Постанова

від 01.04.2020 по справі 466/9175/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 466/9175/16-ц

провадження № 61-45746св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України , назву якого змінено на акціонерне товариство Державний ощадний банк України ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України , в особі філії - Тернопільського обласного управління АТ Ощадбанк , на постанову апеляційного суду Львівської області в складі суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В., від 31 липня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В жовтні 2016 року публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України , в особі філії - Тернопільського обласного управління АТ Ощадбанк (далі - банк, АТ Ощадбанк ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що 26 березня 2007 року між ВАТ Державний ощадний банк України , правонаступником якого є позивач, та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 6. На виконання умов договору останній отримав кредит в сумі 29 500 доларів США, з кінцевим терміном повернення 26 березня 2012 року та сплатою 13 % річних за користування кредитом. Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитному договору в сумі 35 238,70 доларів США, з яких - заборгованість за кредитом - 29 500 доларів США, заборгованість за відсотками - 5 738,70 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості та відсотків у сумі 110 764 грн 93 коп.

Посилаючись на зазначене, позивач просив стягнути з відповідача спірну заборгованість та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова в складі судді Зими І. Є. від 27 березня 2017 року позовні вимоги ПАТ Державний ощадний банк України до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ПАТ Державний ощадний банк України заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії № 6 від 26 березня 2007 року у сумі 35 238,70 доларів США, з яких заборгованість за кредитом - 29 500 доларів США, заборгованість за відсотками - 5 738, 70 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості та відсотків у сумі 110 764 грн 93 коп.

Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що боржник допустив невиконання умов кредитного договору, за наслідками чого утворилась кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь банку. 29 серпня 2014 року ОСОБА_1 сплачено частину боргу на суму 50 доларів США, що свідчить про визнання боргу боржником та переривання строку позовної давності з дати відповідного платежу.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Львівської області від 31 липня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 березня 2017 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ Державний ощадний банк України до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені не повно, а доводи апеляційної скарги підтверджені доказами і спростовують висновків суду першої інстанції. Боржник не виконав умови кредитного договору та має заборгованість перед банком. Згідно вимоги банку про дострокове погашення заборгованості, боржник мав сплатити передбачені договором кошти до 21 січня 2011 року. Строк позовної давності було перервано шляхом звернення кредитора до господарського суду із вимогами до поручителя боржника про звернення стягнення на предмет застави за спірним кредитним договором, за наслідком чого 30 березня 2011 року господарським судом Тернопільської області було ухвалено рішення про задоволення відповідних вимог. 29 серпня 2014 року ОСОБА_1 сплачено частину боргу на суму 50 доларів США, однак такий платіж вчинено після спливу строку позовної давності і не може свідчити про переривання перебіг цього строку. При зверненні до суду із даним позовом у жовтні 2016 року кредитор пропустив строк позовної давності, у зв`язку із чим позов у даній справі задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, банк, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, не повно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про відмову у позові. Апеляційний суд не врахував, що 29 серпня 2014 року ОСОБА_1 сплачено частину боргу на суму 50 доларів США, що свідчить про визнання боргу боржником та переривання строку позовної давності з дати відповідного платежу. Боржник не виконав належним чином свої боргові зобов`язання, у зв`язку із чим кредитна заборгованість має бути стягнута на користь позивача.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу із посиланням на те, що обставини справи судом апеляційної інстанції встановлені повно і такі обставини відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. При зверненні до суду із даним позовом у жовтні 2016 року кредитор пропустив строк позовної давності. У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

13 грудня 2018 року справу передано судді-доповідачу.

До Верховного Суду подано клопотання АТ Ощадбанк про зупинення виконання постанови апеляційного суду Львівської області від 31 липня 2018 року в частини стягнення судових витрат.

Щодо клопотання АТ Ощадбанк про зупинення виконання оскарженої постанови апеляційного суду Львівської області від 31 липня 2018 року в частини стягнення судових витрат

Клопотання АТ Ощадбанк про зупинення виконання оскарженої постанови мотивовано тим, що у ОСОБА_1 розпочав процедуру виконання постанови апеляційного суду Львівської області від 31 липня 2018 року в частини стягнення на його користь з позивача судових витрат, а повернення сторін у попередній стан після скасування відповідної постанови може бути ускладнено.

Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії.

Частиною першою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Наведені у клопотанні доводи не дають підстави для висновку про його задоволення та необхідність зупинення виконання постанови апеляційного суду Львівської області від 31 липня 2018 року в частини стягнення судових витрат.

Щодо розгляду спору по суті

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 26 березня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 6, за умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 29 500 доларів США, з кінцевим терміном повернення до 26 березня 2012 року та сплатою 13 % річних за користування кредитом.

26 березня 2007 року між банком та ПМП Ролікс - Транс , правонаступником якого є ПП Ролікс - Транс , в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за договором відновлювальної кредитної лінії, укладено нотаріально посвідчений договір застави транспортних засобів і зареєстровано в реєстрі за № 2674, за пунктом 1.1. якого заставодавець, як майновий поручитель боржника, з метою забезпечення належного виконання зобов`язання, яке випливає з кредитного договору, передає в заставу, а заставодержатель цим приймає в заставу в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, що належить заставодавцю на праві власності.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 30 березня 2011 року, з урахуванням ухвали Господарського суду Тернопільської області від 12 квітня 2011 року про виправлення описки, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором відновлюваної кредитної лінії № 6 від 26 березня 2007 року в розмірі 36 582,02 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 291 108 грн 74 коп., звернуто стягнення на заставне рухоме майно - сідловий тягач Е, що на праві власності належить ПП Ролікс - Транс на користь ВАТ Державний Ощадний банк України , в особі Тернопільського обласного управління ВАТ Державний Ощадний банк України .

Судами установлено, що 05 січня 2011 року банк надіслав відповідачу ОСОБА_1 письмове повідомлення-вимогу № 06-13/52 про відкликання кредиту. Відповідно до доданої заяви, змінено кінцевий строк повернення кредиту з 26 березня 2012 року на 21 січня 2011 року та зобов`язано позичальника сплатити заборгованість за кредитом в повному обсязі.

За квитанцією від 29 серпня 2014 року ОСОБА_1 сплатив частину боргу за кредитним договором від 26 березня 2007 року на суму 50 доларів США.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 1049 ЦК України зазначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами установлено, що відповідач ОСОБА_1 порушив виконання зобов`язань за договором.

Разом з тим, згідно письмового повідомлення-вимоги банк від 05 січня 2011 року кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання на 21 січня 2011 року.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

Отже, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом та сплати усіх нарахувань за ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року в справі № 638/22416/14-ц (провадження № 61-3626св18), у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року в справі № 610/1440/14-ц (провадження 61-18394св18), у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 1522/6244/12 (провадження № 61-8540св18).

Такі висновки узгоджуються також із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов`язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Строк позовної давності може бути перервано тільки якщо такий строк не закінчився.

Вчинення будь-яких дій щодо визнання боргу поза межами строку позовної давності не відновлює відповідний пропущений строк.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що строк виконання кредитного зобов`язання в повному обсязі було змінено кредитором на 21 січня 2011 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що при зверненні до суду із даним позовом у жовтні 2016 року кредитор пропустив строк позовної давності, у зв`язку із чим позов у даній справі задоволенню не підлягає.

Зазначення апеляційного суду про те, що матеріали справи не містять доказів того, що саме ОСОБА_1 сплачено 29 серпня 2014 року частину боргу на суму 50 доларів США не мають правового значення у даній справі, оскільки відповідний платіж був вчинений поза межами строку позовної давності. Указаний висновок та інші зазначені апеляційним судом підстави для відмови у позові, відмінні від указаних у даній постанові, не впливають на правильність рішення апеляційного суду про відмову у позові в даній справі через пропуск позивачем строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскарженого рішення спростовуються дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи та обґрунтованими висновками апеляційного суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками апеляційного суду, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України та Рябих проти Російської Федерації , у справі Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України , назву якого змінено на акціонерне товариство Державний ощадний банк України , про зупинення виконання оскарженої постанови апеляційного суду Львівської області від 31 липня 2018 року в частини стягнення судових витрат відмовити.

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України , в особі філії - Тернопільського обласного управління АТ Ощадбанк , залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Львівської області від 31 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко