Постанова

від 16.07.2018 по справі 298/785/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 298/785/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 липня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів МАЦУНИЧА М.В., ФАЗИКОШ Г.В.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 298/785/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Великоберезнянська селищна рада Великоберезнянського району Закарпатської області, про усунення перешкод у користуванні дорогою, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Великоберезнянського районного суду від 20 листопада 2017 року, головуючий суддя Тарасевич П.П., -

встановив:

14.07.2016 ОСОБА_1 звернувся із зазначеним позовом до ОСОБА_2 і уточнивши вимоги остаточно мотивував його наступним. Позивач є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 в смт. Великий Березний Закарпатської області, на якій розташований його будинок. Поряд із будинком роками проходила ґрунтова польова дорога завширшки 6,5 м, що використовувалася позивачем та іншими мешканцями селища для під'їзду до земельних ділянок, для прогону худоби на пасовище, підвозу дров тощо.

Відповідач, який мешкає по АДРЕСА_1 у смт. Великий Березний, самовільно захопив земельну ділянку, якою проходить згадана дорога, загородив її з двох боків, чим унеможливив користування дорогою. Це створило значні незручності для позивача та інших мешканців, оскільки для того, щоб дістатися до місця іншим шляхом потрібно тепер робити об'їзд близько 5 км, витрачати на це час і кошти. Раніше для доступу дорогою до земельних ділянок відстань складала близько 150 м.

Позивач неодноразово у 2011-2015 рр. звертався з цього питання до Великоберезнянської селищної ради, однак, питання не було вирішене. Факт самовільного захоплення ґрунтової відповідачем підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеним 29.08.2013 держінспектором інспекції сільського господарства в Закарпатській області. Добровільно звільнити дорогу відповідач не бажає, правовстановлюючих документів щодо права зайняття земельної ділянки, якою проходить дорога загального користування, відповідач не має.

Посилаючись на ці обставини, на положення ст.ст. 125, 126, 211, 212 ЗК України, ст. 16 ЦК України, позивач ОСОБА_1 просив зобов'язати відповідача ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні дорогою загального користування біля його будинку № АДРЕСА_1 в смт. Великий Березний Закарпатської області шляхом звільнення цієї дороги від загородження, залишивши дорогу такої ширини, що існувала раніше.

Рішенням Великоберезнянського районного суду від 20.11.2017 у позові відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 оскаржив рішення суду, вважає його незаконним і необґрунтованим. У скарзі вказує, зокрема, що висновок суду про недоведеність позову необґрунтований, оскільки суд не взяв до уваги, що дорога використовувалася мешканцями селища, відповідач її захопив, загородив, чим чинить перешкоди у проїзді дорогою, створив значні незручності позивачу та іншим мешканцям селища.

Суд безпідставно не врахував акту дотримання вимог земельного законодавства, яким доводяться пред'явлені вимоги. Між сусідніми земельними ділянками сторін існує проїзд (польова дорога), який розташований на землях територіальної громади. У разі бездіяльності органів, які представляють територіальну громаду, щодо вирішення земельного спору, особа, права якої порушуються, самостійно вправі звернутися до суду по їх захист. Тому зазначену дорогу доцільно залишити в користуванні мешканців селища, а відповідно до ст. 83 ЗК України передача таких земель у приватну власність не допускається.

Позивач просить рішення суду скасувати.

У письмових запереченнях на апеляцію відповідач ОСОБА_2, від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_4, вказує на її необґрунтованість, просить скаргу відхилити, рішення суду - залишити без змін. Зазначає, зокрема, що генеральним планом селища спірна дорога (проїзд, прогін) не передбачена і така між ділянками сторін не відображена. Водночас, надаючи у власність ОСОБА_2 земельну ділянку Великоберезнянська селищна рада врахувала потреби позивача та мешканців селища і залишила дорогу для проходу між ділянками сторін, чим забезпечила достатній доступ до його земельної ділянки. Доказів встановлення відповідачем загородження на цій земельній ділянці у справі немає.

Заслухавши доповідь судді, пояснення: позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката ОСОБА_5, які апеляцію підтримали, представників відповідача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які скаргу не визнали, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності представника третьої особи без самостійних вимог Великоберезнянської селищної ради, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Встановлено, що Державним актом серії ЯК № 743081 на право власності на земельну ділянку, виданим у січні 2010 року (день - нерозбірливо) на підставі рішення 24-ї сесії 5-го скликання Великоберезнянської селищної ради від 22.12.1999, посвідчено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га із кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану по АДРЕСА_1 в смт. Великий Березний Закарпатської області, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 10). У плані меж земельної ділянки зазначено, що по лінії В-А вона межує із землями загального користування (ґрунтовою дорогою).

На підтвердження доводів позову ОСОБА_1 надав суду Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 29.08.2013, складений державним інспектором сільського господарства в Закарпатській області ОСОБА_7 (а.с. 7-9). Перевірку було проведено за зверненням ОСОБА_1 щодо самовільного зайняття ґрунтової дороги ОСОБА_2 За змістом цього акту:

ОСОБА_1 мав оформлене право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 в смт. Великий Березний, тоді як ОСОБА_2 не мав документів щодо права власності чи користування сусідньою земельною ділянкою по АДРЕСА_1;

земельні ділянки повинні були бути суміжними, однак, внаслідок зміщення земельної ділянки по АДРЕСА_1 між ділянками має місце розрив, який використовується під ґрунтову дорогу. Генпланом забудови вулиці дорога не передбачена, а по факту є. Спір між сусідами виник через перекриття дороги ОСОБА_2;

акт посилається на рішення Великоберезнянської селищної ради від 12.12.2011 № 333 Про відкриття прогону між присадибними ділянками гр-н ОСОБА_2 і ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 та водночас на факт його скасування рішенням Великоберезнянського районного суду від 21.12.2012;

за результатом перевірки актом запропоновано у зв'язку з відсутністю документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 по вул Партизанській, 51 в смт. В. Березний, для встановлення меж ділянки на місцевості провести геодезичну зйомку ділянки, виніс меж ділянки в натурі із закріпленням цих меж встановленим порядком.

Витягом з протоколу засідання комісії з питань земельних ресурсів Великоберезнянської селищної ради від 05.07.2011, наданим під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем ОСОБА_2 (а.с. 81), зафіксовані ті обставини, які в подальшому були відтворені у вищевказаному акті від 29.08.2013 (щодо суміжності земельних ділянок, зміщення земельної ділянки ОСОБА_2, наявності розриву між ними, що використовується під ґрунтову дорогу, відсутності дороги за генпланом та її фактичної наявності). Водночас із протоколу випливає, що засідання проводилося у зв'язку зі скаргою ОСОБА_2 на дії ОСОБА_1, який на ґрунтовій дорозі самовільно розмістив дрова, будівельні матеріали, пісок, гравій, залізобетонну опору, чим фактично змістив дорогу в бік присадибної ділянки скаржника.

Чинною постановою Великоберезнянського районного суду від 21.12.2012 рішення Великоберезнянської селищної ради від 12.12.2011 № 333 Про відкриття прогону між присадибними ділянками гр-н ОСОБА_2 і ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 скасовано (а.с. 36-38).

Рішенням Великоберезнянської селищної ради від 21.09.2016 № 188 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер НОМЕР_2, ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1; передано ОСОБА_2 безоплатно цю земельну ділянку у власність (а.с. 39). На підставі цього рішення ОСОБА_2 зареєстрував 25.10.2016 право власності на передану йому земельну ділянку (а.с. 42-43, 55).

Зі схеми розташування земельних ділянок у смт. Великий Березний по АДРЕСА_1 (ОСОБА_1.) і АДРЕСА_1 (ОСОБА_2.) випливає та визнано учасниками процесу, що між ділянками фактично є розрив, ширина якого з боку вулиці становить близько 5 м, у подальшому розрив звужується і до середини присадибної ділянки ОСОБА_1 має ширину близько 2 м, у подальшому і до кінця ділянки ОСОБА_2 - близько 1 м (а.с. 44).

В апеляційному суді позивач пояснював, зокрема, що фактично наявний прохід між земельними ділянками завузький, його слід розширити до заявленої в позові ширини, при цьому, за рахунок його земельної ділянки через її складний рельєф це зробити неможливо, тому дорогу (проїзд, прохід) належить розширити за рахунок земельної ділянки відповідача. Сторона відповідача заперечувала факт загородження нею проходу, вказувала на фактичне намагання позивача розширити прохід за рахунок земельної ділянки, що на законних підставах належить відповідачу.

У справі міститься також надана позивачем копія плану земельної ділянки по АДРЕСА_1 в смт. В. Березний з інвентарної справи, де рукописним способом без належного посвідчення позначена дорога загального користування поруч із ділянкою позивача (а.с. 6). Така ж копія, проте, без позначення дороги, надана відповідачем (а.с. 80). Ці матеріали не є передбаченими законодавством документами щодо землевпорядкування та прав на землю, не засвідчують установленим порядком відповідні факти і обставини, тому не мають доказового значення в справі і до уваги не беруться.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; особа на власний розсуд здійснює своє право на захист і розпоряджається своїми процесуальними правами; суд розглядає цивільну справу на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна належно довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 10 ч.ч. 1-3, ст. 11 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 57-60 ЦПК України в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції). Редакція ЦПК України, яка діє на час розгляду справи апеляційним судом, відповідні питання регулює загалом аналогічно (ст. 12 ч.ч. 1-4, ст. 13 ч.ч. 1, 3, ст.ст. 76-81). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 179 ч. 1 і ст. 77 ч. 2 відповідних редакцій ЦПК України). За змістом норм цивільного процесуального закону, обов'язок доказування позову лежить на позивачеві. Про задоволення позову рішення може бути прийняте лише за умови його обґрунтованості та доведеності (ст.ст. 212-215 і ст.ст. 89, 263-265 відповідних редакцій ЦПК України).

Пред'являючи позов, ОСОБА_1 виходив із факту наявності ґрунтової (польової) дороги завширшки 6,5 м, що проходить поруч із його земельною ділянкою, та самовільного зайняття її ОСОБА_2, встановленням ним огорожі, чим позивачу були створені перешкоди у здійсненні права власності на землю. Обставини щодо набуття ОСОБА_2 права власності на землю були з'ясовані під час розгляду справи судом першої інстанції, були відомі позивачу, який, утім, з урахуванням цих обставин підстави, обґрунтування та предмет позову не змінював, вимоги не уточнював.

Власник земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку вправі вимагати захисту свого права власності від порушень, хоча б такі й не тягли позбавлення права володіння майном, тож може судовим порядком вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном; водночас підлягає захисту право власності особи на землю, яке є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом, законність набуття права, а також законність рішення органу місцевого самоврядування, яке є обов'язковим і на підставі якого набувається право власності на землю, презюмуються (ст.ст. 13, 14, 41, 144 Конституції України, ст.ст. 11-16, ст. 21 ч. 1, ст.ст. 316-319, 321, 373, Глава 29 ЦК України, ст.ст. 78, 81, 90, 116, 118, ст. 152 ч.ч. 1, 2, ч. 3 п.п. б , д , ст. 153, ст. 158 ч.ч. 1, 2 ЗК України, ст.ст. 59, 71, 73 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Поряд із цим, ставлячи питання про захист свого права, позивач повинен визначитися із конкретними підставами для позову, визначити належний предмет позову, що відповідає його підставам, обрати належний спосіб захисту права та довести позов у належний процесуальний спосіб.

Виходячи з підстав і предмету позову, предметом доказування є передусім факти, які повинні підтверджувати доводи позивача про те, що конкретні винні дії, вчинені саме відповідачем (особою, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом) у певний час у відповідному місці та за відповідних обставин потягли порушення його права власності на землю, зокрема: факт наявності дороги із відповідними лінійними параметрами в межах населеного пункту в розумінні закону (ст.ст. 1, 5, 16, 18 Закону України Про автомобільні дороги , інші норми законодавства) або ґрунтової, польової дороги та розташування її стосовно меж земельної ділянки позивача; факти створення відповідачем конкретних перешкод і незручностей позивачу у доступі до його земельної ділянки, у використанні її за призначенням, у здійсненні права власності на землю; факт самовільного захоплення земельної ділянки, а відтак, площі, меж, конфігурації захопленої частини ділянки; факти встановлення огорожі (загородження) і вчинення цим перешкод у здійсненні права власності на землю, в т.ч., у користуванні дорогою, із фіксацією технічних параметрів таких перешкод; інші факти і обставини, що мають значення в справі з огляду на підстави і предмет позову, зокрема, ті, що були покладені в основу обґрунтування позову. Предметом вимог про усунення перешкод у здійсненні права власності на землю та залишення дороги тієї ширини, що існувала раніше, можуть бути саме такі конкретно встановлені огорожа та дорога, що, крім іншого, уможливлює реальне виконання рішення суду у разі задоволення вимог.

Отже, попри наявність матеріалів, які певним чином ілюструють доводи позивача, з'ясування обставин, що мають значення для справи, потребує спеціальних знань у науки, техніки, землекористування та інженерного забезпечення землеустрою, у зв'язку з чим належним і допустимим доказом щодо цих обставин є висновок експерта (ст. 66, 143, 147, 189 і ст.ст. 102, 103, 239 відповідних редакцій ЦПК України). Документи і матеріали, на які посилається позивач, не є достатніми і належними доказами та можуть враховуватися у сукупності з іншими доказами, що підлягають оцінці судом.

Беручи до уваги вищенаведені обставини в сукупності, враховуючи триваючий характер порушення права, про яке ставить питання позивач, та особливості його захисту, апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5, ст. 214 ч. 2 ЦПК України роз'яснив у судовому засіданні 14.05.2018 сторонам, в т.ч., позивачу ОСОБА_1 та його представнику адвокату ОСОБА_5, положення ЦПК України щодо доказування, належності та допустимості доказів, наслідків вчинення чи невчинення процесуальний дій, спрямованих на доказування позову. Сторона позивача повідомила, що заявлятиме клопотання про призначення відповідної судової експертизи, для чого клопотала про оголошення перерви в розгляді справи, суд із метою забезпечення сторонам можливості реалізації їх прав та для належного вирішення питання про призначення експертизи клопотання задовольнив (а.с. 233-234).

Однак, позивач та його представник клопотання про призначення судової експертизи не заявили, у судове засідання, призначене на 16.07.2018, представник позивача адвокат ОСОБА_5 не з'явився, про причини неявки не повідомив, тож не з'явився до суду без поважних причин (ст. 131 ч. 3 ЦПК України). Позивач ОСОБА_1 клопотання про продовження перерви в розгляді справи не заявляв, неодноразово підтверджував необхідність продовження судового розгляду, проти закінчення розгляду справи в цьому судовому засіданні не заперечував.

Таким чином, розпорядившись належними йому правами на власний розсуд, ОСОБА_1 не врахував дійсних обставин справи, в т.ч., тих, що змінилися під час судового розгляду, та не довів належними і допустимими доказами обставин, що підлягають доказуванню. Позивач не довів ані факту наявності дороги певного виду та із конкретними параметрами, визначеної на місцевості та спорудженої відповідно до закону, ані вчинення йому відповідачем конкретних перешкод у здійсненні права власності на землю. Документи, на які посилався позивач, не є належними і достатніми доказами щодо обставин, які підлягають доказуванню з урахуванням, зокрема, триваючого порушення права, яке відповідно до позиції позивача має місце. Акт про порушення земельного законодавства, що був складений за три роки до звернення до суду, не може слугувати доказом на підтвердження пред'явлених позивачем вимог, крім того, з часу складання акту обставини землеволодіння принципово змінилися, а позивач, до того ж, не надав належних доказів щодо часу виникнення відповідних перешкод і наявності таких на момент звернення до суду.

Не є належним, допустимим і достатнім доказом щодо наявності дороги і вказівка на неї державному акті позивача на землю, позаяк не визначає жодних параметрів такої дороги, підстав її виникнення, а містобудівною документацією така дорога не передбачена. Розрив (прохід, проїзд) між земельними ділянками, що ситуативно виник, не може бути кваліфікований як передбачена містобудівною документацією дорога, оскільки фактичні і правові підстави для цього відсутні. Позов ґрунтується по суті на недопустимих у доказуванні припущеннях (ст. 60 ч. 4 і ст. 81 ч. 6 відповідних редакцій ЦПК України).

Вимога про залишення дороги такої ширини, що існувала раніше попри те, що не підтверджується доказами, є й неконкретною, а тому такою, що не може бути задоволена, а в разі задоволення - таке рішення суду не може бути належно виконане. Сформульована в такий спосіб позовна вимога не є належним способом захисту права. Поза цим, позивач не уповноважений діяти в інтересах територіальної громади смт. Великий Березний, яка в особі органів місцевого самоврядування відповідне питання не ставить, а також не уповноважений діяти в інтересах інших громадян.

Насамкінець, реальна позиція позивача в суді зводиться до необхідності розширення вищезгаданого проїзду (проходу) до зручної для нього ширини за рахунок земельної ділянки відповідача. Втім, позивач не звертає при цьому увагу на наявність у відповідача належно оформленого права власності на землю, що виникло на підставі чинного рішення органу місцевого самоврядування, та необхідність наразі захисту цього права за відсутності будь-яких доведених у законний спосіб підстав для його припинення чи обмеження.

У наведеному вище контексті позивач, наполягаючи на своїх вимогах, залишив поза увагою й правові можливості для ініціювання забезпечення належного землекористування, якщо для цього реально виникли перешкоди, передбачені інститутом земельного сервітуту (ст.ст. 401-403 ЦК України, ст.ст. 98-101 ЗК України). Такі можливості, як випливає з позиції позивача, ним не розглядалися.

Відтак, доводи апеляції не спростовують правильності по суті та законності рішення суду першої інстанції, який для задоволення позову належних підстав не мав, тому на підставі ст. 375 ЦПК України апеляцію слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Разом із цим, ОСОБА_1, за наявності для того підстав, реалізуючи відповідне право не позбавлений можливості діяти на захист своїх прав та інтересів шляхом звернення до органів місцевого самоврядування з приводу відповідних змін у містобудівній документації, пред'явлення негаторного позову, в інший передбачений законом спосіб.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Великоберезнянського районного суду від 20 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 26 липня 2018 року.

Судді