Постанова

від 01.08.2018 по справі 128/1739/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 128/1739/17

Провадження № 22-ц/772/1509/2018

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 рокуСправа № 128/1739/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

ОСОБА_2 (суддя-доповідач),

ОСОБА_3, ОСОБА_4

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_5

відповідач (позивач за зустрічним позовом): Товариство з обмеженою відповідальністю Наково-виробнича корпорація СІВЕР

розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича корпорація СІВЕР на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 17 травня 2018 року, ухваленого в складі судді Ганкіної І.А. о 16 год. 14 хв. в приміщенні Вінницького районного суду Вінницької області,

встановив:

У липні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича корпорація СІВЕР , про стягнення коштів по договору оренди нежитлових приміщень.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 31 грудня 2015 року між нею, ОСОБА_5, як орендодавцем та ТОВ НВК Сівер в особі директора ОСОБА_6, як орендарем був укладений договір оренди нежитлових приміщень. Відповідно до вказаного договору, орендодавець надає в тимчасове користування орендарю нежитлове приміщення, а саме: кабінет № 410 в будинку № 53 по вул. Келецькій в м. Вінниці, а орендар приймає його у користування на строк з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року. Сторони договору також погодили, що орендар, не пізніше 5 календарних днів до початку наступного місяця оренди за попередній місяць, сплачує на банківський рахунок орендодавцю платню в розмірі 3000,00 гривень за місяць за користування об'єктом оренди. Позивач зазначає, що відповідачем неодноразово порушувались умови договору щодо сплати орендної плати. На день подання позовної заяви за відповідачем рахується заборгованість зі сплати орендної плати за квітень, травень, червень 2017 року. Листом від 16 червня 2017 року за вих. № 9 відповідач в односторонньому порядку припинив договір оренди нежитлових приміщень, хоча, згідно договору, у випадку, коли орендар терміново припиняє дію договору оренди в односторонньому порядку за власним бажанням, він добровільно звільняє приміщення та сплачує орендарю плату за двонедільний термін, як неустойку за дострокове припинення дії договору. За розрахунком позивача сума боргу на даний час становить: квітень 2017 року - 3000,00 гривень, травень 2017 року - 3000,00 гривень, червень 2017 року - 3000,00 гривень, загалом 9000,00 гривень. На підставі зазначених обставин ОСОБА_5 просила суд стягнути з стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича корпорація СІВЕР суму заборгованості зі сплати орендної плати в розмірі 9000,00 грн., 989,17 грн. - втрат від інфляції та 223,00 грн. - 3 % річних, а також судові витрати по справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича корпорація СІВЕР звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5, у якому просило стягнути з ОСОБА_5 на його користь зайво сплачені кошти за оренду нежитлових приміщень за період часу з 2014 по 2017 роки та кошти витрачені на капітальний ремонт об'єкта оренди в сумі 18931 грн. 36 коп.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 17 травня 2018 року позов ОСОБА_5 задоволено, вирішено стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-Виробнича Корпорація СІВЕР на користь ОСОБА_5 заборгованість по сплаті орендної плати, інфляційних витратах та 3 % річних в загальній сумі 10 210 грн. 17 коп. та судові витрати в сумі 640 грн. 00 коп. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 17 травня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича корпорація СІВЕР звернулося до Апеляційного суду Вінницької області із апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити, а зустрічний позов задовольнити, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича корпорація СІВЕР зазначає, що судом невірно було надано оцінку матеріалам справи, в результаті чого суд дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого і незаконного рішення.

04 липня 2018 року представник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_7 надав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідає.

Так судом першої інстанції встановлено, 31 грудня 2015 року між ОСОБА_5 як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою корпорацією Сівер як орендарем було укладено договір оренди нежитлових приміщень, за умовами якого в оренду було передано нежитлове приміщення, яке належить орендодавцю на праві власності відповідно до свідоцтва № 156 від 26 грудня 2005 року, в адмінбудинку за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька, 53, каб. 410 та належну до нього частину місць загального користування площею 56,7 кв.м, для використання з метою, визначеною в реєстраційних документах Орендаря, що підтверджується ксерокопією вказаного договору (а.с. 4-6, 118-119).

Відповідно до п.п. 1.2 п. 1 Договору строк дії оренди визначається в межах 36 календарних місяців, тобто з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року.

Підпунктом 4.1 пункту 4 Договору визначено, що сторони домовляються проводити розрахунки за взаємною згодою сторін, виходячи з наступного розрахунку: Орендар сплачує на банківський рахунок орендодавцю платню в розмірі 3000 (три тисячі) гривень за місяць за орендований об'єкт. Орендар згідно до вимог діючого законодавства, самостійно проводить щомісячне нарахування та сплату прибуткового податку з доходів фізичної особи (Орендодавця), військовий збір до відповідних фондів державного бюджету.

Згідно з п.п. 4.2 п. 4 Договору Орендар не пізніше за 5 календарних днів до початку кожного наступного місяця оренди, проводить оплату повної місячної суми орендної плати за минулий місяць Орендодавцю, згідно п.4.1. даного договору. У випадку, коли Орендар терміново припиняє дію даного договору в односторонньому порядку за власним бажанням, він добровільно звільняє приміщення та сплачує Орендарю плату за двонедільний термін, як неустойку за дострокове припинення дії договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 червня 2017 року ОСОБА_5 на адресу директора ТОВ НВК Сівер ОСОБА_6 було направлено лист з проханням до 15 червня 2017 року розрахуватись (а.с. 7).

Поряд з цим, 16 червня 2017 року за вих. № 09 директором ТОВ НВК Сівер ОСОБА_8 було направлено лист на адресу ОСОБА_5, в якому її було повідомлено, що відповідно до п. 5.2 Договору підприємством було достроково припинено договір у зв'язку з порушенням нею умов оренди, а саме, порушенням обов'язку, передбаченого п. 2.4 Договору. Зазначено, що Договір є припиненим з 24 червня 2017 року та запрошено її з'явитися 24 червня 2017 року за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька, 53, офіс 410, для підписання акту прийому-передачі (повернення) приміщення, що підтверджується ксерокопією даного листа (а.с. 8, 117).

Згідно п.п. 5.2 п. 5 Договору дострокове припинення дії даного договору може мати місце при порушенні викладених в договорі умов оренди.

Як слідує із банківської виписки ПАТ Укргазбанк за період з квітня по червень 2017 року включно ТОВ НВК Сівер не вносилась на картковий рахунок ОСОБА_5 як орендодавця орендна плата, визначена договором оренди нежитлових приміщень від 31 грудня 2015 року (а.с. 9-11).

21 червня 2017 року ОСОБА_5 було направлено на адресу ТОВ НВК Сівер лист-вимогу щодо необхідності перерахувати на банківський рахунок Орендодавця (зазначений в договорі) на протязі 2-х банківських днів з дня отримання даного листа-вимоги суму боргу у розмірі 9000,00 грн., що підтверджується ксерокопією вказаного листа (а.с. 12-14, 111-112).

24 червня 2017 року між ОСОБА_5 як орендодавцем та ТОВ НВК Сівер як орендарем було підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення площею 56,7 кв.м, яке розташоване на четвертому поверсі адмінбудинку за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька, 53, каб. № 410, що підтверджується ксерокопією вказаного акта (а.с. 17, 113).

26 червня 2017 року ТОВ НВК Сівер на адресу ОСОБА_5 було направлено лист за № 11, в якому йдеться про те, ТОВ НВК Сівер не погоджується з листом-вимогою, вважаючи його безпідставним у зв'язку з тим, що ним було здійснено за власні кошти капітальний ремонт орендованого приміщення, що підтверджується ксерокопією вказаного листа (а.с. 108-110).

Факт невнесення орендної плати за період з квітня по червень (включно) 2017р. за три поточних місяці ТОВ НВК Сівер не заперечується, а відтак за правилами ст. 83 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами першою, другою статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У відповідності до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором, або законом.

За статтею 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов?язання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, виходячи з первинної суми заборгованості по орендній платі у 9000,00 грн. суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з відповідача ТОВ НВК Сівер на користь позивача ОСОБА_5 підлягають до стягнення втрати від інфляції на суму 989,17 грн. (за період з квітня 2017р.по січень 2018р.), згідно розрахунку (а.с.151) та 3 відсотки річних (за період з 25.04.2017р. по 21.02.2018р.) на суму 223,00 грн.

Вказаний розрахунок та факт наявності заборгованості представником ТОВ НВК Сівер не спростовано.

В обґрунтування зустрічного позову ТОВ НВК Сівер зазначено, що товариством за власний рахунок було проведено ремонті роботи, а саме, заміна вікон, ремонт електромережі та встановлення електрообладнання.

Також ТОВ НВК Сівер вважає, що розмір витрат пов'язаний з ремонтом приміщення, перелік яких був зазначений в актах, є об'єктивно встановлений, та підлягає відшкодуванню ОСОБА_5, про що зазначено у листі-повідомленні №9 від 16.06.2017 року.

Згідно претензій відповідача, викладених у листі, зазначено, що в період експлуатації орендованого приміщення були виявлені недоліки, зазначені в акті №1 від 01.12.2009 року та акті №2 від 31.08.2012 року, що підтверджується ксерокопіями вказаних актів (а.с. 47, 54), тому ТОВ НВК Сівер було прийнято рішення, щодо проведення капітального ремонту орендованого приміщення, витрати за якими були повністю понесені підприємством,. Сума коштів на виконаний капітальний ремонт орендованого приміщення, понесена ТОВ НВК Сівер згідно позовної заяви, становить 18 931,36 коп.

В обсяг проведених робіт по ремонту позивач за зустрічним позовом враховує заміну вікон, ремонт електромережі та встановлення електрообладнання, що загалом склали витрати на суму 18 931 гривень 36 копійок (а.с.46,49-52) та були проведені в період 2009-2012р.р.

Разом з тим, копії товарних чеків надані ТОВ НВК Сівер , можуть посвідчувати лише факт придбання товарів, при цьому не доводять факту проведення капітального ремонту орендованого приміщення.

Інших належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження зазначених обставин ТОВ НВК Сівер не надало.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, у ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Тобто процесуальними нормами встановлено обов'язок учасників справи доказувати обставини при невизнані або оспорюванні їх сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів від 12.11.2012, який на думку апелянта підтверджує проведення підприємством капітального ремонту орендованого приміщення за власний рахунок, та на який посилається ТОВ НВК Сівер , не приймається до уваги, оскільки не містить підпису орендодавця. Цей акт складено без присутності власника приміщення, та при цьому жодного повідомлення на адресу ОСОБА_5 як орендодавця про намір провести ремонтні роботи не надходило.

Більше того, п. 3.4 договору оренди від 31.12.2015р. передбачено, що Орендар не має права самостійно проводити перебудову або перепланування орендованих приміщень, здавати приміщення в суборенду. В пункті 3.5. договору від 2009 року передбачено, що Орендар зобов'язується проводити поточний ремонт орендованого приміщення, а також усувати будь-які пошкодження орендованого приміщення, якщо такі виникли з його вини.

Вказане положення договору погоджено орендарем та у встановленому законом порядку не оскаржувалось.

Відповідно до статті 778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Зміст положень ст. 778 ЦК України та п. 3.4 договору оренди вказує на те, що питання щодо права на відшкодування вартості ремонту поставлено в залежність від попереднього отримання згоди наймодавця на проведення зазначених поліпшень в наслідок ремонтних робіт.

Враховуючи, що виконані ТОВ НВК СІВЕР ремонті роботи не були погоджені з власником приміщень, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про стягнення коштів, витрачених на ремонт об'єкта оренди є правильним.

Щодо вимоги про стягнення надлишку зайво сплачених коштів, слід врахувати що підпунктом 4.1 пункту 4 Договору від 16 лютого 2012 року визначено, що сторони домовляються проводити розрахунки за взаємною згодою сторін, виходячи з наступного розрахунку: Орендар сплачує на банківський рахунок орендодавцю платню в розмірі 2500 грн. за місяць за орендований об'єкт та згідно до вимог діючого законодавства, самостійно проводить щомісячне нарахування та сплату прибуткового податку з доходів фізичної особи (Орендодавця) до відповідних фондів державного бюджету.

У додатковій угоді № 1 до Договору оренди нежитлових приміщень від 16 лютого 2012 року сторонами було погоджено збільшення суми договору до 3000 грн. за один календарний місяць. Також в угоді зазначено, що дана угода вступає в силу з 01.09.2014 року і діє до 31.12.2015 року.

Вказані положення є продубльованими і у п.4.1 подальшого договору від 31.12.2015р. (а.с.4).

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з умов договору оренди від 16.02.2012р. та 31.12.2015р. за змістом договору є визначеною кінцева сума оренди, яка підлягає до сплати орендодавцю. Відповідно до договору оренди від 16.02.2012р. кінцева сума оренди, що підлягає до виплати орендодавцю складає 2500 грн, а за змістом договору від 31.12.2015р. - 3000 грн. Тобто сторонами є чітко визначеною сума орендної плати, яка і проводилася за обома договорами до квітня 2017р. В свою чергу щомісячне нарахування та сплату прибуткового податку з доходів фізичної особи до відповідних фондів державного бюджету за договорами від 2012р. та 2015р. взяв на себе саме орендар.

Посилання апелянта на положення Податкового кодексу України не заслуговують на увагу, оскільки вказані положення закону не регулюють правовідносини, що склались між сторонами.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права є безпідставними, оскільки спростовуються зазначеними вище положеннями закону.

Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , § 58, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича корпорація СІВЕР залишити без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 17 травня 2018 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України .

Судді: /підпис/ ОСОБА_2

/підпис/ ОСОБА_3

/підпис/ ОСОБА_4

Згідно із оригіналом

суддя-доповідач ОСОБА_2