Рішення

від 30.07.2018 по справі 908/578/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.07.2018Справа № 908/578/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали справи

За позовом Концерну Міські теплові мережі

до Товариства з обмеженою відповідальністю Креатив

про стягнення 5.713,70 грн.

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

29.03.2018 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну Міські теплові мережі до Товариства з обмеженою відповідальністю Креатив про стягнення 5.713,70 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач як орендар нежитлового приміщення за адресою: м. Запоріжжя, вул. Тенісна, 4, загальною площею 154,4 кв. м. у період з жовтня 2016 року по березень 2017 року, за відсутності укладеного між сторонами договору, фактично отримував від позивача послуги з теплопостачання, однак не здійснив оплату за надані послуги, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 5.713,70 грн., з яких: 4.996,18 грн. основного боргу за спожиту теплову енергію, 549,08 грн. інфляційних втрат та 168,44 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.04.2018 відкрито провадження у справі № 908/578/18 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 03.05.2018.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 03.05.2018 матеріали справи № 908/578/18 направлено за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Матеріали справи № 908/578/18 були отримані Господарським судом міста Києва 29.05.2018 та згідно автоматизованої системи документообігу суду передані на розгляд судді Сіваковій В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 прийнято справу № 908/578/18 до провадження; зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 31.05.2018 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103047193188 за адресою: 03039, м. Київ, вул. Віктора Забіли, 5, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Проте, конверт разом з ухвалою від 31.05.2018 (номер відправлення 0103047193188) було повернуто до суду поштовим відділенням зв'язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 04.07.2018 з позначкою за закінченням встановленого строку зберігання .

Згідно з ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з п. 3 ст. 212 Цивільного кодексу України якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Відповідач вимог ухвали про відкриття виконавчого провадження у справі від 31.05.2018 станом на 30.07.2018 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2003 між Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Креатив (орендар, відповідач) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 762/4 (далі - договір оренди).

Відповідно до п. 1.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 154,4 кв. м. (підвал) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Тенісна, 4.

Згідно акту приймання-передачі від 01.11.2003 орендодавець передав, а орендар прийняв об'єкт оренди.

Відповідно до п. 11.1 договору оренди строк його дії встановлений з 01.11.2003 до 22.07.2007.

Додатковою угодою від 01.12.2008 строк дії договору продовжено до 22.07.2010.

Додатковою угодою від 01.06.2011 внесено зміни до договору оренди та визначено орендодавцем Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.

Рішенням Господарського суду Запорізької області № 908/1217/17 від 24.07.2017 розірвано договір оренди нежитлового приміщення № 762/4 від 01.11.2003; звільнити вбудоване приміщення підвалу загальною площею 154,4 кв. м. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Тенісна, 4 шляхом виселення Товариство з обмеженою відповідальністю Креатив .

Відповідно до статуту Концерну Міські теплові мережі , затвердженого розпорядженням Запорізького міського голови № 99 від 08.04.2013, предметом діяльності концерну є:

- виробництво теплової енергії,

- транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами,

- постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву жита і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут.

Спірні відносини між сторонами виникли у зв'язку з наданням відповідачу у період з жовтня 2016 року по березень 2017 року комунальних послуг з теплопостачання, вартість яких відповідачем не сплачена.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закону України Про житлово-комунальні послуги .

Відповідно до статей 12, 13 Закону України Про житлово-комунальні послуги житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України Про теплопостачання

споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію;

Згідно зі ст. 19 Закону України Про теплопостачання теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно зі ст. 24 Закону України Про теплопостачання основними обов'язками споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Статтею 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги визначено права та обов'язки споживача. Так, згідно з частиною 1 зазначеної статті споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; згідно з частиною 3 зазначеної статті споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, хоч у частині першій статті 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтями 18 та 20 постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення плата за надані послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк, і вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з п. 5.13 договору оренди орендар зобов'язався на протязі 30 календарних днів після укладення цього договору укласти договори з постачальниками комунальних послуг (окремо з кожним з ним).

Проте відповідний договір з теплопостачання відповідачем укладено не було.

Матеріали справи свідчать, що позивач направляв 15.04.2017 на адресу відповідачу проект договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, надання послуги централізованого постачання гарячої води № за № 704436 на підписання, проте відповідач договір не підписав та не повернув позивачу.

Незважаючи на факт відсутності між позивачем та відповідачем договірних відносин щодо надання житлово-комунальних послуг, суд зазначає, що враховуючи норми ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг з теплопостачання сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуги, якими він фактично користується у повному обсязі.

Відповідачем належних доказів в розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували неотримання ним житлово-комунальних послуг у період з жовтня 2016 року по березень 2017 року не подано. Також не подано доказів щодо виявлення відповідачем небажання отримувати комунальні послуги або доказів наявності листування з приводу обсягу та якості наданих послуг.

Таким чином, відповідач користувався житлово-комунальними послугами, які йому надавались, а тому зобов'язаний сплатити їх вартість.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача розмірі 4.996,18 грн. боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач оплату за спожиті послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті платежів позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 549,08 грн. інфляційних втрат та 168,44 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

За результатами здійснення судом власного перерахунку 3% річних у заявлені позивачем періоди становлять 140,45 грн. які підлягають задоволенню.

В іншій частині нарахованих 3% річних позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки нараховані з порушенням чинного законодавства України.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 549,08 грн. інфляційних втрат (за обґрунтованими розрахунками).

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Концерну Міські теплові мережі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Креатив (03039, м. Київ, вул. Віктора Забіли, 5, код ЄДРПОУ 31379872) на користь Концерну Міські теплові мережі (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, код ЄДРПОУ 32121458) 4.996 (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 18 коп. боргу за комунальні послуги, 549 (п'ятсот сорок дев'ять) грн. 08 коп. інфляційних втрат, 140 (сто сорок) грн. 45 коп. - 3% річних, 1.753 (одна тисяча сімсот п'ятдесят три) грн. 37 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя В.В.Сівакова