Постанова

від 30.07.2018 по справі 592/1394/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2018 року

м.Суми

Справа №592/1394/18

Номер провадження 22-ц/788/1245/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Ткачук С. С.

з участю секретаря судового засідання -Новікової А.С.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Центр реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради,

третя особа - Департамент соціального захисту населення Сумської міської ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 червня 2018 року в складі судді Литовченка О.В., ухвалене у м. Суми, повний текст якого складено 13 червня 2018 року,

в с т а н о в и в:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради, мотивуючи вимоги тим, що вона працювала на посаді фахівця із соціальної роботи відділення обліку бездомних осіб в Центрі реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради з 2014 року.

23 січня 2018 року наказом директора Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради 9-к від 23 січня 2018 року звільнена з займаної посади відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вважала, що її звільнення відбулось з порушенням трудового законодавства, оскільки вона за весь період роботи жодного разу не притягувалася до дисциплінарної відповідальності, що підтверджується відсутністю доган за неналежне виконання своїх обов'язків. Отже, трудовий договір з нею не міг бути розірваний з підстави вищезазначеної норми у зв'язку з відсутністю факту систематичного порушення нею трудових обов'язків.

Крім того, відповідачем порушено процедуру її звільнення із займаної посади. Відповідно до п. 1.2 її Посадової інструкції, призначення на посаду і звільнення з посади відбувається директором відповідача за погодженням з директором департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради, чого зроблено не було. Фактично її звільнення відбулося через дискримінацію за ознаками належності її до новоствореної профспілкової організації та без погодження цього питання з профспілкою.

Просила визнати протиправним та скасувати наказ директора Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради № 9-к від 23 січня 2018 року про звільнення її з посади фахівця із соціальної роботи відділення обліку бездомних осіб; поновити її на роботі в Центрі реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради на посаді фахівця із соціальної роботи відділення обліку бездомних осіб; стягнути з Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 24 січня 2018 року та по день ухвалення рішення про поновлення її на роботі; стягнути з Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради на її користь моральну шкоду у розмірі 2000 грн.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 грн.

Стягнуто з Стягнуто з Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 704 грн. 80 коп.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено за необґрунтованістю вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що її наказом директора № 10-к від 23 січня 2018 року звільнено з посади фахівця із соціальної роботи відділення обліку бездомних осіб на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з систематичним невиконанням своїх обов'язків, покладених трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку та через застосування в минулому по відношенню до неї заходів дисциплінарного чи громадського стягнення. Проте, вона за весь період роботи жодного разу не притягувалася до дисциплінарної відповідальності. Вказує, що наказом директора № 11-к від 31 січня 2018 року її було поновлено на роботі без відповідного волевиявлення. Вважає, що згідно з діючим законодавством роботодавець не має повноваження звільняти, а потім поновлювати на посаді, оскільки це не відноситься до його компетенції.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а отже в силу положень ст. ст. 13, 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1, яка підтримала доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 02 січня 2014 року ОСОБА_1 працювала на посаді фахівця із соціальної роботи сектору обліку бездомних осіб Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради (а.с. 12).

Наказом директора Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради № 9-к від 23 січня 2018 року Про звільнення ОСОБА_1. , з 23 січня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади фахівця із соціальної роботи сектору обліку бездомних осіб Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

23 січня 2018 року ОСОБА_1 була ознайомлена з вищевказаним наказом, що стверджується її підписом. При ознайомленні з наказом вона зробила власноручний запис у наказі: З наказом не згодна. Вважаю, що це порушення моїх трудових і конституційних прав. Прошу наказ скасувати як незаконний (а.с. 78).

Наказом директора Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради №11-к від 31 січня 2018 року Про скасування наказу від 23 січня 2018 року № 9-к , скасовано наказ від 23 січня 2018 року № 9-к про звільнення з посади фахівця із соціальної роботи ОСОБА_1, поновлено ОСОБА_1 на посаді фахівця із соціальної роботи, скасовано запис у трудовій книжці від 23 січня 2018 року, а також зобов'язано виплатити ОСОБА_1 фахівцю із соціальної роботи заробітну плату за вимушений прогул з 24 січня 2018 року до 30 січня 2018 року. З наказом ОСОБА_1 була ознайомлена 31 січня 2018 року о 9 год. 39 хв. (а.с. 86)

Відповідно до листа непрацездатності серія АДО № 260589, у період з 01 лютого 2018 року до 09 лютого 2018 року ОСОБА_1 знаходилась на амбулаторному лікуванні з діагнозом гіпертонічна хвороба . В графі місце роботи: назва підприємства, установи, організації зазначено Центр реінтеграції бездомних осіб м. Суми вул. Робітниче селище, 14 (а.с. 19).

Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_1 мотивоване тим, що внаслідок порушення трудових прав ОСОБА_1 у зв'язку з незаконним звільненням, їй завдано моральну шкоду, яка полягає в моральних стражданнях, втраті нормальних життєвих зв'язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя, на відшкодування якої, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості судом визначено суму 500 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України про практику розгляду судами трудових спорів від 06 листопада 1992 року № 9 роз'яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. п. 3, 4, 7, 8 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Зокрема, у справі про звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен з'ясовувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати у зв'язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Отже, законодавством передбачено, що підставою звільнення може бути лише безпосереднє порушення трудової дисципліни чи невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за наявності застосованого й такого, що не втратило юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення.

При вирішенні питання про розірвання трудового договору за систематичне порушення трудової дисципліни безпосередньою підставою для звільнення є новий конкретний випадок невиконання трудових обов'язків без поважної причини, якщо за раніше скоєні працівником порушення до нього вже були застосовні дисциплінарні стягнення.

Судом встановлено, що звільнення ОСОБА_1 23 січня 2018 року на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відбулося з порушенням норм трудового законодавства та без законних підстав.

Однак, як убачається з матеріалів справи, 31 січня 2018 року директором Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради видано наказ №11-к про скасування наказу № 9-к від 23 січня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади фахівця із соціальної роботи та її поновлено на вказаній посаді.

Крім того, на підставі цього ж наказу від 31 січня 2018 року ОСОБА_1 було нараховано та виплачено заробітну плату за час вимушеного прогулу з 24 січня 2018 року до 30 січня 2018 року (а.с. 88, 96-97, 122).

За встановлених обставин справи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки на час звернення до суду із позовом її порушене право

роботодавцем було відновлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що у директора Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради відсутні повноваження щодо поновлення її на посаді із соціальної роботи, не заслуговують на увагу та не ґрунтуються на законі, оскільки за змістом норм п. 3 ч. 1 ст. 40, ст. 1471 КЗпП України, п.5.2 розділу 5 Типового положення про центр реінтеграції бездомних осіб, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 14 лютого 2006 року № 31 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 квітня 2006 року за № 474/12348, директор Центру здійснює керівництво діяльністю закладу як уповноважена посадова особа власника, має право застосувати заходи дисциплінарного стягнення у виді звільнення працівника з роботи, включаючи правомочність видавати накази як про накладення таких стягнень, так і про їх скасування у разі перегляду позиції роботодавця відносно певного працівника з послідуючим проведенням перерахунку заробітку у зв'язку із таким звільненням.

На думку колегії суддів апеляційного суду, аналіз обставин справи, зокрема, те, що трудова книжка позивачу у день його звільнення не була видана, у цей день чи пізніше копію наказу про звільнення їй не вручено, а також те, що на посаду, яку обіймала позивач, нового працівника роботодавцем не прийнято і добровільно проведено виплату ОСОБА_1 відповідних грошових сум за час вимушеного прогулу (з 23 по 31 січня 2018 року), свідчить про відсутність фактичного припинення трудових відносин між сторонами цього спору у вищевказаний період часу.

Апеляційний суд вважає, що при вирішенні справи судом першої інстанції правильно, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо досліджено всі докази, які підтверджували позицію позивача та входили до предмета доказування, надано їм належну оцінку та застосовано положення законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі Серявін та інші проти України вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України ).

Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним і обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 червня 2018 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді: О.Ю.Кононенко

О.І. Собина

С.С.Ткачук