Рішення

від 17.03.2011 по справі 2-909/11

БЕРДЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-909/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"17" березня 2011 р. Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

у складі: головуючого - судді Пустовіт З.П.

при секретарі: Гоноболіній О.І.

з участю позивача ОСОБА_1, її представника адвоката ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердянську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 3/20 частин квартири, вчиненого під впливом тяжкої обставини, про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач у жовтні 2010 року звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила договір купівлі-продажу від 04.09.2008 року 3/20 часток квартири АДРЕСА_1/пр. Леніна,29 в м.Бердянську Запорізької області визнати недійсним та повернути їх їй, стягнути з відповідача на свою користь завдану моральну шкоду в сумі 20000,00 грн. та матеріальну шкоду в сумі 9700,00 грн. В обґрунтування позову посилалася на те, що 02.01.1993 року помер її чоловік, ОСОБА_5, та з цього часу вона проживала одна в трикімнатній квартирі АДРЕСА_2. Вона майже нічого не чує, погано бачить, страждає гнійним отитом, потребує хірургічної операції та ремонту в квартирі. Їй потрібні були кошти на придбання слухового апарату, одягу та на операцію. На все це грошей у неї не було, тому вона звернулася по допомогу до ОСОБА_4, проте остання коштів їй не дала, а запропонувала продати їй 3/20 частки належної їй на праві власності трикімнатної квартири, яка розташована в центрі міста, а вікна виходять на центральну вулицю -проспект Леніна. У зв'язку з тим, що у неї не було іншого виходу із ситуації, що склалася, під впливом тяжких для неї обставин і на вкрай невигідних умовах, вона змушена була продати 3/20 частки своєї квартири за 46 400,00 грн., про що 04.09.2008 року уклали договір купівлі-продажу. Коли її знайомі узнали, за яку суму вона продала частину квартири, то повідомили їй, що вартість такої частки є значно вищою. Відповідач відмовилася взяти кошти назад і повернути 3/20 частки квартири. Вона вважає, що ОСОБА_4 уклала з нею договір на вкрай невигідних для неї умовах, використавши тяжкі для неї обставини, чим порушила вимоги ст.233 ЦК України, а тому угода купівлі-продажу є недійсною. Крім цього, при укладенні договору купівлі-продажу відповідач умисно з метою обману, повідомила їй, що 3/20 частки її квартири відповідають розміру житлової кімнати площею 13,4 кв.м., а відповідно довідки БТІ від 07.07.2009 року №11, 3/20 частки від 77,2 кв.м. загальної площі квартири складають 11,58 кв.м. Таким чином, відповідач ввела її в оману стосовно обставин, які мають суттєве значення. Дії відповідача завдали їй глибокі душевні страждання, а тому моральну шкоду вона обіцює в 20000,00 грн. Після укладення договору купівлі-продажу відповідач прорубала в її кімнаті №4 площею 13,4 кв.м. двері в свою тепер уже восьмикімнатну квартиру і заклала двері зі сторони її квартири. При цьому цегляну кладку не поштукатурила, не побілила, будівельний пил не прибрала, тріщини, які виникли на стелі і стінах, не пошпаклювала та не забілила. Для даних робіт, за її підрахунками, необхідна грошова сума у 9700,00 грн., які на підставі ст.1166 ЦК України вона просить стягнути з відповідача.

У судовому засіданні позивач підтримала позов повністю, а її представник адвокат ОСОБА_2 доповів по суті, оголосивши позовну заяву. Додатково ОСОБА_1 пояснила, що, дійсно, від сина ОСОБА_4 вона ще до укладення договору купівлі-продажу отримала 17000,00 грн. як компенсацію за ті незручності, які пов'язані із шумом від ремонтних робіт, що проводив син відповідача.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_3 позов не визнала та пояснила, що сама ОСОБА_1 запропонувала синові відповідача ОСОБА_6 купити у неї суміжну з їх квартирою кімнату площею 13,4 кв.м.. У липні 2008 року позивач з сином ОСОБА_4 дійшли згоди про продаж однієї кімнати з квартири позивача за 46400 грн. Після реєстрації договору у нотаріуса, приблизно восени 2008 року відповідачем були зроблено дверний проріз з кімнати №3 квартири №11 до кімнати позивача та відповідно, закладений дверний проріз з кімнати площею 13,4 кв.м. у коридор квартири №9 позивача. Через рік ОСОБА_1 звернулася до Бердянського міськрайонного суду з позовом про припинення права спільної часткової власності на квартиру №9 та визнання за нею права власності на цілу двокімнатну квартиру, який був судом задоволений. Вважає позовні вимоги позивача безпідставними, оскільки в п.23 постанови ПВСУ Про судову про практику у справах про визнання угод недійсними вказано, що тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втрати житла чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. При цьому особа має вчиняти правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Позивачем не надано суду жодного доказу, що за медичними показниками їй була призначена хірургічна операція чи використання слухового апарату та те, що вона усунула тяжкі обставини після укладення договору. Необхідність проведення ремонту чи покупка одягу не є тяжкими обставинами в трактуванні положень ст.233 ЦК України. Продаж 13,4 кв.м. жилої площі було проведено за 464000,00 грн., що на той час було еквівалентно 10000,00 доларам США, а балансова вартість 3/20 часток квартири складала всього 3141,00 грн.. Тобто відповідачем було сплачено ринкову вартість за квадратні метри жилої площі, а тому ОСОБА_1 не доведено, що продаж було вчинено за заниженою ціною. Крім цього, позивач наполягає на тому, що до неї було застосовано обман, однак такий позов повинен розглядатися за положеннями ст.230 ЦК України. Позивач самостійно замовляла витяг з БТІ та в заяві сама зазначала, яку конкретно кімнату з своєї квартири №9 вона бажає відчужувати, а пропорційну частку розраховувало БТІ. Про відсутність обману з боку ОСОБА_4 та добровільність продажу з боку ОСОБА_1 свідчать матеріали перевірки Бердянської міжрайонної прокуратури. Враховуючи недоведеність з боку позивача усунення тяжких обставин через укладання договору, відсутність наявної матеріальної шкоди, немає і підстав для стягнення моральної шкоди. Щодо відшкодування 9700 грн. матеріальної шкоди, то позивач їх фактично не понесла, а тільки вважає за необхідне витратити, проте не додала як доказ до позову ані кошторису на ремонтні роботи, ані будь-якого іншого доказу щодо розміру збитків.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що їй відомо, що позивач продала сусідам одну кімнату з своєї квартири, проте кошти їй віддавала частками по 2000 грн., документи на квартиру не повертали, через рік вона з'ясувала, що вона не хазяйка своєї квартири.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні дав свідчення про те, що був присутній при підписанні договору у нотаріуса, яка спочатку зачитала проект договору купівлі-продажу. При обговоренні ціни продажу він не був та про реальну вартість кімнати на той час сказати нічого не може. Спочатку відповідач сплатила ОСОБА_1 23000,00 грн. при підписанні договору, а решту коштів нотаріус розписала безпосередньо в договорі сплачувати за графіком . У січні 2009 року відповідач повинна була повністю розрахуватися і повернути документи, проте віддавала кошти значно довше. ОСОБА_1 продала кімнату тому, що була хвора, син також хворів, їй потрібні були кошти на лікування. Отримані кошти від продажу розійшлися на ремонт в квартирі: вона поміняла вікна та двері.

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що позивач є його матір'ю. Вона йому говорила, що їй не вистачає коштів, потрібно робити ремонт в квартирі, тому вирішила продати одну кімнату, яка межувала із сусідньою квартирою №11. Вона сама прийняла таке рішення, сама шукала покупців. Спочатку над другим поверхом почали будувати мансарду, із-за чого у неї в квартирі пішли тріщини по стелі та стінам. І вона йому повідомила, що з тією особою, яка робить ремонт наверху, вона домовилася про купівлю у неї однієї кімнати. Чи була їй призначена хірургічна операція, він не знає, а щодо слухового апарату, то їй ставити його не можна взагалі.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показав, що його мама є власницею квартири АДРЕСА_3, а позивач -квартири №9 в цьому ж будинку. Коли вони почали робити ремонт і надбудовувати над своєю квартирою мансардний поверх, до відповідача підійшла ОСОБА_1 і почала пропонувати купити у неї одну кімнату, оскільки діти їй матеріально не допомагають, а вона бажає в старості пожити достойно. Говорила, що потрібно 2000,00 грн. для лікування очей та поміняти вікна в квартирі. Вона приходила неодноразово і нарешті вони домовилися купити у неї кімнату за 10000 доларів США, після чого уклали у нотаріуса договір купівлі-продажу. Оскільки позивач не хотіла отримувати кошти в доларах, проходячи мимо банку, де був зазначений курс долара 4,64 грн. за 1 долар, була визначена така ціна в договорі 46400,00 грн. Крім цього, ще до укладення договору купівлі-продажу в якості компенсації за те, що мансардний поверх будувався і над її квартирою, ОСОБА_1 отримала від нього по розпискам 14000,00 грн. і ще три тисячі без розписки. Він обіцяв позивачу, що закладе дверний проріз у неї в квартирі з кімнати, яку вона продала, та його робітник зробив цегляну кладку та частково поштукатурив, проте коли позивач почала у дворі перестрівати його та говорити, що він її обманув, він не захотів надалі завершувати роботи в її квартирі. Вважає, що заявлені позивачем на це кошти в сумі 9700 грн. є безпідставними, оскільки на штукарку та побілку максимум затратиться не більше 300 грн.

Заслухавши позивача, її представника, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Так судом встановлено, що 04.09.2008 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу продала, а ОСОБА_4 купила у неї 3/20 частки трикімнатної квартири АДРЕСА_4/пр. Леніна,29 в м.Бердянську за 46400,00 грн. з розстрочкою половини суми до 15.12.2008 року, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 04 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Бердянської державної нотаріальної контори ОСОБА_10 за реєстровим №1679.

Пізніше за рішенням Бердянського міськрайонного суду від 18.09.2009 року було задоволено позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_4, проведено розподіл трикімнатної квартири, виділено позивачу в натурі 17/20 часток, припинено право спільної часткової власності та визнано за позивачем право власності на окрему двокімнатну квартиру №9, так само задоволено і зустрічний позов, що підтверджується копією зазначеного рішення суду.

Позивач в обґрунтування недійсності укладеного нею правочину посилається на те, що змушена була укласти його на вкрай невигідних для себе умовах, а відповідач скористалася її тяжким становищем, а крім цього обманула її щодо дійсної ціни та щодо відповідності проданої частки площі кімнати, що перейшла їй у власність.

Відповідно до ч.1,2 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину .

Тобто, за ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Для цього необхідна наявність двох умов: 1) особа вчиняє правочин під впливом тяжкої для неї обставини; 2) умови правочину вкрай невигідні для цієї особи.

Проте доводи позивача, що договір купівлі -продажу частки квартири було укладено у зв'язку з тяжким матеріальним становищем є необґрунтованими. Доказів, що свідчили би про тяжке майнове становище позивача, яке б виражалося у відсутності засобів, необхідних для нормального її існування, її тяжкої хвороби чи хвороби її близьких, тощо, позивач суду не надала жодних.

Дані обставини не підтвердив в суді і син позивача, ОСОБА_9, який давав показання як свідок, який, навпаки пояснив, що матері слуховий апарат протипоказаний, а щодо операції йому нічого не відомо, кошти їй, зі слів матері, потрібні були на ремонт в квартирі. На думку суду, поганий слух та слабий зір тяжкими хворобами не являється, більш того потреба у заміні вікон чи дверей. Не підтвердили зазначені в позові обставини і інші свідки з боку позивача: ОСОБА_11 та ОСОБА_8

Натомість, в судовому засіданні достовірно було встановлено, що незадовго до укладення договору позивач отримала від сина відповідача 17 000,00 грн. компенсації за незручності, які спричиняли їй ремонтні роботи мансардного поверху, що відбувалися над її квартирою, що вона особисто і підтвердила в судовому засіданні, а тому не можна говорити, що на день укладення договору купівлі-продажу вона перебувала в нужденному стані.

Згідно із положеннями статті 691 ЦК України ціна товару, зокрема на частку в нерухомості, встановлюється сторонами у договорі купівлі-продажу. І є істотною умовою договору.

Такий договір купівлі-продажу 3/20 частин квартири за участю продавця ОСОБА_1 та покупця ОСОБА_4 між сторонами укладено. Ціну визначено в договорі, яка до того ж у 14 разів перевищує балансову вартість зазначеної частки, причому половину коштів в цей же день продавець отримала, а половину - з розстрочкою платежу.

Тому твердження позивача та її представника про те, що 3/20 частки квартири було продано на вкрай невигідних умовах -за ціною нижчою ніж ринкові, не підтверджені жодними доказами та спростовуються самим договором.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , яка є чинною на день розгляду справи, передбачено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом

тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга

сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути

тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть

годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та

інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти

такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Аналогічні положення містяться і п.12 постанови ПВСУ від 28.07.1978 року №3 із змінами Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу, відповідно до якого такі вимоги можуть бути задоволені судом при доведеності фактів збігу тяжких для сторони обставин та наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах. Збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба і т.ін.), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини та надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, як того вимагає ч.1 ст.60 ЦПК України, тяжкі майнові та особисті обставини, під впливом яких було укладено угоду, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог про визнання правочину недійсним, а також факт усунення тяжких обставини після укладення договору купівлі-продажу.

А тому позовні вимоги про визнання правочину недійсним, а також повернення 3/20 часток квартири та відшкодування моральної шкоди, які є похідними від першої вимоги, не підлягають задоволенню за їх недоведеністю.

Також суд не вбачає підстав і для задоволення позовних вимог в частині відшкодування матеріального збитку в сумі 9700,00 грн., зважаючи на те, що дана сума заявлена позивачем довільно, як вказано в позові, без будь-яких обґрунтувань, розрахунків та представлення доказів та посилання на обов'язок відповідача, який би витікав з договору, проводити даний вид ремонтних робіт.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними, а тому в їх задоволенні слід відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 58-60, 62-64, 212-215 ЦПК України, ст.266, 691 ЦК України, п.12 постанови ПВСУ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 3/20 частин квартири, вчиненого під впливом тяжкої обставини, про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Бердянський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: ОСОБА_12