Постанова

від 19.07.2018 по справі 924/1283/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 року Справа № 924/1283/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г. , суддя Миханюк М.В.

секретар судового засідання Кравчук О.В.

за участю представників сторін:

органу прокуратури: Прищепа О.М. - прокурор

позивача: представник не з'явився

відповідача - ПП "Аргішт": представник Шишкін С.В. - адвокат

відповідача - НПП "Подільські Товтри": представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного підприємства "Аргішт" на рішення господарського суду Хмельницької області, ухваленого 10.04.18р. суддею Заверухою С.В. о 10:28 у м.Хмельницькому, повний текст складено 10.04.18р.

у справі № 924/1283/17

за позовом Заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Міністерства екології та природних ресурсів України

до відповідача Національний природний парк "Подільські Товтри"

до відповідача Приватне підприємство "Аргішт"

про визнання недійсною угоди № КП-007 на рекреаційну діяльність, яка укладена 05.10.2016р. між Національним природним парком "Подільські Товтри" та ПП "Аргішт"

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 10.04.2018р. у справі №924/1283/17 задоволено позов заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Міністерства екології та природних ресурсів України до Національного природного парку "Подільські Товтри", Приватного підприємства "Аргішт" про визнання недійсною угоди № КП-007 на рекреаційну діяльність, яка укладена 05.10.2016р. між Національним природним парком "Подільські Товтри" та ПП "Аргішт". Визнано недійсною угоду №КП-007 на рекреаційну діяльність, яка укладена 05 жовтня 2016 року між Національним природним парком "Подільські Товтри" та ПП "Аргішт". Стягнуто з Національного природного парку "Подільські Товтри" на користь прокуратури Хмельницької області 800,00грн. судового збору. Стягнуто з ПП "Аргішт" на користь прокуратури Хмельницької області 800,00грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи стверджується та не заперечується учасниками судового розгляду, що під час укладення оскаржуваної угоди не було дотримано порядку укладення договорів про спільну діяльність із державною установою, як це передбачено Постановою КМУ № 296 від 11.04.2012.

Оскільки частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а оскаржувана в даній справі угода була укладена з порушенням порядку, визначеного в постанові КМУ № 296 від 11.04.2012 "Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном", то така угода підлягає визнанню недійсною на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України та ч. 1 ст. 203 ЦК України, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 2 - Приватне підприємство "Аргішт" - звернулося до суду з апеляційною скаргою від 30.04.2018р. (з урахуванням уточнень до апеляційної скарги), в якій просить відкрити апеляційне провадження у справі №924/1283/17; скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 10.04.2018р. у справі №924/1283/17; постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову про визнання недійсною угоди №КП-007 на рекреаційну діяльність, укладеної 05.10.2016р. між Національним природним парком "Подільські Товтри" та ПП "Аргішт".

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права - ст.ст.203, 215 ЦК України та норми процесуального права - суд не належно оцінив обставини у даній справі; самостійно вийшов за межі позовних вимог. Додатково в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що ПП Аргішт позовної заяви не отримувало, у зв'язку з чим не змогло надати свої заперечення на позов.

Участь у судових засіданнях представник відповідача-2 не брав по причині не отримання позовної заяви та ухвал суду про призначення до розгляду справи.

Про те, що угода №КП-007 від 05.10.2018р. про рекреаційну діяльність, яка укладена між відповідачем-1 та відповідачем-2 визнана недійсною, відповідач-2 дізнався тільки після того, як по пошті отримав рішення господарського суду Хмельницької області від 10.04.2018р. у справі № 924\1284\17, яке направлено, за адресою: м. Кам'янець Подільський, вул. Короленка, 40 (інші процесуальні документи, які відповідачем-2 не були отримані, направлялися за адресою м. Кам'янець - Подільський, вул. Маршала Харченка, 66).

У січні 2018 року до господарського суду Хмельницької області, з позовною заявою, звернувся заступник прокурора Хмельницької області, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерство екології та природних ресурсів України до Національного природного парку "Подільські Товтри" та приватного підприємства "Агрішт" про визнання недійсною угоди про рекреаційну діяльність №КП-007, яка 05.10.2018р. укладена між відповідачами.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 03.01.2018 року порушено провадження у даній справі. Рішенням господарського суду Хмельницької області 10.04.2018 року позов позивача задоволено у повному обсязі.

Позивач, просив визнати спірну угоду недійсною у зв'язку з тим, що на його думку, під час укладання спірної угоди відповідачі порушили норми чинного законодавства зокрема:

1) Лісового кодексу України, вказуючи, що надані відповідачу-2 для рекреації земельні ділянки є ділянками лісового фонду, порядок надання їх у користування для будь-яких потреб, у томі числі рекреаційних, має здійснюватися відповідно до вимог Лісового кодексу України, проте вони були надані відповідачу-2 без рішення відповідного органу виконавчої влади та відповідного погодження, зокрема з Хмельницької обласної державної адміністрацією.

2) статті 63 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища та пункту 4.3.2. Положення про НПП Подільські Товтри затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 26.01.2005 № 45 зазначаючи що на території зони регульованої рекреації забороняється будь-яке будівництво у тому числі промислових, господарських і житлових об'єктів, не пов'язаних з діяльність Парку, порушення ґрунтового покриву, проїзд та стоянка автомобільного та гужового транспорту;

3) розділу II Постанови КМУ № 1913 від 28.12.2000 Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними природно-заповідного фонду вказуючи, що в оспорюваній угоді визначено вартість послуг за стоянку транспортних засобів, проте, у НПП Подільські Товтри на території кварталу № 28 відділів №2, 21, яку згідно вищеназваної угоди надано дозвіл ПП Аргішт для здійснення рекреаційної діяльності відсутня облаштована автостоянка, яка належить НПП Подільські Товтри , що у свою чергу виключає можливість її використання та стягнення за користування нею визначеної плати.

На думку апелянта позивачем - керівником Немирівської прокуратури - не надано доказів який б свідчили про те, що під час укладання оспорюваного договору відповідачі порушили вимоги чинного законодавства, зокрема статті 203 ЦК України, яка передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема пункту 1, в якому вказано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Позивачем не надані докази того, що відповідачі порушили вимоги частини 1 статті 228 ЦК України на яку він посилається.

У першій частині даної статті визначений перелік порушень публічного порядку які діляться на дві великі групи:

1) правочини спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина ( ст. ст. 21-68 Конституції України);

2) правочини спрямовані на знищення пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади та на незаконне заволодіння ним.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину сформульовані в ст. 215 ЦК.

В частині 3 даної статті вказано, що якщо недійсність правочину не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину може настати лише за певні порушення закону. За ступенем недійсності правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорюванні), які можуть бути визнанні недійсними, але з певних умов, про що зазначено в постанові Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 11.

Позивачем не надано ні одного доказу який би свідчив, що відповідачі при укладанні оспорюваного договору порушили хоча б одну із вищеназваних норм закону, тому нема жодних підстав для застосування положень статті 215 ЦК України.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

В свою чергу, суд першої інстанції, ухваляючи спірне рішення, дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню не з підстав, на які посилалися позивачі, а у зв'язку з тим, по спірна угода про рекреаційну діяльність № КП-007 від 05.10.2017 року, фактично є договором про спільну діяльність, тому під час укладання такого договору сторони повинні були керуватися Законом України Про управління об'єктами державної шасності , постановою КМУ №296 від 11.04.2012р. Про затвердження Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном . Тобто, для укладання даної угоди потрібно було погодження з уповноваженим органом управління - з Міністерством екології та природних ресурсів України.

На думку скаржника суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову вийшовши за межі позивних вимог чим порушив норми процесуального права, зокрема статей 236, 237 ГПК України.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора відмовити.

Прокуратура Хмельницької області у відзиві на позов вважає доводи апелянта необґрунтованими, оспорюване рішення таким, що прийняте у відповідності до вимог закону, направлене на захист інтересів держави, просить його залишити в силі, а у задоволенні апеляційної скарги ПП "Аргішт" відмовити. Представник органу прокуратури у судовому засіданні підтримала обґрунтування, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Інші учасники у справі - Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Подільські Товтри" не скористалися своїм правом на подання відзиву у справі та представництва інтересів, про день та час судового засідання повідомлені належним чином.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги не надходило, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників сторін.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Рівненський апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши доводи апелянта та представника прокуратури, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 10.04.2018р. у даній справі слід скасувати, задоволивши апеляційну скаргу із прийняттям нового рішення, яким позивачу у позові відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до Положення про Національний природний парк "Подільські Товтри", затвердженого Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 26.01.2005 року № 46 (в редакції наказу Мінприроди № 353 від 15.08.2013 року) (далі - Положення), Національний природний парк "Подільські Товтри" створений відповідно до Указу Президента України від 27.06.1996 року № 474/96 "Про створення національного природного парку "Подільські Товтри" є об'єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення (п. 1.1. Положення).

Парк є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання (п. 1.2. Положення).

Парк віднесено до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України (п. 1.4. Положення).

Згідно п. 1.6. Положення, загальна площа парку становить 261316 гектарів земель, у тому числі 3015 гектарів земель, що надаються у постійне користування Парку, та 258301 гектарів земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів.

В силу п. 4.3. Положення на території парку відповідно до природоохоронного законодавства виділяються такі зони: заповідна, регульованої рекреації, стаціонарної рекреації, господарська. Для кожної зони з урахуванням її природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів і їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання.

Зокрема, відповідно до п. 4.3.2. Положення, зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць.

На території зони регульованої рекреації забороняється: рубки лісу головного користування, прохідні рубки; будь-яке будівництво, у тому числі, промислових, господарських і житлових об'єктів, не пов'язаних з діяльністю парку; розробка корисних копалин, кар'єрів, порушення ґрунтового покриву; промислове рибальство, мисливство, промислова заготівля лікарських рослин; проїзд та стоянка автомобільного та гужового транспорту, крім службового при виконанні своїх обов'язків; організація масових спортивних та туристичних заходів, розміщення наметових таборів, човнових станцій, які не погоджені адміністрацією парку; розведення вогнищ поза межами відведених для цього місць; застосування хімічних засобів боротьби з шкідниками та хворобами дикорослих рослин і лісу без відповідного наукового обґрунтування; порушення режиму прибережних смуг та водоохоронних зон; використання плавзасобів, обладнаних двигунами внутрішнього згоряння, в межах водойм, які входять до зони регульованої рекреації, за виключенням плавзасобів, які використовуються спеціально уповноваженими органами державної влади по контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища та природних ресурсів, адміністрацією Парку, а також рятувальними службами під час виконання службових обов'язків; миття та обслуговування транспортних засобів та техніки, влаштування літніх таборів для худоби в прибережних захисних смугах водойм; скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо) а також у потічки; розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, полів фільтрації; інша діяльність, що може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів або зменшити природну екологічну чи рекреаційну цінність території парку.

У зоні регульованої рекреації дозволяється у встановленому порядку: влаштування та відповідне обладнання туристичних маршрутів та екологічних стежок, тимчасових наметових таборів, оглядових майданчиків, інших об'єктів благоустрою, організація природоохоронної пропаганди; проведення санітарних рубок і заходів, пов'язаних із збереженням, відтворенням і ефективним використанням природних комплексів та об'єктів згідно з Проектом організації території; регульований збір грибів, ягід, плодів дикорослих плодових рослин із дотриманням природоохоронного законодавства; регулювання чисельності диких тварин до оптимальної чисельності та шкідливих тварин до санітарно встановленої норми на підставі наукового обґрунтування, рішення науково-технічної ради та відповідного дозволу; любительське рибальство на спеціально відведених ділянках відповідно до вимог Правил любительського і спортивного рибальства, затверджених наказом Держкомрибгоспу від 15.02.1999 № 19, зареєстрованих у Мінюсті від 28.04.1999 № 269/3562; використання у встановленому порядку природних ресурсів для потреб працівників парку та громадян, які постійно проживають на його території у сінокосах, випасах, городах і паливі, відповідно до діючих нормативів на спеціально відведених для цього земельних ділянках.

Відповідно до п. 4.3.3. Положення, зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку. Забороняється будь-яка господарська діяльність, що не пов'язана з цільовим призначенням цієї функціональної зони або може шкідливо вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони і зони регульованої рекреації. Забороняється будь-яка господарська діяльність, що не пов'язана з цільовим призначенням цієї функціональної зони або може шкідливо вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони і зони регульованої рекреації.

На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території парку, в тому числі, мисливство (п. 4.4. Положення).

Майно парку складають основні фонди, а також інші матеріальні цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі парку. Майно парку є державною власністю і закріплюється за ним на праві оперативного управління. Парк володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном за погодженням з Мінприроди, вчиняючи щодо нього дії, що не суперечать вимогам законодавства і цьому положенню (п. 10.1., п. 10.2. Положення).

Парк має право за погодженням з Мінприроди здавати в установленому порядку в оренду або надавати в тимчасове користування майно і приміщення за цільовим призначення (п. 10.5. Положення).

Відповідно до п. 12.1. Положення рекреаційна діяльність на території парку організовується адміністрацією парку та здійснюється, в тому числі, на підставі угод з підприємствами, установами, організаціями, а також фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.

Суб'єкти господарювання, які розташовані на території парку, здійснюють господарську діяльність на території парку з урахуванням обмежень, визначених законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природно-заповідний фонд України", іншими законодавчими та нормативно-правовими актами, Проектом організації території, а також цим Положенням (п. 12.2. Положення).

З суб'єктами господарювання, які здійснюють свою діяльність на території Парку, адміністрацією укладаються відповідні угоди (п. 12.3. Положення).

Відповідачу 1 на підставі державного акту на право постійного користування землею І-ХМ №000653 від 26.12.2002 року надано 321,74 га в межах згідно з планом користування земель природоохоронного та рекреаційного призначення.

Як вбачається із матеріалів справи, 05 жовтня 2016 року між національним природним парком "Подільські Товтри" (сторона-1) та приватним підприємством "Аргішт" (сторона-2) укладено угоду з назвою на рекреаційну діяльність № КП-007 (далі - угода), згідно п. 1.1. якої сторона 1 дозволяє стороні 2 проводити рекреаційну діяльність квартал № 28 виділи 21, 2 територія ПЗФ, пл. 2, 6 га, Кам'янець-Подільського науково-дослідного природоохоронного відділення (схема розміщення із координатами додається ділянки за № 2) згідно вимог Закону України "Про природно-заповідний фонд України", Водного кодексу України, Закону України "Про відходи", Закону України "Про рослинний світ", Закону України "Про тваринний світ", Червоної книги України та міжнародних списків, а також біотопи, які охороняються Бернською конвенцією, рослинних угрупувань із Зеленої книги України, наказів, розпоряджень Міністерства екології та природних ресурсів України, іншого чинного законодавства, без заподіяння шкоди природним комплексам НПП "Подільські Товтри" та порушення екологічної рівноваги (згідно положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України", затвердженого наказом Мінприроди України від 22.07.2009 № 330, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.08.2009 року за № 679/16695, рекреаційна діяльність - діяльність, спрямована на відновлення розумових, духовних і фізичних сил людини шляхом загальнооздоровчого і культурно-пізнавального відпочинку, туризму, санаторно-курортного лікування, любительського та спортивну рибальства тощо).

Сторона 1 на вказану земельну ділянку територія ПФЗ має Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою № І-ХМ 000653 від 26.12.2002 року.

Сторона 1 після позитивного рішення науково-технічної ради з метою організації відпочинку, ночівлі, споживання їжі, прокату спорядження, дозволяє провести рекреаційну інфраструктуру шляхом встановлення альтанок, розбірних каркасних павільйонів, навіси, лави, столи, інформаційні стенди, дошки, вивіски, розмістити тимчасові, некапітальні споруди та інші (п. 1.2. угоди).

На виконання Постанови КМ України від 28.12.2000 року № 1913 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду" (у редакції постанови КМ України від 02.06.2003 року № 827) на території НПП "Подільські Товтри" згідно наказу НПП "Подільські Товри" № 18 від 22.01.2016 року (які щорічно переглядаються) за послуги, які можуть надаватися в облаштованих рекреаційних зонах введено плату - станом на час укладення цієї угоди вартість становить: одноденний відпочинок однієї людини - 10,00 грн.; стоянка на виділеній та облаштованій земельній ділянці рекреаційної зони транспортними засобами: автобус один в'їзд - 17,00 грн.; мікроавтобус один в'їзд - 17,00 грн.; легковий автомобіль один в'їзд - 10,00 грн.; мотоцикли один в'їзд - 5,00 грн.; причеп до мікроавтобуса, автомобіля один в'їзд - 8,00 грн.

Від оплати за відвідування облаштованого місця відпочинку рекреаційної зони звільняються: ветерани ВВВ, учасники бойових дій, учасники АТО, солдати і матроси строкової служби, інваліди І-ІІ групи, ліквідатори ЧАЕС, діти віком до 14 років, працівники НПП "Подільські Товри".

У розділі ІІ угоди передбачено обов'язки сторони 2, зокрема, проводити рекреаційну діяльність в кварталі № 28 виділи 21, 2, територія ПЗФ пл. 2,6 га Кам'янець-Подільського науково-дослідного природоохоронного відділення НПП "Подільські Товтри"; за позитивним рішенням науково-технічної ради визначає та облаштовує місце (ця) стоянки автотранспорту; за позитивним рішенням науково-технічної ради визначає та облаштовує місця розведення вогнищ; від 26.10.2016 року щорічно вносить за відвідування облаштованого місця відпочинку рекреаційної зони на рахунок адміністрації кошти на природоохоронні заходи в розмірі вартості не менше, ніж 300 одноденних відпочинків (відвідувань) в рік, з приміткою "за послуги, які надавались при відвідуванні облаштованої рекреаційної зони".

Строк дії угоди визначається з дати підписання по 2036 рік.

Угода підписана сторонами договору та скріплена їхніми печатками.

Звернувшись до господарського суду Хмельницької області із позовом в інтересах держави в особі

---

заступник прокурора Хмельницької області вважає, що укладеною угодою порушуються інтереси держави.

Позов мотивує тим, що надана для рекреаціїземельна ділянка є земельною ділянкою лісового фонду, порядок надання її у користування для будь-яких потреб, у тому числі рекреаційних, має здійснюватися відповідно до вимог Лісового кодексу України. В порушення норм ст. 18 Лісового кодексу України відповідачем 1, як постійним землекористувачем, без рішення відповідного органу виконавчої влади та відповідного погодження укладено оскаржувану довгострокову угоду, у якій не зазначено, що рекреаційна діяльність буде проводитись на земельній лісовій ділянці.

Окрім того, у п. 1.2. оскаржуваної угоди не зазначено, у якому виділі (2 або 21), тобто, у зоні регульованої або стаціонарної рекреації, дозволяється відповідачу 2 розміщувати серед іншого тимчасові, некапітальні споруди з метою організації відпочинку, ночівлі та прокату спорядження, споживання їжі. При цьому, з положень Державного класифікатора будівель та споруд 018-2000 (ДК БС), затвердженого Наказом Держстандарту України від 17.08.2000 року та Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року, прокурор робить висновок, що спорудження будь-якої будівлі на лісовій земельній ділянці природно-заповідного фонду в зоні регульованої рекреації беззаперечно порушить ґрунтовий покрив природно-заповідного об'єкту, що суттєво вплине на стан природного комплексу та об'єкту заповідної зони.

Також прокурор зазначає, що у НПП "Подільські Товтри" на виділеній відповідачу 2 земельній ділянці відсутня автостоянка, що виключає можливість стягнення за неї плати, як це передбачено п. 1.7. оскаржуваної угоди.

За цих обставин прокурор в інтересах позивача вважає, що угоду № КП-007 на рекреаційну діяльність, яка укладена 05.10.2016 року між Національним природним парком "Подільські товтри" та ПП "Аргішт" слід визнати недійсною.

Суд першої інстанції не надавши оцінки обставинам, які були підставою звернення прокурора із позовом до суду, прийшов до висновку, що вказану угоду слід визнати недійсною з підстав недотримання порядку її укладення, тоді, як така підстава позову прокурором не заявлялася та не обґрунтовувалася. Питання дотримання чи порушення порядку укладення угоди прокурором наводилося в обґрунтуванні щодо звернення його із даним позовом в інтересах держави (в чому полягає таке порушення, необхідність їх захисту, тощо).

Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову є передчасним та необґрунтованим.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

У відповідності до норм ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Ст. 205 ЦК України визначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як зазначалося у даній постанові вище, 05 жовтня 2016 року між Національним природним парком "Подільські Товтри" (сторона 1) та Приватним підприємством "Аргішт" (сторона 2) укладено Угоду на рекреаційну діяльність № КП-007, згідно п. 1.1. якої сторона 1 надає дозвіл стороні 2 проводити рекреаційну діяльність у кварталі №28 виділи 21, 2 на території природно-заповідного фонду, площею 2,6га, Кам'янець-Подільського науково-дослідного природоохоронного відділення.

Строк дії вказаної Угоди сторони погодили із дати її підписання по 2036 рік - тобто до 31.12.2035р. Угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками.

Факт укладення Угоди на рекреаційну діяльність № КП-007 від 05.10.2016р. сторонами не заперечується.

Згідно положень ст.16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

В силу приписів ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним. У розумінні приписів наведеної норми недійсність правочину може наступати лише за певні порушення закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про недійсність Угоди на рекреаційну діяльність № КП-007 від 05.10.2016р., Заступник прокурора Хмельницької області, зокрема, покликається на те, що остання порушує вимоги природоохоронного законодавства, а її виконання може призвести до заподіяння шкоди об'єкту природно-заповідного фонду НПП "Подільські Товтри". При цьому, прокурор стверджує, що у користування Приватному підприємству "Аргішт" передавалась земельна ділянка, яку фактично віднесено до земель лісового фонду, та за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади та погодження, що є порушенням ст.18 Лісового кодексу України.

Однак, проаналізувавши зазначені позовні вимоги суд апеляційної інстанції не погоджується із такими твердженнями органу прокуратури, оскільки предмет спірної Угоди не містить домовленості сторін про передачу в користування лісових ділянок. Водночас, не було такої передачі і фактично під час виконання спірної Угоди.

Крім того, між сторонами не підписувались будь-які акти щодо передачі в користування лісових чи земельних ділянок.

Як передбачалось у п. 1.1 Угоди на рекреаційну діяльність № КП-007 від 05.10.2016р. передбачалось, що сторона-1 дозволяє стороні-2 проводити рекреаційну діяльність, яка пов'язана із наданням усіх видів рекреаційних послуг.

А тому, спірною Угодою не можуть бути порушені норми Лісового кодексу.

Відповідно до ст.ст.43, 44 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Частиною 2 ст.46 ЗК України встановлено, що порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів визначаються Законом України "Про природно-заповідний фонд України".

Згідно ч.1 ст.20 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Як зазначалося у даній постанові вище, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 26.01.2005р. №46 затверджено Положення про Національний природний парк "Подільські Товтри", до якого в подальшому вносилися зміни та доповнення наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 15.08.2013р. №353 (викладеного в новій редакції) та наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 28.07.2015р. №280.

У відповідності до п.1.1 Положення про Національний природний парк "Подільські Товтри" (Положення) створений відповідно до Указу Президента України від 27.06.1996р. №474/96 "Про створення Національного природного парку "Подільські Товтри", є об'єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Згідно п.2.1 Положення, парк створений з метою збереження, відтворення та раціонального використання природних ландшафтів Поділля з унікальними історико-культурними комплексами, що мають важливе природоохоронне, наукове, освітнє, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.

За приписами ч.4 ст.7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства.

В силу ст. 63 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення та туризму. На території рекреаційних зон забороняються: а) господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням; б) зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.

Згідно п.8.1 Положення про НПП "Подільські Товтри", рекреаційна діяльність на території парку здійснюється відповідно до Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 22.06.2009р. №330.

Пунктом 1.1 Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України визначено, що рекреаційна діяльність - діяльність, спрямована на відновлення розумових, духовних і фізичних сил людини шляхом загальнооздоровчого і культурно-пізнавального відпочинку, туризму, санаторно-курортного лікування, любительського та спортивного рибальства, полювання тощо.

Відповідно до п.8.2 Положення про НПП "Подільські Товтри", основним напрямком провадження рекреаційної діяльності на території парку є, зокрема, створення умов для організованого та ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони природних комплексів та об'єктів, забезпечення попиту рекреантів на загальнооздоровчий, культурно-пізнавальний відпочинок, туризм, любительське та спортивне рибальство, тощо.

У пункті 1.2 Угоди на рекреаційну діяльність № КП-007 від 05.10.2016р. сторони передбачили, що стороні-2 дозволяється провести рекреаційну інфраструктуру шляхом встановлення альтанок, розбірних каркасних павільйонів, навісів, лавок, столів, інформаційних стендів, дошок, вивісок, розмістити тимчасові, некапітальні споруди з метою організації відпочинку, ночівлі, прокату спорядження, споживання їжі. При цьому пунктом 1.5. та пунктом 1.6 Угоди визначаються для сторони 2 і певні заборони та обмеження.

За приписами ст.21 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням, зокрема: зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони.

Згідно п.4.3.3 Положення про НПП "Подільські Товтри", зона стаціонарної рекреації призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів Парку. Забороняється будь-яка господарська діяльність, що не пов'язана з цільовим призначенням цієї функціональної зони або може шкідливо вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони і зони регульованої рекреації.

Отже, з врахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що укладення угоди на рекреаційну діяльність № КП-007 від 05.10.2016р. узгоджується як з чинним законодавством України, так із Положенням про Національний природний парк "Подільські Товтри".

Крім того, обґрунтовуючи доводи позовної заяви, прокурор також покликається на п.2.7 Угоди щодо облаштування гідроізоляційного вигрібу для збору, видаленню господарсько-фекальних стоків та можливе заподіяння шкоди внаслідок такого розміщення.

Відповідно до п.1 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України 17.03.2011р. №145, вигрібна яма (вигріб) - це інженерна споруда у вигляді поглиблення в землі, виконана з водотривкого матеріалу, призначена для збирання та зберігання рідких відходів, наземна частина якої обладнана щільно прилягаючою кришкою та решіткою для відокремлення твердих відходів.

Згідно п.2.7 Угоди на рекреаційну діяльність № КП-007 від 05.10.2016р., сторона-2 розміщує ємності для роздільного збирання (тимчасового утримання) ТПВ, забезпечує роздільний збір та вивіз або передачу ТПВ спеціалізованим підприємствам на переробку або утилізацію відходів; облаштовує гідроізоляційний вигріб для збору та видаленню господарсько-фекальних стоків, за позитивним рішенням науково-технічної ради НПП "Подільські Товтри".

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що прокурором не обґрунтовано яким чином п.2.7 спірної Угоди тягне недійсність усієї Угоди на рекреаційну діяльність № КП-007 від 05.10.2016р.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що облаштування гідроізоляційного вигрібу для збору, видаленню господарсько-фекальних стоків та можливе заподіяння шкоди внаслідок такого розміщення, розміщення ємності для роздільного збирання (тимчасового утримання) ТПВ, роздільний збір та вивіз або передача ТПВ спеціалізованим підприємствам на переробку або утилізацію відходів, не є підставою для визнання угоди недійсною відповідно до ст.ст.203, 215 ЦК України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи спори про визнання правочину (господарського договору) недійсним, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину (господарського договору) недійсним на момент його вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктами 2.1, 2.2 постанови Пленуму ВГС України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Таким чином, підставою для звернення до суду є саме порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів юридичної особи.

Виходячи із правової природи оскаржуваної Угоди на рекреаційну діяльність № КП-007 від 05.10.2016р., судом апеляційної інстанції встановлено, що остання відповідає вимогам чинного законодавства, Угодою не порушуються права і охоронювані законом інтереси сторін та держави, відтак правові підстави для визнання Угоди недійсною в матеріалах справи відсутні та відповідними доказами не підтверджені.

Додатково Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що як у позовній заяві, так і у відзиві на апеляційну скаргу Заступник прокурора Хмельницької області покликається на приписи ст.228 ЦК України, як правове обґрунтування підстав позову.

В силу приписів ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зазначеною нормою визначений перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9.

З врахуванням вище викладеного, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що прокурором у позовній заяві не доведено факту порушення публічного порядку відповідачами при укладанні правочину, який за своєю суттю не є нікчемним, а носить характер оспорюваного, недійсність якого повинна бути встановлена тільки в судовому порядку.

Згідно частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 3 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 79 ГПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 ГПК України).

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є підставними та обґрунтованими; відповідають вимогам закону, у зв'язку з чим наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення, як такого, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, та задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За таких обставин апеляційну скаргу приватного підприємства "Аргішт" слід задоволити, а рішення господарського суду Хмельницької області від 10 квітня 2018 року у справі №924/1283/17 слід скасувати із прийняттям нового рішення, яким відмовити Заступнику прокурора Хмельницької області у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Аргішт" від 30.04.18р. задоволити.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 10 квітня 2018 року у справі №924/1283/17 скасувати. Прийняти нове рішення. В позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №924/1283/17 повернути господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складений "26" липня 2018 р.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Миханюк М.В.