Ухвала

від 07.08.2018 по справі 700/78/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1113/18Головуючий по 1 інстанції Категорія : 27 Калієвський І. Д. Доповідач в апеляційній інстанції Ювшин В. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року

м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Пономаренко В.В., Сіренко Ю.В., Ювшина В.І.

з участю секретаря: Торопенко Н.М.

учасники справи:

представник позивача адвокат ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Дашуківські бентоніти на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Дашуківські бентоніти про визнання недійсною додаткової угоди до договору позики,

рішення постановлено під головуванням судді Калієвський І.Д.,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ТОВ Дашуківські бентоніти про визнання недійсною додаткової угоди до договору позики, мотивуючи тим, що 21.12.2010 року між ТОВ Торгова компанія Дашуківські бентоніти та ОСОБА_6 було укладено договір позики №Ф-ТК-02-1221/1, за умовами якого відповідач надав позивачу безпроцентну позику в розмірі 418 500,00 грн., строком до 21.12.2011 року.

15.12.2011 року було укладено додаткову угоду №1 до договору позики, відповідно до умов якої були внесені зміни до п.п. 1.3 та 5.4. договору позики (щодо строків погашення позики та строку дії договору позики).

Позивач зазначає, що додаткова угода підлягає визнанню недійсною, оскільки її було укладено від імені ТОВ Торгова компанія Дашуківські бентоніти відповідною посадовою особою з перевищенням повноважень. Додаткова угода була підписана зі сторони позикодавця ОСОБА_7, який обіймав посаду генерального директора ТОВ ТК Дашуківські бентоніти на підставі Статуту.

Відповідно до п.п. 6.3.2 Статуту товариства генеральний директор товариства за погодженням із вищим органом товариства здійснює від імені товариства будь-які дії щодо укладення як на території України, так і за кордоном, будь-яких угод, договорів (контрактів).

При цьому, згідно із п.п. 6.2.1 Статуту товариства, вищим органом товариства є збори учасників товариства. Умовами (положеннями) додаткової угоди не передбачено, що вищим органом товариства (його зборами учасників) було погоджено (надано згоду) на укладення додаткової угоди генеральним директором товариства ОСОБА_7, (що мало бути відображено та викладено в окремому протоколі зборів учасників товариства).

ОСОБА_6 просив суд визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 15.12.2011 року до договору позики №Ф-ТК-02-1221/1 від 21.12.2010 року, укладеного між ТОВ ТК Дашуківські бентоніти та ОСОБА_6, стягнути судові витрати.

У квітня 2018 року ОСОБА_6, через свого представника, подав заяву про поновлення строку позовної давності.

Рішенням Маньківського районного суд Черкаської області від 05 травня 2018 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_6 пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав.

Визнано додаткову угоду №1 від 15.12.2011 року до договору позики №Ф-ТК-02-1221/1 від 21.12.2010 року, укладену між ТОВ ТК Дашуківські бентоніти та ОСОБА_6 недійсною.

Стягнуто з ТОВ ТК Дашуківські бентоніти на користь ОСОБА_6, понесені судові витрати в сумі 640,00 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ТОВ ТК Дашуківські бентоніти звернулося з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права і просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, відмовити позивачу у поновленні строку для звернення до суду, вирішити питання щодо судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачем не зазначено, які саме його права були порушенні укладанням спірної додаткової угоди.

Крім того апелянт зазначає, що питання про визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій відноситься до внутрішніх взаємовідносин юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Також, на думку ТОВ ТК Дашуківські бентоніти , суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про поновлення ОСОБА_6 строку позовної давності, який пропущено ним без наведення поважних причин, а сам позивач був обізнаний з положеннями Статуту в частині повноважень директора товариства.

В відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_6 вважає рішення суду першої інстанції правильним та справедливим, так як при укладенні оспорюваного правочину директор товариства перевищив свої владні повноваження. Укладенням додаткової угоди №1 порушуються права позивача, так як продовжено на один рік строк його цивільно-правової відповідальності за договором позики. З положеннями Статуту, де визначено повноваження директора ТОВ Торгова компанія Дашуківські бентоніти позивач ознайомився тільки в 2016 році, коли ТОВ Торгова компанія Дашуківські бентоніти звернулось з позовом до ОСОБА_6 та додало до позовної заяви копію Статуту.

Відповідно до п. п. 8 п. 1 розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 розділу ХII Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій та статус суддів від 02.06.2016 року № 1402-VIII апеляційний суд Черкаської області діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Черкаського апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Апелянт, він же відповідач по справі, повторно подав заяву про відкладення розгляду справи, зазначивши поважність причини неявки до суду захворювання керівника юридичної особи. Відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Заслухавши сторону, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 пришов до висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що загальні збори учасників ТОВ ТК Дашуківські бентоніти уповноважили генерального директора ОСОБА_7 на укладання спірної додаткової угоди № 1 до договору позики., а доводи позивача щодо поновлення строку позовної давності є поважними та такими, що дають можливість для задоволення даного клопотання.

Колегія суддів погоджується в повному обсязі з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлюються частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно ст. 203 ЦК України правочин може бути визнаний недійсним, якщо: зміст правочину суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, не має необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину не є вільним і не відповідає його внутрішній волі; правочин вчинений у формі, не встановленій законом; правочин спрямований не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно статті 92 ЦК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Статтею 97 ЦК України передбачено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Судом встановлено, що додаткова угода № 1 від 15.12.2011 р. до договору позики № Ф-ТК-02-1221/1 від 21.12.2010р. була підписана зі сторони позикодавця ОСОБА_7, який обіймав посаду генерального директора ТОВ ТК Дашуківські бентоніти .

Із змісту додаткової угоди вбачається, що ОСОБА_7, як генеральний директор товариства діяв на підставі Статуту. Інших уповноважуючи документів на підписання додаткової угоди від імені товариства в додатковій угоді не зазначено (а.с.6 т.1).

Згідно із п.п. 6.3.2 Статуту товариства генеральний директор товариства за погодженням із вищим органом товариства здійснює від імені товариства будь-які дії щодо укладення як на території України, так і за кордоном, будь-яких угод, договорів (контрактів).

При цьому, згідно із п.п. 6.2.1 Статуту товариства, вищим органом товариства є збори учасників товариства (а.с. 148-155 т.1).

З вище зазначеного вбачається, що орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом.

Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо ця третя особа при укладенні правочину знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Враховуючи наведені умови Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти", суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що для укладення оспорюваного правочину зборами учасників товариства (як вищим органом товариства) мало бути прийнято відповідне погодження (рішення) щодо укладення такого правочину (п.п. 6.3.2 п. 6.3), і саме на підставі такого погодження (рішення), прийнятого у встановленому порядку, у генерального директора виникло б право укласти оспорюваний правочин. Проте, такого погодження (рішення) загальними зборами учасників сааме на момент укладення оспорюваного правочину - у встановленому порядку не приймалось. Належних та допустимих доказів протилежного в розумінні приписів ст.ст. 77, 78 ЦПК України не було надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного провадження.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судл першої інстанції прийшов до правильного висновку, що оспорюваний договір укладено директором товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" з перевищенням наданих повноважень, про що відповідач знав і був обізнаний, але незважаючи на наявні обмеження вчинив відповідний правочин, що є підставами для визнання оспорюваного правочину недійсним згідно з ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

В апеляційній скарзі на обґрунтування того, що ОСОБА_6, не міг не знати про наявні у статуті обмеження для генерального директора ОСОБА_7, апелянт зазначає, що раніше позивачем з ТОВ ВК Дашуківські бентоніти було укладено договір позики № Ф - ТК-02-1221/1, який не оскаржується позивачем.

Проте, дані доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони не доводять того, що ОСОБА_6 був ознайомлений з Статутом ТОВ ВК Дашуківські бентоніти , як при підписання договору позики так і додаткової угоди. А щодо не оскарження позивачем договору позики, то це право, а не обов'язок позивача.

Суд першої інстанції при розгляді справи прийняв до уваги покази ОСОБА_8, які були викладені в нотаріально посвідченій заяві, що на момент укладання Договору позики № Ф-ТК-02-1221/1 від 21.12.2010 року та Додаткової угоди № 1 від 15.12.2011 року ОСОБА_6 був керівником ТОВ Даш-Бент Інвест , яке як і ТОВ ТК Дашуківські бентоніти , належить до групи компанії ДашБент . Грошові кошти за даними правочинами передавалися ОСОБА_6 виключно для потреб групи компанії ДашБент . При цьому було погоджено, що до ОСОБА_6 не будуть висуватися жодні претензії (вимоги) про повернення грошових коштів.

Проте дані обставини є нічим не підтвердженні, тому взяття їх до уваги є безпідставним, та такими, що не впливає на суть вирішення спору.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача подав до суду заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 244 т. 1), а позивач звернувся до суду з заявою про поновлення строку позовної давності (а.с. 12-14 т. 2).

Суд першої інстанції при постановлені оскаржуваного рішення прийшов до висновку, що причини пропуску позивачем строку позовної давності є поважним та підлягають захисту з поновленням строку позивачу строку позовної давності, так як про наявність положень Статуту про повноваження директора товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" на укладення усіх угод лише за погодження (рішення) загальних зборів учасників товариства позивач дізнався лише в 2016 році.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Верховний Суд України в рішенні від 03 лютого 2016 року у справі N 6-75цс15 зазначив, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Такий висновок колегії суддів буде відповідати правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій нею в постанові від 30.05.2018 року по справі 367/2271/15ц.

Як вбачається з додаткової угоди № 1 від 15.12.2011 року дія даного правочину до 31.12.2012 року. А з позовною заявою ОСОБА_6 звернувся у лютому 2017 року.

За загальним правилом позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

ОСОБА_6 при обґрунтування поважності порушення строків звернення з позовом зазначив події, що почалися з 2016 року пов'язані з зверненням відповідача до суду про стягнення суми позики.

Зазначені обставини не спростовані відповідачем та не надано відповідно належні та допустимі докази того, що позивач міг бути обізнаний раніше з положеннями Статуту, де визначені повноваження директора на укладення угод.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до положень ст. 375 ЦПК України, рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване не підлягає до скасування, а апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Доводи відповідача про те, що позивач не довів що він не знав і не міг знати про наявні у статуті обмеження для керівника (генерального директора відповідача.) при укладенні оспорюваного додаткового договору до договору позики від 21.12,2011 року, будь-які порушення, допущені керівником відповідача при укладенні вказаного договору, навіть якщо б вони мали місце, не порушують прав позивача, як сторони договору,- судом апеляційної істанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані з огляду на те, що внаслідок укладення відповідачем оспорюваного додаткового договору порушені права та охоронювані інтереси позивача, так як даним додатковим договором продовжено строк його цивільно-правової відповідальності да договором позики.

Щодо тверджень відповідача про наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, що унеможливлює визнання його недійсним - суд апеляційної інстанції вказані твердження відхиляє як безпідставні та неогрунтовані з огляду на наступне.

Відповідачем не надано відповідних доказів, про схвалення належним та повноважним органом товариства оспорюваної додаткової угоди.

Інші доводи апеляційної скарги досліджені судом апеляційної інстанції та також визнані неприйнятними.

Керуючись ст.ст. 258, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів судової палати,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Дашуківські бентоніти на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року залишити без задоволення, а рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Дашуківські бентоніти про визнання недійсною додаткової угоди до договору позики залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення

Судді В.В.Пономаренко

Ю.В.Сіренко

В.І. Ювшин

Повний текст постанови складено 07 серпня 2018 року.