Постанова

від 01.08.2018 по справі 365/728/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 365/728//16-ц

провадження № 61-29419св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство Калина ,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Київської області, у складі колегії суддів: Мережко М. В., Данілова О. М., Суханової Є. М.,

від 26 квітня 2017 року ,

ВСТАНОВИВ:

02 листопада 2016 року приватне акціонерне товариство Калина (далі - ПрАТ Калина ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3про стягнення витрат на незавершене виробництво сільськогосподарської продукції .

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 є власником двох земельних ділянок, загальною площею 8,24 га (кадастрові номера НОМЕР_1 та НОМЕР_2), які розташовані на території Красненської сільської ради Згурівського району Київської області. Протягом 2005-2015 років позивач користувався цими ділянками на умовах договору оренди від 11 вересня 2005 року. Оскільки земельні ділянки використовувались для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яке має замкнутий цикл виробництва, вони були задіяні у виробничій діяльності позивача та на них проводились осінньо-польові роботи до моменту закінчення строку оренди у листопаді 2015 року, а саме: проводилась передпосівна обробка ґрунту під посів культур урожаю

2016 року (дискування), на що позивач витратив 2 205,55 грн, що підтверджується дорожніми листками від 16-19 жовтня 2015 року. Після закінчення строку оренди відповідачу було передано її земельні ділянки із поліпшеннями, які неможливо відокремити від земельних ділянок.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з

відповідача на його користь витрати, понесені ним на поліпшення земельних ділянок у розмірі 2 205,55 грн.

Рішенням Згурівського районного суду Київської області, у складі судді Денисенко Н. О., від 14 грудня 2016 року у задоволенні позову

ПрАТ Калина відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження порушення його прав та інтересів, оскільки дія договору оренди земельної ділянки, укладеного між сторонами, закінчилась 11 вересня 2015 року, на новий строк договір оренди продовжений не був, відтак позивач не мав права користуватися земельними ділянками відповідача у жовтні 2015 року без його згоди. Позивач не довів, що поніс витрати на обробку спірних земельних ділянок, які належать відповідачу.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 26 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ПрАТ Калина витрати на незавершене виробництво врожаю 2016 року у розмірі

2 205,55 грн.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідач здійснив поліпшення земельних ділянок (дискування) у період дії договору оренди земельних ділянок, оскільки останній набрав чинності з моменту його державної реєстрації (01 листопада 2015 року), а не з дати його укладення. Витрати по обробленню земельних ділянок підлягають відшкодуванню відповідачем.

У касаційній скарзі, яка надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 21 червня 2017 року, ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно вирішив спір та не з'ясував фактичні обставини справи, поклавши в основу рішення лише те, що на момент проведення поліпшення земельних ділянок (дискування) договір оренди не припинив свою дію. Заявник не погоджується з такими висновками апеляційного суду, зазначивши, що вона не надавала згоди та дозволу на поліпшення землі, а також не підписувала жодних додаткових угод з позивачем щодо відшкодування орендарю витрат на поліпшення земельної ділянки. Крім того, згідно з Національним стандартом № 2 Оцінка нерухомого майна , затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442, земельне поліпшення визначено як результати будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості. Передпосівна обробка ґрунту не є поліпшенням земельної ділянки у розумінні чинного законодавства і не змінює якісних характеристик земельної ділянки та її вартості. Апеляційний суд не перевірив чи була створена спеціальна комісія для визначення розміру заподіяних збитків та можливість їх відшкодування у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 Про порядок визначення збитків власникам землі і землекористувачам .

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

29 серпня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів

(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 10 листопада 2004 року є власником двох земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 8,2400 га, що розташовані на території Красненської сільської ради Згурівського району Київської області, кадастрові номера яких НОМЕР_1 та НОМЕР_2 (а. с.17-18).

11 вересня 2005 року між сторонами було укладено договір оренди землі строком на 10 років, який було зареєстровано у Згурівському відділенні Київської регіональної філії № 12 Центру ДЗК Державного комітету України по земельних ресурсах, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 листопада 2005 року за № 04:05:027:00012 (а. с.14-16, 46-66).

Згідно зі статтею 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України Про оренду землі ).

Частиною третьою статті 15 Закону України Про оренду землі передбачено, що уразі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Відповідно до пункту 21 договору оренди землі від 11 вересня 2005 року орендодавець надає згоду орендарю на відшкодування останньому втрат на поліпшення орендованої земельної ділянки, у тому числі і які неможливо відокремити без заподіяння шкоди цій ділянці.

Орендодавець зобов'язаний відшкодувати орендарю витрати, пов'язані з поліпшенням стану об'єктів оренди, яке проводилось орендарем за його (орендодавця) згодою (пункт 27 договору оренди землі від 11 вересня 2005 року).

Згідно з пунктом 2 Національного стандарту № 2 Оцінка нерухомого майна , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 28 жовтня 2004 року № 1442, земельне поліпшення - результати будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості. До земельних поліпшень належать матеріальні об'єкти, розташовані у межах земельної ділянки, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення, а також результати господарської діяльності або проведення певного виду робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів, розміщення посівів, багаторічних насаджень, інженерної інфраструктури тощо).

Відповідно до статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання позову) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Апеляційний суд у порушення статей 212-214 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не взяв до уваги, що відшкодуванню на користь орендаря можуть підлягати витрати, пов'язані з поліпшенням стану об'єкта оренди, якщо таке поліпшення проводилося за згодою орендодавця, що передбачено чинним законодавством України та умовами укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 11 вересня 2005 року; залишив поза увагою, що відповідач не надавала своєї згоди на поліпшення стану земельних ділянок та не підписувала додаткової угоди з позивачем щодо відшкодування орендарю витрат на поліпшення земельної ділянки, як це передбачено пунктами 21, 27 укладеного між сторонами договору оренди землі.

Крім того, передпосівна обробка ґрунту під посів сільськогосподарських культур (дискування), проведена орендарем на власний розсуд у межах своєї господарської діяльності, не може вважатись поліпшенням земельної ділянки орендодавця у розумінні Національного стандарту № 2 Оцінка нерухомого майна , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442. Позивач не довів, що внаслідок такої обробки поліпшилась якість ґрунтів.

Встановивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов'язком, на підтвердження поліпшення земельних ділянок відповідача та наявності згоди орендодавця на поліпшення переданих в оренду земельних ділянок, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПрАТ Калина .

Апеляційний суд вищезазначених обставин справи не перевірив та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ПрАТ Калина .

Таким чином, суд першої інстанції належним чином виконав вимоги статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 213 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини у справі та правильно вирішив спір.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 26 квітня 2017 року скасувати, рішення Згурівського районного суду Київської області

від 14 грудня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є.В. Синельников

С.Ф. Хопта

Ю.В. Черняк