Постанова

від 31.07.2018 по справі 369/13415/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/13415/17 Головуючий у І інстанції Волчко А.Я. Провадження № 22-ц/780/3079/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 58 31.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -ОСОБА_1, суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3, з участю секретаряОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 червня 2018 року у справі за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_5, про зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_5 про зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 червня 2018 року провадження по цивільній справі за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_5 про зобов язання вчинити дії- закрито.

Роз'яснено Державній архітектурно-будівельній інспекції України, що з вказаними позовними вимогами слід звертатися в порядку адміністративного судочинства.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.04.2018 року у цивільній справі №369/13415/17.

В апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для розгляду по суті до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Вважає, що висновок місцевого суду щодо закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, з урахуванням висновку ОСОБА_7 Верховного Суду в постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 161/14920/16-а, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є незаконним. Закриття провадження у справі є порушенням права на звернення до суду за захистом, що задекларовано в Конституції України та ст.6 Європейської конвенції з прав людини.

Наголошує на тому, що справа повинна розглядатись у цивільному судочинстві, з урахуванням права на справедливий судовий розгляд. Вважає, що ухвала суду першої інстанції від 05.06.2018 року про закриття провадження у даній справі постановлена з урахуванням постанови ОСОБА_7 Палатою Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 161/14920/16-а та керуючись ст.158, 200, 255, 273, 353 ЦПК України з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є помилковою.

Частиною 2 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та ч.1 ст. 19 ЦПК України передбачено, що правом звернення до суду за захистом наділені: особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів; органи і особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вказує, що провадження у справі було відкрито в порядку цивільного судочинства правомірно та справа призначена до розгляду на 07.03.2018 року.

Оскільки належність справи до розгляду в порядку цивільного судочинства було правильно визначено, подальше винесення ухвали про закриття провадження за п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України після ухвалення ОСОБА_7 Палатою Верховного Суду постанови від 11.04.2018 року у справі № 161/14920/16-а, не можна визнати законним.

З ухваленням вищенаведеної постанови фактично відбулась зміна виду судочинства в якому підлягають розгляду справи зазначеної категорії, проте наведена підстава не передбачена в переліку підстав для закриття провадження, викладених в ст.255 ЦПК України, який є вичерпним.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що судочинство визначається виключно законами (п. 14) і таким законом у даному випадку є Цивільний процесуальний кодекс України.

За змістом ст.3 ЦПК України (частини 3 та 4) провадження у цивільних справах здійснюється відповіднодо законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної сили.

Закриття провадження у справі у справі є порушенням права на звернення досуду за захистом, що задекларовано в Конституції України, та ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, яка Конституцією України віднесена до частини національного законодавства України та передбачає право на справедливий судовий розгляд, яке охоплює також і характер законодавства, що регулює спосіб вирішення справи - процесуальний порядок.

Крім того, як убачається із ухвали Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2017 року у справі №810/2087/17, яка залишена в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017 року, адміністративні суди, зіславшись на п.1 ч.1 ст. 109 КАС України та висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 15.11.2016 № 21-1959а16 (802/1318/15-а) про зобов'язання знесення самочинно збудованої прибудови, відмовили у відкритті провадженні у справі за позовом Державної архітектурно - будівельної інспекції України Київської області до ОСОБА_6 про зобовязання вчинити дії: знести за власний рахунок самочинно збудований об'єкт будівництва, що є предметом цієї циільної справи.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам судового провадження було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції закрив провадження у справі з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно положень п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України вказав, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі Занд проти Австрії (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін судом, встановленим законом у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів .

ОСОБА_7 Верховного Суду дійшла висновку у своїй постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 161/14920/16-а та відступила від правової позиції Верховного суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 21-1959а16, і сформувала правовий висновок, за змістом якого дії органу державного архітектурно-будівельного контролю здійснюються ним як субєктом владних повноважень послідовно в чітко визначеному порядку. Зокрема такий орган, що наділений контролюючими функціями, видає припис, який є обов'язковим до виконання і може бути оскаржений до суду. Оскільки дії щодо видання припису є публічно-правовими, то і подальше звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого обєкта комплексу багатоквартирних житлових будинків а саме: багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями та вбудованим гаражем за адресою - Київська область, Києво-Святошинський район с. Петропавлівська Борщагівка, вулиця Садова №51-В. корпуси 1,2, вулиця Садова № 51 - Б, корпуси 1.2; багатоквартирний житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою Київська область, Києво-Святошинський район с. Петропавлівська Борщагівка, вулиця Садова, № 51 - А, корпуси 1,2,3, зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру й повинно розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п.5, п.6 ст. 13 ЗУ Про судоустрій та статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов язковими для всіх суб єктів владних повноважень, які застосовують у своїх діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної Верховним Судом, тільки з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскільки вказаний спір виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинного комплексу будівництва, тому його вирішення належить до компетенції адміністративного суду, і підстав для відступу від правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 161/14920/16-а не вбачає.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що апелянт є третою особою у справі і жодних позовних вимог не заявляв, а тому ухвала про закриття провадження у даній справі будь-яких його прав та інтересів не порушує. Натомість позивач, чиє право на думку апелянта порушене, ухвалу суду не оскаржував.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі є законною та обґрунтованою, а тому підстави для її скасування відсутні.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги щодо порушення судом норм Конституції України та ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, то на думку колегії суддів вони не заслуговують на увагу, з наведених вище підстав, оскільки не мають правового підґрунтя, наведених висновків суду не спростовують і не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що, постановляючи ухвалу про закриття провадження у даній справі, судом першої інстанції не допущено порушень закону, а тому відповідно до ст.375 ЦПК України апеляційний суд залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін, так як судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: С.В. Лівінський

ОСОБА_3