Постанова

від 30.07.2018 по справі 810/5312/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНА

30 липня 2018 року

Київ

справа №810/5312/15

адміністративне провадження №К/9901/13026/18

Бившевої Л.І. (суддя доповідач), Ханової Р.Ф., Шипуліної Т.М., розглянув заяву Офісу великих платників податків ДФС про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.02.2017 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фоззі-Фуд до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

ТОВ Фоззі-Фуд подало до суду позов, в якому просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.03.2015 № 0000693901 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 284 321,00 грн за основним платежем та в сумі 142 161,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення від 30.03.2015 № 0000703901 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 81 214,00 грн. за основним платежем та в сумі 40 607,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 24.05.2016 задовольнив позов, скасував зазначені податкові повідомлення-рішення.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22.12.2016 залишив без змін постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.05.2016.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23.02.2017 на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційного скаргою Офісу великих латників податків ДФС на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.05.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду ухвалою від 22.12.2016.

Офіс великих платників податків ДФС у серпні 2018 року подав до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.02.2017 з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23.02.2017 та направити справу на розгляд до суду касаційної інстанції.

Заявник свої вимоги обґрунтовує тим, що Вищий адміністративний суд України неоднаково застосував одні і ті самі норми матеріального права: підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах: ухвали, щодо якої подано заяву про перегляд, та постанови від 29.05.2017 у справі № 804/10609/14 (К/800/31898/15), від 11.07.2017 у справі № 804/12056/14 (К/800/16259/15), від 26.07.2017 у справі № 813/4706/13-а (К/800/12304/14) та від 12.07.2017 у справі № 826/13551/13-а (К/800/7126/14).

Верховний Суд України ухвалою від 17.10.2017 відкрив провадження у справі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У зв'язку з припиненням діяльності Верховного Суду України, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач), Шипуліна Т.М., Хохуляк В.В.

Верховний Суд, з'ясовуючи питання наявності обставин для перегляду ухвали від 23.02.2017 з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах), зважає на таке.

Вищий адміністративний суд України у постанові від 12.07.2017 у справі № 826/13551/13-а (К/800/7126/14), на яку посилається заявник в обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, скасував постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову та визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про визначення платнику податків грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість на підставі акта перевірки, яким зафіксовано порушення платником податків положень пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств, та підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , статті 185, пункту 198.1 статті 198 цього Кодексу, що призвело до заниження податку на додану вартість, та залишив в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2013 про відмову в задоволенні цього позову.

Суд касаційної інстанції у цій справі визнав, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених обставин щодо формування платником податків валових витрат/витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі первинних документів, підписаних від імені підприємств, зареєстрованих фізичними особами без мети здійснення підприємницької діяльності.

Так, у цій справі мають місце обставини щодо наявності пояснень засновника і керівника підприємств-постачальників про те, що він не має стосунку до господарської діяльності підприємств, первинних документів не підписував, підприємства зареєстровані за винагороду за пропозицією інших осіб. Згідно з постановою Печерського районного суду міста Києва цю особу звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною другою статті 205, частинами першою-третьою статті 358 Кримінального кодексу України на підставі Закону України Про амністію , тобто з нереабілітуючої підстави.

За таких обставин суд касаційної інстанції вказав на непідтвердження платником податків належним чином оформленими документами господарських операцій та на законність податкових повідомлень-рішень, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23.02.2017 у справі № 810/5312/15 (К/800/1541/17), про перегляд якої подано заяву, відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу великих платників податків ДФС на судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову про скасування податкових повідомлень-рішень про визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податок на додану вартість, мотивуючи свою позицію тим, що зміст оскаржуваних судових рішень не дає підстав для висновку про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального чи процесуального права, обґрунтування касаційної скарги не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Таким чином, суд касаційної інстанції у справі № 810/5312/15 (К/800/1541/17) визнав правильним застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, які регулюють подібні правовідносини, що пов'язані з визначенням контролюючим органом грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість та погодився з висновками судів попередніх інстанцій про підтвердження факту реального вчинення позивачем операцій з придбання товарів у контрагентів-постачальників: ТОВ Бурьян , ТОВ Спецвисотмонтаж та ТОВ Аларесим ДС .

При цьому Вищий адміністративний суд України по іншому застосував норми матеріального права, які регулюють подібні правовідносини, пов'язані з формуванням платником витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість за таких обставин як формування платником податків зазначених витрат і кредиту за операціями з придбання товарів у суб'єкта підприємницької діяльності - ТОВ Аларесим ДС , що має ознаки фіктивності. Інше застосування Вищим адміністративним судом України, ніж у першій справі, норм матеріального права у подібних правовідносинах, спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень.

Таким чином, підтвердилися обставини для перегляду ухвали суду касаційної інстанції від 23.02.2017 у справі № 810/5312/15 (К/800/1541/17), передбачені у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах).

Щодо судових рішень від 29.05.2017 у справі № 804/10609/14 (К/800/31898/15), від 11.07.2017 у справі № 804/12056/14 (К/800/16259/15) та від 26.07.2017 у справі № 813/4706/13-а (К/800/12304/14), на які також посилається заявник в обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, Верховний Суд зазначає, що у цих справах відсутні обставини подібні обставинам у справі, в якій подано заяву про перегляд.

За результатами перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.02.2017 у справі № 810/5312/15 (К/800/1541/17), Верховний Суд, вирішуючи питання щодо застосування норм права, що регулюють правовідносини, пов'язані з формуванням платником податків витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість за таких обставин як формування зазначених витрат і кредиту за операціями з придбання товарів у суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеної фізичною особою з метою прикриття незаконної діяльності, зважає на таке.

Порядок формування платником податку на прибуток підприємств витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту за звітні періоди 2013 року, регулювався нормами статей 138, 139, 198 Податкового кодексу України (у редакціях, чинних на відповідні періоди).

Аналіз підпунктів 138.2, підпункту139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов'язково підтверджений податковою накладною.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Водночас Верховний Суд зазначає, що наявність первинних документів, які мають обов'язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.

Верховний Суд України неодноразово висловлював висновки щодо застосування норм матеріального права, що регулюють подібні спірним правовідносини, у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (постанови від 22.11.2016 у справі № 826/11397/14, від 24.05.2016 у справі № 21-5332а15, від 14.06.2016 у справі № 21-1318а16, від 22.11.2016 у справі № 21-2430а16).

Висновки Верховного Суду України полягають у тому, що надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними.

У справі № 826/11397/14 Верховний Суд України, посилаючись на висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності у кримінальній справі вироку, зазначив, що така обставина як наявність кримінального провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, стосовно фіктивності підприємства - контрагента покупця, не могла бути не врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним. Тому, при розгляді конкретної справи такі доводи органу влади суди мають перевіряти.

У справах № 21-5332а15, № 21-1318а16, № 21-2430а16 Верховний Суд України зазначив, що обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким директора підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, не може бути неврахованою судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила зазначений злочин, з нереабілітуючих підстав.

Враховуючи наведене, висновок суду касаційної інстанції про те, що зміст оскаржуваних судових рішень не дає підстав вважати, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального чи процесуального права, зроблений в результаті порушення норм матеріального права, що призвело і до порушення процесуального права, що полягає у тому, що цей суд залишив поза увагою неповне і не всебічне з'ясування судами першої і апеляційної інстанцій обставин щодо фіктивного підприємництва стосовно суб'єкта підприємницької діяльності - ТОВ Аласерим ДС , який відображений позивачем (покупцем) у бухгалтерському та податковому обліках як постачальник товарів.

Підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 ( Касаційне провадження ) і 3 ( Перегляд судових рішень Верховним Судом України ) розділу IV цього Кодексу.

Відповідно до підпункту а пункту 1 частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, заява про перегляд ухвали суду касаційної інстанції про відмову у відкриття касаційного провадження підлягає задоволенню, ухвала - скасуванню, а справа передачі на розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Заяву Офісу великих платників податків ДФС про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.02.2017 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23.02.2017 скасувати, а справу передати на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

Верховного Суду Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Т.М. Шипуліна