Ухвала

від 27.07.2018 по справі 522/9369/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 11-сс/785/1221/18

Номер справи місцевого суду: 522/9369/17, 1-кс/9658/18

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу підозрюваних ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 04.06.2018 року в кримінальному провадженні №12017160000000140 від 07.02.2017 року,-

встановив:

оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Одеській області, ОСОБА_10 , погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №12017160000000140 від 07.02.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.28 ч.1 ст.203-3 КК України та накладено арешт на майно,вилучене підчас проведенняобшуку автомобіля«ACURAMDX»державний реєстраційнийномер НОМЕР_1 ,а саме: мобільний телефон Iphone 6 imei НОМЕР_2 ; мобільний телефон Iphone 5SE imei НОМЕР_3 ; абонентська картка «Водафон» № НОМЕР_4 ; мобільний телефон Самсунг imei НОМЕР_5 ; аркуш формату А 4 з рукописним текстом; аркуш формату А4 з рукописним текстом; аркуш формату А 4 з друкованим текстом; аркуш формату А 4 з друкованим та рукописним текстом; аркуш А 4 з друкованим текстом у 6 примірниках; повістки про виклик 2 шт.; ухвали суду - 2 шт. на 6 арк.; протокол обшуку на 4 арк. та протокол обшуку на 14 арк.; візитна картка на ім`я ОСОБА_11 ; абонентська картка «Лайф» № НОМЕР_6 та тримач картки № НОМЕР_7 ; аркуш формату А 5 з рукописним текстом; аркуш формату А 4 з друкованим текстом - 5 од.; наклейка з рукописним текстом.

Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на те, що клопотання слідчого підлягає задоволенню, оскільки вилучене та перераховане у даному клопотанні майно є предметом злочину та можуть бути використанні як речові докази у кримінальному провадженні.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, власники майна підозрювані ОСОБА_8 та ОСОБА_9 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати ухвалу слідчого судді та відмовити в задоволенні клопотання, посилаючись на те, що вилучені у них речі не мають відношення до кримінального провадження. Одночасно апелянти подали клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що первинна апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді була подана у визначенні ст.395 КПК України строки. Разом з цим, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16.07.2018 року, в іншому складі, провадження за апеляційною скаргою було закрито, в зв`язку з пропуском ОСОБА_8 та ОСОБА_9 строку на апеляційне оскарження та відсутністю клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Заслухавши суддю-доповідача; захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; вивчивши матеріали судового провадження за клопотанням слідчого; обговоривши доводи апеляційної скарги; провівши судові дебати; апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Що стосується строків звернення з апеляційною скаргою, апеляційним судом встановлене таке.

Відповідно до вимог ст.395КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, протягом п`яти днів з дня її проголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Згідно матеріалів судового провадження оскаржувана ухвала слідчого судді була постановлена 04.06.2018 року. Первинна апеляційна скарга була подана ОСОБА_8 та ОСОБА_9 11.06.2018 року, що з урахуванням положень ч.7 ст.115 КПК України, свідчить про те, що скарга була подана у визначені ст.395 КПК України строки. Разом з цим, первинна апеляційна скарга була повернута іншим суддею-доповідачем помилково, без урахування того, що останній день оскарження ухвали слідчого судді від 04.06.2018 року припадав на неробочий день на 09.06.2018 року, а тому останнім днем на оскарження слід вважати 11.06.2018 року. За таких підстав, клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження підлягає поновленню. При цьому апеляційний суд вважає помилковими та безпідставними, доводи прокурора про неповажність пропуску строку на апеляційне оскарження з посиланням на те, що апелянти мали можливість звернутися з апеляційною скаргою 09.06.2018 року, з урахуванням того, що поштові відділення працюють і у вихідні дні, оскільки положеннями ч.7 ст.115 КПК України чітко регламентовано порядок та правила обчислення процесуальних строків, які жодним чином не пов`язані з графіком роботи поштових відділень.

Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність ухвали слідчого судді районного суду та невиконання слідчим та слідчим суддею положень ст.ст.167, 168, 170, 171, 172, 173 КПК України, апеляційним судом встановлене наступне.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно з п.1 ч.3 ст.132КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

При розгляді клопотання про накладенняарешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особамаєправомирноволодіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

За змістом ст.170КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Відповідно до ч.2 ст.173КПК України привирішенні питанняпро арештмайна слідчийсуддя,суд повиненвраховувати: 1)правову підставудля арештумайна; 2)можливість використаннямайна якдоказу укримінальному провадженні(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом1частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння,що підпадаєпід ознакидіяння,передбаченого закономУкраїни прокримінальну відповідальність(якщоарешт майнанакладається увипадках,передбачених пунктами3,4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 31)можливість спеціальноїконфіскації майна(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом2частини другоїстатті 170цього Кодексу); 4)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 5)розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Апеляційним судом встановлено, що слідчий суддя районного суду не звернув уваги на невідповідність клопотання слідчого про накладення арешту на майно вимогам ст.171 КПК України, в якому, не було зазначено ідентифікаційних ознак вилученого майна, зокрема аркушів паперу, повісток, ухвал суду, візитної карти тощо. Крім того, зазначивши в ухвалі, що вилучені мобільні телефони та картки операторів мобільного зв`язку є предметом кримінального правопорушення, слідчий суддя вийшов за межі клопотання слідчого, в якому посилання на зазначені речі, як на предмети кримінального правопорушення, не містяться.

Апеляційний суд констатує, що ініціювання слідчим накладення арешту на не ідентифіковане майно в першу чергу порушує право на захист підозрюваних, оскільки є обґрунтовані підстави вважати, що існує загроза того, що не визначений зміст аркушів паперу з друкованим та рукописним текстом та інших речей, які були вилучені під час обшуку, на які слідчий просить накласти арешт, може бути спотворений, або виправлений не на користь підозрюваних, а також нівелює можливість використати вказані речі стороною обвинувачення, як докази під час подальшого розгляду справи, що вказує на звуження прав сторони обвинувачення оскаржуваною ухвалою. Накладення арешту на вказане майно може бути тільки в тому випадку, коли орган досудового розслідування огляне та ідентифікує вказані речі та документи, що слугуватиме досягнення завдань кримінального судочинства та не буде порушувати прав учасників провадження.

За таких підстав, враховуючи недотримання слідчим вимог ст.171 КПК України, слідчий суддя районного суду повинен був керуватися вимогами ч.3 ст.172 КПК України та мусив повернути прокурору клопотання для усунення недоліків. Разом з цим, не звернувши уваги на недоліки клопотання слідчого, слідчий суддя прийняв до провадження, розглянув клопотання та виніс оскаржуване рішення, яке не в повній мірі відповідає вимогам та суперечить положенням ст.ст. 2, 7 КПК України.

Відповідно до ч.3 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги невідповідність клопотанняслідчого вимогамст.171КПК України,яка небула усунутаслідчим суддеюрайонного судув порядкуч.3ст.172КПК України, та приймаючи до уваги повідомлення прокурора про те, що кримінальне провадження на даний перебуває на стадії досудового розслідування, строк якого закінчується 19.08.2018 року, що дає можливість прокурору усунути недоліки клопотання та повторно звернутися до слідчого судді районного суду з клопотанням про накладення арешту на майно, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала слідчого судді скасуванню, з прийняттям нової ухвали про повернення клопотання слідчого прокурору для усунення недоліків, з підстав його невідповідності вимогам ст.171 КПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 131, 132, 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 04.06.2018 року у кримінальному провадженні №12017160000000140 від 07.02.2017 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Одеській області, ОСОБА_10 , погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №12017160000000140 від 07.02.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.28 ч.1 ст.203-3 КК України та накладено арешт на майно,вилучене підчас проведенняобшуку автомобіля«ACURAMDX»державний реєстраційнийномер НОМЕР_1 скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Одеській області, ОСОБА_10 , погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №12017160000000140 від 07.02.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.28 ч.1 ст.203-3 КК України та накладено арешт на майно, вилучене під час проведення обшуку автомобіля «ACURA MDX» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 - повернути прокурору для усунення недоліків на протязі 72 (семи десяти двох) годин, з моменту отримання повного тесту ухвали апеляційного суду.

Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4