Постанова

від 31.07.2018 по справі 916/1651/13

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/1651/13

м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Одеського апеляційного господарського суду №8

Одеський апеляційний господарський суд у складі :

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів Головея В.М.,

Принцевської Н.М.

секретар судового засідання - Федорончук Д.О.

за участю представників учасників процесу:

від позивача-1: Добров Ю.І., за довіреністю;

від позивача-2: не з'явився;

від відповідача: Стебловський Д.І., за довіреністю;

від прокуратури: Стеценко О.О., за посвідченням;

від ОСОБА_5: не з'явився;

від ОСОБА_6: не з'явився;

від ОСОБА_7: ОСОБА_7 (особисто);

від ОСОБА_8: не з'явився;

від ОСОБА_9: не з'явився;

від ОСОБА_10: не з'явився;

від ОСОБА_11: не з'явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Лиманської районної державної адміністрації Одеської області і ОСОБА_7

на рішення Господарського суду Одеської області

від 02 квітня 2018 року

по справі № 916/1651/13

за позовом Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеси

до відповідача Лиманської районної державної адміністрації Одеської області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

про визнання незаконним та скасування розпорядження, -

суддя суду першої інстанції: Лічман Л.В.

час та місце прийняття рішення: 02.04.2018р., м. Одеса, проспект Шевченка, 29 Господарський суд Одеської області.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 31.07.2018р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

В червні 2013 року Одеський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси до Господарський суд Одеської області із позовом до Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області (після зміни найменування - Лиманська районна державна адміністрація Одеської області) про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області від 11 березня 2004 року № 201 „Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам України ОСОБА_7, ОСОБА_6, та іншим, згідно додатку для ведення особистого селянського господарства на території Красносільської сільської ради".

Позовні вимоги з посиланням на ст.19 Конституції України, ст.ст.16,21,393 ЦК України, ст.20 ГК України, ст.ст.13,18,19,20,77,78,84 , 116, 142,152,155 ЗК України, ст.ст.3,9,14 Закону України ,,Про Збройні Сили України", ст.1 Закону України ,,Про правовий режим майна у Збройних Силах України", ст.ст.1,3,4,6 Закону України ,,Про управління об'єктами державної власності", п.1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України, п.44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України, обґрунтовані тим, що розпорядження голови адміністрації від 11.03.2004 р. № 201 протиправно, без наявності відповідних повноважень, прийнято відносно земельних ділянок, що належать до земель оборони, чим порушено право державної власності на землю, спричинено шкоду інтересам держави внаслідок незаконного вилучення земель державної власності та порушено права Міністерства як органу, уповноваженого на управління державним майном, у т.ч. земельними ділянками оборони. Крім того, оспорюваним розпорядженням земельна ділянка віднесена до земель комунальної власності Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, чим порушено право КЕВ на постійне користування нею на підставі державного акту серії НОМЕР_3 від 1983 р. Також прокурор зазначає, що відповідно до п. ,,б" ч.3 ст.84 ЗК України у редакції, яка діяла на момент прийняття оспорюваного розпорядження, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення, належали до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність. Окремо в позові вказано, що ані Міністерством, ані Кабінетом Міністрів України не приймалось будь-яких рішень про припинення права на земельні ділянки, перелічені у розпорядженні голови адміністрації.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.12.2016р. по справі №916/1651/13, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 р., у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2017 р. скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.2017р. та рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2016 р. по справі № 916/1651/13, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

У своїй постанові суд касаційної інстанції посилається на приписи ст.ст.16,393 ЦК України, ст.155 ЗК України та ст.43 Закону України ,,Про місцеві державні адміністрації" та зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.04.2018р. у справі №916/1651/13 (суддя Лічман Л.В.) позов Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеси до Лиманської районної державної адміністрації Одеської області задоволено у повному обсязі. Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області від 11.03.2004 р. № 201 „Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам України ОСОБА_7, ОСОБА_6, та іншим, згідно додатку для ведення особистого селянського господарства на території Красносільської сільської ради". Стягнуто з Лиманської районної державної адміністрації Одеської області на користь: Державного бюджету України 1147,00 грн. судового збору; на користь Військової прокуратури Південного регіону України 1376,40 грн. судового збору за подання касаційної скарги; на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси 25000,00 грн. витрат на проведення земельно-технічної експертизи.

У вказаному рішенні, суд першої інстанції, з урахуванням висновку експерта від 10.08.2016 р. № 193/16, наданого за наслідками комплексної судової земельно-технічної експертизи у справі № 916/1651/13, встановив, що оспорюваним розпорядженням адміністрації передано у власність фізичним особам земельні ділянки оборони, які на праві постійного користування закріплені за Чабанською квартирно-експлуатаційною частиною.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що передача земель оборони іншим державним органам або територіальній громаді має проводитись з дотриманням певної процедури, зокрема, супроводжуватись: зміною цільового призначення земельної ділянки шляхом прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України або Міністерством; добровільною відмовою землекористувача - військової частини від права користування земельною ділянкою та компетентних органів держави України від права державної власності на земельну ділянку.

Проте, судом встановлена відсутність доказів того, що вищезазначені дії передували прийняттю оспорюваного розпорядження, в зв'язку з чим господарський суд першої інстанції вказав, що адміністрації розпорядилася земельними ділянками за відсутності відповідної компетенції.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що оспорюваним розпорядженням порушено приписи п. ,,б" ч.3 ст.84 ЗК України, який був чинний на момент прийняття розпорядження та згідно із яким заборонено на передачу у комунальну власність земель оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Судом першої інстанції, зокрема, відхилено доводи відповідача та третіх осіб щодо пропуску загального строку позовної давності під час звернення з позовом у рамках провадження у даній справі, оскільки матеріали справи не містять належних доказів, за наслідком дослідження яких можна встановити обізнаність або можливість такої обізнаності позивачами про прийняття розпорядження адміністрації раніше, ніж у 2012 році, коли прокуратурою проведено перевірку.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Лиманська районна державна адміністрація Одеської області через Господарський суд Одеської області звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2018р. у справі №916/1651/13 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеси до Лиманської районної державної адміністрації Одеської області у повному обсязі, мотивуючи це тим, що рішення місцевого господарського суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що оспорюване розпорядження було видано на підставі висновків та погоджень компетентних органів державної влади та місцевого самоврядування, відтак, на момент видачі розпорядження у третіх осіб були всі надані законом права та підстави користуватися спірними земельними ділянками.

Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено в застосуванні позовної давності, оскільки Міністерство та КЕВ мали можливість оскаржити до суду розпорядження ще з 11.03.2004 р., крім того, скаржник вказує, що лист Держкомзему у Комінтернівському районі від липня 2009р., адресований прокуратурі, є доказом того, що ще в 2009 році уповноважені органи були обізнані про факт відчуження земельних ділянок.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 02.05.2018р. залишено без руху апеляційну скаргу Лиманської районної державної адміністрації Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2018р. по справі №916/1651/13, встановлено відповідачу строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, а саме: надати до суду оригінал платіжного доручення від 23.04.2018р. за №75, що підтверджує сплату судового збору у встановленому законодавством порядку та розмірі протягом 7 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху

08.05.2018р. від Лиманської районної державної адміністрації Одеської області до Одеського апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої апелянтом додано оригінал платіжного доручення від 23.04.2018р. за №75 про сплату судового збору за подання відповідної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Лиманської районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2018р. у справі №916/1651/13.

Також, не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_7 через Господарський суд Одеської області звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2018р. у справі №916/1651/13 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до Лиманської районної державної адміністрації Одеської області у повному обсязі з посиланням на те, що судом застосовано норми законодавства, які не слід застосовувати до правовідносин, які склалися між сторонами.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 10.05.2018р. залишено без руху апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2018р. по справі №916/1651/13, встановлено третій особі строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, а саме: надати до суду докази надсилання копії апеляційної скарги на адресу інших учасників справи (з описом вкладення) протягом 7 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

24.05.2018р. від ОСОБА_7 до Одеського апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої апелянтом додано докази надсилання копії апеляційної скарги на адреси інших учасників справи.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 29.05.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2018р. у справі №916/1651/13, об'єднано до сумісного розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_7 з апеляційною скаргою Лиманської районної державної адміністрації Одеської області.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2018р. справу №916/1651/13 призначено до розгляду на 04.07.2018р.

Відповідно до ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2018р. у судовому засіданні оголошено перерву до 16.07.2018р.

Відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату суду від 16.07.2018р. №832 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2018р. апеляційні скарги Лиманської районної державної адміністрації Одеської області і ОСОБА_7 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів Головея В.М., Принцевської Н.М. у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Разюк Г.П.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2018р. справу №916/1651/13 прийнято до провадження зміненим складом суду.

У судовому засіданні 16.07.2018р. у справі №916/1651/13 оголошено перерву до 31.07.2018р.

30.07.2018р. від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси на електронну адресу Одеського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

В судове засідання, призначене на 31.07.2018р., представники Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8,ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 не з'явились. Про день час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, що вбачається з рекомендованих поштвих повідомлень від 17.07.2018р. При цьому, апеляційний господарський суд зазначає, що явка сторін не визнавалась обов'язковою.

У судовому засіданні 31.07.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційних скарг Лиманської районної державної адміністрації Одеської області і ОСОБА_7, заслухавши представників позивача-1, відповідача, прокуратури, ОСОБА_7, ОСОБА_10, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Як свідчать матеріали справи, 11.03.2004р. Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області прийнято розпорядження № 201 „Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам України ОСОБА_7, ОСОБА_6, та іншим, згідно додатку для ведення особистого селянського господарства на території Красносільської сільської ради" № 201. Вказаним розпорядженням затверджено проект відведення земельних ділянок та передано у власність фізичним особам для ведення особистого селянського господарства із земель запасу на території Красносільської сільської ради земельні ділянки площею по 1,0 га, загальна площа 4,0 га, ріллі.

На підставі вказаного розпорядження адміністрацією видано: ОСОБА_6 Державний акт від 16.11.2004 р. на право власності на земельну ділянку № 4 площею 1,00 га, кадастровий номер НОМЕР_1, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010452400201; ОСОБА_6 Державний акт від 16.11.2004 р. на право власності на земельну ділянку № 2 площею 1,00 га, кадастровий номер НОМЕР_2, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010452400198; ОСОБА_7 Державний акт від 16.11.2004 р. на право власності на земельну ділянку № 5 площею 1,00 га, кадастровий номер НОМЕР_5, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010452400200; ОСОБА_5 Державний акт від 16.11.2004 р. на право власності на земельну ділянку № 3 площею 1,00 га, кадастровий номер НОМЕР_4, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010452400199.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційної колегією, у 1983р. Виконавчим комітетом Комінтернівської районної Ради народних депутатів видано Чабанській квартирно-експлуатаційній частині Державний акт на право користування землею серії НОМЕР_3, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 35. Відповідно до вказаного державного акту за Чабанською квартирно-експлуатаційною частиною як за землекористувачем закріплюється в безстрокове і безоплатне користування 4382,6 га землі в межах згідно плану землекористування.

З висновку експерта № 193/16 за результатами проведеної комплексної судової земельно-технічної експертизи у справі № 916/1651/13, складеного 10.08.2016 судовим експертом ОСОБА_17, вбачається, що у результаті проведеного обстеження та виконання топографічних вишукувань інженером-землевпорядником, які залучено ухвалою суду від 13.05.2016 р. для проведення судової земельно-технічної експертизи у справі № 916/1651/13, складено Технічний звіт з топографічних вишукувань за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Красносілка, військове містечко Красносілка, 10, 2016 рік; у відповідності до Технічного звіту, з урахуванням матеріалів справи № 916/1651/13, експертом встановлено, що земельні ділянки, які надані у власність ОСОБА_5, кадастровий номер НОМЕР_4, ОСОБА_6, кадастровий номер НОМЕР_1; ОСОБА_18, кадастровий номер НОМЕР_2; ОСОБА_7, кадастровий номер НОМЕР_5, розташовані (перебувають) у межах Державного акту на право користування серія Б № 031725 від 1983 р., виданого Чабанській квартирно-експлуатаційній частині, а саме в межах земельної ділянки військового містечка Красносілка-10, розташованого на території Красносільської ради.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що оспорюваним розпорядженням адміністрації передано у власність фізичним особам земельні ділянки оборони, які на праві постійного користування закріплені за Чабанською квартирно-експлуатаційною частиною.

При цьому, апеляційний господарський суд зазначає, що доводи апелянтів, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують вищезазначеного.

За положеннями п. ,,а" ч.1 ст.13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч.2 ст.18, п. ,,ж" ч.1 ст.19 Земельного кодексу України категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 20 Земельного кодексу України, у редакції, яка діяла станом на момент прийняття спірного розпорядження, передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.ч 1 та 4 ст.77 Земельного кодексу України встановлено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно з ч.1 ст.84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Пунктом ,,б" ч.3 ст.84 Земельного кодексу України у редакції, яка діяла станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження, встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Частиною 1 ст.116 Земельного кодексу України у редакції, яка діяла станом на момент прийняття спірного розпорядження, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п. ,,а" ч.1 ст.141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно ч.ч.1 та 2 ст.142 Земельного кодексу України у редакції, яка діяла станом на момент прийняття спірного розпорядження, припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Положеннями ч.ч.3 та 4 ст.142 Земельного кодексу України закріплено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Частиною 2 ст.14 Закону України ,,Про Збройні Сили України" від 06.12.1991р. у редакції, яка діяла станом на момент прийняття спірного розпорядження, встановлено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Відповідно до ст.1, ч.1 ст.2 Закону України ,,Про використання земель оборони" від 27.11.2003р. землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України.

Згідно із ч.2 ст.10 Закону України ,,Про оборону України" від 06.12.1991р. у редакції, яка діяла станом на момент прийняття спірного розпорядження, Міністерство оборони України, зокрема, здійснює управління переданим йому військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Статтею 1 Закону України ,,Про правовий режим майна у Збройних Силах України" від 21.09.1999р. встановлено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Частинами 1 та 2 ст.2 Закону України ,,Про правовий режим майна у Збройних Силах України" від 21.09.1999р. у редакції, яка діяла станом на момент прийняття спірного розпорядження, передбачено, що вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України ,,Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у т.ч. закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в т.ч. у разі їх розформування.

Відповідно до ч.1 ст.4, ч.1 ст.6 Закону України ,,Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 03.03.1998р. у редакції, яка діяла станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження, передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням: Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у абз.2,3,5 ч.1 ст.2 цього Закону; органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій - щодо об'єктів, визначених у абз.4 та 6 ч.1 ст.2 цього Закону. Передача об'єктів здійснюється комісією з питань передачі об'єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі. В абз.2 ч.1 ст.2 цього закону передбачено, що об'єктами передачі згідно з цим законом є нерухоме майно.

За положеннями ч.1 ст.181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до п.4 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002р. № 1282, у редакції, яка діяла станом на момент прийняття спірного розпорядження, передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням: 1) Кабінету Міністрів України - щодо цілісних майнових комплексів; 2) Міноборони - щодо: іншого окремого індивідуально визначеного майна; житлового фонду та інших об'єктів соціальної інфраструктури, які перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі цілісних майнових комплексів.

Пунктами 1,44,45,50 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 р. №483, передбачено, що землі (земельні ділянки) надаються військовим частинам, військово-навчальним закладам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України для їх розміщення та постійної діяльності. За відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з ст.27 ЗК України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

У вказаному Положенні міститься посилання на ст.27 ,,Припинення права користування землею" ЗК України від 18.12.1990 р., який діяв до 01.01.2002 р., тобто до дати набрання чинності ЗК України від 25.10.2001р., п. ,,а" ч.1 ст.141 ,,Підстави припинення права користування земельною ділянкою" якого аналогічно встановлено у якості підстави припинення права користування земельною ділянкою - добровільну відмову від цього права.

З урахування наведених норм спеціального законодавства з питань передачі земель оборони іншим державним органам або територіальній громаді, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що така передача має проводитись з дотриманням певної процедури, зокрема, супроводжуватись: зміною цільового призначення земельної ділянки шляхом прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України або Міністерством; добровільною відмовою землекористувача - військової частини від права користування земельною ділянкою та компетентних органів держави України від права державної власності на земельну ділянку.

Проте, жодних доказів того, що названі вище дії передували прийняттю оспорюваного розпорядження, матеріали справи не містять, в зв'язку з чим судова колегія зауважує, що адміністрація розпорядилася земельними ділянками за відсутності відповідної компетенції.

Крім іншого, апеляційний господарський суд зауважує, що спірним розпорядженням

порушено приписи п. ,,б" ч.3 ст.84 Земельного кодексу України, який був чинний на момент прийняття розпорядження, згідно з яким заборонено на передачу у комунальну власність земель оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що рішення Красносільської сільської ради від 19.01.1995 р. № 21, яким вилучено з користування військової частини в селі Красносілка земельну ділянку площею 6,5 га та прийнято її до земель запасу для наступного розподілу громадянам під розширення особистого господарства, не є свідченням вибуття спірних земельних ділянок зі складу земель оборони, оскільки за правилами ст.23 ЗК України в редакції, чинній до 01.01.2002 р., право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Тобто набуття Красносільською сільською радою земельними ділянками, які в подальшому передані фізичним особам, повинно доводитись шляхом представлення державного акту на право власності або право постійного користування землею, який до матеріалів справи не надано.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Стосовно посилань апелянтів на пропуск прокурором строку позовної давності на звернення з відповідним позовом, судова колегія зазначає наступне.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Таким чином, якщо в передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.

На такі позови поширюються положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв'язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Аналогічні посилання викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018р. у справі № 372/1387/13-ц.

Так, апелянти вказують, що Міністерство оборони та КЕВ мали можливість оскаржити до суду розпорядження ще з 11.03.2004р..

Крім того, посилаються на адресований прокуратурі лист Держкомзему у Комінтернівському районі від липня 2009 р. відносно неправомірного відчуження земель, наданих у постійне користування Чабанській квартирно-експлуатаційній частині.

Колегія суддів зазначає, що доводи щодо листа Держкомзему у Комінтернівському районі від липня 2009 р., яким прокуратуру повідомлено відносно неправомірного відчуження земель, наданих у постійне користування Чабанській квартирно-експлуатаційній частині, на момент, з якого повинен обчислюватись трирічний строк позовної давності, ніяким чином не впливають, оскільки з вищевикладеного вбачається, що позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Апеляційний господарський суд заважує, що твердження апелянтів про те, що державі через утворені нею органи, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення - є неправильними.

Враховуючи викладене, судова колегія зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази, за наслідком дослідження яких можна встановити обізнаність або можливість такої обізнаності позивачами про прийняття спірного розпорядження адміністрації раніше, ніж у 2012 році, коли прокуратурою проведено перевірку.

З огляду на що, правомірним є висновок суду першої інстанції про недоведеність доводів відповідача та третіх осіб щодо пропуску загального строку позовної давності під час звернення з позовом у рамках провадження у даній справі.

Судова колегія зауважує, що інші доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, не мають правового підґрунтя та є суб'єктивними домислами апелянтів, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права.

Отже, приймаючи до уваги вищевикладені висновки, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції було проголошено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відтак, підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.

Таким чином, Одеський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2018р. у справі №916/1651/13 слід залишити без змін, а апеляційні скарги Лиманської районної державної адміністрації Одеської області і ОСОБА_7 - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2018р. у справі №916/1651/13 залишити без змін, апеляційні скарги - без задоволення.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складений 03.08.2018р.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Головей В.М.

Суддя Принцевська Н.М.