Постанова

від 25.07.2018 по справі 922/271/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2018 р. Справа № 922/271/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І. , суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

Секретар судового засідання Мальченко О.О.

за участю представників:

позивача- Корякін С.М., за довіреністю від 05.01.2018 р. б/н; відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1228 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 22.05.18 р. у справі № 922/271/18 (суддя Жельне С.Ч., повне рішення складено 29.05.2018 р.)

за позовом Приватного підприємства "Торгово-комерційна фірма "Дана" м.Харків

до Фізичної особи - підприємця Пузирькова Євгена Юрійовича, м. Харків

про виселення з нежитлового приміщення площею 10 кв.м.

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Торгово-комерційна фірма "Дана" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просило виселити відповідача - Фізичну особу підприємця Пузирькова Євгена Юрійовича та всіх інших осіб з належного ПП "Торгово-комерційна фірма "Дана" нежитлового приміщення площею 10 кв.м., розташованого за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, б. 179.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.05.2018 у справі № 922/271/18 позов задоволено частково. Виселено фізичну особу-підприємця Пузирькова Євгена Юрійовича з належного Приватному підприємству "Торгово-комерційна фірма "Дана" нежитлового приміщення площею 10 кв. м., розташованого за адресою: м. Харків проспект Гагаріна, 179. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Пузирькова Євгена Юрійовича на користь Приватного підприємства "Торгово-комерційна фірма "Дана" витрати зі сплати судового збору в розмірі 1762 грн. 00 коп.

Рішення мотивоване, зокрема з тих підстав, що договір від 01.11.2013 р. , за яким відповідач орендував спірне приміщення припинив свою дію з 01.01.2017 р. внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, оскільки позивач скористався своїм правом, встановленим п.4.4. Договору та заявив своє бажання щодо припинення строку дії Договору, направивши на адресу відповідача повідомлення про припинення дії Договору оренди 09.11.2016 р. та від 11.01.2017 р. З акту державного виконавця від 13.12.2017 р. вбачається, що в ході здійснення примусового виконання рішення за виконавчим наказом №922/388/17 від 13.09.2017 р. щодо виселення зі спірного нежитлового приміщення площею 10 кв. м., розташованого за адресою: м. Харків пр-т. Гагаріна, 179 колишнього суборендаря -Повного товариства "Ломбард "любий друже "Даниленко і компанія" встановлено, що останнім виконано рішення суду та нежитлове приміщення передано орендареві - Пузирькову Є.Ю., який в свою чергу, відкривати приміщення та виселятися відмовляється. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення відповідачем спірного приміщення позивачеві і т. ін.

Стосовно вимоги про виселення всіх інших осіб з належного позивачеві нежитлового приміщення, суд зазначив про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на те, що такі особи відповідачами не зазначені та є невизначеними.

Відповідач подав на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення місцевим господарським судом норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається, зокрема, на безпідставність висновку суду першої інстанції, що відповідач використовує спірне приміщення за відсутності правових підстав, оскільки з боку позивача не надано (надіслано) акту приймання-передачі приміщення відповідно до статей 774-778, 795 Цивільного кодексу України із доданням до нього технічної документації на об'єкт, переліку обладнання, устаткування та інших речей, що передаються разом із приміщенням, копій документів, що посвідчують право власності наймодавця на об'єкт найму та інші документи за погодженням сторін. При цьому відповідач зазначає, що виселення його зі спірного приміщення за відсутності зазначених документів може призвести до значних матеріальних збитків його як наймача, враховуючи те, що ним було витрачено певну суму грошових коштів на поліпшення орендованого нежитлового приміщення, а між сторонами існує усна домовленість про передання спірного приміщення у власність відповідача і т. ін.

Також відповідач посилається на те, що через його неналежне повідомлення про порушення провадження у справі та призначення судового засідання, він був позбавлений можливості надати відзив на позов, у зв'язку з чим справа розглянута при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу (вх. № 5179 від 06.07.2018 р.) та в судовому засіданні просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.

Від відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи від 16.07.2018 р. та від 24.07.2018 р., для надання часу для підготовки пояснень щодо підстав знаходження у спірному приміщенні на виконання вимог ухвали від 18.07.2018 р., яку ним отримано 24.07.2018 р.

Колегія суддів відхиляє зазначене клопотання від 24.07.2018 р., оскільки відповідач із місцезнаходженням у м. Харкові, не навів об'єктивних причин, які йому заважають підготувати пояснення щодо підстав знаходження у спірному приміщенні заздалегідь до судового засідання та надати їх суду в судове засідання, враховуючи при цьому, що він є скаржником, апеляційна скарга якого містить посилання на необгрунтованість висновку суду першої інстанції про безпідставне знаходження відповідача у спірному приміщенні. З дати відкриття апеляційного провадження ухвалою суду від 21.06.2018 р. до дати даного судового засідання пройшло більше місяця, а тому відповідач мав достатньо часу для підготовки відповідних доказів в обгрунтування доводів апеляційної скарги та використання їх у відповідних поясненнях.

Зважаючи на це, відповідно до ч. 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за відсутності відповідача, який належним чином повідомлений про судове засідання, але повторно не з'явився в нього без поважних причин.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судовою колегією встановлено наступне.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.05.2015 (а.с.27), позивач є власником нерухомого майна - нежитлових приміщень цокольного поверху № 1-22, 4а, 26-31, 33, 35, 39, 73-88 загальною площею 607,8 кв. м. в літ. "А-5" за адресою м. Харків, проспект Гагаріна, 179.

Між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем укладено договір оренди нежитлових приміщень б/н від 01.11.2013 р., відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві в оренду нежитлові приміщення площею 10 кв. м., які знаходяться за адресою м. Харків, пр-т. Гагаріна, буд. 179.

Відповідно до п. 2.1. Договору об'єкт оренди передається Орендарю для передачі його в суборенду.

Згідно з п. 3.3. договору, об'єкт оренди повинен бути повернутий орендодавцю в тому ж стані, в якому він був переданий в оренду з урахуванням його природного зносу.

Відповідно до п. 4.1. Договору, його укладено строком до 01.05.2014 р., і він вступає в силу з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 4.4 Договору якщо після закінчення строку дії Договору жодна із сторін не заявить про намір його розірвати або змінити умови, даний Договір вважається продовженим на той же строк.

Актом приймання-передачі від 01.11.2013 р. позивачем передано відповідачеві об'єкт оренди (а.с. 30 на звороті).

Додатковою угодою від 01.08.2015 р. до Договору оренди сторони погодилися продовжити строк договору оренди б/н від 01.11.2013 року до 31 грудня 2016 року.

Листом від 23.08.2015 р. позивач надав відповідачу згоду на передачу останнім об'єкту оренди в суборенду Повному товаристу "Ломбард "Любий друже" Даниленко і компанія" на весь час дії договірних відносин між позивачем та відповідачем, внаслідок чого, відповідач 01.12.2017 згідно з актом приймання-передачі нежитлових приміщень за договором суборенди №08/Л від 01.01.2016 передав Повному товаристу "Ломбард "Любий друже" Даниленко і компанія" в суборенду зазначений вище об'єкт оренди.

Як свідчать матеріали справи, позивач після закінчення строку дії договору оренди б/н від 01.11.2013 р. не бажав його продовжувати на новий строк, будь-яких дій, щодо його продовження не вчиняв.

З матеріалів справи вбачається, що з цією метою позивач направив на адресу відповідача повідомлення від 09.11.2016 р.про припинення дії договору, а також -повідомлення від 11.01.2017 р. про припинення дії договору. Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач відмовився отримувати відповідні листи.

Позивачем надано докази надсилання зазначених листів на належну адресу відповідача, які повернулися із поміткою поштового відділення про причину повернення-" за закінченням терміну зберігання", що свідчить про те, що відповідач відмовився їх отримувати в поштовому відділенні.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з п. 1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Пунктом 1 ст. 763 ЦК України, встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном, після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом, одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як правомірно зазначив господарський суд першої інстанції, оскільки позивач скористався своїм правом встановленим п.4.4. Договору та заявив своє бажання щодо припинення строку дії договору до закінчення одного місяця після припинення його дії-до 31.01.2017 р., направивши на адресу відповідача повідомлення про припинення дії договору від 09.11.2016 р. та від 11.01.2017 р., договір оренди б/н від 01.11.2013 р. є таким, що припинив свою дію зі спливом строку, на який його було укладено, тобто з 01.01.2017 р. даний договір вже не був чинним.

При цьому, за змістом наведених норм, має значення лише те, чи збіг на момент направлення такого повідомлення встановлений місячний термін після закінчення строку дії договору, оскільки саме із його закінченням пов'язане настання такого юридично значимого наслідку, як продовження договору оренди на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені договором.Водночас сторони договору не обмежені в праві заявити про припинення або зміну умов договору як протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії зазначеного договору.

Аналогічна правова позиція щодо можливості надсилання сторонами заяви про припинення або зміну умов договору як протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії договору висловлена в постанові Вищого господарського суду України від 03.03.2011 р. у справі № 13/147.

Наведений факт припинення спірного Договору з 01.01.2017 р., у зв'язку з надсиланням позивачем у встановлений строк відповідачеві повідомлення про небажання його продовжувати також встановлено рішенням господарського суду Харківської області від 28.02.2017 р. у справі 922/388/17, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.08.2017 р. у справі № 922/388/17 в частині виселення Повного товариства Ломбард Любий друже Даниленко і компанія зі спірного нежитлового приміщення.

З матеріалів справи вбачається. що у зв'язку із неповерненням відповідачем, після закінчення строку дії договору оренди б/н від 01.11.2013 нежитлового приміщення за адресою: м.Харків, проспект Гагаріна, б.179 та знаходження в ньому колишнього суборендаря -Повного товариства Ломбард Любий дреже Даниленко і компанія , позивач звернувся з позовом до господарського суду Харківської області, в якому просив визнати договір оренди б/н від 01.11.2013 нежитлового прищення за адресою: м.Харків, проспект Гагаріна, б.179, з Додатковою угодою №1 від 01.08.2015, припиненим з 01.01.2017 та виселити з нежитлового приміщення площею 10 кв.м., яке знаходитья за адресою м.Харків, проспект Гагаріна, б.179 належного позивачу на підставі свідоцтво про право власності від 28.05.2015 року, суборендаря - Повне товариство "Ломбард "Любий друже "Даниленко і компанія".

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.02.2017 у справі №922/388/17 позов задоволено повністю, визнано договір оренди нежитлового приміщення за адресою м.Харків , пр-т. Гагаріна буд. 179, б/н від 01 листопада 2013 року (з урахуванням змін внесених до цього договору Додатковою угодою № 1 від 01 серпня 2015 року), укладений між Приватним підприємством "Торгово-комерційна фірма "Дана" (код ЄДРПОУ: 22650862) та Фізичною особою - підприємцем Пузирьковим Євгеном Юрійовичем (ІПН: НОМЕР_1) припиненим з 01 січня 2017 р. Виселено Повне товариство "Ломбард "Любий друже" Даниленко і компанія" (код ЄДРПОУ: 33673459) з належного Приватному підприємству "Торгово-комерційна фірма "Дана" (код ЄДРПОУ: 22650862) нежитлового приміщення площею 10 кв. м., розташованого за адресою: м. Харків пр-т. Гагаріна, 179.Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Пузирькова Євгенія Юрійовича (адреса: АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Торгово-комерційна фірма "Дана" (адреса: 61124, м. Харків, проспект Гагаріна, буд. 179, код ЄДРПОУ 22650862) 3200 грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 рішення господподарського суду Харківської області від 28.02.2017 у справі №922/388/17 скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову Приватного підприємства "Торгово-комерційна фірма "Дана" про визнання договору оренди нежитлового приміщення припиненим з 01.01.2017 відмовлено повністю, а також повністю відмовлено в задоволенні позову Приватного підприємства "Торгово-комерційна фірма "Дана" в частині виселення з нежитлового приміщення суборендаря - Повне товариство "Ломбард "Любий друже" Даниленко і компанія".

Постановою Вищого господарського суду України від 23.08.2017 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 у справі Господарського суду Харківської області №922/388/17 в частині відмови в задоволенні позову про виселення із нежитлового приміщення "Повного товариства "Ломбард "Любий друже" скасовано, а рішення Господарського суду Харківської області від 28.02.2017 в цій частині, залишено в силі. В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 залишено без змін.

З акту державного виконавця від 13.12.2017 р. (а.с.13) вбачається, що в ході здійснення примусового виконання рішення за виконавчим наказом №922/388/17 від 13.09.2017 щодо виселення з нежитлового приміщення площею 10 кв. м., розташованого за адресою: м. Харків пр-т. Гагаріна, 179 Повного товариства "Ломбард "любий друже "Даниленко і компанія" було встановлено, що останнім виконано рішення суду та нежитлове приміщення передано орендарю - Пузирькову Є.Ю., який в свою чергу, відкривати приміщення та виселятися відмовляється.

Зважаючи на наведені обставини та посилаючись на неповернення спірного приміщення відповідачем позивачеві, останній звернувся з позовом у даній справі про виселення відповідача із зазначених приміщень

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення виходив з того, що договір від 01.11.2013 р. , за яким відповідач орендував спірне приміщення припинив свою дію з 01.01.2017 р. внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, оскільки позивач скористався своїм правом встановленим п.4.4. Договору та заявив своє бажання щодо припинення строку дії договору направивши на адресу відповідача повідомлення про припинення дії договору оренди 09.11.2016 р. та від 11.01.2017 р. З акту державного виконавця від 13.12.2017 (а.с.13) вбачається, що в ході здійснення примусового виконання рішення за виконавчим наказом №922/388/17 від 13.09.2017 р. щодо виселення зі спірного нежитлового приміщення площею 10 кв. м., розташованого за адресою: м. Харків пр-т. Гагаріна, 179 колишнього суборендаря -Повного товариства "Ломбард "любий друже "Даниленко і компанія" було встановлено, що останнім виконано рішення суду та нежитлове приміщення передано орендареві - Пузирькову Є.Ю., який в свою чергу, відкривати приміщення та виселятися відмовляється.Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення відповідачем спірного приміщення позивачеві.

Стосовно вимоги виселення всіх інших осіб з належного позивачу нежитлового приміщення, суд зазначив про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на те, що такі особи відповідачами не зазначені та є невизначеними.

Зазначені висновки господарського суду першої інстанції, на думку колегії суддів зроблено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, на підставі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, яким надано належну оцінку.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу україни передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як зазначено вище, матеріалами справи підтверджується, що Договір оренди, на підставі якого спірне нежитлове приміщення знаходилося в оренді у відповідача, припинив свою дію з 01.01.2017 р.

Пунктами 6.4. Договору оренди встановлений обов'язок орендаря щодо повернення об'єкту оренди у стані, не гіршому, ніж він був отриманий в оренду з урахуванням зносу.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 ст.795 ЦК України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення відповідачем орендованого майна. Натомість як зазначено вище. належним, допустимим та достовірним доказом -актом державного виконавця від 13.12.2017 р. (а.с.13) підтверджується, що зазначене приміщення передано суборендарем саме відповідачеві, який в свою чергу, відкривати приміщення та виселятися відмовляється. Докази звільнення приміщення відповідачем після складання зазначеного акту матеріали справи не містять.

Відповідач в апеляційній скарзі не заперечує факт знаходження у спірному приміщенні, посилаючись на наявність у нього правових підстав для цього, зазначаючи про ненаправлення йому позивачем акту приймання-передачі приміщення та наявність усної домовленості про подальше передання спірного приміщення у власність відповідача.

Зазначені посилання є безпідставними, оскільки з них не вбачається будь-яких правових підстав знаходження відповідача у спірному приміщенні.Зокрема, обов'язок з поверненя майна з оренди покладено саме на орендаря-відповідача, й передбачає звернення останнього до орендодавця з пропозицією прийняти цей об'єкт зі складанням сторонами акту приймання- передачі, в якому зазначається стан об'єкта оренди. Невиконання цього обов'язку з боку орендаря-відповідача не є правовою підставою для продовження строку дії Договору, який, як зазначено вище, припинив свою дію з 01.01.2017 р. внаслідок закінчення строку, на який його укладено.

Посилання відповідача на наявність усної домовленості між сторонами щодо передання в подальшому спірного приміщення у власність відповідача також є безпідставними, з огляду на те, що ця обставина не підтверджена жодними доказами та заперечується відповідачем. А в разі, навіть наявності такої домовленості, вона не є правовою підставою виникнення у відповідача жодних прав на спірне приміщення.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується знаходження відповідача за відсутності правових підстав у спірному приміщенні, яке належить на праві власності позивачеві.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України, зміст права власності становлять правомочності володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Під володінням слід розуміти усвідомлену юридично гарантовану можливість мати річ у своєму фактичному виключному господарському пануванні.

Під користуванням слід розуміти юридично забезпечену можливість застосовувати корисні властивості речі.

Під розпорядженням слід розуміти юридично забезпечену можливість визначати подальшу долю майна шляхом вчинення щодо неї юридичних актів.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом статті 391 Цивільного кодексу України та виходячи з її назви(захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння), нею встановлено речовий спосіб захисту права власника від порушень, які не пов'язані з позбавленням власника правомочності володіння, а спрямований на захист його правомочностей користування та розпорядження майном.

Оскільки позбавити власника, без позбавлення самого правового титулу, правомочності володіння спірним нежитловим приміщенням як нерухомим майном в силу його специфіки неможливо. У випадку безпідставного знаходження у ньому відповідача, має місце саме створення перешкод у користуванні та розпорядженні приміщенням без позбавлення володіння. Належним способом захисту при цьому є встановлений статтею 391 Цивільного кодексу України негаторний позов про усунення перешкод у користуванні власником майном, під який підпадає вимога про виселення відповідача.

Зважаючи на наведене, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів відхиляє, як безпідставні, доводи відповідача щодо його неналежного повідомлення про порушення провадження у справі та призначення судового засідання, й позбавлення можливості у зв'язку з цим надати відзив на позов.

З матеріалів справи вбачається, що копії ухвал суду про відкриття провадження у справі від 26.02.2018 р., якою призначено підготовче засідання на 27.03.2018 р., про відкладення підготовчого засідання на 24.04.2018 р., про закриття підготовчого провадження від 24.04.2018 р. , якою призначення справи до судового розгляду по суті на 07.05.2018 р., про відкладення підготовчого засідання на 22.05.2018 р. надсилались на адресу місцезнаходження відповідача згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань-АДРЕСА_1, яка також зазначена у спірному Договорі та в апеляційній скарзі відповідача. Проте, поштові відправлення на адресу відповідача з копіями цих ухвал поверталися до суду з поміткою поштового відділення про причину повернення-"за закінченням терміну зберігання", що свідчить про відмову відповідача від їх отримання.

Надіслані за належною адресою місцезнаходження відповідача, яка не змінювалася, зазначені копії ухвал, відповідно до ч. 7 статті 120 Господарського процесуальеного кодексу України вважаються врученими, а відповідач - належним чином повідомленим про дату , час та місце судових засідань у справі.

Крім цього відповідач не навів суду апеляційної інстанції доводів чи доказів, які, як він посилається в апеляційній скарзі, він був позбавлений надати суду першої інстанції та які спростовують висновок суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду першої інстанції відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Виходячи з викладеного та керуючись ст. 129, п. 1 ч. 1 статті 275, статтею 276, статтями 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 22.05.2018 р. по справі № 922/271/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Пелипенко Н.М.