Постанова

від 01.08.2018 по справі 813/3676/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 серпня 2018 року

Київ

справа №813/3676/13-а

адміністративне провадження №К/9901/2722/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.08.2013 (головуючий суддя: Москаль Р.М.)

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 (головуючий суддя: Глушко І.В., судді: Большакова О.О., Макарик В.Я.)

у справі № 813/3676/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Галичина-Захід

до Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, -Товариство з обмеженою відповідальністю Біаріс Плюс , Приватне підприємство Укрремторг-2000

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Галичина-Захід (далі - позивач, ПАT) звернулось до суду з адміністративним позовом до Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ОДПІ, відповідач) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.04.2013: № 0000202210 у частині збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 409433,00 грн. за основним платежем та на 204717,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та № 0000442230 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у сумі 21422,08 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.08.2013, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 29.04.2013: № 0000202210 у частині збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 409433,00 грн. за основним платежем та на 204717,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та № 0000442230 повністю.

У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пунктів 198.1, 198.3., 198.6, ст. 198, пунктів 201.6, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК), пунктів 3.1 та 7.39 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, ст.ст. 70, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги дублюють висновки, наведені в акті перевірки від 17.04.2013 № 514/22-10/30124457, які стали підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, а також ОДПІ посилається на неврахування судами пояснень свідків, допитаних у судовому процесі - інспекторів, які проводили перевірку.

Заперечуючи проти касаційної скарги. позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача сум грошового зобов'язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), у межах оскаржуваних сум, згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті планової виїзної перевірки від 17.04.2013 № 514/22-10/30124457. Згідно з цим актом підприємство порушило норми пунктів 198.1, 198.3. 198.6, ст. 198 ПК, пунктів 3.1 та 7.39 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (далі - постанова № 637), а саме: завищено податковий кредит за січень, серпень 2012 року на 409433,00 грн. за наслідками господарських операцій із поставки товарів від ТОВ Біаріс плюс та ПП Укрремторг-2000 , які не мали реального характеру, у результаті чого позивачем занижено ПДВ за січень, серпень 2012 року на 409433,00 грн. Крім того, за висновками ОДПІ в авансових звітах відсутні оформлені належним чином документи, які б підтверджували сплату покупцем готівкових коштів на загальну суму 21422,08 грн.

За наслідками висновків акту перевірки відповідачем відносно позивача прийняте податкове повідомлення- рішення від 29.04.2013: № 0000202210 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 413442,00 грн. за основним платежем та на 206722,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (оскаржується позивачем у частині збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 409433,00 грн. за основним платежем та на 204717,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та № 0000442230 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у сумі 21422,08 грн.

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу товарів від ТОВ Біаріс плюс (соя) та ПП Укрремторг-2000 (мотор-редуктори ЗМП-31,5-71-110, від імені цих постачальників на адресу позивача виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував суми податкового кредиту у податковому обліку з ПДВ за вищевказані податкові періоди.

Відповідно до підпункту а пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем передбачається реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум податкового кредиту, ОДПІ посилається на відсутність реального характеру поставки позивачу товарів від ТОВ Біаріс плюс та ПП Укрремторг-2000 . Вказаний висновок обґрунтовано посиланням на інформацію наведену в актах про результами проведення зустрічних звірок цих постачальників, як-то: відсутність ТОВ Біаріс плюс за своїм місцезнаходженням, відсутність у нього основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки; наявність розбіжностей показників задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту у податковій звітності позивача і цього постачальника; на ознаки фіктивності постачальника ПП Укрремторг-2000 по ланцюгу поставки - ТОВ РИВС .

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки доданих у судовому процесі доказів, а саме: копії видаткових та податкової накладних, товарно-транспортних накладних, карток складського обліку, за встановлення у судовому процесі обставин подальшого використання отриманого від постачальників товару, зокрема сої, отриманої від ТОВ Біарвс плюс , у власній господарській діяльності, - за відсутності з боку ОДПІ інших доводів та доказів, які б беззаперечно спростовували відсутність реального характеру поставки позивачу товарів від ТОВ Біаріс плюс та ПП Укрремторг-2000 , - зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку ОДПІ на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції), правомірності зменшення у податковому обліку позивача сум податкового кредиту. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

Вищенаведені норми ПК не ставлять у залежність право платника податку на формування податкового кредиту від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені.

Правильними є також висновки судів попередніх інстанцій у частині недоведеності ОДПІ у судовому процесі правомірності застосування до позивача штрафних санкцій, визначених податковим повідомленням-рішенням від 29.04.2013 № 0000202210. Такий висновок був зроблений судами на підставі оцінки доданих до матеріалів справи фіскальних чеків ТОВ Епіцентр-К № 0045 від 08.06.2012 на суму 1753,08 грн. та №0198 від 06.07.2012 на суму 19669,00 грн., які були долучені до авансових звітів від 08.06.2012 та від 06.07.2012, термінальних чеків про зняття коштів з карткових рахунків. Даючи оцінку цим доказам, суди зробили обґрунтований висновок, що погана якість вказаних чеків не може бути прирівняна до їх відсутності, тоді як оглянуті їх у судовому процесі копії дають можливість встановити витрачені працівниками позивача суми готівки.

Відповідно до пункту 3.1 Положення № 637 касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань особлива увага приділяється дотриманню підзвітними особами встановлених термінів складання та подання до бухгалтерії відповідних звітів, своєчасність повернення до каси підприємств залишку невикористаних коштів (одночасно з відповідним звітом), наявність оригіналів підтвердних документів, їх погашення тощо. Крім того, ураховується те, що подання звітів про використання коштів із порушенням установлених термінів може дозволятися лише у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю підзвітної особи або за інших обставин, що мають документальне підтвердження (пункт 7.39 цього Положення).

Доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.08.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко