Постанова

від 02.08.2018 по справі 803/24/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 серпня 2018 року

м. Київ

справа №803/24/17

адміністративне провадження №К/9901/20841/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Гончарової І.А., Шипуліної Т.М.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 (суддя - Хомюк Н.М.) у справі за позовом Приватного підприємства АМіла-плюс (далі - ПП "АМіла-плюс") до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС) про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року ПП "АМіла-плюс" звернулось до суду з адміністративним позовом до ГУ ДФС про визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 06.12.2016 №00000218.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 13.02.2017 адміністративний позов задовольнив.

02.03.2017 ГУ ДФС звернулась до Львівського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на постанову Волинського окружного адміністративного суду постановою від 13.02.2017.

Львівський апеляційний адміністративний суду ухвалою від 16.03.2017 апеляційну скаргу залишив без руху з тих підстав, що скаржник не сплатив судовий збір у законодавчо встановленому розмірі. Цією ж ухвалою для усунення недоліків апеляційної скарги суд надав 10-денний строк з моменту отримання копії цієї ухвали.

Клопотанням від 31.03.2017, яке надійшло до суду 04.04.2017, контролюючий орган просив суд відстрочити сплату судового збору до 28.04.2017 у зв'язку з відсутністю коштів для сплати судового збору, оскільки такі видатки не були передбачені у кошторисі.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06.04.2017 апеляційну скаргу контролюючого органа повернув. Зазначена ухвала у касаційному порядку оскаржена не була.

03.05.2017 відповідач повторно звернувся до суду з апеляційною скаргою та одночасно заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване посиланням на відсутність фінансування видатків на сплату судового збору.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13.05.2017 апеляційну скаргу залишив без руху, визнавши неповажними підстави пропуску процесуального строку, наведені скаржником на обґрунтування пропуску строку, та надав строк для надання інших підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29.06.2017 відмовив у відкритті апеляційного провадження з пропуску строку на апеляційне оскарження, а підстави, вказані скаржником у клопотанні щодо незадовільного майнового стану, визнав неповажними. Зазначена ухвала у касаційному порядку не була оскаржена.

18.07.2017 відповідач в черговий раз звернувся до суду з апеляційною скаргою та одночасно заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28.07.2017 відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини п'ятої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (є ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою). Зазначена ухвала у касаційному порядку не була оскаржена.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13.12.2017 відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, яка була подана відповідачем 05.12.2017, на підставі пункту 3 частини п'ятої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (є ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою).

ДПІ подала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 13.12.2017, а справу направити до цього ж суду для розгляду.

На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає про неможливість виконання вимог суду щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги, посилаючись на відсутність коштів. На підтвердження своєї правової позиції контролюючий орган також вказує, що унеможливлення доступу до правосуддя через формальну несплату чи відсутність коштів для сплати судового збору дає підстави суду приймати рішення, які завідомо не можуть бути оскарженими, а відтак - стають остаточними без апеляційного чи касаційного перегляду, що в свою чергу призводить до звуження прав сторін у справі та не відповідає принципам верховенства права.

Позивач не реалізував своє процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу відповідача.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у спірній ухвалі від 13.12.2017 суд апеляційної інстанції виходив з того, що за правилами пункту 3 частини п'ятої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали) суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою.

Зміст наведеної норми свідчить про єдине процесуальне рішення, яке може ухвалити суддя-доповідач за наслідками вирішення питання про відкриття провадження за апеляційною скаргою особи стосовно якої вже було постановлено рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження, таке рішення - відмова у відкритті апеляційного провадження.

Судова колегія Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду вважає обґрунтованими наведені у спірній ухвалі висновки суду апеляційної інстанції, оскільки у матеріалах справи містяться ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження від 29.06.2017 та від 28.07.2017, які не були оскаржені відповідачем у касаційному порядку, що останнім у поданій касаційній скарзі не заперечується.

При цьому Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України про те, що відмова у відкритті касаційного провадження з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, яка діяла до 15.12.2017) не позбавляє права сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, оскаржити в касаційному порядку судові рішення, додавши клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки питання про поважність причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку, і зазначає, що у клопотаннях про поновлення строку апеляційного оскарження позивач наводить фактично тотожні підстави для поновлення цього строку, що були наведені у попередніх клопотаннях під час подання апеляційних скарг, тим самим зловживаючи своїми процесуальними правами та вимагаючи у будь - який спосіб переглянути остаточне та обов'язкове до виконання рішення суду, змінивши його фактично по суті, що є порушенням принципу юридичної визначеності, як одного з основоположних аспектів верховенства права, гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

Також колегія суддів зазначає, що ДФС та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Так, у пунктах 40, 41 справи "Пономарьов проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що "… якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду… Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків".

Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано та у відповідності до норм процесуального права постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскаржувану у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

І.А. Гончарова

Т.М. Шипуліна