2017 року.

Стягнути на користь ОСОБА_5 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 704,80 грн., сплаченого згідно квитанції № 11927 від 31.01.2018 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 26 липня 2018 року.

Суддя ОСОБА_1