Рішення

від 24.07.2018 по справі 910/2994/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.07.2018Справа № 910/2994/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М ., при секретарі судового засідання Мартинюк М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХКОМ-СЕРВІС" (04071, м. Київ, ПРОВУЛОК ЯРОСЛАВСЬКИЙ, будинок 3-Б; код ЄДРПОУ 33941768)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛЕКШУАЛ КОНСТРАКШН" (01014, м. Київ, БУЛЬВАР ДРУЖБИ НАРОДІВ, будинок 40 А; код ЄДРПОУ 40226536)

про стягнення 353 557,50 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Пономаренко В.М. - довіреність від 01.02.2018 року;

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХКОМ-СЕРВІС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛЕКШУАЛ КОНСТРАКШН" про стягнення 353 557,50 грн., а саме 110 342,11 грн. пені, 181 886,53 грн. штрафу, 11 959,66 грн. процентів річних та 49 369,20 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 10/17-31 від 04.10.2017 року в частині своєчасної оплати виконаних позивачем робіт, в зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу пеню, штраф, 3% річних та втрати від інфляції у вказаних сумах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

04.05.2018 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява щодо усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2994/18 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи №910/2994/18 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

21.05.2018 року через канцелярію суду представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог та повернення надмірно сплаченого судового збору, в якій позивач зменшує позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача 135 481,78 грн., а саме 82 996,91 грн. пені, 1,00 грн. штрафу, 9025,40 грн. 3% річних та 43459,47 грн. втрат від інфляції, а також просить суд повернути надмірно сплачений судовий збір в сумі 3 270,98 грн. Заява разом з доданими до неї доказами надсилання її на адресу відповідача судом долучена до матеріалів справи.

Окрім того, 21.05.2018 року через канцелярію суду представником позивача подано клопотання б/н від 21.05.2018 року про розгляд справи в судовому засіданні з повідомлення сторін у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 року задоволено клопотання ТОВ ТЕХКОМ-СЕРВІС про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін; судове засідання (розгляд справи по суті) призначити на 17.07.2018 року.

06.05.2018 року до канцелярії суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

В судовому засіданні 17.07.2018 року представник відповідача подав платіжне доручення №242 від 16.07.2018 року про сплату 28 494,02 грн. 3% річних та інфляційних втрат.

В судовому засіданні 17.07.2018 року оголошено перерву до 24.07.2018 року.

В судове засідання 24.07.2018 року представник відповідача не з'явився про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 24.07.2018 року представник позивача позовні вимоги (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 24.07.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.10.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ТЕХКОМ-СЕРВІС (далі по тексту - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ІНТЕЛЕКШУАЛ КОНСТРАКШН (далі по тексту - відповідач, замовник) укладено Договір №10/17-31 (далі по тексту - Договір), за умовою якого (п. 1.1. Договору) в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець за власний рахунок зобов'язується створити комплексну систему відеоспостереження на Бульварі Шевченка у місті Києві (далі - Система), відповідно до Калькуляції комплексної системи відеоспостереження на Бульварі Шевченка у місті Києві . (Додаток № 1 до Договору), що є його невід'ємною частиною та передати її у власність Замовнику, а Замовник, зобов'язується прийняти цю Систему та своєчасно сплатити суму, визначену пунктом 3.1. Договору.

У відповідності до п. 1.2. Договору строки створення, встановлення та передачі Замовнику комплексної системи відеоспостереження за Договором визначаються 30 (тридцятьма) робочими днями з моменту підписання цього Договору.

Загальна ціна Договору становить - 2 598 379,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% 433 063,17 грн. (п.3.1. Договору).

Згідно з п.4.2. Договору замовник зобов'язується сплатити виконавцю за створені роботи, які були прийняті замовником, здійснюється протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту підписання Актів прийняття цих робіт.

01.11.2017 року, на виконання умов Договору, позивачем створено комплексну систему відеоспостереження та передано її відповідачу, а відповідачем прийнято вказані роботи без жодних зауважень та заперечень, що підтверджується Видатковою накладною №РН-0000046 від 01.11.2017 року.

Згідно з п. 1 Інформаційного листа ВГСУ Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України .

Відповідачем оплачено вартість виконаних позивачем робіт в повному обсязі, що підтверджується випискою з банку та наступними платіжними дорученнями:

- №503 від 22.11.2017 року на суму 800 000,00 грн.;

- №563 від 12.12.2017 року на суму 100 000,00 грн.;

- №628 від 03.01.2018 року на суму 1 698 379,00 грн.

Суд звертає увагу, що у відповідності до п.4.2. Договору кінцевим строком оплати вартості виконаних робіт є 07.11.2018 року (включно).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем порушено зобов'язання з вчасної оплати вартості отриманих робіт, в зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З наданих позивачем та не спростованих відповідачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, зокрема створив комплексну систему відеоспостсреження на Бульварі Шевченка у місті Києві та передав її відповідачу, а відповідач невчасно (з порушенням строків обумовлених договором) розрахувався за виконані роботи, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та випискою з банку.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідач припустився прострочення грошового зобов'язання, а тому позивач, керуючись п.8.2. Договору, просить суд стягнути з відповідача пеню та штраф, які за розрахунками позивача становлять: 82 996,91 грн. (пені) та 1,00 грн. (штрафу).

Згідно з п.8.2. Договору у разі несвоєчасного виконання зобов'язань за цим Договором виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості системи за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості Системи.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до положень ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Враховуючи вищевикладене та здійснивши власних розрахунок, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 82 996,00 грн. та штрафу в розмірі 1,00 грн. за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, нараховані відповідно до законодавства та умов Договору, тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 9 025,40 грн. (3% річних) та 43 459,47 грн. (інфляційних втрат).

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. №62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене та здійснивши власний розрахунок, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 9 025,40 грн. (3% річних) та 43 459,47 грн. (інфляційних втрат) нормативно та документально доведені.

Однак, в судовому засіданні 17.07.2018 року представник відповідача подав платіжне доручення №242 від 16.07.2018 року про сплату на користь позивача 28 494,02 грн., призначення платежу - інфляційні нарахування та 3% річних за Договором від 04.10.2017р.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, з врахуванням оплати відповідачем на користь позивача 28 494,02 грн. (з яких: 9 025,42 грн. - 3% річних, 19 468,60 грн. - інфляційних втрат), суд дійшов до висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 9 025,42 грн. (3% річних) та 19 468,60 грн. (інфляційних втрат) у зв'язку з відсутню предмету спору, а тому позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню і становлять 20 900,60 грн.. (інфляційних втрат).

Щодо заяви позивача про повернення судового збору, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, передбачено справляння судового збору.

Відповідно до ч. 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установити у 2018 році прожитковий мінімум на одну особу для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня.

Таким чином, розмір судового збору (з 01.01.2018 року) за розгляд в господарському суді позовних заяв немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762,00 грн.), а за розгляд в господарському суді позовних заяв майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762,00 грн.) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (616 700,00 грн.)

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як вбачаться з матеріалів справи позивачем сплачено судовий збір в розмірі 5 303,36 грн. за позовні вимоги про стягнення 353 557,50 грн., під час розгляду справи позивачем зменшено позовні вимоги до 135 481,78 грн. за які позивачу необхідно було б сплатити 2 032,23 грн., а тому в позивача в зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог наявна переплата судового збору в розмірі 3 271,13 грн. (5303,26 грн. - 2 032,23 грн. = 3 271,13 грн.).

З врахуванням вищевикладеного, та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір , судом повертається позивачу зайво сплачений судовий збір в розмірі 3 271,13 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 255, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині стягнення: 9 025 (дев'ять тисяч двадцять п'ять) грн. 42 коп. - 3% річних, 19 468 (дев'ятнадцять тисяч чотириста шістдесят вісім) грн. 60 коп. - інфляційних втрат.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛЕКШУАЛ КОНСТРАКШН" (01014, м. Київ, БУЛЬВАР ДРУЖБИ НАРОДІВ, будинок 40 А; код ЄДРПОУ 40226536) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХКОМ-СЕРВІС" (04071, м. Київ, ПРОВУЛОК ЯРОСЛАВСЬКИЙ, будинок 3-Б; код ЄДРПОУ 33941768) 82 996 (вісімдесят дві тисячі дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 91 коп. - пені, 20 900 (двадцять тисяч дев'ятсот) грн. 60 коп. - інфляційних втрат, 1 (одну) грн. 00 коп. - штрафу, 1 985 (одну тисячу дев'ятсот сімдесят п'ять) грн. 90 коп. - судового збору.

4. В решті задоволення позовних вимог відмовити.

5. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХКОМ-СЕРВІС" (04071, м. Київ, ПРОВУЛОК ЯРОСЛАВСЬКИЙ, будинок 3-Б; код ЄДРПОУ 33941768) 3 271 (три тисячі двісті сімдесят одну) грн. 13 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 31.07.2018 року.