Рішення

від 26.07.2018 по справі 817/1164/18

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

        РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я і м е н е м   У к р а ї н и 26 липня 2018 року м. Рівне               №817/1164/18 Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотек» до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. В провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотек» (далі іменується – позивач) до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі іменується – відповідач), в якому позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.12.2017 №0009201402, яким нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в розмірі 31340 грн. 14 коп., в частині нарахування пені з 03.10.2017 по 31.10.2017. Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення суперечить приписам частини другої статті 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладає на платника податків додатковий обов'язок по сплаті грошового зобов'язання (штрафу/пені) на користь Державного бюджету України. Так, позивач посилається на безпідставність висновків фіскального органу про порушення платником податків норм чинного законодавства у сфері ЗЕД щодо неможливості проведення заліку зустрічних однорідних вимог по виконанню зовнішньоекономічних контрактів з нерезидентом. Позивач зазначає, що між ним та нерезидентом укладено угоду про проведення взаємозаліку однорідних вимог по виконанню контрактів, що не являється порушенням Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» №959-XII від 16.04.1991, Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23.09.1994, Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постанови Правління НБУ від 13.12.2016 №410 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», та Постанови Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136 «Про затвердження  Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями» (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 р. за №338/3631). Крім того, валютні цінності у вигляді заборгованості і іноземній валюті за межами України не знаходилися, а відтак не вимагали відповідного декларування, у зв'язку з чим підстави для застосування фіскальним органом штрафу відсутні. Ухвалою суду від 03.05.2018 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання. Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що за результатами перевірки виявлено порушення позивачем норм статті 1 Закону України №185/94-ВР та Постанови Правління НБУ №863 від 04.12.2015 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», а саме: ненадходження валютної виручки у законодавчо встановлений 180-денний строк проведення розрахунків в іноземній валюті в сумі 5410 Євро при виконанні експортного Контракту №01-02-17 від 01.02.2017, укладеного з фірмою нерезидентом ООО «Экоиндустрия» (Російська Федерація); статті 9 Декрету, де встановлено порушення строків декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України та перебувають за її межами станом на 01.10.2017. Фіскальний орган зазначає, що нормами чинного законодавства не передбачено можливості проведення розрахунків у сфері ЗЕД шляхом проведення заліку зустрічних однорідних вимог. Відтак, позивач порушив строки проведення розрахунків за контрактами з нерезидентом. Також, відповідач зазначає, що норми Постанови Правління НБУ від 13.12.2016 №410 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» містять чітку норму щодо неможливості зняття банками з контролю експортних операцій клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Відтак, відповідач просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. Заяви, клопотання, заперечення проти заяв і клопотань з процесуальних питань – відсутні (стаття 166 КАС України). Інші процесуальні дії (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) судом не вчинялися. Ухвалою суду від 14.06.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 26.07.2018. Позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляд справи, у судове засідання не прибув, проте подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності його уповноваженого представника. Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не прибув, не повідомив суд про причини неприбуття, не подав до суду жодних заяв чи клопотань щодо неявки до суду. Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи в порядку письмового провадження, оскільки необхідність заслухати свідка чи експерта відсутня. Підстави для відкладення розгляду справи, визначені нормами статей 205, 223 КАС України – відсутні. За приписами частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу. Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд В С Т А Н О В И В: Фахівцями Головного управління ДФС у Рівненській області проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотек», за результатами якої складено Акт «Про результати позапланової документальної перевірки ТзОВ «Технотек», код ЄДРПОУ 32171142, тел./факс:+38(0362) 62-33-44, e-mail:info@texnotek.com, www.texnotek.com з питань дотримання вимог валютного законодавства при виконанні зовнішньоекономічного експортного контракту №01-02-17 від 01.02.2017 року укладеному з фірмою-нерезидентом ООО «Экоиндустрия», Російська Федерація за період з 01.02.2017 по 31.10.2017 року» від 11.12.2017 №1435/17-00-14-0210/32171142 (далі іменується – Акт перевірки) (а.с. 10). Платником податків подано до фіскального органу письмові заперечення на Акт перевірки від 18.12.2017 №193 (а.с. 15). Також, платник податків надав фіскальному органу письмові Доповнення до заперечень на Акт перевірки від 27.12.2017 №199 (а.с. 17). Фіскальним органом сформована Відповідь на заперечення на Акт перевірки від 28.12.2017, відповідно якої висновки Акта перевірки залишено без змін (а.с. 18). На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.12.2017 №0009201402, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності  в розмірі 31340 грн. 14 коп. (а.с. 20). За результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення фіскальним органом прийнято Рішення про результати розгляду скарги від 22.03.2018 №10212/6/99-99-11-01-02-25, яким скаргу платника податків залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення – без змін (а.с. 21-24). Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне. Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Технотек» та нерезидентом ООО «Экоиндустрия», Російська Федерація укладено Контракт №01-02-17 від 01.02.2017, відповідно до якого позивач зобов'язався поставити ООО «Экоиндустрия» товар, а останній зобов'язався оплатити його (а.с. 25). 02 березня 2017 року позивачем здійснено поставку товару для ООО «Экоиндустрия». Між сторонами Контракту укладено додаткову угоду від 14.03.2017 щодо змін до пункту 8.1 Контракту та встановлено термін оплати – 180 календарних днів (а.с. 29). 28 березня 2017 року між нерезидентами ООО «Экоиндустрия» та ООО «ТехСнаб» підписано угоду про перевід боргу по Контракту від 01.02.2017 №01-02-17 (а.с. 30). Вказана вище угода погоджена позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Технотек» 29.03.2017. 12 вересня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Технотек» та нерезидентом ООО «ТехСнаб» укладено Контракт №01 на поставку товару, відповідно до пункту 2.1 якого Покупець (ООО «ТехСнаб») проводить попередню оплату товару в розмірі 100% вартості партії товару (а.с. 31). Зарахування валютних коштів в сумі 6410 Євро по Контракту №01 від 12.09.2017 відбулося 29.09.2017 через ПАТ «Альфа-Банк». 03 жовтня 2017 року нерезидент ООО «ТехСнаб» відмовився від поставки товару згідно Контакту від 12.09.2017 №01, про що проінформовано позивача листом №03/10/2017 від 03.10.2017 (а.с. 33). Таким чином, поставки товару від позивача до ООО «ТехСнаб» не було. Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Технотек» та ООО «ТехСнаб» укладено Угоду про залік зустрічних однорідних вимог від 03.10.2017, відповідно до якої сторони правочину провели залік зустрічних вимог в розмірі 5410 Євро (а.с. 34). Також, визначено про визнання неустойки в розмірі 1000 Євро на користь позивача (а.с. 33). Тобто, загальна сума заліку становить 6410 Євро. В Акті перевірки фіскальний орган дійшов висновку, що Угода про залік зустрічних однорідних вимог від 03.10.2017 не відповідає вимогам чинного валютного законодавства; проведення заліку зустрічних однорідних вимог на суму валютної виручки (яка не надходитиме на рахунок підприємства) не є можливим, оскільки є порушенням вимог законодавства України, зокрема, Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» №959-XII від 16.04.1991 (далі іменується – Закон України  №959-XII; Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23.09.1994 (далі іменується – Закон України №185/94-ВР); Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі іменується – Декрет); Постанови Правління НБУ від 13.12.2016 №410 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» (далі іменується – Постанова №410); Постанови Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136 «Про затвердження Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями» (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 р. за №338/3631) (далі іменується – Інструкція №136).   В розділі IV «Висновок» Акту перевірки вказано, що перевіркою встановлено порушення: статті 1 Закону України №185/94-ВР, Постанови Правління НБУ №863 від 04.12.2015 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», а саме: 1. ненадходження валютної виручки у законодавчо встановлений 180-денний строк проведення розрахунків в іноземній валюті в сумі 5410 Євро при виконанні експортного Контракту №01-02-17 від 01.02.2017, укладеного з фірмою нерезидентом ООО «Экоиндустрия» (Російська Федерація); 2. статті 9 Декрету, де встановлено порушення строків декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України та перебувають за її межами станом на 01.10.2017. Суд зазначає, що посилання фіскального органу на порушення позивачем норм Постанови Правління НБУ №863 від 04.12.2015 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» є безпідставними, оскільки така Постанова втратила чинність 05.03.2016, тобто на момент здійснення діяльності у сфері ЗЕД за перевіряємий період (2017) норми такого нормативного акта втратили чинність. Пунктом 9 Постанови Правління НБУ №863 від 04.12.2015 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» встановлено, що Постанова набирає чинності з 05 грудня 2015 року і діє до 04 березня 2016 року включно. Відтак, норми даного правового акту не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Згідно з частинами 4, 5 статті 6 Закону України №959-XII, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України. Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України №959-XII, всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам. Розрахункове та кредитне обслуговування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється на території України банком для зовнішньоекономічної діяльності України та уповноваженими комерційними банківськими та кредитними установами, а також іноземними та міжнародними банками, зареєстрованими у встановленому порядку на території України. Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі іменується – ЦК України) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі статтею 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Випадки, коли зарахування зустрічних однорідних вимог не допускається, наведені в статті 602 ЦК України, яка не містить обмежень щодо здійснення взаємозаліку у сфері зовнішньоекономічних розрахунків, проте вказує на недопустимість зарахування зустрічних вимог «в інших випадках, встановлених договором або законом». При цьому, частина 1 статті 14 спеціального Закону України №959-XII надає суб'єктам зовнішньоекономічних розрахунків можливість вільно визначати форму розрахунків. Також, статтею 2 Закону України №959-XII закріплено низку ключових принципів, серед яких, принцип свободи, під яким з метою застосування положень Закону України №959-XII слід розуміти право суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України. Відповідно до Наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06 вересня 2001 року №201 «Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2001 р. за №833/6024) (далі іменується – Положення №201), зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, та спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності. Договір (контракт) укладається відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти підприємницької діяльності при складанні тексту договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншими законами України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, уважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України. Частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV (далі іменується – ГК України) передбачено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Пунктом 1.11 Інструкції №136 передбачено, що експортна, імпортна операції можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо, зокрема, вимоги є однорідними. Товариство з обмеженою відповідальністю «Технотек» звернулося до Національного банку України з листом від 16.11.2017 №179, в якому зазначив, що при розгляді листів №157 та №158 від 11.10.2017, №161 від 13.10.2017 ПАТ «Альфа Банк» не було надано належної правової оцінки тому факту, що відбулося фактичне надходження валютних коштів на рахунок позивача, тобто відбулася монетарна операція по зовнішньоекономічній операції (а.с. 37). Національний банк України надав відповідь від 22.12.2017 №10-0005/85876, в якій вказав, що за відсутності порушення законодавчо встановленого строку розрахунків за експортною, імпортною операцією, про яку банком надавалася інформація фіскальному органу за місцем реєстрації резидента згідно з пунктом 5.9 Інструкції №139, банк на підставі відповідного письмового повідомлення податкового органу згідно з абзацом 3 пункту 1.13 Інструкції №136 може зняти з контролю зазначену зовнішньоекономічну операцію резидента (а.с. 39). Тобто, Національний банк України висловив позицію щодо можливості зняття з контролю операцію резидента. Єдиною умовою, як зазначив Національний банк України, для вчинення такої дії є надіслання фіскальним органом повідомлення про відсутність порушення строків розрахунку за операціями у сфері ЗЕД. Разом з тим, фіскальний орган не надсилав такого повідомлення, оскільки Актом перевірки встановив порушення позивачем законодавства у сфері ЗЕД щодо порушення строків розрахунку у сфері ЗЕД, обґрунтовуючи це тим, що залік зустрічних вимог у даному випадку неможливий.   Міністерством економічного розвитку і торгівлі України у листі від 07.03.2014 №4122-03/7252-08 зазначено, що при здійсненні операцій із зарахування зустрічних вимог у зовнішньоекономічній діяльності мають дотримуватись такі умови: вимоги контрагентів повинні бути зустрічними, тобто кожен із контрагентів повинен мати заборгованість по відношенню до іншого (кожна із сторін одночасно є як боржником, так і кредитором); вимоги повинні бути однорідними; з обох вимог має настати термін виконання, встановлений зовнішньоекономічним договором або законом (за винятком зобов'язань, за якими не встановлено терміну або термін визначається моментом вимоги). ДФС України у листі від 28.11.2014 № 7671/6/99-99-12-01-03-15 також не заперечило можливості припинення зобов'язань за експортно-імпортними операціями шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі статті 601 ЦК України. Так, фіскальний орган вказав в Акті перевірки на порушення позивачем статті 1 Закону України №185/94-ВР, яка визначає, що виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації (z0374-12)) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством. Верховним Судом України у постанові від 17.12.2002 у справі № 2-15/2542-02 висловлено позицію, відповідно до якої правовий зміст статті 1 Закону України №185/94-ВР не передбачає неприпустимість припинення зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги. Спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Цивільним кодексом, не забороняється припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги за зовнішньоекономічними договорами. Тобто, у цьому рішенні сформовано правовий висновок про можливість припинення дебіторської та кредиторської заборгованості між резидентом і нерезидентом шляхом проведення зарахування зустрічної однорідної вимоги як таку, що не суперечить чинному законодавству України. Аналогічної позиції Верховний Суд України дотримався у постанові від 28.01.2003 у справі №188/12-204, зауваживши, що зовнішньоекономічні відносини є цивільно-правовими, в яких допускається припинення зобов'язань шляхом зарахування однорідних вимог. Також, у постанові від 06.05.2008 по справі №21-1518во07 (ЄДРСР № 3402031) Верховний Суд України, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій щодо застосування положень статті 1 Закону України №185/94-ВР, підтримавши попередньо сформовану правову позицію у справах №188/12-204, №2-15/2542-02, виклав правову позицію, суть якої полягає в тому, що Закон України №185/94-ВР регулює порядок припинення зобов'язань між резидентом і нерезидентом шляхом виконання, проте це не виключає можливості припинити зобов'язання в інший спосіб, зокрема зустрічним однорідним зарахуванням. Зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони. Проте воно може здійснюватися за згодою обох сторін – у разі підписання ними угоди про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Відповідно зарахування вважається вчиненим із дати підписання заяви однією стороною або угоди – обома. Відповідно до статті 12 Декрету, валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Валютному контролю підлягають також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, які випливають з пункту 1 статті 9 цього Декрету. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах повноважень, визначених статтею 13 цього Декрету, а також про майно, що підлягає декларуванню згідно з пунктом 1 статті 9 цього Декрету. Частиною першою статті 13 Декрету встановлено, що  Національний банк України є головним органом валютного контролю, що: здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів; забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Уповноважені банки, фінансові установи та національний оператор поштового зв'язку, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи (частина друга статті 13 Декрету). Фіскальний орган вказує, що відповідно до пункту 4 Постанови №410, уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог: в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 лютого 1998 року N 34 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 19 квітня 2016 року N 269) (зі змінами) (далі - Класифікатор) / російських рублях (незалежно від суми операції); в інших валютах (якщо загальна сума зобов'язань, що припиняються зарахуванням у межах одного договору щодо експорту товарів, перевищує в еквіваленті 500000 доларів США). Надходження в іноземній валюті за експортними операціями клієнтів банку мають бути продані в порядку, установленому в пункті 2 цієї постанови. Посилаючись на дану норму фіскальний орган в Акті перевірки дійшов висновку про те, що позивачем на його контрагентом-нерезидентом за експортними контрактами розрахунок у вигляді зарахування зустрічних однорідних вимог (взаємозалік) суперечить спеціальному законодавству, що регулює порядок розрахунків з сфері ЗЕД. Суд не погоджується з такими доводами відповідача та зазначає, що Постанова №410 не забороняє суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог, що є підставою припинення зобов'язань за зовнішньоекономічними контрактами, а лише забороняє банкам знімати такі операції з контролю. Отже, вказана постанова не може бути підставою для нарахування пені, відповідно до Закону України №185/94-ВР. Проведення заліку взаємної заборгованості з нерезидентом, в тому числі на підставі додаткової угоди до контракту в сфері ЗЕД (за умови відсутності спору між сторонами з приводу характеру зобов'язань, їх змісту, умов виконання) свідчить, що у нерезидента відсутнє зобов'язання з повернення резиденту України іноземної валюти або товару, з моменту проведення заліку відсутня заборгованість нерезидента в іноземній валюті, а відповідно правові підстави для нарахування резиденту пені на неіснуючу заборгованість відсутні. Таким чином, суд дійшов висновку, що в даному випадку умови укладених позивачем з нерезидентом зазначених угод не містять заборони зарахування зустрічних вимог. Також на момент проведення відповідних зовнішньоекономічних операцій відсутня законодавчо встановлене правило, яке б встановлювало заборону щодо здійснення зарахування зустрічних вимог у сфері ЗЕД. З огляду на зазначене, суд не бере до уваги посилання відповідача на норми Постанови №410, оскільки спеціальним законодавством, зокрема, Законом України №959-XII, Законом України №185/94-ВР, Декретом, ГК України  та ЦК України, не забороняється припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги за зовнішньоекономічними договорами. Також, відповідач зазначив в Акті перевірки на порушення позивачем статті 9 Декрету, яка визначає, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України. Національний банк України гарантує таємницю інформації, зазначеної в пункті 1 цієї статті, відповідно до положень статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність». З огляду на попередній висновок суду про можливість проведення розрахунків між резидентом та нерезидентом по контрактах у сфері ЗЕД шляхом заліку зустрічних вимог, що не заборонено нормами чинного законодавства, суд зазначає про відсутність факту порушення з боку позивача статті 9 Декрету. Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків («Лелас проти Хорватії», п. 74). Відтак, відійшовши від офіційної позиції центрального фіскального органу, відповідачем порушено низку принципів, на яких ґрунтується податкове законодавства, що призвело до необґрунтованого податкового навантаження та нарахування штрафних санкцій платнику податків без законних підстав для цього. Проведення заліку взаємної заборгованості з нерезидентом, в тому числі на підставі додаткової угоди до контракту в сфері ЗЕД (за умови відсутності спору між сторонами з приводу характеру зобов'язань, їх змісту, умов виконання) свідчить, що у нерезидента відсутнє зобов'язання з повернення резиденту України іноземної валюти або товару, з моменту проведення заліку відсутня заборгованість нерезидента в іноземній валюті, а відповідно правові підстави для нарахування резиденту пені на неіснуючу заборгованість відсутні. Суд зазначає, що в даному випадку умови укладених позивачем з нерезидентом вищезазначених угод не містять заборони зарахування зустрічних вимог. Також на момент проведення відповідних зовнішньоекономічних операцій відсутня законодавчо встановлене правило, яке б встановлювало заборону щодо здійснення зарахування зустрічних вимог у сфері ЗЕД. Отже твердження фіскального органу щодо можливості зняття банком з валютного контролю експортно-імпортних операцій (як наслідок дотримання строку розрахунку в іноземній валюті) резидента лише після виконання зобов'язань сторонами виключно у грошовій формі, оскільки норми Закону України №185/94-ВР, не передбачають можливості проведення взаємозаліку, не відповідають чинному законодавству, позаяк порушити неіснуючу вимогу Закону неможливо. Припинення зобов'язань за зовнішньоекономічними контрактами Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотек» ООО «ТехСнаб» відбулося зарахуванням зустрічних однорідних вимог, внаслідок чого дебіторська/кредиторська заборгованість у передбачений законодавством спосіб погашена, тобто відсутня. Валютні цінності, належні позивачу у вигляді заборгованості в іноземній валюті на звітну дату за межами України не знаходились, і, відповідно, не вимагали декларування, у зв'язку із чим підстави для застосування штрафу відсутні. Суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний приймати рішення, а дії - вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх, дотримуючись встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби. За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» ЄСПЛ визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Відтак, відповідачем не наведено жодних доводів проти адміністративного позову та не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Таким чином, висновки Акта перевірки ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними документами та доказами з боку відповідача. Натомість, позивачем документально підтверджено дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про протиправність  оскаржуваного рішення, що підлягає скасуванню. Відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в порядку статті 77 КАС України, а відтак заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відтак, сплачена сума судового збору у розмірі 1762 грн. 00 коп., відповідно до платіжного доручення від 17.04.2018 №96, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи, підлягає присудженню на користь позивача. Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд В И Р І Ш И В : Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотек» (місцезнаходження: 33016, місто Рівне, вулиця Будівельників, 1-Д; код ЄДРПОУ 32171142) до Головного управління ДФС у Рівненській області (місцезнаходження: 33023, місто Рівне, вулиця Відінська, 12; код ЄДРПОУ 39394217) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення – задовольнити повністю. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 29 грудня 2017 року №0009201402. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотек» (код ЄДРПОУ 32171142) суму судового збору у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 (нуль) коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Рівненській області. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.   Повний текст рішення складено 26 липня 2018 року. Суддя                                                                                  Недашківська К.М.