Постанова

від 07.08.2018 по справі 826/10720/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

07 серпня 2018 року

справа №826/10720/14

адміністративне провадження №К/9901/5863/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І. А., Олендера І.Я.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Євразія" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2014 року у складі судді Добрівської Н.А. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року у складі колегії суддів Костюк Л.О., Твердохліб В.А., Бужак Н.П у справі №826/10720/14 за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю „Євразія" про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі,

У С Т А Н О В И В :

У липні 2014 року Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулася до суду з позовом (з урахуванням уточнення) про надання дозволу на реалізацію майна Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Євразія (далі - платник податків, відповідач у справі), державна реєстрація №1 068 120 0000 003029, яке перебуває у податковій заставі згідно акту опису майна №33/26-50-25-01-10 від 05 серпня 2014 року.

Постановою від 02 жовтня 2014 року Окружний адміністративний суд міста Києва позов задовольнив, надав Державній податковій інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві дозвіл на погашення податкового боргу в сумі 418554,64 грн. за рахунок майна Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Євразія (код ЄДРПОУ 31863919, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 44, корпус В), що перебуває у податковій заставі відповідно до акта опису активів від 05 серпня 2014 року за №33/26-50-25-01-10.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2014 року залишена без змін.

Судові рішення мотивовані доведеністю розміру податкового боргу відповідача, відсутністю коштів для його погашення, додержанням процедури направлення відповідачеві податкових вимог та опису активів відповідача у податкову заставу.

У лютому 2015 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга відповідача, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування цих вимог відповідач наводить, що нерухоме майно, яке включене до акту опису активів від 05 серпня 2014 року №33/26-50-25-01-10, вже перебуває під арештом, який накладений Відділом державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок описаних активів порушить черговість задоволення вимог кредиторів та заборону державного виконавця розпоряджатися майном, на який накладений арешт, що порушує статтю 44 Закону України "Про виконавче провадження". Також вказує на недоведеність позивачем факту відсутності коштів на рахунках відповідача, відсутність доказів вручення відповідачеві рішення керівника податкового органу про опис майна у податку заставу. Окремо відповідач наводить доводи про невідповідність формулювання позовних вимог (надати дозвіл на реалізацію описаного майна) визначеним пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України повноваженням податкового органу (надати дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу).

10 квітня 2018 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу, в яких він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Посилаючись на встановлені судами факти позивач стверджує про доведеність усіх обставин, що мають значення при вирішенні питання надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна, що знаходиться у податковій заставі. Зокрема, доведеність опису такого майна, наявність у відповідача податкового боргу, відсутність на банківських рахунках коштів, достатніх для погашення такого боргу.

Ухвалою від 26 лютого 2015 року Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження по справі та зупинив виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2014 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2018 року справу прийнято до провадження.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у справі в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що була чинною на час ухвалення постанови суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що на день звернення позивача до суду податковий борг відповідача складав 418 554,64 грн. Відповідачеві були вручені перша податкова вимога №1/4326 від 24 листопада 2006 року та друга податкова вимога №2/2023 від 14 березня 2007 року. 14 червня 2007 року позивачем складений акт опису активів, на які поширюється право податкової застави №19/24-113. 05 серпня 2014 року позивачем складений ще один акт опису активів відповідача №33/26-50-25-01-10. Позивачем також приймалися заходи до стягнення податкового боргу - до банківських установ, у яких відкриті рахунки відповідача, надсилалися інкасові доручення, які повернуті без виконання.

Також, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2008 року по справі №13/315 стягнуто з відповідача заборгованість перед бюджетом у розмірі 404505 грн. Згідно з листом Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві від 01 жовтня 2014 року, кошти по зведеному виконавчому провадженню, до якого входить виконавчий лист, виданий судом у справі №13/315, з боржника не стягнуті.

Частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням цього суд не приймає до уваги посилання відповідача на недоведеність позивачем факту відсутності коштів на рахунках відповідача, відсутність доказів вручення відповідачеві рішення керівника податкового органу про опис майна у податку заставу. До повноважень суду касаційної інстанції не входить переоцінка доказів та встановлення інших обставин, ніж встановлені судами попередніх інстанцій.

Водночас, згідно із частиною третьою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Верховним Судом при розгляді касаційної скарги у справі виявлене неправильне застосування судами положень статті 95 Податкового кодексу України.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 04 липня 2014 року у цьому реєстрі містяться відомості про знаходження відповідача з 06 лютого 2014 року у стадії припинення за рішенням засновників. Заяви, клопотання, довіреності представників відповідача підписані головою ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Євразія".

Частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Згідно з пунктом 97.1 статті 97 Податкового кодексу України у цій статті під ліквідацією платника податків розуміється ліквідація платника податків як юридичної особи або державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи чи реєстрація у відповідному уповноваженому органі припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи (якщо така реєстрація була умовою ведення незалежної професійної діяльності), внаслідок якої відбувається закриття їх рахунків та/або втрата їх статусу як платника податків відповідно до законодавства.

Підпунктом 97.2 статті 97 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо власник або уповноважений ним орган приймає рішення про ліквідацію платника податків, не пов'язану з банкрутством, майно зазначеного платника податків використовується у черговості, визначеній відповідно до законів України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 61 Господарського кодексу України (у редакції, що діяла на час вчинення запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про рішення власника про припинення юридичної особи відповідача) претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами; черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону.

Згідно з частиною 9 статті 111 Цивільного кодексу України виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу.

Отже, для визначення порядку використання майна юридичної особи - боржника, для задоволення вимог кредиторів, у тому числі щодо податків та зборів, встановленню підлягає підстава припинення такого боржника. У разі, якщо такою підставою є рішення власника про ліквідацію платника податків, правовідносини щодо погашення його податкового боргу регулюються положеннями статті 97 Податкового кодексу України як спеціальної за суб'єктним складом норми по відношенню до статті 95 Податкового кодексу України.

При цьому відповідно до підпункту 97.4.1 пункту 97.4 статті 97 Податкового кодексу України особою, відповідальною за погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу платника податків стосовно платника податків, який ліквідується, є ліквідаційна комісія або інший орган, що проводить ліквідацію згідно із законодавством України.

Таке відповідає статті 111 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що у разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів саме ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи.

З наведеного слідує, що у разі ліквідації особою, відповідальною за погашення податкового боргу, у тому числі шляхом реалізації майна боржника, є ліквідаційна комісія, а не податковий орган.

Таким чином, наявність рішення власника про ліквідацію платника податків безпосередньо впливає як на порядок використання майна останнього для погашення вимог кредиторів та податкового боргу, так і на особу, яка управнена здійснювати таке погашення.

Поза увагою судів залишилося питання підстав для припинення юридичної особи - відповідача, що має безпосереднє значення для застосування у спірних правовідносинах положень статей 95, 97 Податкового кодексу України.

Крім того, матеріали справи містять копію постанови від 23 серпня 2011 року державного виконавця про арешт майна боржника-відповідача та оголошення заборони на його відчуження.

Водночас, заборона відчуження за актом опису майна №33/23-50-25-01-10 від 06 серпня 2014 року зареєстрована у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 06 серпня 2014 року.

Відповідно до пункту 87.2 статті 87 Податкового кодексу України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Пунктом 90.1 статті 90 Податкового кодексу України встановлено, що пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону.

Законом України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень податкова застава віднесена до публічних обтяжень. Частиною 3 статті 12 даного Закону встановлено, що на підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом.

Таким чином, для визначення можливості звернення стягнення на майно відповідача необхідно щонайменше встановити відсутність встановлених законом обмежень - зареєстрованих обтяжень, а у разі наявності обтяжень встановити їх пріоритет.

Судами попередніх інстанцій не було з'ясовано, чи зареєстровані інші обтяження на майно, яке включено до акту опису активів №33/23-50-25-01-10 від 06 серпня 2014 року, не надана правова оцінка постанові державного виконавця про арешт майна відповідача у зведеному виконавчому провадженні ВП №44926508, боржником у якому є відповідач.

Суд касаційної інстанції вважає необхідним звернути увагу на те, що формулювання резолютивної частини постанови суду першої інстанції суттєво відрізняється від заявлених позовних вимог з урахуванням їх уточнення.

Частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, що діяла станом на 02 жовтня 2014 року визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Постанова суду першої інстанції не містить мотивів, за яких судом задоволені інші позовні вимоги, ніж заявлені позивачем.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням допущення вказаних вище порушень як судом апеляційної, так і судом першої інстанції, справа направляється до суду першої інстанції зі скасуванням усіх судових рішень у справі.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального та матеріального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Євразія" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 у справі №826/10720/14 скасувати.

Справу №826/10720/14 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер