Рішення

від 18.07.2018 по справі 315/625/17

ГУЛЯЙПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 315/625/17

Номер провадження № 2/315/6/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року м. Гуляйполе

Гуляйпільський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Романько О.О.,

за участю секретаря Сухової С.М.,

відповідача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа Приютненська сільська рада Гуляйпільського району Запорізької області, про визнання вчиненої нотаріальної дії неправомірною та заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

06.06.2017 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа Приютненська сільська рада Гуляйпільського району Запорізької області, про визнання вчиненої нотаріальної дії неправомірною та заповіту недійсним.

В позовній заяві в обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що 06.01.2017 року помер її батько ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Після смерті батька залишилось спадкове майно, яке складається, зокрема, з земельної ділянки, площею 9,5065 га., що знаходиться в с. Приютне, Гуляйпільського району, Запорізької області, кадастровий номер: № 2321886000:05:001:0001.

29.06.2017 року вона звернулась до приватного нотаріуса Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_6 (свідоцтво № 4033, адреса: м. Гуляйполе, Запорізька область, пл. Героїв України (Петровського), 17, кв.2) із заявою про прийняття спадщини. Однак, нотаріус їй повідомила, що ще 11.01.2017 року, тобто на 5 день після смерті її батька, відповідну заяву вже було подано відповідачем - ОСОБА_1.

Від нотаріуса вона також дізналася, що 12.05.2011 року її батько заповів вищевказану земельну ділянку (кадастровий номер: № 2321886000:05:001:0001) відповідачу, який є сином співмешканки її батька - ОСОБА_7. Заповіт, складений її батьком на користь відповідача, був засвідчений 12.05.2011 року Приютненською сільською радою Гуляйпільського району Запорізької області та зареєстрований у Реєстрі за № 35.

Вищевказаний заповіт вона вважає недійсним з огляду на те, що в останні роки, близько 15 років до смерті (це також можуть підтвердити свідки), її батько зловживав спиртними напоями. З урахуванням цього, вона вважає, що можна стверджувати, що складаючи та посвідчуючи заповіт від 12.05.2011 року її батько не міг розуміти значення своїх дій, а це, в свою чергу, відповідно до ст. 225 ЦК України, призводить до його недійсності.

Про зловживання її батьком алкоголем може свідчити те, що він розмовляв сам з собою, у нього були видіння, що крім неї можуть підтвердити й інші особи.

Вважає, що посвідчений Приютненською сільською радою Гуляйпільського району Запорізької області заповіт не відповідає справжній волі її батька.

Зазначає, що у батька з відповідачем були завжди несприятливі міжособистісні стосунки, про це знало майже не все село. До того ж, відповідач та його брат ОСОБА_8, періодично били її батька, на що він неодноразово скаржився своєму братові - ОСОБА_9.

Останнім часом (протягом п'яти місяців до смерті), батько постійно казав брату, що має намір переїхати жити до своєї матері - ОСОБА_10, тому що жити зі своєю співмешканкою та її синами, у тому числі з відповідачем, вже не було сил .

Батько нікому ніколи не говорив про те, що склав заповіт. Навпаки, він неодноразово казав, що має намір скласти заповіт на користь її брата - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3. Все вищезазначене можуть підтвердити свідки.

Позивач вважає, що її батько був важко хворий на алкоголізм. Останнім часом, перед смертю він мав намір переїхати жити до матері через постійні побиття та знущання зі сторони відповідача та його брата. Отже, на її думку, відповідач ухилявся від надання допомоги батькові та навпаки своїми діями створював несприятливі для подальшого життя умови. Відповідно, відповідач не має права на спадкування згідно з ст. 1224 ЦК України.

Тому, те, що її батько міг підписати на користь відповідача з власної волі заповіт, вона вважає таким, що не відповідає дійсності.

Позивач звертала увагу на те, що співмешканка її батька - ОСОБА_7, є двоюрідною сестрою секретаря Приютненської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області - ОСОБА_12, де саме і був посвідчений оспорюваний заповіт.

Прохала, на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, визнати заповіт ОСОБА_5, складений та посвідчений 12.05.2011 року Приютненською сільською радою Гуляйпільського району Запорізької області за реєстровим номером № 35 щодо спадкування ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 9,5065 га, що знаходиться у с. Приютне, Гуляйпільського району, Запорізької області, кадастровий номер № 2321886000:05:001:0001, недійсним та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

11.07.2017 року через канцелярію суду до початку розгляду справи по суті, відповідачем в порядку діючого на момент подачі ЦПК України (в редакції 2004 року) було подано заперечення на позовну заяву про визнання заповіту недійсним, в якому зазначено, що вказаний позов є необґрунтованим, незаконним і не підлягає задоволенню

судом, виходячи із наступних підстав та обставин. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що дійсно, з 1992 року його матір ОСОБА_7 та він проживали

разом однією сім'єю з ОСОБА_5 у житловому будинку

його матері, розташованому за адресою: Запорізька область, Гуляйпільський район, с. Приютне, вул. Молодіжна, буд. №3 і були пов'язані спільним побутом та виходячи із

цього, правами та обов'язками.

Юридичний факт проживання його матері ОСОБА_7 та вітчима ОСОБА_5, як чоловіка та жінки без шлюбу був встановлений відповідно до рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області по справі № 315/121/17 (н/п №2-о/315/16/17) від 03 березня 2017 року.

За час їхнього спільного проживання, позивач, як рідна донька спадкодавця, жодного разу не провідала свого батька за місцем його проживання, зовсім не цікавилася ні станом його здоров'я, ні його життям. Під час поховання ОСОБА_5, його донька - позивач ОСОБА_4 присутня теж не була. Витрати на поховання вітчима понесли він та його матір, що підтверджується довідкою за № 225, виданою 30 червня 2017 року сільським головою Приютненської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області.

ОСОБА_5 12 травня 2011 року склав на його користь заповіт, у якому заповів йому належну йому на праві власності земельну ділянку. Про існування заповіту він дізнався лише після смерті вітчима.

Твердження ж позивача про ті факти, що начебто її рідний батько ОСОБА_5, близько 15 років зловживав алкоголем та внаслідок цього не міг розуміти значення своїх дій, спростовуються наданими ним до своїх заперечень доказами, зокрема довідками КУ Гуляйпільська ЦРЛ від 29.06.2017 року про те, що його вітчим ОСОБА_5 не знаходився на обліку ні у лікаря-психіатра, ні у лікаря-нарколога.

Також, зазначив, що його вітчим ОСОБА_5 до дня смерті працював і був оформлений офіційно, що підтверджується його трудовою книжкою серії БТ-І №4601684 віл 24 грудня 1979 року, здебільшого водієм вантажних автомобілів.

Додатково вказав, що не відповідають дійсності посилання позивача на несприятливі міжособистісні стосунки між ним та його вітчимом ОСОБА_5, та наявність фактів періодичного побиття батька ним та його братом, оскільки у підтвердження цього позивач не надає жодного належного та допустимого доказу.

Зауважує, що заповіт його вітчимом було складено на його користь 12 травня 2011 року і було складено саме у сільській раді села Приютне, а помер ОСОБА_5 06 січня 2017 року, тобто майже через 6 років після складення цього заповіту. А отже, останній міг за цей час скасувати складений ним на його користь заповіт, або навіть змінити на користь позивача ОСОБА_4, чи на користь її брата ОСОБА_11.

Вважає, що не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що факт складення заповіту на його користь вітчимом ОСОБА_5 якимось чином пов'язаний з тим, що ОСОБА_12 працює секретарем Приютненської сільської ради, оскільки заповіт у 2011 році посвідчувався не нею, а безпосередньо головою цієї сільської ради - ОСОБА_3. Вказав, що позивачем не надано доказів того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, а тому цей позов с необґрунтованим, не підтвердженим жодними належними та допустимими доказами і не підлягає задоволенню судом у повному обсязі заявлених ОСОБА_4 позовних вимог.

09.10.2017 року позивачем через канцелярію суду подано в порядку ЦПК (в редакції 2004 року) заяву про зміну підстави позову, в якій зазначено, що враховуючи той факт, що розгляд справи по суті ще не розпочато, позивач вважає за необхідне подати заяву про зміну підстави позову та, як наслідок, уточнення позовних і вимог. В зазначеній заяві позивач вказала, що при її ознайомленні з заповітом нею було зауважено, що підпис на заповіті не є підписом її батька, ОСОБА_5, що свідчить про підробку підпису. Вважала, що заповіт не відповідає чинному законодавству і має бути визнаний недійсним, тому що він не був підписаний ОСОБА_5О та не відповідає волі спадкодавця, що є достатньою підставою для визнання цього заповіту недійсним в порядку ст. ст. 203, 215 ЦК України .

Прохала змінити підстави позовних вимог у справі № 315/625/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання заповіту ОСОБА_5 недійсним, та розглянути позов з урахуванням наступних змін: визнати заповіт ОСОБА_5, складений та посвідчений 12.05.2011 року Приютненською сільською радою Гуляйпільського району Запорізької області за реєстровим № 35 щодо спадкування ОСОБА_1 земельної ділянки площею 9,5065 г, яка знаходиться в с. Приютному Гуляйпільського району, кадастровий номер 2321886000:05:001:0001, недійсним, тому що цей заповіт не був підписаний ОСОБА_5О та не відповідає його волі (а.с.78-81 т.1).

Також, 09.10.2017 року надійшли заяви позивача ОСОБА_4 про витребування доказів та призначення почеркознавчої експертизи, підтримані в судовому засіданні представником позивача ОСОБА_13 (а. с. 91, 93-94 т. 1).

25.10.2017 року позивачем через канцелярію суду, було подане клопотання про витребування доказів для забезпечення проведення вказаної експертизи (а. с. 119-120 т. 1).

Ухвалою Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 25.10.2017 року клопотання позивача задоволено та витребувано в ПСП Левадне (код ЄДРПОУ 31097758), знаходиться за адресою: вул. Пролетарська, 2, с. Левадне Гуляйпільського району Запорізької області, 70214: оригінали заяв ОСОБА_5 на щорічні відпустки від 28.11.2013 року та 28.11.2014 року; оригінали відомостей про виплату грошей ОСОБА_5 за період січень-травень 2011 року; оригінал видаткового касового ордеру від 06 березня 2015 року про отримання ОСОБА_5 грошових коштів. Витребувано в Приютненської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області копію рішення, відповідно до якого голові сільської ради ОСОБА_3 було надано право на вчинення нотаріальних дій за період 2010-2012 років. Витребувано з Гуляйпільського РС УДМС України в Запорізькій області оригінал Ф1 щодо отримання гр. ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорта громадянина України.

07.11.2017 року від представника за довіреністю позивача НМА № 560485 ОСОБА_13 в судовому засіданні надійшли заява про доповнення до зміни підстав позову (а. с. 161-165) та клопотання про витребування доказів (а.с. 171-172).

В заяві про доповнення до зміни підстав позову зазначено, що позивач ознайомилась з заповітом, що нею оскаржується, книгою реєстрацій нотаріальних дій Приютненської сільської ради (витребуваною судом за її клопотанням), копією заяви про видачу паспорта (форма 1) ОСОБА_5, отриманою від Гуляйпільського РС ДМСУ в Запорізькій області. При ознайомленні з заповітом нею було зауважено, що підпис на заповіті не є підписом її батька, ОСОБА_5, що свідчить про підробку підпису.

Також, вважає, що заповіт не відповідає чинному законодавству і має бути визнаний недійсним, тому він складений з суттєвими порушеннями порядку його посвідчення, що є підставою для визнання його недійсним. Оформлення заповіту на користь відповідача за даних обставин є грубим порушенням порядку вчинення нотаріальних дій.

Далі зазначила, що відповідно до п. 21 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 419 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 6 липня 2006 р. № 940), посадова, службова особа під час посвідчення заповіту зобов'язана роз'яснити заповідачу зміст статті 1241 Цивільного кодексу України про право на обов'язкову частку у спадщині та зміст статті 1307 Цивільного кодексу України щодо нікчемності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору. Як вбачається з заповіту, копія якого мається в матеріалах справи, заповідачу не було роз'яснено зміст статті 1307 Цивільного Кодексу України, тобто під час посвідчення заповіту головою сільської ради порушено порядок посвідчення заповітів.

Відповідно до Методичних рекомендацій з питань нотаріального посвідчення заповітів, затверджених Рішенням Методичної ради з питань нотаріату при Головному управлінні юстиції у Київській області, що кореспондується за змістом з п.1.7 розділу 1 глави 3 Порядку, містить вимогу, що інформація про те, що заповіт прочитаний заповідачем вголос і підписаний ним власноручно має бути зазначена перед підписом заповідача у самому заповіті. Ця інформація відображається наступним чином: Мною, Прізвище Ім'я По-батькові, текст даного заповіту прочитаний вголос та власноручно підписаний .

В заповіті стоїть лише підпис, при цьому не зазначено власноручно ані прізвища ім'я по-батькові, ані фрази, що повинна писатися власноручно текст даного заповіту прочитаний вголос та власноручно підписаний .

Ця ж норма міститься у Постанові Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 419 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 6 липня 2006 р. № 940), у розділі Особливості посвідчення заповітів, п.16 вказано, що: Посадова, службова особа може на прохання заповідача записати заповіт з його слів власноручно або надрукувати за допомогою технічних засобів. У такому разі заповіт вголос зачитується заповідачем, який робить запис перед своїм підписом.

Відповідно до п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 419 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 6 липня 2006 р. № 940), посадові, службові особи встановлюють особу заявника, що звернувся за посвідченням заповіту чи довіреності, та перевіряють його цивільну дієздатність. Встановлення особи заявника здійснюється: за паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичним чи службовим паспортом, тимчасовим посвідченням громадянина України, виданим у зв'язку із втратою паспорта, тимчасовим посвідченням громадянина України, виданим у зв'язку з набуттям громадянства України, посвідченням особи на повернення в Україну;

Відповідно до пункту 8 розділу І затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ Положення про паспорт громадянина України термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються фотокартки, що відповідають його вікові . Паспорт, в якому не вклеєна таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку вважається недійсним.

Вважала, що з отриманої у Гуляйпільському РС ДМСУ в Запорізькій області копії заяви про видачу паспортів (форма 1) ОСОБА_5 станом на 12.05.2011 року, тобто дату якою було посвідчено оскаржуваний заповіт, вбачається, що в нього не була вклеєна в паспорт фотокартка у віці 45 років, а у травні 2011 року йому вже виповнився 51 рік. Фотокартка була вклеєна лише 03.02.2012 року.

Про спосіб установлення особи нотаріусом робиться відповідний запис у реєстрі нотаріальних дій.

Як вбачається з книги реєстраційних дій, особа ОСОБА_5 ніби то була встановлена на підставі паспорту громадянина України (СА № 532220 виданий Гуляйпільським РВ УМВС 29.09.1997 р.), тобто на підставі того паспорту, щодо одержання якого Позивачем надавалася суду копія форми №1, та з якої вбачається, що 12.05.2011 р. цей паспорт був недійсним.

Таким чином, позивач вважає, що встановлення та дієздатність особи або не була перевірена зовсім, або відбулась фіктивно по недійсному паспорту на дату засвідчення заповіту. Відповідно до п.12 цієї ж постанови, особа що вчиняла нотаріальні дії була повинна відмовити у посвідченні цього заповіту, оскільки не було подано документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії, а саме - дійсний паспорт.

Зазначена позиція була неодноразово підтверджена практикою суду, зокрема Рішенням колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ від 27.04.2011 р. (http://www.revestr.court.gov.ua/Review/160566061, за яким був визнаний недійсним заповіт, при укладанні якого був пред'явлений паспорт з не вклеєною фотографією при досягненні заповідачем 45-річного віку, роздруківка якого додається.

Встановлення особи заповідача на підставі недійсного паспорту свідчить, на думку позивача, про порушення при посвідченні заповіту вимог ст. 43 Закону України Про нотаріат , пункту 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України і визнається підставою нікчемності заповіту відповідно до правил ст. 1257 ЦК України.

Далі зауважили, що за заповітом як відомості про спадкоємця зазначено лише ОСОБА_1, та не зазначено жодних даних за наявністю яких можливо було б встановити дійсну особу такої людини. Згідно вільно доступної бази даних мешканців України (роздруківка з бази даних додається), в Україні нараховується п'ятнадцять людей з таким саме прізвищем, ім'ям та по-батькові, як і у відповідача.

Таким чином, позивач вважає, що встановити, хто саме є спадкоємцем за заповітом, зокрема відповідач, а не інші чотирнадцять ОСОБА_1, є неможливо. Відповідно твердження, що саме відповідач був зазначений спадкоємцем, на думку позивача, є лише припущенням. Тому, вважає, що під час посвідчення заповіту було, окрім іншого, порушено вимоги п.17 Постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 419, щодо того, що текст заповіту складається так, щоб розпорядження заповідача не викликало непорозумінь чи сумнівів під час оформлення спадщини.

Згідно з ст. 37 ЗУ Про нотаріат , Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України.

Також маю зазначити, що обидва підпису заповідача що маються у зазначеній заяві про видачу паспорта (форма 1) ОСОБА_5 та дійсність яких не викликає сумніву відрізняються від підпису у заповіті що є предметом спору.

Відповідно до п.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 419 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 6 липня 2006 р. № 940), у заповітах і довіреностях прізвища, імена та по батькові фізичних осіб, а також місце їх проживання зазначаються повністю.

Згідно п. 2.17, розділу II Загальні правила вчинення нотаріальних дій, Наказу № 3306/5 від 11.11.2011 Міністерства Юстиції України та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 р. за № 1298/20036 Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування: відповідно до статті 37 Закону України Про нотаріат та з метою вдосконалення порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування , у разі виявлення посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальну дію, що нею допущено помилку при вчиненні нотаріальної дії або що вчинена нотаріальна дія не відповідає законодавству, посадова особа органу місцевого самоврядування зобов'язана повідомити про це осіб, стосовно яких вчинено нотаріальну дію, для вжиття заходів щодо скасування зазначеної нотаріальної дії відповідно до законодавства

Відповідно, заповіт, що оскаржується, є таким, що складений з порушенням вимог закону щодо його посвідчення та форм, затверджених Міністерством юстиції України

Прохали визнати заповіт ОСОБА_5, складений та посвідчений 12.05.2011 року Приютненською сільською радою Гуляйпільського району за реєстровим № 35 щодо спадкування ОСОБА_1 земельної ділянки площею 9,5065 га що знаходиться у с. Приютному Гуляйпільського району, кадастровий номер 2321886000:05:001:0001 недійсним.

07.11.2017 року ухвалою Гуляйпільського районного суду Запорізької клопотання позивача ОСОБА_4 про призначення почеркознавчої експертизи задоволено, призначено у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа Приютненська сільська рада Гуляйпільського району Запорізької області, про визнання заповіту недійсним,посмертну почеркознавчу експертизу. Клопотання ж про витребування доказів залишено без задоволення та провадження у зазначеній цивільній справі було зупинене до проведення експертизи та отримання її висновку (а. с. 174-175 т. 1).

29.11.2017 року за вх. № 5686 до суду надійшло клопотання експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.. Засл. Проф. М.С. ОСОБА_14 ОСОБА_15 про надання додаткових матеріалів (а. с. 184 т. 1).

Відповідно до ухвали суду від 30.11.2017 року провадження за даною справою було відновлено та призначене судове засідання для вирішення питань порушених експертом в його клопотанні на 08.12.2017 року.Зобов'язано відповідача ОСОБА_1 надати оригінал другого примірника заповіту ОСОБА_5, який помер 06.01.2017 року та будь-які інші документи, які містять вільні зразки почерку та підпису померлого, а також зобов'язано позивача ОСОБА_4 надати оригінали документів офіційного і побутового характеру, які містять вільні зразки почерку та підпису померлогоїї батька (а.с. 187 т. 1).

08.12.2017 року через канцелярію суду представником позивача за довіреністю НМА № 560485 ОСОБА_13 було подано додаткову позовну заяву в порядку ст. 31 ЦПК України про збільшення підстави позову та клопотання про поновлення розгляду справи і витребування справи з Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз до Гуляйпільського районного суду Запорізької області (а.с.203-204). В обґрунтування додаткових позовних вимог він зазначив, що встановлення особи заповідача на підставі недійсного паспорту свідчить про порушення при посвідченні заповіту вимог ст. 43 Закону України Про нотаріат , пункту 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України і визнається підставою нікчемності заповіту відповідно до правил ст. 1257 ЦК України.

Далі зазначив, що згідно п. 6.4. Правил ведення нотаріального діловодства, Реєстр для реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, а також арештів, накладених на таке майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів, книги та журнали, передбачені типовою номенклатурою, повинні бути прошиті, кількість аркушів пронумеровано та скріплено підписом і печаткою завідувача контори, архіву, приватного нотаріуса. Книга реєстрації нотаріальних дій, яка надана суду, прошита, проте не скріплена підписом Голови сільської ради, а печатка проставлена таким чином, що цю книгу можливо було заново прошити скільки завгодно разів.

За всіма ознаками, на думку представника позивача, заповіт складався, а можливо і посвідчувався особою, що не має певного рівня знань та повноважень для виконування нотаріальних дій, а має лише доступ до гербової печатки Приютненської сільської ради та Книги реєстрації нотаріальних дій.

Тому вважає заповіт, що оскаржується, є таким, який складений з порушенням вимог закону щодо його посвідчення та форм, затверджених Міністерством юстиції України.

Прохають позовні вимоги збільшити в частині підстав позову. Визнати неправомірною дію Приютненської сільської ради Гуляйпільського району щодо посвідчення заповіту ОСОБА_5, складеного та посвідченого 12.05.2011 року та зареєстрованого у реєстрі за реєстровим № 35. Визнати недійсним заповіт ОСОБА_5, складений та посвідчений 12.05.2011 року Приютненською сільською радою Гуляйпільського району за реєстровим №35, щодо спадкування ОСОБА_1 земельної ділянки площею 9,5065 г., яка знаходиться в с. Приютному Гуляйпільського району, кадастровий номер 2321886000:05:001:0001 (а. с. 193-197 т. 1)

Також, 08.12.2018 року через канцелярію суду представником позивача за довіреністю НМА № 560485 ОСОБА_13 було подано клопотання, в якому зазначено, що клопотання експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.. Засл. Проф. М.С. ОСОБА_14 ОСОБА_15 про надання вільних зразків підпису (15-20 підписів) і почерку (на 10-15 аркушах) ОСОБА_5 А, О., виконаних до травня 2011 року в різнохарактерних за змістом та цільовим призначенням документах: квитанціях, листах, листівках, заявах, договорах, дорученнях і т.д., вважають необґрунтованим посилаючись на п. 1.4 ч. 1 розділу 1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень затверджених Наказом міністерства юстиції України 08.10.1998 року № 53/5 (у редакції Наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 року № 1950/5), згідно якого перед приєднанням вільних та умовно вільних зразків до матеріалів справи орган (особа), який (яка) призначила експертизу (залучив (ла) експерта), повинен(на) пред'явити їх особі, яка підлягає ідентифікації, а потім позначити кожний зразок, тобто указати, що це не вільний зразок почерку (підпису) певної особи (указати її прізвище, ім'я, по-батькові), та посвідчити це своїм підписом. У разі неможливості пред'явити зазначені зразки (смерть виконавця, від'їзд тощо) як зразки слід надавати документи або інші папери, на яких рукописні тексти (підписи) достовірно виконані особою, щодо якої ставиться питання з ідентифікації її як виконавця досліджуваного рукопису наприклад, заяву пор отримання паспорта (форма № 1) ,паспорт, різного роду посвідчення, на яких є власноручний підпис, тощо) та вважають зазначену експертом суму за проведення посмертної почеркознавчої експертизи завищеною, оскільки вартість аналогічних почеркознавчих експертиз в інших експертних установах , навіть м. Києва, коштує набагато менше. Зокрема, згідно отриманої відповіді на адвокатський запит до державного науково-дослідного експертно- криміналістичного центру Експертної служби МВС України , щодо можливості проведення та вартості експертизи, згідно поставлених на вирішення посмертної почеркознавчої експертизи питань, їх вартість становитиме від 900,48 грн. до 6\68 грн. (в залежності від складності), що значно нижче зазначеної експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.. Засл. Проф. М.С. ОСОБА_14 ОСОБА_15 суми. Прохали відновити провадження у справі та витребувати справу з Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.. Засл. Проф. М.С. ОСОБА_14 для вирішення питання щодо призначення експертизи в іншій експертній установі, оскільки позивач не має такої суми коштів для сплати за послуги експертної установи та не має можливості надати додаткові достовірні зразки почерку заповідача (а. с. 203-204 т.1).

08.12.2017 року ухвалою Гуляйпільського районного суду Запорізької області клопотання експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.. Засл. Проф. М.С. ОСОБА_14 ОСОБА_15 задоволено частково та направлено експерту додатково наданий оригінал другого примірника заповіту ОСОБА_5 та інші документи, які містять вільні зразки підпису та почерку останнього, для проведення експертизи за матеріалами цивільної справи № 315/625/17 (провадження № 2/315/230/17) та повторно у розпорядження експерта надано матеріали цивільної справи № 315/625/17 (провадження № 2/315/230/17), зокрема, оригінал заповіту ОСОБА_5, складений та посвідчений 12 травня 2011 року сільським головою Приютненської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області ОСОБА_3 за реєстровим номером 35, Книгу нотаріальних дій Приютненської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, оригінали заяв ОСОБА_5 від 30.07.2014 року, від 05.03.2015 року, від 10.04.2016 року, оригінал Ф1 про отримання паспорта громадянина України, оригінали заяв ОСОБА_5 на щорічні відпустки від 28.11.2013 року та 28.11.2014 року; оригінали відомостей про виплату грошей ОСОБА_5 за період січень-травень 2011 року; оригінал видаткового касового ордеру від 06 березня 2015 року про отримання ОСОБА_5 грошових коштів (а. с. 213-214).

23.02.2018 року за вх. № 1503/18 до суду надійшов лист з Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.. Засл. Проф. М.С. ОСОБА_14, згідно якого встановлено, що 20.11.2017 року, згідно з ухвалою від 07.11.2017 року, на адресу платника ОСОБА_4 було направлено рахунок вартості робіт по проведенню експертизи № 22494. Протягом 45 календарних днів сплата за проведення експертизи до інституту не надійшла, тому відповідно до п. 1.13 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, вищезазначена експертиза залишена без виконання та знята з провадження.

Ухвалою Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 02.04.2018 року провадження у справі відновлено та призначено справу до судового розгляду на 07 травня 2018 року (а. с. 226).

В судовому засіданні 22.06.2018 року представником відповідача за довіреністю - адвокатом ОСОБА_2 М, подано пояснення (заперечення) сторони відповідача на заяви зі сторони позивача: від 09 жовтня 2017 року про зміну підстав позову, заяву від 07 листопада 2017 року та додаткову позовна заява від 08 грудня 2017 року.

Так, в поясненнях зазначено, що принцип свободи заповіту, будучи уособленням засад диспозитивносгі та дозвільного характеру цивільно-правового регулювання у площині спадкового права, логічно випливаєяк із загальних положень Цивільногокодексу України (статті 1, 3, 6 ЦК України), так і з норм Книги VI, зокрема ст. 1234, якою гарантується право на заповіт кожної фізичної особи з повною цивільною дієздатністю. Він є доктринальним принципом.

Свобода заповіту - це надана фізичній особі можливість на власний розсуд, у межах, визначених цивільним законодавством, розпорядитися власним майном на випадок смерті, змінити чи скасувати заповіт, а також обрати для своїх заповідальних розпоряджень іншу форму, не заборонену законом.

Реалізуючи принцип свободи заповіту, кожна фізична особа-спадкодавець вправі: визначити в заповіті спадкоємцями однуабо декілька осіб, незалежно від того, чи перебувають вони зі спадкодавцем у сімейних, родинних відносинах (ч. 1 ст. 1235 ЦК України), або входять/не входять до кола спадкоємців за законом; позбавити права на спадкування будь-кого з числа спадкоємців за законом, за винятком осіб, що мають право на обов'язкову частку у спадщині (ч. 2, 3 ст. 1235 ЦК України); Вибачити своїх негідних спадкоємців, закликавши їх до спадщини після втрати ними права на спадкування внаслідок вчинення протиправних чи аморальних учинків (ст. 1224 ЦК України); визначити обсяг спадщини, тобто конкретні види майна, що передаються кожному зі спадкоємців за заповітом (ст. 1236 ЦК України); встановити заповідальний відказ (ст. 1237 ЦК України) або покласти на спадкоємця інші обов'язки (ст. 1240 ЦК України); призначити іншого спадкоємця (ст. 1244 ЦК України); укласти заповіт з умовою (ст. 1242 ЦК України); реалізувати свої спадкові права за допомогою некласичних заповідальних розпоряджень, зокрема секретного заповіту (ст. 1249 ЦК України), спадкового договору (ст. 1302 ЦК України); призначити виконавця заповіту (ст. 1286 ЦК України); у будь-який час змінити чи скасувати заповіт (ст. 1254 ЦК України).

Стосовно ж всіх поданих стороною позивача перелічених заяв, зауважили що: на клопотання сторони позивача від 25 жовтня 2017 року про витребування у Приютненській сільській раді копію рішення, яким ОСОБА_3 було надано право вчинення нотаріальних дій - це клопотання було задоволене судом, відповідне рішення було витребувано, воно є у наявності та було долучено судом до матеріалів справи. Таким чином, голова сільської ради ОСОБА_3 мав за законом право посвідчувати спірний заповіт. Крім того, ОСОБА_3 на вимогу сторони позивача надав для огляду суду і книгу реєстрації заповітів, з якої вбачається, що вказаний спірний заповіт було зареєстровано 12.05.2011 року, до реєстру за № 35.

До заперечення сторони відповідача від 11.07.2017 року додано оригінал довідки № 225 від 30.06.2017 року Приютненської сільської ради, у відповідності до якої витрати на поховання ОСОБА_5 понесли відповідач та його мати. Позивач ніякої участі у похованні не приймала, на поминки не приїжджала, при житті з батьком не спілкувалася.

Також до заперечення додано оригінали довідок лікаря-нарколога та лікаря- психіатра Гуляйпільської ЦРЛ, у відповідності до яких алкогольної залежності та психічних розладів ОСОБА_5 не мав, на обліку у цих лікарів не перебував, що спростовує усі аргументи сторони позивача, стосовно зловживання померлим алкоголем, або страждання на психічні розлади. Доказів, які б доводили протилежне позивачем не надано. Крім того, долучено копію трудової книжки ОСОБА_5 та за клопотанням сторони позивача витребувано інші докази його офіційного працевлаштування, що свідчить про його повну правоздатність та дієздатність. Жодного доказу, або судового рішення, відповідно до яких ОСОБА_5 визнавався судом при житті недієздатним - стороною позивача не надано. Доказів підробки підпису спадкодавця стороною позивача, також, не надано, висновки про недійсність підпису, або навіть про те, що підпис у заповіті виконано не чоловіком, а жінкою - сторона позивача у своєму уточненому позові робить передчасно та необґрунтовано, оскільки ні позивач, ні її представник не є експертами чи спеціалістами в області почеркознавчої експертизи. Аргументи сторони позивача про не роз'яснення заповідачу при складанні заповіту вимог ст. 1241 та ст. 1307 ЦК України є неспроможними, оскільки сторона позивача не надала суду доказів існування спадкоємців померлого, які б мали право на обов'язкову долю у спадщині, або про існування укладеного при житті заповідачем спадкового договору. Посилання ж сторони позивача на Методичні рекомендації з питань нотаріального посвідчення вважають такими, які суперечать вимогам ст. 1247 ЦК України.

Також, вважали, що твердження позивача у своїй уточненій позовній заяві про начебто недійсність паспорта ОСОБА_5 є нікчемним та необґрунтованим, оскільки нею не надано жодного доказу, або судового рішення про позбавлення останнього громадянства України.

Далі зазначили, що посилання сторони позивача на рішення Вищого спеціалізованого суду України недоречними, оскільки такого суду на момент розгляду даної цивільної справи вже не існувало, а також у діючому ЦПК України немає жодної норми, яка б зобов'язувала суди І інстанції враховувати під час винесення рішення, висновки цього суду. Натомість, норми ЦПК України вказують на врахування правових позицій Верховного Суду, викладених у відповідних постановах, однак таких рішень до сулу сторона позивача не надала. Так, у відповідності до постанови від 29 лютого 2012 року по справі № 6-9цс12 - Верховний Суд України прийшов до висновків, що ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції виходив із того, що при складенні спадкодавцем заповіту на користь спадкоємця, його волевиявлення було вільним і відповідало його внутрішній волі оскільки зібрані у справі докази не свідчать про те, що в момент складення заповіту він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Також, вважали, що робити будь-які висновки у своєму уточненому позові від 07.11.2017 року про те, що заповіт начебто складено взагалі іншою, сторонньою особою, яка не мала права його посвідчувати, а мала лише доступ до гербової печатки Приютненської сільської ради - сторона позивача не може, з огляду на те, що позивач ОСОБА_4 зверталася з відповідною заявою про вчинення злочину щодо цього питання до Гуляйпільського ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області, однак жодного Витягу із ЄРДР про підтвердження цього факту та порушення по цьому факту кримінального провадження, до суду не надала. За всіма вказаними фактами у порушенні кримінальних проваджень їй було відмовлено, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в ході перевірки поліцією її заяв.

Зауважили, що позовна вимога, викладена стороною позивача у додатковій позовній заяві від 08.12.2017 року, про визнання неправомірною дії Приютненської сільської ради Гуляйпільського району, щодо посвідчення заповіту ОСОБА_5, на їхню думку, є незаконною, оскільки сільська рада є органом місцевого самоврядування і така позовна вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Взагалі, вважали, що будь-яких належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів тому, що при житті виявлення волі померлого ОСОБА_5 було заповідати своє майно позивачу ОСОБА_4, або іншій особі - стороною позивача до суду не надано, як не надано доказів і тому, що виявлення волі спадкодавця було не заповідати земельну ділянку своєму пасинку ОСОБА_1, з яким він проживав до самої своєї смерті.

Таким чином, прохали врахувати основний та фундаментальний принцип спадкового права такий як свобода заповіту, і в задоволенні позову відмовити (а. с. 9-12 т. 2).

В судове засідання позивач, її представник за довіреністю ОСОБА_13 повторно не з'явилися, заяв та клопотань не надали, на запит суду поважність причин відсутності в судових засіданнях не підтвердили.

Тому, враховуючи положення ст. 223 ЦПК України, судом було вирішено провести судове засідання за їх відсутності, проти чого не заперечували інші учасники процесу.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав, просив залишити його без задоволення.

Представник відповідача - адвокат ОСОБА_16 в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що зміст заповіту відповідає волі померлого ОСОБА_5, який власноручно його підписав. Надав пояснення відповідно до заперечень (відзиву) на позов.

Представник третьої особи ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог ОСОБА_4 заперечував, просив залишити позов без задоволення.

Також, допитаний в судовому засіданні в порядку ст. 92 ЦПК України, свідок ОСОБА_3, суду пояснив, що є головою Приютненської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області. Померлого ОСОБА_5 він знав з дитинства. Поганого про нього в селі не говорили, працював офіційно, тримав домашнє господарство, займався обробітком землі, тривалий час співмешкав з ОСОБА_7 та її синами за адресою: вул. Молодіжна, буд. 3, с. Приютне Гуляйпільського району Запорізької області. Суттєвих суперечок у його сім'ї не було, поліцію ніколи до них не викликали. 12.05.2011 року до нього звернувся ОСОБА_5 з проханням посвідчити його заповіт. Оскільки відповідними повноваженнями він наділений згідно рішення № 6 Першої сесії шостого скликання Приютненської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області від 25.11.2010 року, то погодився надати таку послугу. Зразок тексту заповіту він мав у себе на комп'ютері, вписав туди лише дані ОСОБА_5. В його присутності було складено заповіт ОСОБА_5. Відповідний запис про реєстрацію заповіту до Книги вносився секретарем Приютненської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області ОСОБА_12, яка працює там і на даний час, та тепер в її обов'язки входить здійснення нотаріальних дій. ОСОБА_5 приходив з паспортом, але оскільки він знав його особисто, то паспорт прогортав, але на фотокартки не звернув уваги. Заповіт ОСОБА_5 підписувався у його присутності, в подальшому поправок до нього не вносилось. Спадкоємцем земельної ділянки, що належала тепер вже померлому ОСОБА_5, в цьому заповіті вказаний ОСОБА_1. Як зазначив сам спадкоємець в той день, то він хотів залишити землю своєму ОСОБА_1, тобто пасинку, про що й було вказано у заповіті. Один з оригіналів заповіту зберігався в архіві Приютненської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області. За шість років, які сплинули після складення заповіту до дня смерті спадкодавця, ОСОБА_5 до сільської ради щодо скасування заповіту не звертався, будь-якого іншого документу не складав.

В силу вимог п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 року № 2147-VІІ, якій набрав чинності з 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оскільки провадження по даній справі було відкрито до набрання чинності ЦПК України у редакції Закону № 2147, розгляд справи повинен відбуватися у відповідності до правил, які почали діяти з 15 грудня 2017 року, передбачених новим ЦПК України.

Виходячи з наведеного, а також положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України, суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання за відсутності позивача та її представника.

Суд,вислухавши пояснення відповідача та його представника, допитавши свідка ОСОБА_3, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, об`єктивному, всебічному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказіввважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії ІІ-ЖС № 458394 виданого 17.01.1983 року Гуляйпільським відділом РАЦС в Запорізькій області УРСР, 24 листопада 1982 року народилася ОСОБА_17, про що зроблено актовий запис № 3. Батьком дитини зазначений ОСОБА_5, матір'ю - ОСОБА_18. Відповідно до помітки в свідоцтві про народження, зробленої від 03.08.1988 року серії ІІ-ЖС № 458394, ім'я Олександра змінено на Леся (а.с. 8).

14.10.2006 року між ОСОБА_19 та ОСОБА_20 укладено шлюб, після реєстрації шлюбу позивач змінила прізвище на Фітісова , згідно до свідоцтва про шлюб серії І-ФМ № 020173 виданого 14.10.2006 року виконкомом Буштинської селищної ради Тячівського району, Закарпатської області, Україна (а.с.9 т.1).

26.09.2011 року рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області шлюб між ОСОБА_19 та ОСОБА_20 розірвано, позивачем залишено для подальшого найменування прізвище Фітісова (а.с.10-11 т.1).

Згідно до оригіналу та копій заповіту від 12.05.2011 року складеного і підписаного в двох примірниках, один з яких знаходився у справах виконавчого комітету Приютненської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_4, що мешкає за адресою: с. Приютне Гуляйпільського району Запорізької області, вул. Молодіжна, буд. 3, ідентифікаційний код: НОМЕР_1, на випадок своєї смерті робить таке розпорядження: земельну ділянку, площею 9.5065 га, розташовану на території комітету Приютненської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЗП № 074751 на підставі розпорядження голови Гуляйпільської райдержадміністрації від 26.01.2004 року № 19, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010526900023 від 11.02.2005 року, заповідає ОСОБА_1. Зміст ст.ст. 1235, 1241 ЦК України йому роз'яснено. Заповіт прочитано в голос і підписано власноручно. 12.05.2011 року цей заповіт посвідчено ОСОБА_3 в Приютненській сільській раді Гуляйпільського району Запорізької області. Заповіт підписано ОСОБА_5 в присутності ОСОБА_3. Особу заповідача встановлено, дієздатність його перевірено. Зареєстровано в реєстрі за № 35, стягнуто держмито (а.с.47,114,210 т.1)

06.01.2017 року в с. Приютне Гуляйпільського району Запорізької області помер ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_5, про що 09.01.2017 року виконавчим комітетом Приютненської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області було зроблено актовий запис № 1, що підтверджується копією (оригінал оглянутий в судовому засіданні) свідоцтва про смерть серії І-ЖС № 372986, виданого виконавчим комітетом Приютненьської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області від 09.01.2017 року, а також копією свідоцтва про смерть серії І-ЖС № 386948 виданого повторно 26.05.2017 року Гуляйпільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (а. с. 7 т. 1, 15 т. 2).

Відповідно до Витягу зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 47911421 від 30.05.2017 року, до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис про реєстрацію заповіту ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, номер у Спадковому реєстрі № 51355396, номер в реєстрі нотаріальних дій № 35, посвідчений Приютненською сільською радою Гуляйпільського району Запорізької області 29.06.2011 року (а.с. 12-13 т. 1).

Відповідно до Витягу зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 47911332 від 30.05.2017 року, до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи і свідоцтва приватним нотаріусом Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_6 після померлого ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, номер у Спадковому реєстрі № № 60090413 (а. с. 14 т. 1).

Згідно довідки № 44/02-01-17 від 13.06.2017 року виданої Приютненською сільською радою Гуляйпільського району Запорізької області, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрований та проживає на території сільської ради за адресою: вул. Молодіжна, буд. 3, с. Приютне Гуляйпільського району Запорізької області (а. с. 17 т. 1).

Згідно довідки Обласного адресно-довідкового сектору УДМС України в Запорізькій області вх. № 3235/18 від 05.07.2017 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.32 т. 1).

Відповідно до довідки № 225 від 30.06.2017 року виданої виконавчим комітетом Приютненської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, 06.01.2017 року помер ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, (свідоцтво про смерть серії І-ЖС № 372986 від 09.01.20147 року), що був зареєстрований на момент смерті в с. Приютне Гуляйпільського району Запорізької області, вул. Молодіжна, буд. 3, і був похований за кошти співмешканки ОСОБА_7 (а. с. 37 т. 1).

Згідно запису в трудовій книжці серії БТ-1 № 4601684 виданої на ім'я ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, 01.04.2009 року ОСОБА_5 прийнятий згідно Наказу № 5 від 01.04.2009 року на посаду сторожа Приватного сільськогосподарського підприємства Левадне . 06.01.2017 року припинено дію трудового договору у зв'язку зі смертю останнього, відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України (а. с. 41-43 т. 1).

Відповідно до копії рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 03.03.2017 року встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу понад п'ять років, а саме з 1997 року по 06.01.2017 року, до часу відкриття спадщини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_9 та ОСОБА_5, який помер 06.01.2017 року (а. с. 44-45 т. 1).

Згідно копії Рішення Першої сесії шостого скликання Приютненської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області № 6 від 25.11.2010 року, виданої 01.11.2017 року начальником архівного відділу РДА ОСОБА_21, відповідно до ст. ст. 26, 51 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та ст. 1 Закону України Про нотаріат , приймаючи до уваги Наказ Міністерства юстиції України від 08.1994 року № 22/5 Про затвердження інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України , сільська рада вирішила покласти обов'язки по здійсненню нотаріальних дій на сільського голову ОСОБА_3 (а. с. 147 т. 1).

Відповідно до копії аркушів Книги нотаріальних дій Приютненської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області (оригінал якої оглянуто в судовому засіданні), на номером нотаріальної дії 35, дата вчинення 12.05.2011 року вчинено нотаріальну дію відносно ОСОБА_5; Документ, що посвідчував особу, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії: паспорт серії СА № 532220 виданий Гуляйпільським РВ УМВС України в Запорізькій області 29.09.1997 року; Зміст нотаріальної дії: за заповіт; стягнуто державного мита за вчинення нотаріальної дії: 0,85 грн. В графі Розписка про одержання нотаріально-оформленого документа міститься підпис (а. с. 16-19 т. 2).

Документи, які були витребувані судом за клопотанням позивача для забезпечення можливості проведення почеркознавчої експертизи з ПСП Левадне (а.с. 115-118, 152-160), суд приймає до уваги як такі, що підтверджують факт трудових відносин між ОСОБА_5 та ПСП Левадне .

Свідки, щодо яких позивачем було заявлено клопотання про їх виклик, в судові засідання не з'являлися, судом допитані не були.

Правовідносини, пов'язані із спадкуванням, врегульовані Цивільним кодексом України.

Спадкування має здійснюватися за законом або за заповітом відповідно до ст. 1217 ЦК України.

Відповідно до ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).

Як визначено у ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Таким чином спадкоємці, визначені заповітом мають переважне право над спадкоємцями за законом

Згідно ст.ст. 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яке здійснюється нею особисто, вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до ст.ст. 1235, 1236 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Статтею 1247 ЦК України визначено загальні вимоги до форми заповіту, зокрема заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

На підставі ст. 1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Порядок посвідчення заповітів посадовими особами органів місцевого самоврядування, крім норм Цивільного кодексу України та Закону України Про нотаріат , регулюється в тому числі і Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування , затвердженим наказом Міністерства юстиції України 11.11.2011 № 3306/5, який був прийнятий та вступив в законну силу пізніше оспорюваного заповіту, однак діє на теперішній час.

На час складення оспорюваного заповіту діяв Наказ Міністерства юстиції України від 25.08.1994 року № 22/5 Про затвердження інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України , який регулював порядок посвідчення заповітів посадовими особами органів місцевого самоврядування. Втратив чинність 02.12.2011 року. Цей наказ містить спеціальні норми саме щодо питання здійснення нотаріальних дій, зокрема посвідчення заповітів, посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 54 Закону України Про нотаріат від 02.09.1993 року зі змінами, нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Згідно до ст. 1 Розділу 1 Наказу Міністерства юстиції України від 25.08.1994 року № 22/5 Про затвердження інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України (далі Наказ), у відповідності зі статтею 37 Закону Про нотаріат населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів (далі - посадові особи виконавчих комітетів) вчиняють такі нотаріальні дії: 1) посвідчують заповіти; 2) посвідчують довіреність ; 3) засвідчують вірність копій документів і виписок з них; 4) засвідчують справжність підпису на документах.

Згідно до ст. 2 Розділу 1 Наказу нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.

Згідно до ст. 10 Розділу ІІ Наказу, встановлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, але не є громадянином України, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, свідоцтво про народження неповнолітніх, які не досягли 16 років, посвідчення водія, посвідчення, видане за місцем роботи громадянина, довідка про звільнення з місць позбавлення волі та ін.)

Згідно до ст.ст. 12, 13 Розділу ІІ Наказу, при посвідченні заповітів чи довіреностей з'ясовується дієздатність громадян та перевіряється правоздатність юридичних осіб, від імені яких посвідчуються довіреності. У разі посвідчення довіреності представником перевіряються його повноваження. Нотаріально посвідчувані заповіти, довіреності, заяви та інші документи підписуються у присутності посадової особи виконавчого комітету, яка вчиняє нотаріальну дію. Якщо заповіт, довіреність, заява чи інший документ підписано за відсутності цих

посадових осіб, громадянин повинен особисто підтвердити, що документ підписаний ним.

Відповідно до ст. 19 Розділу ІІ Наказу, всі нотаріальні дії, які вчиняються посадовими особами виконавчих комітетів, реєструються в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій. Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий порядковий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі, позначається в посвідчу вальному написі документа, що посвідчується чи засвідчується посадовою особою виконавчого комітету. Запис нотаріальної дії в реєстрі провадиться посадовою особою виконавчого комітету чорнилом (або кульковою ручкою) і тільки після того, як посвідчу вальний напис чи документ, що посвідчується чи засвідчується, підписаний. Запис олівцем і підчистки в реєстрі не допускаються, вільні місця повинні бути прокреслені, а зроблені виправлення застережені за підписом посадової особи виконавчого комітету.

Згідно до ст. 21 Розділу ІІ Наказу, примірники всіх нотаріально посвідчених заповітів чи довіреностей, повідомлень установ банку, підприємств і організацій з написом про накладення заборони відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна залишаються у справах виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів.

Згідно до п. 1 ст. 26 Розділу ІІІ Наказу, посадові особи виконавчих комітетів, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму.

Відповідно до пунктів 1, 3 ст. 33 Розділу ІІІ Наказу посадова особа виконавчого комітету посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 Цивільного кодексу і особисто подані ними посадовій особі виконавчого комітету. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем (Абзац третій пункту 33 в редакції Наказу Міністерства юстиції № 33/5 від 07.04.2005 ).

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними - відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктів 16, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦК України є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

Частинами 1 та 2 ст. 1257 ЦК України передбачено, що недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Згідно із вимогами ст. 203 ЦК України для чинності правочину, зміст самого правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог встановлених частинами третьою (вільність волевиявлення учасників правочину та відповідність його їх внутрішній волі), п'ятою (реальність настання правових наслідків, що обумовлені ним) ст. 203 ЦК України, а згідно ч. 2 цієї статті, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, але у випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним.

За ч. 1 та ч. 5 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

За правилами ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно з ч. 1 ст. 1257 ЦК України є нікчемним, тому визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

Відповідно до пунктів 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Аналізуючи спірний заповіт і його зміст на предмет відповідності вимогам законодавства, суд вважає, що він складений уповноваженою посадовою особою у письмовій формі, особисто підписаний заповідачем ОСОБА_5, протилежного під час судового розгляду не доведено, та зареєстрований у встановленому законом порядку.

Оцінюючи доводи позивача про недійсність заповіту через те, що заповідач його не підписував, суд виходить з того, що на підтвердження таких обставин позивачем не було надано суду жодних доказів даної обставини та позивач добровільно відмовився від оплати посмертної почеркознавчої судової експертизи для встановлення достовірності підпису померлого заповідача ОСОБА_5, посилаючись на брак коштів, що унеможливлює встановлення судом факту недійсності заповіту саме з причини, що підпис заповідача вчинений з наслідуванням оригінального.

Що стосується вимог позивача щодо визнання заповіту недійсним з тих підстав, що заповідач під час складання заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними внаслідок хворобливого стану ( ст. 225 ЦК України), суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині позову не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та позивачем не надано підтверджень та доказів, які б свідчили, що заповідач ОСОБА_5 перебував за життя на обліку у лікаря-нарколога чи лікаря-психіатра з причин зловживання алкоголем і можливих на цьому ґрунті розладів. Тому, вказані обставини, дають суду підстави вважати, що ОСОБА_5 міг розуміти значення своїх дій та керувати ними під час складення та посвідчення його заповіту, оскільки протилежне не доведено.

Судом не встановлено того, що заповіт складений особою, яка не мала на це права, а також того, що заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, тобто ознак нікчемності заповіту судом не виявлено.

Суду не надано доказів того, що волевиявлення заповідача ОСОБА_5 не було вільним і не відповідало його волі. Свідок ОСОБА_3, який як голова Приютненської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області посвідчував заповіт ОСОБА_5, та на якого було покладено обов'язок по здійсненню нотаріальних дій при посвідченні заповіту встановив особу заповідача, дієздатність його перевірив, з'ясував, яке заповідач хоче зробити особисте розпорядження на випадок своєї смерті, прочитав складений заповіт вголос, заповідач власноручно підписав заповіт. Прочитання вголос тексту заповіту головою сільської ради не заперечує наявності при складанні заповіту вільного волевиявлення заповідача.

При цьому, суд не може полишити за увагою те, що заповіт складався в сільській раді, та з пояснень свідка ОСОБА_3 встановлено, що заповідача ОСОБА_5 він знав з дитинства, тому він категорично стверджував, що саме ця особа звернулася до нього як голови сільради з питання складення заповіту 12.05.2011 року, а також, останнім був пред'явлений паспорт громадянина України для встановлення його особи.

Позивач посилалася на недійсність такого паспорта через відсутність фотокартки спадкодавця в 45-річному віці, відповідно до відомостей з Форми 1 (а.с.151 оригінал).

Відповідно до п. 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою ВРУ від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Відповідно до п. 10 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України паспорт громадянина України не є єдиним документом, на підставі якого можливо встановити особу заповідача.

Рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.04.2011 року (яке було ухвалено до виникнення спірних правовідносин) не має для суду обов'язкового значення.

Також, дослідивши саму Форму 1 для отримання паспорта громадянина України, встановлено, що сам паспорт знищений у зв'язку зі смертю особи. При цьому, в наданому документі відсутні відомості, коли була вклеєна перша фотокартка ОСОБА_5 (без зазначення його віку), а містяться відомості тільки щодо останньої, але стверджувати, що дійсно такої фотокартки раніше не було в паспорті не є за можливим, оскільки безпосередньо паспорт судом не досліджувався, за яких же обставин та ким було зроблено запис щодо останнього фото не встановлено.

Таким чином, взявши до уваги, що свідок ОСОБА_3 особисто тривалий час знав ОСОБА_5, а також пред'явлення останнім паспорта громадянина України, суд вважає, що особа заповідача була встановлена достеменно.

Доводи сторони позивача про не роз'яснення заповідачу при складанні заповіту вимог ст. 1241 та ст. 1307 ЦК України, суд вважає неспроможними, оскільки сторона позивача не надала доказів існування спадкоємців померлого, які б мали право на обов'язкову долю у спадщині, або про існування укладеного при житті заповідачем спадкового договору.

Отже, судом встановлено, що на час складання заповіту волевиявлення заповідача ОСОБА_5 було вільним і відповідало його волі.

Таким чином, суд вважає, що як позивач, так і її представник, у порушення вимог ст. 81 ЦПК України, не надали жодних доказів, які б вказували на те, що оспорюваний заповіт є недійсним з підстав, наведених у позові.

А тому, позов є таким, який не підлягає задоволенню за недоведеністю.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81-82, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа Приютненська сільська рада Гуляйпільського району Запорізької області, про визнання вчиненої нотаріальної дії неправомірною та заповіту недійсним - залишити без задоволення.

Повний текст рішення складено 24.07.2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Запорізької області через Гуляйпільський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: ОСОБА_22