Рішення

від 12.07.2018 по справі 910/4398/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 12.07.2018Справа №910/4398/18 Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В.В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” до Товариства з обмеженою відповідальністю “АЙГАМА” про стягнення 178 290,91 грн. Представники учасників процесу згідно протоколу від 12.07.2018, ОБСТАВИНИ СПРАВИ: У квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” (далі з позивач, Банк) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “АЙГАМА” (далі – відповідач, Товариство) про стягнення 178 290,91 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору №ТS-01/2015 поставки програмного забезпечення та надання послуг з технічної підтримки від 05.01.2015 (далі – договір) та додаткової угоди №1 від 05.01.2015 до нього не виконав належним чином зобов'язання щодо виконання третього етапу календарного плану розробки ПЗ вартість робіт за яким становить 110 010,00 грн. Внаслідок невиконання вказаних робіт та ухилення від вимоги здійснити повернення грошових коштів Банк, звернувся із даним позовом про стягнення суми попередньої оплати та нарахованих інфляційних втрат у розмірі 37 136,78 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 9 304,13 грн та пені у розмірі 21 840,00 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4398/18 та призначено підготовче засідання. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 виправлено описки в ухвалі від 13.04.2018, зокрема підготовче засідання у справі призначено на 10.05.2018. 05.05.2018 через відділ автоматизованого документообігу Господарського суду міста Києва Товариством поданий відзив на позовну заяву. Через відділ автоматизованого документообігу Господарського суду міста Києва 08.05.2018 відповідачем була подана заява про застосування строку позовної давності щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення пені. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 було оголошено перерву в підготовчому засіданні до 07.06.2018. 24.05.2018 через відділ автоматизованого діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив. Відповідач через відділ автоматизованого діловодства Господарського суду міста Києва 06.06.2018 подав до суду заперечення на відповідь на відзив. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2018 продовжено строк підготовчого провадження у справі №910/4043/18 на 30 днів до 12.07.2018, задоволено клопотання позивача про витребування доказів та зобов'язано відповідача подати до суду у строк до 21.06.2018 належним чином завірені копії журналів реєстрації вхідних документів за період з 26.04.2016 по 26.06.2016 (оригінали надати для огляду в судовому засіданні). Оголошено перерву в підготовчому засіданні до 27.06.2018. 21.06.2018 через відділ діловодства суду представником відповідача подано письмові пояснення на вимогу ухвали суду. За наслідками судового засідання 27.06.2018 судом постановлена ухвала, якою закрите підготовче провадження, призначена справа №910/4398/18 до судового розгляду по суті в судовому засіданні 12.07.2018. Під час судового засідання 12.07.2018 представником позивача позовні вимоги підтримано в повному обсязі, надані пояснення, аналогічні тим, що викладені в позовній заяві та відповіді на відзив. Представник відповідача, у свою чергу, проти позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив та додаткових письмових поясненнях. Також, представник відповідача наголосила на застосуванні строків позовної давності до вимоги про стягнення пені, про що в матеріалах справи міститься відповідна ухвала. Відповідно статті 233 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) рішення у даній справі прийняте в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва – ВСТАНОВИВ: 05.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЙГАМА» (далі – виконавець) та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – замовник) було укладено договір №TS-01/2015 поставки програмного забезпечення та надання послуг з технічної підтримки (далі – договір). Згідно пункту 2.1 договору виконавець зобов'язався надати замовнику ліцензії на використання ПЗ Системи згідно специфікації (додаток 2 до цього договору) та на умовах ліцензійної угоди (додаток 1 до договору), а замовник зобов'язується прийняти ПЗ системи і сплатити вартість ліцензії. У подальшому між сторонами 05.01.2015 було складено та підписано додаткову угоду№1 до договору, за умовами пункту 1.1. якої в зв'язку із виникненням у замовника необхідності виконання додаткових робіт за договором, замовник дає завдання, а виконавець додатково до зобов'язань, передбачених договором , бере на себе зобов'язання виконати роботи з розробки модулів програмного забезпечення UAPAY, а саме розробка підсистеми UAPAY Aggregator ПЗ системи (далі - ПЗ) за заявкою замовника згідно специфікації (додаток 2, що є невід'ємною частиною даної додаткової угоди), створеної відповідно до Бізнес-вимог до проекту «Прийом платежів від населення» (додаток 1, що є невід'ємною частиною даної додаткової угоди). Згідно пункту 1.2. додаткової угоди№1 виконавець виконує розробку та передає замовнику в дослідну експлуатацію ПЗ, про що складається акт виконаних робіт (далі - акт). Разом з модифікованим ПЗ виконавець передає технічну документацію на роботу з ПЗ. Строк виконання робіт складає 66 (шістдесят шість) робочих днів з моменту отримання коштів за цією додатковою угодою згідно з календарним  планом розробки ПЗ, що наведений в додатку 3, який є невід'ємною частиною цієї додаткової угоди (пункт 1.3. додаткової угоди). Умовами пунктом 2.1. додаткової угоди сторони погодили, що вартість робіт з розробки ПЗ за цією додатковою угодою становить 521100,00 грн, без ПДВ. Оплата робіт по розробці ПЗ проводиться в розмірі 100% передплати вартості робіт (пункт 2.1. додаткової угоди) протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання цієї додаткової угоди та отримання рахунку від виконавця (пункт 2.2. додаткової угоди). Відповідно до пункту 2.3. додаткової угоди з моменту закінчення робіт з розробки ПЗ виконавець надає замовнику акт виконаних робіт, який підписується замовником протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання двох примірників акту від виконавця. Замовник протягом 5(п'яти) робочих днів з моменту одержання від виконавця двох примірників акту зобов'язаний підписати та повернути виконавцю один підписаний примірник акту, або направити виконавцю письмову мотивовану відмову від підписання акта у вказаний у цьому пункті строк, з зазначенням в ній виявлених неточностей та причин не підписання акту (далі – мотивована відмова) (пункт 2.6.додаткової угоди). З наявної в матеріалах справи копії додатку №3 до додаткової угоди №1 «Календарний план розробки ПЗ» вбачається, що виконання робіт згідно додаткової угоди поділено на 4 етапи: етап 1 вартістю 295290,00 тривалістю 36 днів з датою початку – через 2 дні після підписання договору, етап 2 вартістю 115800,00 грн тривалістю 55 днів з датою початку – через 2 дні після підписання договору, етап 3 вартістю 110010,00 грн тривалістю 66 днів з датою початку – через 2 дні після підписання договору та етап 4 тривалістю 10 днів з датою початку – після етапу 3. Як вбачається з матеріалів справи Товариством 26.02.2015 року був виставлений для оплати Банком рахунок на оплату замовлення №10 на суму 521100,00 грн. 03.03.2015 згідно меморіального ордеру №83444 позивачем була здійснена попередня оплата замовлених послуг в розмірі 521100,00 грн на користь відповідача. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем були виконані послуги, передбачені 1 та 2 етапом календарного плану, загальною вартістю 411090,00 грн, про що сторонами складений та підписаний акт виконаних робіт №88 від 25.12.2015, копія якого наявна в матеріалах справи. У подальшому, 26.04.2016 Банк звернувся до відповідача з листом№20-6/41,в якому просив повернути сплачені за додатковою угодою №1 грошові кошти за 3 етап календарного плану розробки ПЗ в розмірі 110010,00 грн. 27.10.2017 позивач звернувся до Товариства з проханням підписати акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.10.2017.16.02.2018 позивач повторно звернувся до Товариства з вимогою здійснити повернення грошових коштів. Оскільки вказані вище вимоги залишені з боку Товариства без виконання, протягом тривалого часу договірні послуги надані не були, акт виконаних робіт підписаний сторонами не був, Банк звернулось з даним позовом до суду. Відповідач у своєму відзиві заперечує проти задоволення позовних вимог та посилається на те, що ним виконувались роботи, передбачені календарним планом, а саме етапом 3, крім того погодження таких послуг було здійснено шляхом електронного листування, однак документарного оформлення актом виконаних послуг здійснено не було.   З матеріалів справи вбачається, та представником позивача в судовому засіданні зауважено, що акт про виконання 3 етапу робіт було скеровано на адресу Банку лише 18.04.2018. Водночас, під час судового засідання та в запереченнях на відповідь на відзив, представник відповідача зауважував та тому, що Товариством не було отримано жодного листа від Банку. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне. Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11. Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, суд відзначає, якщо у договорі про надання послуг сторони визначили акт приймання-передачі виконаних робіт суттєвим елементом встановлених між ними правовідносин, то договір як джерело матеріального права у вирішенні спору підлягає застосуванню у повному обсязі згідно зі статтями 6, 11 ЦК України. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 08.04.2014 у справі №911/27/25/13-г. Таким чином, оскільки умови укладеної між сторонами додаткової угоди №1 мають імперативний характер щодо обов'язку виконавця виконати роботи та направити акт виконаних робіт в обумовлений додатковою угодою строк, то такий обов'язок сторони не може бути підмінений вчиненням інших дій. Водночас, суд вважає хибними твердження відповідача щодо погодження обсягу та порядку виконання робіт за 3 етапом шляхом електронного листування, оскільки з наданих до матеріалів справи роздруківок електронних листів не вбачається посилань на виконання робіт передбачених 3 етапом календарного плану. Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що сума боргу відповідача, яка складає 110010,00 грн перерахованої Товариству попередньої оплати, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останнє на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Банку до відповідача про стягнення вказаної суми боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню. При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що відповідач направив на адресу позивача акт виконаних послуг за спірний 3 етап, однак таке направлення було вчинено Товариством вже після звернення Банку із даним позовом до суду. Суд критично оцінює твердження відповідача про направлення йому та неотримання ним поштової кореспонденції від Банку, оскільки такі твердження спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Крім того, позивач просив стягнути з Товариства 21840,00 грн пені, 9304,13 грн трьох процентів річних та 37136,78 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу за період з 12.06.2015-06.04.2018. Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою. За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Пунктом 3 додаткової угоди передбачено, що у випадках не передбачених цією додатковою угодою сторони керуються положеннями договору, пунктом 7.3. якого передбачено, що у разі порушення виконавцем (Відповідачем) строків надання ліцензій на використання ПЗ системи та послуг, передбачених даним договором (в т.ч. термінів усунення помилок і збоїв у роботі ПЗ), виконавець виплачує Замовнику (Банку) за його письмовою вимогою неустойку в розмірі 0,5% щомісячної вартості послуг з технічної підтримки ПЗ Системи за кожний календарний день прострочення виконання зобов'язань. Тобто розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що за визначенням статті 549 Цивільного кодексу України відповідає поняттю “пеня”. Аналогічні висновки викладено Верховним Судом України  у постанові від 08.02.2017 у справі №910/29752/15. Судом встановлено, що відповідачем у встановлений строк свого обов'язку з виконання робіт не виконано, чим допущено прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст.610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі, передбаченому пунктом 7.3. договору. Здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення пені, нарахованої за 182 дня в межах 6-місячного строку в період з 12.06.2015, суд вважає дану вимогу обґрунтованою в розмірі 21840,00 грн. У той же час, у матеріалах справи міститься заява в якій Товариство просило суд застосувати строк позовної давності до вимог Банку про стягнення нарахованої пені. Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності – за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів". Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відтак, з урахуванням приписів вищенаведеної статті, строк позовної давності для вимог Банку щодо стягнення з Товариства суми нарахованої пені сплив 12.06.2016. Згідно з частиною 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За таких обставин, зважаючи на заявлену Товариством вимогу про застосування судом строку позовної давності до вимог Банку щодо стягнення пені, а також відсутність належних та допустимих доказів поважності причин пропуску позивачем цього строку, суд дійшов висновку про необхідність відмови позивачу в задоволенні його позовних вимог щодо стягнення з відповідача вищезазначеної суми. До того ж, за умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Водночас обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором, повернення сум авансу та завдатку, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав. Водночас, в матеріалах справи містяться копії листів Банку від 26.04.2016, від 27.10.2017 та від 16.02.2018, в яких позивач просив здійснити повернення саме грошових коштів та не вимагав виконання договору або розірвання його. Таким чином, позивач вимагав від відповідача виконання саме грошового зобов'язання, у зв'язку із ухиленням з боку Товариства від якого, Банк звернувся із даним позовом до суду з вимогою про виконання грошового зобов'язання – сплати попередньої оплати. Судом встановлено, що заявлені позивачем до стягнення суми трьох процентів річних та інфляційних підлягають є арифметично вірними, а тому суд вважає за можливе покласти на відповідача обов'язок сплати на користь Банку 37136,78 грн інфляційних втрат та 9304,13 грн трьох процентів річних. Згідно з положеннями статей 78, 79 ГПК кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини, покладені в основу позову, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. За приписами статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за результатами вирішення спору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись статями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва ВИРІШИВ: 1.          Позов Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” до Товариства з обмеженою відповідальністю “АЙГАМА” про стягнення 178 290,91 грн. – задовольнити частково. 2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “АЙГАМА” (04205, місто Київ, проспект Оболонський, будинок 35; ідентифікаційний код 35624403) на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” (01001, місто Київ, провулок Шевченка, 12; ідентифікаційний код 00039002) 110010,00 грн (сто десять тисяч десять гривень 00 копійок) – заборгованості по поверненню оплати, 9304,13 грн (дев'ять тисяч триста чотири гривні 13 копійок) – три проценти річних, 37136,78 грн (тридцять сім тисяч сто тридцять шість гривень 78 копійок) – інфляційних втрат та 2346,76 грн (дві тисячі триста сорок шість гривень 76 копійок) – судового збору. 3.          У іншій частині в позові відмовлено. 4.          Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 27.07.2018. СУДДЯ                                                                                           В.В.ДЖАРТИ