Постанова

від 31.07.2018 по справі 466/9175/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 466/9175/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є.

Провадження № 22-ц/783/3529/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.

Категорія: 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю - апелянта ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 березня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а:

В жовтні 2016 року позивач звернувся з позовом до суду, в якому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача: заборгованість по кредитному договору в сумі 35 238,70 дол. США, з яких - заборгованість за кредитом - 29 500 дол. США, заборгованість по відсотках - 5 738,70 дол. США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості та відсотків у сумі 110 764 грн. 93 коп. та судові витрати.

Заяву мотивує тим, що 26.03.2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є ПАТ " Державний ощадний банк України" та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 6. На виконання умов договору останній отримав кредит в сумі 29 500 дол. США, з кінцевим терміном повернення 26.03.2012 року та сплатою 13 % річних за користування кредитом. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав у зв'язку з чим виникла заборгованість.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 27 березня 2017 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - задоволено.

Вирішено стягнути зі ОСОБА_4 в користь Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії № 6 від 26.03.2007 р. у сумі 35 238,70 дол. США, з яких заборгованість за кредитом - 29 500, 00 дол. США , заборгованість по відсотках - 5 738, 70 дол. США та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості та відсотків у сумі 110 764 грн. 93 коп. Вирішено питання судових витрат.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 березня 2017 року оскаржив представник відповідача ОСОБА_5, подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначає, що рішенням Господарського суду Тернопільської області від 30 березня 2011 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 12 квітня 2011 року про виправлення описки, стягнуто в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за Договором відновлюваної кредитної лінії № 6 від 26 березня 2007 року в розмірі 36 582, 02 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 291 108 грн. 74 коп., звернуто стягнення на заставне рухоме майно - сідловий тягач Е, що на праві власності належить ПП Ролікс - Транс на користь ВАТ Державний Ощадний банк України в особі Тернопільського обласного управління ВАТ Державний Ощадний банк України . 01 листопада 2012 року ПП Ролікс - Транс було направлено на адресу ВАТ Державний Ощадний банк України графік погашення заборгованості за кредитним договорами, де підприємство виступило поручителем та заставодавцем, згідно якого проводиться погашення заборгованості. Листом від 02 вересня 2013 року банк повідомив підприємство про погодження добровільного погашення заборгованості за кредитними договорами, згідно запропонованого графіку. Окрім того, банк порадив звернутися до суду із заявою про відстрочку виконання рішення суду, щоб добровільно погашати заборгованість. 19 вересня 2014 року позивач подав до Другого відділу ДВС заяву про примусове виконання рішення суду. В даній заяві ним було зазначено про те, що за період з 12 квітня 2011 року (моменту ухвалення рішення) по 16 вересня 2014 року заборгованість по даному рішенню суду погашено на суму 1926 доларів США. Отже, квитанцію, яку надав банк до суду як доказ переривання строку позовної давності, ним було враховано як виконання боржником, а не позичальником зобов'язання, відповідно до рішення Господарського суду Тернопільської області від 30 березня 2011 року. ОСОБА_4 не вносив жодних платежів на сплату будь-яких заборгованостей по кредиту, так як банк домовився про те, що погашення заборгованості буде проводити саме ПП Ролікс - Транс . Звертає увагу й на те, що в ході судового засідання, 05 січня 2011 року позивач надіслав відповідачу письмове повідомлення - вимогу № 06-13/52 про відкликання кредиту. Відповідно до доданої заяви змінено кінцевий строк повернення кредиту з 26 березня 2012 року на 21 січня 2011 року, тобто, саме із цієї дати розпочався трирічний строк на звернення до суду за захистом свого порушеного права. Скориставшись своїм правом, банк достроково стягнув всю суму заборгованості, що відображено у рішенні Господарського суду Тернопільської області. В подальшому, 05 грудня 2014 року ПП Ролікс - Транс повторно звернулося до суду із заявою про відстрочку виконання рішення суду до 2017 року. Заяву задоволено частково, відстрочено виконання рішення суду до 15 червня 2015 року. Мотивує апеляційну скаргу також і тим, що оглянувши оригінал платіжного доручення, на яке покликався позивач у справі, ОСОБА_4 повідомив суд, що воно містить не його підпис, оскільки жодних коштів він не вносив. Натомість, допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 зазначив, що підпис належить йому, кошти вносив саме він на виконання домовленості з банком про відстрочку виконання рішення суду, однак, суд його пояснення до уваги не взяв, оскільки вважав, що останній є зацікавленим в розгляді справи. Окрім того, на думку апелянта, судом не досліджено графіку заборгованості, не з'ясовано які платежі вносилися та на погашення чого вони призначались. Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII , апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Справа розглядається Апеляційним судом Львівської області у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити . До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості виходив з того, що позивач звернувся до суду 31.10.2016 року, тобто в строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, оскільки ОСОБА_4 останній платіж проведено 29.08.2014 року на суму 50 доларів США, згідно квитанції № 24030583 від 29.08.2014 року, що стверджує визнання ним боргу, а відтак, строк позовної давності перервався та почав відраховуватись від дати останнього платежу.

Проте з таким висновком погодитись не можна.

З матеріалів справи вбачається наступне.

26.03.2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є ПАТ "Державний ощадний банк України", та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 6.

Внаслідок укладення даного договору ОСОБА_4 отримав кредит у сумі 29 500 дол. США, з кінцевим терміном повернення 26.03.2012 року та сплатою 13% річних за користування кредитом.

У п. 1.2. договору сторони встановили, що кредит надається на споживчі потреби. Кредит надається окремими частинами (траншами) за відновлювальною кредитною лінією, відкритою на строк 60 (шістдесят) місяців, з остаточним терміном повернення Кредиту не пізніше "26" березня 2012 року.

За користування кредитом позичальник зобов'язався сплачувати (проценти) в порядку, розмірах та строки, визначених в цьому договорі (п. 1.5. договору).

Сторони у пп. 2.1.4. п. 2.1. договору визначили, що будь-яке невиконання позичальником умов цього договору породжує у банку право відмінити наступні видачі кредиту (його частини) та достроково відкликати кредит, а у позичальника створює обов'язок достроково погасити заборгованість за кредитом в повному обсязі та сплатити всі інші платежі, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 2.3.1. п. 2.3. договору незважаючи на інші положення цього договору, банк має право припинити надання кредиту та вимагати від позичальника дострокового погашення суми кредиту в цілому, або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користування, сплати комісійних винагород та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за цим договором або за договором застави, в тому числі, але не виключно, зокрема у випадку одноразового прострочення сплати платежу по кредиту та /або процентів за користування кредитом, належних до сплати комісійних винагород та інших платежів за цим договором. Після отримання позичальником від банку повідомлення про відкликання кредиту, позичальник зобов'язаний протягом 5 (п'яти) днів з моменту одержання такого повідомлення, здійснити погашення кредиту (включаючи основну суму кредиту, нараховані та несплачені проценти за користуванням кредитом, комісійні винагороди та інші платежі, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно з цим договором) (пп. 2.3.2. договору).

Згідно пп. 3.2.2., 3.2.3. п. 3.2. Договору, у разі порушення позичальником умов цього договору банк має право достроково стягнути кредит та суми нарахованих процентів та інших платежів, що підлягають сплаті. При виникненні простроченої заборгованості за кредитом, процентами, комісійними винагородами та іншими платежами, банк вправі здійснити погашення заборгованості шляхом звернення стягнення на майно, що передано в забезпечення виконання зобов'язань за договором забезпечення.

Позичальник зобов'язався точно в строки, обумовлені цим договором своєчасно сплачувати проценти за користуванням кредитом, комісійні винагороди за банківські послуги та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов'язання за цим договором (пп. 3.3.1. п. 3.3. договору).

З розрахунку простроченої заборгованості ОСОБА_4 за вищевказаним кредитним договором вбачається, що останній не виконував взяті на себе зобов'язання, та допустив заборгованість перед банком, яка станом на 21.10.2016 року складає 35 238, 70 дол. США, з яких заборгованість за кредитом - 29 500 дол. США, заборгованість по відсотках - 5 738, 70 дол. США та пеня за несвоєчасне погашення заборгованості та відсотків у сумі 110 764 грн. 93 коп.

З рішення Господарського суду Тернопільської області від 30 березня 2011 року вбачається, що 26.03.2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та Приватним малим підприємством "Ролікс - Транс" (код ЄДРПОУ 14045466), правонаступником якого згідно статуту (зареєстрованого 13.04.2009 року) є Приватне підприємство "Ролікс - Транс", в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4, за договором відновлювальної кредитної лінії, укладено нотаріально посвідчений договір застави транспортних засобів і зареєстровано в реєстрі за № 2674, за п. 1.1. якого заставодавець, як майновий поручитель боржника, з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, яке випливає з кредитного договору, передає в заставу, а заставодержатель цим приймає в заставу в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, що належить заставодавцю на праві власності.

05 січня 2011 року позивач надіслав відповідачу ОСОБА_4 письмове повідомлення - вимогу № 06-13/52 про відкликання кредиту. Відповідно до доданої заяви, змінено кінцевий строк повернення кредиту з 26 березня 2012 року на 21 січня 2011 року.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 30 березня 2011 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 12 квітня 2011 року про виправлення описки, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за договором відновлюваної кредитної лінії № 6 від 26 березня 2007 року в розмірі 36 582,02 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 291 108 грн. 74 коп., звернуто стягнення на заставне рухоме майно - сідловий тягач Е, що на праві власності належить ПП Ролікс - Транс на користь ВАТ Державний Ощадний банк України в особі Тернопільського обласного управління ВАТ Державний Ощадний банк України .

На заяву ПП Ролікс - Транс ПАТ Державний ощадний банк України повідомив останнього листом від 02.09.2013 року за № 19-02/398а про те, що 07.11.2012 року кредитний комітет філії Тернопільського обласного відділення АТ Ощадбанк прийняв рішення про погодження добровільного погашення заборгованості за кредитним договором відповідача згідно запропонованого графіка. Таке ж погодження була надано під час засідання кредитного комітету 22.11.2013 року.

19 вересня 2014 року, позивач подав до Другого відділу ДВС заяву про примусове виконання рішення суду. В даній заяві, ним було зазначено про те, що за період з 12 квітня 2011 року (моменту ухвалення рішення) по 16 вересня 2014 року заборгованість по даному рішенню суду погашено на суму 1 926 доларів США.

З розрахунку простроченої заборгованості вбачається, що 1 926 доларів США було сплачено в період з 27 лютого 2012 року по 29 серпня 2014 року.

Відповідно до вимог ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У ст. 1049 ЦК України зазначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання за договором, а відповідач ОСОБА_4 порушив виконання зобов'язань за договором.

Проте колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням представника відповідача про необхідність застосування до даних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності та відмови в позові саме з цих підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що платіж у 50 доларів США був здійснений 29.08.2014 року, тобто поза межами терміну дії кредитного договору і такий не може свідчити про переривання перебіг позовної давності.

Окрім того, поза увагою суду першої інстанції залишилось і те, що вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

До аналогічних правових висновків дійшов і Верховний Суд України у постанові від 9 листопада 2016 року, справа № 6-1457цс16.

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України).

Крім того, згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 237 ЦК України не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Особливістю відносин представництва є те, що вони виникають та існують в інтересах особи, яка добровільно надала іншій особі право вчинити певний перелік дій, які вона заздалегідь схвалює. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки лише для особи, яку він представляє.

З викладеного вбачається, що укладений, нотаріально посвідчений договір застави транспортних засобів, зареєстрований в реєстрі за № 2674, між ВАТ "Державний ощадний банк України" та Приватним малим підприємством "Ролікс - Транс" в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4, за договором відновлювальної кредитної лінії, не створює відносини представництва між ПП Ролікс - Транс та ОСОБА_4

На підставі викладеного та вказаних правових норм, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк позовної давності перервався у зв'язку з тим, що 29 серпня 2014 року ОСОБА_4 було внесено оплату на виконання умов кредитного договору в розмірі 50 доларів США, оскільки відповідач заперечує проведення даної оплати, в той же час позивач 19 вересня 2014 року подавши до Другого відділу ДВС заяву про примусове виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 30 березня 2011 року вказав цю суму, як погашення заборгованості іпотекодавцем ПП Ролікс - Транс по даному рішенню, так як 1 926 доларів США дійсно було сплачено в період з 27.02.2012 року по 29 серпня 2014 року.

Факт сплати у серпні 2014 року платежу у розмірі 50 дол. СШАна виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 30 березня 2011 року, в тому числі і за період з 27.02.2012 року по 29 серпня 2014 року, в подальшому підтвердив і допитаний в судовому засіданні (першої інстанції) в якості свідка ОСОБА_6, що є сином відповідача та директором ПП Ролікс-Транс - іпотекодавця за кредитними зобов'язаннями відповідача.

Відповідачем (апелянтом) також заперечується сплата будь-яких коштів на погашення заборгованості з моменту винесення рішення господарським судом Тернопільської області від 30 березня 2011 року, в тому числі і за період з 27.02.2012 року по 29 серпня 2014 року та в подальшому.

Представником відповідача до початку розгляду справи по суті в суді першої інстанції 08.12.2016 року було подано клопотання про витребування у Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України оригіналів квитанцій на підставі яких здійснювалось погашення кредиту, для отримання доказів пропуску позивачем строку позовної давності, та зазначалось, що відповідачем не погашалась заборгованість за кредитним договором, оскільки її погашав ПП Ролікс - Транс в рамках виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 30 березня 2011 року у справі № 5/12/5022-237/2011, а також подано заяву про застосування строків позовної давності.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем такі квитанції надані не були.

Згідно статті 57 ЦПК України у редакції, яка діяла на час розгляду справи судом доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 60 ЦПК України у редакції, яка діяла на час розгляду справи судом, на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем повторно було заявлено клопотання про витребування квитанцій у позивача та проведення на їх підставі судової почеркознавчої експертизи.

17.04.2018 року колегією суддів було проголошено протокольну ухвалу, якою у позивача - банку було витребувано квитанції про проведення проплат, клопотання про призначення експертизи залишилось відкритим та не виконаним.

02.05.2018 року позивачем було подано заперечення на клопотання відповідача про проведення почеркознавчої експертизи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

Так, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі (ст. 143 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення).

Згідно положень чинної ст. 102 ЦПК України для дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує спеціальних знань, на підставі відповідної ухвали суду може бути призначене проведення відповідної судової експертизи.

З аналізу наведеної норми вбачається, що експертиза може бути призначена за умови необхідності отримання висновку з питань, які потребують спеціальних знань, відсутніх у суду, за умови, що дане питання входить до предмета доказування по даній справі.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Згідно ж ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З викладеного вбачається, що позивачем не спростовано твердження відповідача щодо невизнання ним суми боргу за кредитним договором та, що платежі проводились не ним а ПП Ролікс - Транс на примусове виконання рішення господарського суду.

За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що переривання строку позовної давності в даному випадку не відбулося, оскільки відповідний платіж було внесено іпотекодавцем , а це не свідчить про визнання боргу самим боржником.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до переконання, що трирічний строк позовної давності за даними кредитними правовідносинами між Публічним акціонерним товариством Державний ощадний банк України та ОСОБА_4 закінчився в березні 2015 року, позивач звернувся до суду з даним позовом лише 30 жовтня 2016 року поза межами відповідного процесуального строку, що за правилами ст. ст. 253, 256-258, 261, 266, ч. 4 ст. 267 ЦК України є достатньою підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові за спливом строку позовної давності.

Отже, колегія суддів приходить до переконання про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.п. 2, 8 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Згідно ч. 1ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень п. 2 ст. 376 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що апеляційнускаргу представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 слід задовольнити, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове, яким в позові Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовити.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з позивача в користь відповідача 16 772 грн. 66 коп. судового збору сплаченого при поданні апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п.2, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - задовольнити .

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії Тернопільське обласне управляння АТ Ощадбанк (46001, м. Тернопіль, вул. Майдан Волі, 2, МФО 338545, п/р 373929005, ЄДРПОУ 09338500) в користь ОСОБА_4 ( прож. ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) 16 772 грн. 66 коп. (шістнадцять тисяч сімсот сімдесят дві грн. 66 коп.) судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 03 серпня 2018 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

ОСОБА_7