Рішення

від 20.06.2018 по справі 760/9559/17

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження №2/760/1529/18

Справа №760/9559/17

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Усатової І.А.,

при секретарі Ковальській К.О.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Полірем-Центр про стягнення заборгованості по заробітній платі,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по невиплаченій заробітній платі за період з 01.11.2012 по 31.08.2016 у розмірі 61 000 грн., а також 50 000 грн. моральної шкоди.

Позивач обґрунтовує свій позов тим, що з 2004 року працює на підприємстві ТОВ Полірем-Центр . Вказав, що 24.05.2004 його було прийнято на посаду різноробочого, а 21.09.2007 було переведено на посаду транспортувальника, а згодом, 21.09.2007 року його переведено на посаду комірника. Вказав, що зазначені обставини підтверджуються записами в трудовій книжці, а також встановлені заочним рішенням Солом'янського районного суду.

Зазначив, що з листопада 2012 відповідач не виплачує йому заробітну плату.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на лист - повідомленням ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 1665/л/26-55-17-0212, в якому зазначено, що розмір посадового окладу позивача становить 1300 грн., також в цьому листі зазначається про визнання відповідачем факту існування заборгованості по заробітній платі перед позивачем у розмірі 11501 грн. за період з 01.11.2012 по 01.09.2013, вказано розмір суми виплат по заробітній платі, яку відповідач мав перерахувати позивачу у період з 01.11.2012 по 31.08.2013 включно - 13 000 грн., однак, позивач стверджує, що відповідачем у вказаний період заробітна плата йому не виплачувалася.

Згідно розрахунків позивача, станом на дату звернення з до суду з вказаним позовом, розмір заборгованості становить 61 000 грн., у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача на свою користь вказану суму заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн. позивач посилається на те, що безпідставна невиплата заробітної плати протягом тривалого часу завдала йому значної моральної шкоди, з огляду на те, що він змушений був постійно додаткову роботу для забезпечення достатнього рівня життя, що призвело до перевтоми. Крім того, посилався на те, що змушений був періодично позичати кошти у борг у своїх знайомих.

Ухвалою судді від 01 червня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 05.03.2018 витребовано від Публічного акціонерного товариства "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" ( 01011, м.Київ, вулиця Лєскова, буд. 9 ) наступну інформацію:

Чи видавалися ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, платіжні картки за період з 2012 року по 2015 рік включно, із зазначенням терміну дії платіжних карток ?

Чи проводилося нарахування ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, заробітної плати на платіжні картки від Товариства з обмеженою відповідальністю Полірем-Центр , код ЄДРПОУ 30574719, за період з 2012 року по 2015 рік включно?

Чи знімалися кошти із належних ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, платіжних карток?

Запитом суду від 05.03.2018 від відповідача витребовано інформацію:

Чи проводилося нарахування ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, заробітної плати на платіжні картки від Товариства з обмеженою відповідальністю Полірем-Центр , код ЄДРПОУ 30574719, за період з 2012 року по 2015 рік включно?

08.06.2018 на адресу суду від ПАТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" надійшла відповідь на ухвалу суду.

Станом на 20.06.2018 від відповідача не надходило відповіді на запит суду.

У судовому засіданні 20.06.2018 позивач позов підтримав, просив його задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином у порядку, визначеному ст. 130 ЦПК України.

Про причину неявки суд до відома не поставив.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, враховуючи думку позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Заслухавши позивача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Встановлено, 24 травня 2004 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу у ТОВ Полірем-Центр різноробочим, 21 вересня 2007 року його було переведено на посаду транспортувальника 4 розряду, 21 вересня 2007 року переведено на посаду комірника, що підтверджується даними трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.7-8).

З матеріалів справи вбачається, що наказом №11-Н від 31 серпня 2015 року позивача було звільнено за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (а.с. 7).

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 11.04.2017 позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Полірем-Центр про поновлення на роботі - задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді комірника Товариства з обмеженою відповідальністю Полірем-Центр з 31 серпня 2015 року.

Позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом, посилався на те, що про своє звільнення він дізнався лише після отримання трудової книжки 31 серпня 2016 року, до цього часу він працював на підприємстві, заробітної плати за період з 01.11.2012 по 31.08.2016 не отримував, тому просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі, на що суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Так, на підтвердження виплати заробітної плати роботодавець має надати фінансовий документ, який підтверджує виплату заробітної плати (відомості про виплату заробітної плати з підписом працівника) або документи, що підтверджують перерахування заробітної плати на картковий рахунок працівника, або в інший спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

При цьому, ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 №11846/л від 07.11.2016 (а.с. 31), останньому в 4 кварталі 2012 року було нараховано заробітну плату у розмірі 3900 грн., виплачено - 3900 грн., у 1 кварталі 2013 року нараховано 3900 грн., виплачено - 3900 грн., у 2 кварталі 2013 року нараховано 3900 грн., виплачено - 2600 грн., у 3 кварталі 2013 року нараховано 3900 грн., виплачено - 5200 грн., у 4 кварталі 2013 року нараховано 3950,10 грн., виплачено - 3950,10 грн., у 1 кварталі 2014 року нараховано 2305,95 грн., виплачено - 2305,95 грн., у 2 кварталі 2014 року нараховано 3900 грн., виплачено - 3900 грн., у 3 кварталі 2014 року нараховано 4009,47 грн., виплачено - 4000947 грн., у 4 кварталі 2014 року нараховано 3900 грн., виплачено - 3900 грн., у 1 кварталі 2015 року нараховано 3900 грн., виплачено - 3900 грн., у 2 кварталі 2015 року нараховано 3900 грн., виплачено - 3900 грн., з урахуванням утримання із цієї суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

Згідно відповіді ПАТ Райффайзен Банк Аваль №81-15-9/5511-БТ від 05.06.2018,останній повідомив суд, що за період з 01.01.2012 по 31.12.2015 на ім'я ОСОБА_1 було відкрито рахунок для виплати заробітної плати НОМЕР_2 від ТОВ Полірем-Центр та в ОСОБА_1 була платіжна картка, яка емітована до рахунку НОМЕР_2 - НОМЕР_3 (дата випуску картки 21.08.2012/термін дії до 31.08.2014).

Як вбачається з наданої банком виписки про рух коштів по рахунку НОМЕР_2, який належить ОСОБА_1 за період з 01.01.2012 по 31.12.2015, останньому 25.01.2013 було нараховано заробітну плату у розмірі 1080 грн.

Тобто, за період з 01.12.2012 по 31.08.2016 позивачу було нараховано на його рахунок та виплачено заробітну плату лише за один місяць, відповідач, у свою чергу, не надав відомостей, витребуваних судом, та не скористався своїм правом з'явитися до суду, надати докази, та спростувати вищевказане.

Згідно зі ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст.21 ЗУ Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст. 94 КЗпП України заробiтна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразi, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працiвниковi за виконану ним роботу.

Розмiр заробiтної плати залежить вiд складностi та умов виконуваної роботи, професiйно-дiлових якостей працiвника, результатiв його працi та господарської дiяльностi пiдприємства, установи, органiзацiї i максимальним розмiром не обмежується.

Як роз'яснив Верховний Суд України в п. 6 Постанови Пленуму від 24 грудня 1999 року № 3 Про практику застосування судами про оплату праці , задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Судом встановлено, що позивачу нараховувалася у період з 01.12.2012 по 01.07.2015 заробітна плата у розмірі 1300 грн. на місяць.

Оскільки, 25.01.2013 позивачу було нараховано заробітну плату у розмірі 1300 грн., з урахуванням утримання із цієї суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, позивачу було виплачено заробітну плату у розмірі 1080 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за період з 01.12.2012 по 01.07.2015 у розмірі 39 000 грн. з урахуванням утримання із цієї суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, з наступного розрахунку:

1300 грн. * (грудень 2012 року + лютий-грудень 2013 року + січень-грудень 2014 року + січень-червень 2015 року) = 39 000 грн.

Що стосується періоду з 01.07.2015 по 31.08.2016, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі у розмірі 19 260 грн. без урахування із цієї суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 95 КЗпП України мiнiмальна заробiтна плата - це законодавчо встановлений розмiр заробiтної плати за просту, неквалiфiковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працiвником мiсячну, погодинну норму працi (обсяг робiт).

До мiнiмальної заробiтної плати не включаються доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкiдливих, особливо шкiдливих умовах працi, на роботах з особливими природними географiчними i геологiчними умовами та умовами пiдвищеного ризику для здоров'я, а також премiї до ювiлейних дат, за винаходи та рацiоналiзаторськi пропозицiї, матерiальна допомога.

У разi коли працiвниковi, який виконав мiсячну (годинну) норму працi, нарахована заробiтна плата нижче законодавчо встановленого розмiру мiнiмальної заробiтної плати, пiдприємство провадить доплату до її рiвня.

Розмiр мiнiмальної заробiтної плати встановлюється i переглядається вiдповiдно до статей 9 i 10 Закону України "Про оплату працi".

Мiнiмальна заробiтна плата є державною соцiальною гарантiєю, обов'язковою на всiй територiї України для пiдприємств, установ, органiзацiй усiх форм власностi i господарювання та фiзичних осiб. Заробiтна плата пiдлягає iндексацiї у встановленому законодавством порядку.

Згідно ст. 9 ЗУ Про оплату праці розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.

Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 10 ЗУ Про оплату праці розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір мінімальної заробітної плати не може бути зменшено в разі зменшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно п.5 ст.38 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати визначається в Законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Так, відповідно до ст. 8 ЗУ Про Державний бюджет України на 2015 рік установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень;

Згідно ст. 8 ЗУ Про Державний бюджет України на 2016 рік установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень.

Таким чином, позивачу підлягає стягненню з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з 01.07.2015 по 31.08.2016 у розмірі 19 260 грн. за наступним розрахунком:

(1218 грн. * липень-серпень 2015 року) + (1378 грн. * вересень-грудень 2015 року) + (1378 грн. * січень-квітень 2016 року) + (1450 грн. * травень - серпень 2015 року ) = 19 260 грн.

У зв'язку з наведеним, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по невиплаченій заробітній платі за період з 01.11.2012 по 31.08.2016 підлягають частковому задоволенню у сумі: за період з 01.12.2012 по 01.07.2015 у розмірі 39 000 грн. з урахуванням утримання із цієї суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, та за період з 01.07.2015 по 31.08.2016 у розмірі 19 424 грн. без урахування із цієї суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів

Щодо позовних вимог по стягнення моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

П. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди) передбачено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема, невиплати йому грошових сум), яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, який міститься у постанові від 25.04.2012 р. у справі № 6-23цс12, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК).

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Аналогічна позиція міститься у п. 5 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 р. № 10-1389/0/4-12 Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм трудового права .

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Керуючись зазначеним, а також враховуючи, що відповідач станом на день ухвалення рішення суду так і не розрахувався з позивачем, судом встановлено, що позивачеві була завдана моральна шкода внаслідок дій відповідача, а саме: несвоєчасної виплати відповідачем заробітної плати.

Крім того, допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вказали, що ОСОБА_1 у зв'язку зі скрутним становищем позичав у них кошти.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, у тому числі, тривалість порушення прав позивача, характер порушення прав позивача, характер та обсяг душевних страждань, втрату нормальних життєвих зв'язків, тяжкість вимушених змін у житті, а також здійснення додаткових зусиль для організації власного життя, зусиль, вжитих для відновлення порушених прав. Тому, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000 грн., яка є достатньою і справедливою компенсацією завданої йому моральної шкоди.

За умовами ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, системний аналіз положень чинного законодавства України, врахувавши пояснення позивача та свідків, враховуючи, що відповідач своїм правом з`явитися в суд і спростувати доводи позивача не скористався, будь-яких доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 76-81 ЦПК України про виплату позивачеві заробітної плати, відповідачем не надано і клопотань перед судом про їх витребування не заявлено, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір на користь держави.

Керуючись ст. 115 КЗпП України, статтями ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273, 280 -284 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Полірем-Центр (код ЄДРПОУ 30574719, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі України, 26) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) заборгованість по заробітній платі за період з 01.12.2012 по 01.07.2015 у розмірі 39 000 грн. з урахуванням утримання із цієї суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, та за період з 01.07.2015 по 31.08.2016 у розмірі 19 424 грн. без урахування із цієї суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Полірем-Центр (код ЄДРПОУ 30574719, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі України, 26) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн.

В іншій частині - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Полірем-Центр (код ЄДРПОУ 30574719, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі України, 26) на користь держави судовий збір у розмірі 1280,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: