Постанова

від 26.07.2018 по справі 826/14169/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/14169/16 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Добрівська Н.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Губської Л.В.;

за участю секретаря: Горяінової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Інституту кримінально - виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 травня 2018 року (прийнята в порядку письмового провадження, м. Києві, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Інституту кримінально - виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року, ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Інституту кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України про:

- визнання протиправними дії до Інституту кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України, які виразились у не виплаті їй грошової компенсації за невикористану чергову відпустку за 2013 рік та у здійсненні не своєчасної виплати грошового забезпечення при її звільненні;

- зобов'язання відповідача здійснити їй виплату грошової компенсації за невикористану відпустку у 2013 році виходячи з грошового забезпечення (окладів за останніми штатними посадами, займаними перед звільненням, окладів за спеціальними званнями, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру (надбавок, доплат) та премій (обчислених як середньомісячна сума за попередні повні дванадцять календарних місяців);

- зобов'язання відповідача здійснити їй виплату грошової компенсації за час затримки здійсненого належного їй розрахунку в період з 11 по 26 серпня 2016 року, як звільненій у встановленому порядку працівнику, в розмірі середнього заробітку виходячи з грошового забезпечення (окладів за останніми штатними посадами, займаними перед звільненням, окладів за спеціальними званнями, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру (надбавок, доплат) та премій (обчислених як середньомісячна сума за попередні повні дванадцять календарних місяців).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 10.08.2016 наказом начальника Інституту кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України від 09.08.2016 №113 о/с її звільнено зі служби у зв'язку із скороченням штатів з виплатою компенсації за невикористану частину чергової відпустки за 2016 рік.

Однак, позивач зазначає, що не відбула відпустку за 2013 рік і 01.08.2016 зверталась до керівництва Інституту кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України з рапортом , в якому просила виплатити грошову компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2013 рік, проте рапорт залишений був без задоволення. 12.08.2016 позивач звернулась до Інституту кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України з заявою, в якій просила пояснити причини з якої їй було відмовлено у виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку. 22.08.2016 надано відповідь, де відповідач зазначив, що Грошовий атестат №2 виданий Жашківським РВ УМВС України в Черкаській області, який виданий позивачу за місцем попередньої служби не містить дані про виплату компенсації за невикористану чергову відпустку у 2013 році, а містить лише інформацію про те, що у 2013 році позивач у відпустці не перебувала.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 травня 2018 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Інституту кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України, які виразились у не виплаті ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористану чергову відпустку за 2013 рік та у здійсненні несвоєчасної виплати грошового забезпечення при її звільненні.

Зобов'язано Інститут кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України здійснити ОСОБА_2 виплату грошової компенсації за невикористану відпустку у 2013 році виходячи з грошового забезпечення (окладів за останніми штатними посадами, займаними перед звільненням, окладів за спеціальними званнями, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру (надбавок, доплат) та премій (обчислених як середньомісячна сума за попередні повні дванадцять календарних місяців).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

20 липня 2018 року на поштову адресу Київського апеляційного адміністративного суду надійшла заява від Інституту кримінально - виконавчої служби, в особі начальника Інституту генерал - майора внутрішньої служби Бараш Є.Ю про відкладення розгляду справи.

Подана заява обґрунтована тим, що єдиний юрисконсульт, який працює відповідно до штатного розпису в Інституті перебуває у щорічній відпустці, а тому просить відкласти розгляд даної справи на більш пізніший термін.

Перевіривши матеріали справи та подане клопотання позивачем, колегія суддів вважає, що подане клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Порядок відкладення розгляду справи або оголошення перерви в її розгляді передбачено ст. 223 КАС України.

При цьому даною статтею передбачено підстави для відкладення розгляду справи або перерви в судовому засіданні.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст. 223 КАС України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 205 цього Кодексу.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку, коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення.

Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їхні представники.

З огляду на те, що розгляд зазначеної в клопотанні справи не перешкоджає подальшому перегляду в апеляційному порядку даної адміністративної справи та виходячи з правил ч. 1 ст. 223, ч.2 ст.205 КАС України колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи або перерви в судовому засіданні.

Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року відкрито та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 26 липня 2018 року об 09 год. 30 хв.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що повістка повідомлення про день, час та місце судового засідання від 21 червня 2018 року у справі, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, була вручена особисто позивачем 27 червня 2018 року

Тобто, повістку повідомлення про призначення до розгляду апеляційної скарги у справі, на 09 год. 30 хв. 26 липня 2018 року, вручено апелянту 27 червня 2018 року.

Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановляння ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановляння ухвали про відкриття апеляційного провадження.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що заява про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Відповідно до п.13 ст.10 КАС України, суд під час розгляду справи в судовому засіданні здійснює повне фіксування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, крім випадків, визначених цим Кодексом. Порядок такого фіксування встановлюється цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.229 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

За наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів відповідно ч.2 ст.313 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.

Згідно ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_2 відповідно до наказу начальника Інституту кримінально-виконавчої служби України (далі - Інститут) від 08.06.2015 №113 о/с По особовому складу призначена на посаду інспектора сектору з організації науково-дослідної роботи Інституту з 18.05.2015.

Підставами для видання такого наказу був її особистий рапорт від 18.05.2015 та наказ Державної пенітенціарної служби України від 04.06.2015 №74/ОС-15 По особовому складу про відрядження лейтенанта міліції ОСОБА_2, яка прибула з Міністерства внутрішніх справ України для подальшого проходження служби у розпорядження Інституту з 18.05.2015.

В Інституті ОСОБА_2 несла службу з 18.05.2015 по 10.08.2016.

Як вбачається з документів, що містяться в копії особової справи, з червня 2013 року по вересень 2013 року позивач працювала на посаді інспектора слідчого відділення Жашківського РВ УМВС України в Черкаській області.

При переведенні ОСОБА_2 Жашківським РВ УМВС України в Черкаській області був виданий Грошовий атестат №2 від 27.05.2015, який не містить інформації щодо використання нею чергової відпустки за 2013 рік або ж отримання компенсації.

10.08.2016 наказом начальника Інституту від 09.08.2016 №113 о/с відповідно до пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України Про Національну поліцію звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України (у зв'язку із скороченням штатів) старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_2, інспектора сектору з організації науково-дослідної роботи, з виплатою компенсації за невикористану частину чергової відпустки за 2016 рік у кількості 09 діб.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, в рапорті від 01.08.2016 року позивач просила виплатити їй грошову компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2013 рік у кількості 30 діб.

В матеріалах справи міститься довідка Жашківського РВ ГУ МВС України в Черкаській області № 42 від 14.05.2015 в якій зазначено, що ОСОБА_5 (прізвище змінено на підставі свідоцтва про шлюб від 14.03.2015 серія І-СР №115574) чергову відпустку за 2013 рік не відбула.

Не отримавши зазначену компенсацію, позивач звернулась листом до Інституту про повідомлення причин невиплати компенсації за чергову відпустку за 2013 рік.

Листом від 22.08.2016 № 2/5-5п-Св Інститут повідомив, що виплата не може бути проведена у зв'язку з відсутністю зазначеної інформації в Грошовому атестаті №2 від 27.07.2015, виданого Жашківським РВ ГУ МВС України в Черкаській області, а довідка від 14.05.2015 № 42, свідчить лише про факт, що позивач не перебувала у відпустці, проте інформація чи виплачувалась компенсація відсутня. У зв'язку з цим Інститут звернувся до Головного управління Національної поліції в Черкаській області з відповідним запитом.

На вимогу судового запиту від 07.03.2017 Головне управління національної поліції в Черкаській області повідомило, що воно не володіє інформацією щодо використання або компенсації відпустки за 2013 рік ОСОБА_5

Незгода позивача з діями відповідача зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо порядку та умов виплати позивачці компенсації за невикористану відпустку, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст.23 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України , визначено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України Про Національну поліцію , а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України визначаються Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань №222 від 07.10.2009, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.11.2009 за №222 (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Інструкція №222 у відповідній редакції).

Згідно з п.1.1 Інструкції №222 така визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - кримінально-виконавча служба).

Розділом 17 Інструкції №222 регламентовано порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу в разі звільнення зі служби. Зокрема, п.17.1 встановлено, що у разі звільнення зі служби грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу - до дня отримання (включно) органом або установою наказу про звільнення зі служби, але не більше ніж за п'ять діб з дня отримання наказу про звільнення (з урахуванням пунктів 17.2 - 17.4 цієї Інструкції).

Згідно з п.17.4, п.17.5 Інструкції №222 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, яким при звільненні зі служби чергова відпустка за поточний рік не надавалась, до звільнення, на їхнє бажання, на підставі довідки кадрового апарату надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку відповідно до законодавства. Особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби, за невикористані ними дні щорічної відпустки за всі попередні роки та невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація виходячи з грошового забезпечення (окладів за останніми штатними посадами, займаними перед звільненням, окладів за спеціальними званнями, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру (надбавок, доплат) та премій (обчислених як середньомісячна сума за попередні повні дванадцять календарних місяців), крім одноразових додаткових видів грошового забезпечення), яке зазначені особи отримували на день звільнення.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів зазначає те, що з положень Інструкції №222 підставою для припинення виплати грошового забезпечення є день підписання наказу про звільнення. При цьому положення Інструкції щодо можливості надання відпуски невикористаної особою, яка звільняється, або виплаті їй компенсації свідчить про те, що установа повинна до звільнення особи вирішити всі питання щодо здійснення з нею розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач не провів повного розрахунку з позивачем в день його звільнення та не виплатив компенсацію за чергову невикористану відпустку за 2013 рік, про що свідчить Відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків.

Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначений вище факт не заперечувався і відповідачем у письмових запереченнях.

Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача здійснити виплату грошової компенсації за час затримки здійсненого належного їй розрахунку в період з 11 по 26 серпня 2016 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Аналіз норм статті 116 Кодексу законів про працю України свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Приписами частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач порушив вимоги статті 116 Кодексу законів про працю України, оскільки в день звільнення Позивача не були виплачені усі належні йому суми. Проте, вказане порушення сталось не з вини власника або уповноваженого ним органу, як це передбачено ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України.

Представником відповідача до матеріалів справи долучено лист Інституту від 04.08.2016 № 2/4-501-Бр до т.в.о. Головного управління Національної поліції в Черкаській області з проханням підтвердити або спростувати інформацію щодо використання відпустки за 2013 рік позивачем.

Тобто, відповідач як бюджетна організація в межах своїх повноважень виконав усі покладені на нього обов'язки щодо своєчасного розрахунку зі звільненими співробітниками та запобіганню нецільового використання бюджетних коштів.

В свою чергу позивач не обґрунтувала чим саме обумовлений період з 11 по 26 серпня 2016року.

Таким чином, вимоги позивача в цій частині визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 229, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Інституту кримінально - виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 травня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 31 липня 2018 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

Л.В. Губська