Постанова

від 30.07.2018 по справі 371/1068/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 371/1068/17 Головуючий у І інстанції Капшук Л. О. Провадження № 22-ц/780/2553/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 22 30.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 липня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Мережко М.В.,

суддів: Березовенко Р.В., Голуб С.А.,

секретар: Шуляк Д.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 16 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агросвіт про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,

встановила:

У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 16 листопада 2012 року між ним та СТОВ Агросвіт було укладено договір оренди земельної ділянки № 0208-12, згідно з яким він передав відповідачу в строкове платне користування строком на 14 років земельну ділянку загальною площею 2,6549, кадастровий номер 3222982600:11:001:0075, належну йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії Р1 № 230305, виданого 21 березня 2001 року. Договір зареєстровано в управлінні Держкомзему у Миронівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 грудня 2012 року за № 322290004004731.

Посилався на положення статті 15 Закону України Про оренду землі (в редакції на дату укладення спірного договору), яка містила істотні умови договору оренди землі, передбачала, що невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Вказував, що сторонами не було досягнуто згоди щодо такої істотної умови спірного договору, як орендна плата, адже конкретний її розмір у грошовому еквіваленті гривні не був визначений. Жодної додаткової угоди до спірного договору, якою б сторони визначили розмір орендної плати у грошовому еквіваленті в гривні, сторони не укладали.

Також зазначав, що в тексті договору не визначено вартість орендованої земельної ділянки, тому розмір орендної плати не можна розрахувати. Поняття вартість орендованої земельної ділянки та нормативно грошова оцінка земельної ділянки - не тотожні, а умовами спірного договору не передбачено, що вартість орендованої земельної ділянки дорівнює нормативно грошовій оцінці земельної ділянки. Договором також не визначено, що орендну плату можна вирахувати з нормативно грошової оцінки земельної ділянки. Зазначене є підставою для зловживань з боку відповідача як орендаря, який на власний розсуд визначає щорічний розмір орендної плати, не здійснює її індексацію.

Також вказував, що у договорі відсутні інші істотні умови та невід'ємні частини, наявність яких є обов'язковою: у договорі відсутні умови про індексацію; договір не містить такої умови як строк внесення орендної плати; до договору не додані кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), тобто відсутня інформація про об'єкт оренди, яка дозволяє ідентифікувати предмет спірного договору.

Незрозуміло і неоднозначно викладеними умовами щодо строку внесення орендної плати користується відповідач, порушуючи права позивача на отримання орендної плати у певний строк.

Також ОСОБА_2 стверджував, що існування триваючого порушення прав позивача, яке виражається у відсутності у спірному договорі такої істотної умови, як орендна плата із зазначенням розміру та порядку її внесення, індексації, на момент пред'явлення даного позову, свідчить про те, що позовна давність на вимоги позивача не поширюється. Відносини між сторонами є триваючими і обов'язки, встановлені договором оренди, підлягають виконанню сторонами протягом всього строку дії договору.

На підставі викладеного просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 0272-12 від 07 грудня 2012 року, укладений ним з СТОВ Агросвіт , стягнути з відповідача понесені судові витрати у виді судового збору.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 16 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права рішення Миронівського районного суду Київської області від 16 березня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

У своїй скарзі вказує, що висновки суду першої інстанції про те, що спірний договір був зареєстрований та набув чинності, є передчасними. В порушення ч. 1, 4 ст. 15 Закону України Про оренду землі (в редакції на дату підписання спірного договору) сторонами спірного договору не було визначено такої істотної умови спірного договору, як орендна плата, зокрема, конкретний її розмір у грошовому еквіваленті гривні, не визначено її індексацію та порядок такої індексації, у договорі відсутні невід'ємні його частини, наявність яких є обов'язковою згідно ст. 15 Закону України Про оренду землі (в редакції на дату підписання спірного договору), зокрема, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі належним чином ідентифікованого об'єкта оренди, земельної ділянки, що унеможливлює її належну ідентифікацію. Разом з тим інформація про об'єкт оренди (місце розташування земельної ділянки), як зазначено вище, є однією з істотних умов договору оренди земельної ділянки.

На підставі викладеного стверджує, що спірний договір підписаний сторонами не містить обов'язкових істотних умов договору оренди землі, тобто вказаний договір не є укладеним, а тому він не породжує для сторін прав та обов'язків, на досягнення яких було спрямоване їх волевиявлення під час документального оформлення договору. Зазначає, що в умовах спірного договору відсутні дані про досягнення сторонами конкретної згоди щодо однієї з істотних умов договору, а саме, розміру орендної плати зазначеної в гривнях. Відповідач самостійно, без погодження з позивачем, визначив розмір орендної плати, що суперечить вимогам Закону України Про оренду землі .

Відсутність в договорі істотної умови - розміру орендної плати істотно порушує права позивача та відповідно до статей 15 та 21 Закону України Про оренду землі (в редакції на дату укладення спірного договору) є підставою для визнання такого договору недійсним.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Судом встановлено, що на підставі державного акту на право власності позивачу належить земельна ділянка площею 2,6549 га, розташована на території Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області. Земельна ділянка має кадастровий номер: 3222982600:11:001:0075 (а.с. 74).

ОСОБА_2 та ТОВ Агросвіт 16 листопада 2012 року уклали договір оренди земельної ділянки № 0208-12, згідно з яким позивач передав відповідачу в користування на умовах оренди вказану земельну ділянку (а.с. 9,10).

Договір оренди зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Миронівському районі 29 грудня 2012 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 322290004004731.

У пунктах 1.2., 1.3. договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 2,6549 га, кадастровий номер: 3222982600:11:001:0075, нормативно грошова оцінка якої становить 83 508,00 грн.

За умовами пунктів 3.1., 3.2., 3.5. розділу 3 укладеного сторонами договору орендна плата виплачується орендарем у грошовій формі у розмірі 3 (три) відсотки від вартості орендованої земельної ділянки. Розмір орендної плати визначається за домовленістю сторін, але не може бути меншим від розміру, встановленого чинним законодавством. Форма орендної плати за оренду земельної ділянки на один рік встановлюється за домовленістю сторін. Орендар сплачує орендну плату протягом терміну дії договору, але не пізніше як у термін від 01.09. по 31.12 кожного року. Розмір платежів за окремими формами оплати щороку погоджується між сторонами шляхом унесення змін або доповнень до цього договору. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Згідно п. 3.4 спірного договору обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції. За даними зведених таблиць індексів споживчих цін Міністерства фінансів України індекси інфляції становили: 99,8 % - 2012 рік, 100,5 % - 2013 рік, 124,9 % - 2014 рік, 143,3 % - 2015 рік та 112,4 % - 2016 рік. Відповідно орендна плата за кожний поточний рік розраховується як добуток розміру орендної плати за минулий рік та індексу інфляції.

Як видно з матеріалів справи , позивачу щороку нараховувалась орендна плата за договором, яку він отримував у вигляді сільськогосподарської продукції, згідо з довідкою про склад орендної плати в натуральній формі за оренду земельних ділянок від 06 вересня 2017 року (а.с. 98).

Факт отримання ОСОБА_2 продукції підтверджується підписами позивача у відповідних відомостях (а.с. 27-42) та не заперечується сторонами.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сторони виконували умови договору узгодженим способом, зокрема, позивач упродовж усього часу за власним вибором отримував орендну плату в натуральній формі.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування тощо.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Із роз'яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року По судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними вбачається, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

За змістом статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Істотні умови договору оренди землі визначені у частині 1 статті 15 Закону України Про оренду землі .

Згідно із частиною 1 статті 15 Закону України Про оренду землі (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) істотною умовою договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

В силу частини 1 статті 210 ЦК України та частини 1 статті 20 Закону України Про оренду землі договір оренди землі підлягає державній реєстрації і, з огляду на зміст статей 210, 640 ЦК України та статті 18 Закону України Про оренду землі , є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги до правочинів, їх недодержання є підставою для визнання правочинів недійсними. Відсутність істотних умов договору, визначених статтею 15 Закону України Про оренду землі є окремою підставою для визнання договору недійсним.

Згідно частини 2 статті 15 Закону України Про оренду землі відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Статтями 21, 22 Закону в зазначеній редакції визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.

Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто вказаними законодавчими нормами визначено свободу договору і свободу у виборі розміру, форми та строків внесення орендної плати за землю (окрім землі державної та комунальної власності).

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар сплачує орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Орендна плата може сплачувати у таких формах: грошовій, натуральній, відробітковій (надання послуг орендодавцю).

Розмір орендної плати за оренду як земельної ділянки, так і за оренду земельної частки (паю), про що свідчать типові форми договорів оренди земельної ділянки (Закон України Про оренду землі від 06.10.1998 № 161-XIV та постанова КМУ від 03.03.2004 № 220) та оренди земельної частки (паю) (наказ Держкомзему від 17.01.2000 № 5), визначаються за домовленістю між орендодавцем та орендарем.

Нормами чинного законодавства України передбачено запровадження рекомендованого мінімального розміру орендної плати за користування земельною часткою (паєм).

Відповідно до п. 1 Указу Президента від 02 лютого 2002 року № 92/2002 Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) (зі змінами та доповненнями) було визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Базою для розрахунку мінімального розміру орендної плати за користування землею є нормативна грошова оцінка землі.

Нормативно-правовими актами України не передбачено спеціального механізму визначення плати за оренду приватних земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Керуючись принципом свободи договору сторони можуть встановити розмір плати за оренду приватної земельної ділянки у фіксованій сумі, відсотковому відношенні до грошової оцінки земельної ділянки (як нормативної, так і експертної) або погодити інший механізм визначення розміру такої орендної плати. Головне, щоб цей механізм був життєздатним, не допускав неоднозначного тлумачення та відповідав внутрішній волі сторін.

Як видно з матеріалів справи, протягом дії договору у сторін не виникало спору щодо різного тлумачення терміну вартість земельної ділянки , орендна плата розраховувалась відповідно до нормативної грошової оцінки та сплачувалась позивачу у натуральній формі.

Виконання договору свідчить про те, що укладаючи його сторони свідомо вважали нормативну грошову оцінку земельної ділянки її вартістю, розуміли сутність законодавчих норм щодо захисту інтересів власників земельних паїв та діяли відповідно до усталеної практики, яка склалась в Україні та на території Миронівського району і в селі Карапиші зокрема, а саме: встановлення орендної плати у відсотках від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (паю).

Судом також встановлено, що відповідач щорічно збільшував орендну плату на користь позивача і задовольняв заяви позивача щодо форми оплати орендної плати. Позивач приймав від відповідача виконання договору, не висловлював інших побажань або пропозицій щодо суми орендної плати, форми та термінів/строків її виплати, а також не ініціював укладення додаткових угод до договору.

Посилання ОСОБА_2Н у позові та в апеляційній скарзі на ті обставини, що у нього не було можливості та необхідності відмовитись від розміру орендної плати, яку запропонував відповідач, оскільки він не вважав такий розмір кінцевим та остаточним, не можуть враховуватися судом, оскільки є необґрунтованими.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 є недоведеними та необґрунтованими. А відтак, правові підстави для задоволення позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відсутні.

Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, про яке заявив представник відповідача, адже у даному випадку суд відмовив у задоволенні позову у зв'язку з його необґрунтованістю.

Доводи апеляційної скарги про те, що при укладені спірного договору не було дотримано істотних умов щодо визначення ціни договору, строку здійснення розрахунків та інших, не відповідають змісту договору та встановленим судом обставинам справи.

Оскільки судом встановлено, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, підписали його та впродовж тривалого часу виконували свої зобов'язання за договором, твердження апелянта про те, що договір є не укладеним відхиляються судом як необґрунтовані.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують рішення першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування цього рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в частині задоволення позову, в порядку ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг, вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 365, 367, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 16 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше 10 серпня 2018 року

Головуючий

Судді