Постанова

від 23.07.2018 по справі 390/1736/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 липня 2018 року

м. Київ

справа № 390/1736/16-ц

провадження № 61-11995св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Приватне підприємство Агрофірма Могутнє ,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Дуднік Ірина Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 01 березня 2017 року у складі колегії суддів: Черненко В. В., Потапенка В. І., Франко В. А.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року Приватне підприємство Агрофірма Могутнє (далі - ПП Агрофірма Могутнє ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Дуднік І. М., про визнання недійсним договору емфітевзису.

Свої вимоги позивач обґрунтовувало тим, що відповідно до договору оренди землі від 01 лютого 2007 року № 19 ОСОБА_7, який був власником земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1, загальною площею 6,61 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Веселівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, передав ПП Агрофірма Могутнє в оренду вказану земельну ділянку строком на 10 років із дня державної реєстрації. Вказаний договір є чинним. ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_7, а спадщину прийняла ОСОБА_4, яка 06 червня 2013 року уклала договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) з ОСОБА_5, який посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Дуднік І. М. щодо вищевказаної земельної ділянки. Вважає, що оскаржуваний договір є незаконним, оскільки укладений з порушенням вимог діючого законодавства, а також порушує переважне право ПП Агрофірма Могутнє на поновлення строку договору оренди землі.

Посилаючись на викладене, позивач просило визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 06 червня 2013 року, який укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Дуднік І. М.

Рішенням Кіровогорадського районного суду кіровоградської області від 19 грудня 2016 року у задоволенні позову ПП Агрофірма Могутнє відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчать, що при укладенні договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) відповідачами порушено вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. При цьому суд вказав на те, що договір оренди землі, який укладено з позивачем, діє до 25 липня 2017 року, сторонами вказаного договору не вчинялись будь-які дії в порядку визначеному статтею 33 Закону України Про оренду землі спрямовані на укладення договору на новий строк, а тому доводи позивача щодо порушення відповідачами переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк є передчасними та необґрунтованими.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 01 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 06 червня 2013 року, який укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Дуднік І. М.

Апеляційний суд скасовуючи рішення місцевого суду виходив із того, що земельна ділянка, яка є предметом спору, під час дії договору оренди землі передана в користування відповідно до договору емфітевзису іншій особі, що є порушенням норм діючого законодавства, оскільки одна і таж земельна ділянка не може бути передана в оренду або в інший спосіб у користування - одночасно.

У квітні 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 01 березня 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Крім того, заявник зазначив, що Посилання позивача про те, що договір зареєстровано відповідно до Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02 липня 2003 року № 174 є хибними з огляду на те, що цей порядок є підзаконним нормативним актом і не може встановлювати інші правила ніж ті що встановлені актом вищого рівня. Крім того, відповідно до листа Веселівської сільської ради від 01 грудня 2016 року № 239, остання з 01 січня 2012 року не посвідчувала жодного договору оренди земельної ділянки, а за інформацією управління Держгеокадастру Кіровоградському районі Книга записів державної реєстрації договорів оренди землі в архіві управління відсутня.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 квітня 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.

У травні 2017 року ПП Агрофірма Могутнє подало до суду заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими ОСОБА_4 порушила умови договору та законне право орендаря на використання земельної ділянки відповідно до предмету договору оренди, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 213, 214, 316 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що ОСОБА_7 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія IV-KP № 025381 від 31 липня 2002 року належала земельна ділянка № 017, загальною площею 6,61 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована на території Веселівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

21 лютого 2007 року між ОСОБА_7 і ПП Агрофірма Могутнє укладений договір оренди землі № 19, згідно з яким останній передав ПП Агрофірма Могутнє в оренду строком на 10 років вищевказану земельну ділянку. Договір зареєстровано Кіровоградським районним відділом КРФ ДП ЦДЗК при Держкомземі України про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 25 липня 2007 року № 19.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 20 вересня 2009 року № 2-1232 ОСОБА_4 успадкувала від свого батька вказану земельну ділянку.

06 червня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Дуднік І. М., згідно з яким ОСОБА_4 передала в користування не пізніше 31 грудня 2017 року ОСОБА_5 вищевказану земельну ділянку, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи підстави поданого позову та вищезазначені положення законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки ОСОБА_4 не мала права укладати договір емфітевзису належної їй земельної ділянки з ОСОБА_5 із огляду на те, що вказана земельна ділянка перебуває в оренді у ПП Агрофірма Могутнє до 25 липня 2017 року.

Не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і доводи заявника про те, що договір емфітевзису між ним та ОСОБА_4 виконуватиметься з 31 грудня 2017 року, тобто після закінчення строку дії договору укладеного з ПП Агрофірма Могутнє , оскільки оспорюваний правочин позбавляє позивача права на пролонгацію договору оренди землі, що передбачене статтею 33 Закону України Про оренду землі .

Отже, висновки апеляційного суду про наявність передбачених підстав для визнання оспорюваного договору недійсним відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. Однак згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 01 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик