Постанова

від 30.07.2018 по справі 739/1743/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 липня 2018 року

м. Київ

справа № 739/1743/16-ц

провадження № 61-36445 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4 ,

представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідачі: Новгород-Сіверська міська рада Чернігівської області, ОСОБА_7,

представник Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області - ОСОБА_8,

представник ОСОБА_7 - ОСОБА_9,

третя особа - відділ Держгеокадастру у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області,

представник відділу Держгеокадастру у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області - ОСОБА_10,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2017 року у складі судді Чепурка В. В. та постанову апеляційного суду Чернігівської області від 8 травня 2018 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Бечка Є. М., Євстафіїва О. К.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 . звернулася до суду з позовом до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області, ОСОБА_7, третя особа - відділ Держгеокадастру у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області, про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету міської ради, скасування державного акта про право власності на земельну ділянку .

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2, а суміжним землекористувачем по АДРЕСА_1 є ОСОБА_7

При виготовленні технічної документації для подальшого отримання у власність присадибної земельної ділянки, вона дізналася, що межа суміжної земельної ділянки, яка належить ОСОБА_7, проходить не по відповідній межі, що існувала, а по частині її земельної ділянки, на якій розташована належна їй господарська будівля. Останній при виготовленні технічної документації для отримання у власність земельної ділянки до неї за погодженням її меж не звертався, відповідний акт вона не підписувала.

Рішення виконавчого комітету Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області від 6 листопада 1997 року № 119 про передачу у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,15 га по АДРЕСА_1 на підставі якого 9 червня 2011 року він отримав державний акт про право власності на земельну ділянку, прийнято не міською радою, а її виконавчим органом, чим порушено положення Закону України Про місцеве самоврядування . Тобто таке рішення прийнято виконавчим органом міської ради, який не мав для цього повноважень.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_4 просила суд визнати рішення виконавчого комітету Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області від 6 листопада 1997 року № 119 щодо передачі у власність ОСОБА_7 спірної земельної ділянки незаконним та скасувати, державний акт про право власності на земельну ділянку від 9 червня 2011 року, виданий на ім'я ОСОБА_7, скасувати.

Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що станом на 6 листопада 1997 року виконавчому комітету Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області були делеговані повноваження по вирішенню питань щодо передачі земельних ділянок у приватну власність, що відповідає положенням статті 6 ЗК України 1990 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин. При виготовленні технічної документації ОСОБА_7 межі земельної ділянки були погоджені з попереднім власником суміжної ділянки позивачки - ОСОБА_11 Таким чином, передача у власність відповідача спірної земельної ділянки проведена з додержанням положень земельного законодавства.

Постановою апеляційного суду Чернігівської області від 8 травня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_4 залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до висновку земельно-технічної експертизи межі земельної ділянки позивачки згідно з координатами, які використовувались у правовстановлюючих документах, не порушені. Геодезичними зйомками фактичного землекористування позивачки встановлено, що її фактичне землекористування не відповідає правовстановлюючим документам та господарська будівля, яка належить їй, частково розташована на земельній ділянці, переданій у власність ОСОБА_7 Отже, при передачі у власність відповідача спірної земельної ділянки права позивачки порушені не були, та вказані дії проведені з додержанням положень земельного законодавства.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 . просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що до неї, як до суміжного землекористувача, з питанням погодження меж земельної ділянки ОСОБА_7 ніхто не звертався, чим порушено положення статті 198 ЗК України, оформлення за останнім у власність спірної суміжної земельної ділянки призвело до зменшення площі її ділянки, чим порушено права позивачки. Державний акт про право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 від 9 червня 2011 року, виданий на підставі неіснуючого рішення Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області від 6 листопада 1997 року № 119, тому цей правовстановлюючий документ є недійсним.

У липні 2018 року Новгород-Сіверська міська рада Чернігівської області подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, межі земельної ділянки позивачки згідно з координатами, які використовувались у правовстановлюючих документах, не порушені, фактичне землекористування останньої не відповідає правовстановлюючим документам.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною третьою статті 6 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Статтями 17, 18 ЗК України 1990 року визначався певний порядок та підстави надання громадянам у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.

Відповідно до статті 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (тут і надалі у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Стаття 26 цього Закону визначає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад. Зокрема до виключної компетенції селищних рад відносяться лише повноваження щодо регулювання земельних правовідносин (пункт 34) та встановлення земельного податку (пункт 35).

Статтею 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено як власні, так і делеговані на підставі цього Закону повноваження селищних рад у сфері регулювання земельних відносин, до яких повноваження щодо надання земельних ділянок не віднесено.

Разом з тим за статтею 3 ЗК України 1990 року повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві ради народних депутатів могли передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Аналіз вищевказаних норм права, беручи до уваги наявність прямої вказівки у статті 3 ЗК України 1990 року, свідчить про те, що станом на листопад 2001 року селищні ради мали повноваження для делегування частини своїх функцій у сфері регулювання земельних відносин, зокрема щодо надання, передачі та вилучення земельних ділянок виконкомам, за винятком тих повноважень, що відносяться до виключної компетенції селищних рад.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 9 листопада 2016 року № 6-1855 цс 16.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що виконавчому комітету Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області були делеговані повноваження по вирішенню питань щодо передачі земельних ділянок у приватну власність, що відповідає зазначеним положенням ЗК України 1990 року. При виготовленні технічної документації ОСОБА_7 межі земельної ділянки були погоджені з попереднім власником суміжної ділянки позивачки - ОСОБА_11, а для позивачки такі дії є обов'язковими.

Апеляційним судом вірно встановлено, що згідно з висновком земельно-технічної експертизи Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 17 квітня 2018 року межі земельної ділянки позивачки згідно з координатами, які використовувались у правовстановлюючих документах, не порушені. Геодезичними зйомками фактичного землекористування позивачки встановлено, що її фактичне землекористування не відповідає правовстановлюючим документам та господарська будівля, яка належить їй, частково розташована на земельній ділянці, переданій у власність ОСОБА_7

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що передача у власність ОСОБА_7 спірної земельної ділянки проведена з додержанням положень земельного законодавства, права позивачки порушено не було.

Доводи касаційної скарги про те, що до неї, як до суміжного землекористувача, з питанням погодження меж земельної ділянки ОСОБА_7 ніхто не звертався, безпідставні, оскільки з попереднім власником суміжної ділянки позивачки - ОСОБА_11 - було погоджено такі межі і цього достатньо.

Посилання касаційної скарги на те, що державний акт про право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 від 9 червня 2011 року, виданий на підставі неіснуючого рішення міської ради, безпідставні, оскільки цей акт видано на підставі рішення виконавчого комітету Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області від 6 листопада 1997 року № 119, що належними доказами позивачкою не спростовано.

Отже, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Чернігівської області від 8 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк