Рішення

від 01.08.2018 по справі 910/2846/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2018Справа № 910/2846/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Блажівської О.Є, при секретарі судового засідання Хмельовському В.О., розглянувши у загальному позовному провадженні справу №910/1689/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС"

(79014, м.Львів, вул. Ніщинського, 35, код ЄДРПОУ 39744357)

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

(01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570)

Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЗАР"

(49038, м.Дніпро, вул.Княгині Ольги, 22, код ЄДРПОУ 36053429)

про визнання права, визнання відсутнім права, -

представники учасників справи:

від позивача: Васів Ю.М., (Ордер серія ЛВ №079178 від 12.02.18)

від відповідача-1: Малярчук Т.В. (довіреність № 353 від 17.01.18)

від відповідача-2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС", 13 березня 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Відповідача- 1 -Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", Відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЗАР", про:

- визнання права Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЗАР" сплатити суму боргу за кредитним договором від 19.04.2013 №4Д13256И в розмірі 17 847 414,18 грн, який Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" сплатило Публічному акціонерному товариству Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" за Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІЗАР";

- визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" права вимагати від Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІЗАР" сплатити суму боргу за кредитним договором від 19.04.2013 №4Д13256И в розмірі 17 847 414,18 грн, який Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" сплатило Публічному акціонерному товариству Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" за Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІЗАР".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 вказану позовну заяву було залишено без руху на підставі ст.174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

05.04.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2018 провадження у справі №910/2846/18 відкрито. Ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.05.2018.

У підготовчому засіданні 16.05.2018 суд на місті протокольно ухвалив відкласти судове засідання на 13.06.2018.

12.06.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" надійшов відзив на позовну заяву.

У підготовче засідання 13.06.2018 з'явилися представники позивача та відповідача-1. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЗАР" у підготовче засідання 13.06.2018 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Також у підготовчому засіданні 13.06.2018 присутніми представниками учасників справи було заявлене клопотання про продовження строку підготовчого провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 11.07.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 повідомлено сторін про те, що у зв'язку з викликом судді Блажівської О.Є. для проходження співбесіди за результатами дослідження досьє у межах кваліфікаційного оцінювання, розгляд даної справи, призначений на 11.07.2018 не відбудеться, наступне засідання у справі призначено на 12.07.18 .

У підготовче засідання 12.07.2018 з'явилися представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з'явився.

Клопотань, щодо відкладення підготовчого засідання не надходило.

У підготовчому судовому засіданні 12.07.2018 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2018 підготовче провадження оголошено закритим та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.08.2018.

У судове засідання, призначене на 01.08.2018, з'явилися представники позивача та відповідача-1.

Представник відповідача-2 у судове засідання 01.08.2018 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача-1 надав пояснення по суті спору, заперечив проти задоволення позовних вимог.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач-2 у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Також, згідно із ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, оскільки відповідача-2 належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, суд вважає, що неявка представника відповідача-2 у судове засідання 01.08.2018 не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (кредитор) укладено договір поруки №4Д12105И/П (далі - Договір поруки), за умовами якого позивач поручився перед відповідачем 1 за виконання відповідачем 2 - Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІЗАР" (боржник) зобов'язань за кредитним договором від 04.04.2012 №4Д12105И, кредитним договором від 17.02.2014 №4Д14164И, кредитним договором від 20.02.2015 №4Д15063И, кредитним договором від 19.04.2013 №4Д13256И, кредитним договором від 23.08.2013 №4Д13521И (далі - Кредитні договори), а саме зобов'язань з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до умов вказаних кредитних договорів.

Згідно з пунктом 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

До поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання (п. 8 Договору поруки).

Відповідно до пункту 10 Договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитними договорами передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 Договору поруки).

Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 07.07.2016, укладеної сторонами (п. 17 Договору поруки).

Згідно з наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення №11 від 09.11.2016 позивачем перераховано відповідачу 17 847 414,68 грн. Призначенням платежу вказано "виконання зобов'язань за кредитним договором №4Д13256И від 19.04.13 згідно договору поруки №4Д12105И/П від 08.11.16".

Таким чином, позивач стверджує про виконання всіх зобов'язань боржника за кредитними договорами у повному обсязі.

Одночасно, матеріали справи не містять жодних доказів в підтвердження того, що позивач звертався до відповідача-1 з вимогою надати документи, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами.

Спір у даній справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання в судовому порядку наявності у нього права вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЗАР" сплатити суму боргу за кредитним договором №4Д13256И від 19.04.2013 у розмірі 17 847 414,68 грн, а також визнання відсутнім у банку права вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЗАР" сплати вказаної суми.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та відповідні заперечення відповідача-1, господарський суд зазначає наступне.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою , гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір поруки №4Д12105И/П від 08.11.2016 є договором поруки, який підпадає під правове регулювання норм статей 553-559 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпеченого порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

З приводу доводів позивача про невизнання банком факту переходу до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" прав кредитора за вищевказаними кредитними зобов'язаннями та невиконання банком обов'язку за Договором поруки щодо передачі копій документів новому кредитору господарський суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом положень ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Водночас, застосування такого способу захисту як визнання права можливе у разі виникнення спору щодо його належності між особою, що вважає право порушеним, та іншою, яка претендує на відповідний титул. Тобто, такий спосіб захисту прав може бути застосований при наявності спору про право. Вимога про визнання права може бути пред'явлена до особи, яка не визнає чи порушує право.

На позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Разом з цим, за висновками суду, позивачем не було доведено факту порушення, оспорювання або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів.

Як зазначалось судом, відповідно до ч.2 ст.556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпеченого порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Тобто, безпосередньо законом закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов'язку за боржника. Підтвердженням цього є також норма ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, якою встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов'язанні, серед яких передбачено і виконання обов'язку боржника поручителем.

Таким чином, оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно. При цьому, слід мати на увазі, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Також судом прийнято до уваги, що з умов Договору поруки вбачається, що у випадку невиконання боржником пункту 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору.

Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження пред'явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, як і не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності порушеного зобов'язання станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачу.

При цьому, господарський суд зазначає, що факт переходу до позивача права вимоги за кредитними договорами до відповідача 2 за відсутності обставин невизнання цього права зі сторони відповідачів підлягає встановленню під час розгляду спору про стягнення грошових коштів за кредитним договором. Вказаний факт неможливо встановити в межах даної справи з огляду на недослідження судом питання виконання кредитних зобов'язань за відповідним договором та обсяг такого виконання.

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 30.05.2018 у справі №910/16462/17, від 30.05.2018 у справі №910/14139/17.

Одночасно, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги, що позивачем не було доведено порушення чи невизнання його суб'єктивного права з боку відповідачів 1 та 2, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЗАР" про визнання права Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЗАР" сплатити суму боргу за кредитним договором від 19.04.2013 №4Д13256И в розмірі 17 847 414,18 грн, який Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" сплатило Публічному акціонерному товариству Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" за Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІЗАР" та про визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" права вимагати від Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІЗАР" сплатити суму боргу за кредитним договором від 19.04.2013 №4Д13256И в розмірі 17 847 414,18 грн, який Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" сплатило Публічному акціонерному товариству Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" за Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІЗАР" є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір за розгляд даної справи у розмірі 3 524,00 грн (2 немайнові вимоги х 1 762,00 грн = 3 524,00 грн.) залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1 . У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати, пов'язані із розглядом справи, покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 06.08.2018

Суддя О.Є. Блажівська