Рішення

від 06.08.2018 по справі 910/5021/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.08.2018Справа № 910/5021/18 За позовом ОСОБА_1

До 1. ОСОБА_2

2. Подільської районної в місті Києва державної адміністрації в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1

1. ОСОБА_3

2. ОСОБА_4

про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників та скасування реєстраційних записів

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників справи:

від позивача: не з'явився

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 та Подільської районної в місті Києві державної адміністрації в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішення про виключення його зі складу учасників ТОВ фірма "Алькор", що оформлене протоколом № 17 від 06.10.2011 та зареєстрованими змінами до статуту товариства, прийняті з порушенням його прав та законодавства України. У зв'язку із цим позивач звернувся до господарського суду з позовом, відповідно до якого просить:

- визнати недійсним рішення загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АЛЬКОР" код ЄДРПОУ 31460994, оформлене протоколом №17 від 06.10.2011 року;

- визнати недійсними зміни до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АЛЬКОР" код ЄДРПОУ 31460994, які затверджені рішенням загальних зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АЛЬКОР" код ЄДРПОУ 31460994, що оформлене протоколом №17 від 06.10.2011 року;

- скасувати запис № 1556105001001592 від 13.10.2011 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яким вносились зміни у реєстрі щодо виключення зі складу засновників Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АЛЬКОР" ОСОБА_1 та зменшення розміру статутного капіталу товариства;

- скасувати запис № 15561100011001592 від 25.10.2011 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яким засвідчується внесення рішення зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АЛЬКОР" ЄДРПОУ 31460994 щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації;

- скасувати запис № 15561110012001592 від 29.12.2011 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо державної реєстрації припинення Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АЛЬКОР" в результаті ліквідації;

- скасувати запис № 15561050015001592 та запис № 15561070016001592 від 27.01.2017року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесеним приватним нотаріусом Писаренко Євгеном Сергійовичем;

- скасувати запис № 15561050017001592 від 22.02.2017року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесеним приватним нотаріусом Писаренко Євгеном Сергійовичем;

- скасувати запис № 15561050018001592від 04.08.2017року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесеним державним реєстратором Родоман Іриною Анатоліївною.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/5021/18 від 02.05.2018 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою від 15.05.2018р. судом було відкрито провадження по справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11.06.2018р. Одночасно, вказаною ухвалою залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 ОСОБА_3, ОСОБА_4.

У зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. 11.06.2018р. на лікарняному, судове засідання не відбулось.

Ухвалою від 14.06.2018р. розгляд справи було призначено на 25.06.2018р.

19.06.2018р. до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про витребування в Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради матеріалів реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР .

Ухвалою від 25.06.2018р. вказане клопотання було розглянуто та задоволено судом.

25.06.2018р. судом відкладено підготовче засідання на 23.07.2018р.

Відповідач 1 у відзиві вказав на наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на відсутність станом на момент прийняття оспорюваного рішення заяви позивача про вихід з товариства.

23.07.2018р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.08.2018р.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, проте, у клопотанні від 30.07.2018р. просив здійснювати розгляд справи без участі представника заявника.

Представником відповідача 1 06.07.2018р. через відділ діловодства суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи, з огляду на відсутність можливості прибути у судове засідання та забезпечити явку повноваженого представника.

Вказане клопотання було розглянуто та відхилено судом з урахуванням наступного.

За приписами п.2 ч.2 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі якщо має місце перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Однак, у даному випадку причини неявки в судове засідання відповідачем 1 належним чином не обґрунтовані та документально не підтверджені, відтак, не можуть бути визнані судом поважними.

Слід зазначити, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Крім того, відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача 1 судом також враховано, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

За таких обставин, за висновками суду у даному випадку задоволення клопотання відповідача 1 могло призвести до безпідставного затягування строків розгляду спору, а отже, і порушення загальних засад здійснення господарського судочинства.

Представники відповідача 2 та третіх осіб у судове засідання 06.08.2018р. також не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи по суті були повідомлені належним чином.

Наразі, суд зауважує, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що неявка учасників судового процесу не перешкоджає розгляду спору по суті у судовому засіданні 06.08.2018р.

В судовому засіданні 06.08.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

За приписами ст.1 Закону України Про господарські товариства (в редакції чинній на момент створення Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР ) господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Відповідно до ст.50 Закону України Про господарські товариства товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Частиною 1 ст.92 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

За змістом ст.97 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст.58 Закону України Про господарські товариства , ст.145 Цивільного кодексу України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Статтею 10 Закону України Про господарські товариства передбачено право учасника товариства вийти в установленому порядку з товариства.

Учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо установчими документами не встановлений обов'язок учасника письмово попередити про свій вихід з товариства у визначений строк, який не може перевищувати одного року (ч.2 ст.100 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Виходячи зі змісту приписів ст.ст.41, 59 Закону України Про господарські товариства до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить, зокрема, внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу.

Згідно рішення від 01.03.2001р. загальних зборів учасників товариства, яке оформлено протоколом №1 від 01.03.2001р. створено Товариство з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР , засновками якого виступили ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10. Вказаним рішенням загальних зборів затверджено установчий договір та статут товариства.

06.04.2001р. здійснено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно змісту представлених на виконання ухвали від 25.06.2018р. юридичним департаментом Управління державної реєстрації Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців матеріалів реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР станом на 06.11.2011р. учасниками товариства були ОСОБА_1 (частка у статутному капіталі товариства 99,97%) та ОСОБА_2 (частка у статутному капіталі 0,03%).

06.10.2011р. було проведено загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР , результати яких оформлено протоколом №17 від 06.10.2011р.

Згідно змісту вказаного протоколу до питань порядку денного було віднесено наступні питання: вихід учасника зі складу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР ; повернення вкладів учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР ; зменшення статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР ; внесення змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР ; реєстрація внесених змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР .

В протоколі №17 від 06.10.2011р. загальних зборів учасників товариства зазначено, що на останніх були присутні ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Рішенням загальних зборів учасників від 06.11.2011р. надано згоду ОСОБА_1 на вихід зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР ; вирішено повернути ОСОБА_1 його вклад до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР пропорційно його долі в статутному капіталі повністю в натуральній формі - майном, яке належить на праві власності товариству, а саме - земельну ділянку, розташовану за адресою: м.Одеса, вул.Піонерська, 30, в натуральній формі розміром 0,2368 га на загальну суму 32 3541,80 грн., що складає 9,97% статутного капіталу товариства; здійснено перерозподіл часток та зменшено розмір статутного капіталу, згідно якого ОСОБА_2 належить частка в статутному капіталі товариства вартістю 20 000 грн., що складає 100% статутного капіталу; внесено зміни до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР шляхом викладення їх окремим додатком до статуту; надано повноваження директору Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР ОСОБА_2 для реєстрації змін до статутних документів.

Підписи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на протоколі №17 від 06.10.2011р. загальних зборів учасників товариства було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11

06.10.2011р. загальними зборами Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР було прийнято рішення про підтвердження протоколу №17 від 06.10.2011р. Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР . Вказане рішення оформлено протоколом №17-п від 06.10.2011р., підписи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на йому посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11

13.10.2011р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис щодо зміни складу учасників товариства, а саме про виключення зі складу засновників Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АЛЬКОР" ОСОБА_1 та зменшення розміру статутного капіталу товариства;

29.12.2011р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було внесено запис №15561110012001592 про припинення товариства на підставі рішення засновників.

27.01.2017р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань приватним нотаріусом Писаренко Євгеном Сергійовичем було внесено запис №15561050015001592 та запис №15561070016001592 про зміну місцезнаходження, складу та інформації про засновників, зміну керівника, складу підписантів.

Приватним нотаріусом Писаренко Євгеном Сергійовичем 22.02.2017року було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис №15561050017001592 щодо зміни видів діяльності, зміни складу або інформації про засновників.

04.08.2017р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державним реєстратором Родоман Іриною Анатоліївною було внесено запис №15561050018001592 щодо зміни видів діяльності, зміни складу або інформації про засновників.

Тобто, представленими до матеріалів справи документами підтверджується, що станом на момент звернення позивача до суду з розглядуваним позовом та вирішення спору по суті Товариство з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР є припиненим, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний реєстраційний запис.

Наразі, за твердженнями позивача, рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР , результати яких оформлено протоколом №17 від 06.10.2011р., були прийняті з порушенням приписів чинного законодавства та вимог статуту товариства, зокрема, в частині виключення ОСОБА_1 зі складу учасників товариства. Позивачем наголошено, що на момент проведення означених зборів вищого органу управління Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР ОСОБА_1 у передбаченому чинним законодавством порядку заяви про вихід зі складу товариства не подавав, а наявна в матеріалах реєстраційної справи заява датована 11.10.2011р., тобто, остання складена після прийняття загальними зборами оспорюваного рішення. До того ж, вказаним учасником судового процесу було наголошено на порушенні порядку скликання загальних зборів учасників товариства. Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. При цьому, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно п.2.12 Постанови №4 від 26.02.2016р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин рішення загальних зборів учасників товариства є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

У п.2.13 Постанови №4 від 26.02.2016р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин вказано, що під час розгляду відповідних справ господарські суди мають враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з порушенням прямих вказівок закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму (статті 59 та 60 Закону України Про господарські товариства , статті 41 та 42 Закону України Про акціонерні товариства , стаття 15 Закону України Про кооперацію ); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (частина шоста статті 42 Закону України Про акціонерні товариства ); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного, на розгляд яких не було отримано згоди усіх присутніх на загальних зборах (частина п'ята статті 61 Закону України Про господарські товариства ); відсутність протоколу загальних зборів товариства з обмеженою відповідальінстю (частина шоста статті 60 Закону України Про господарські товариства ); відсутність протоколу загальних зборів АТ, підписаного головою і секретарем зборів (стаття 46 Закону України Про акціонерні товариства ). Аналогічні підстави, що безумно ви для визнання недійсним рішення загальних зборів наведено у Постанові №13 від 24.10.2008р. Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами корпоративних спорів .

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Пунктом 19 Постанови №13 від 24.10.2008р. Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами корпоративних спорів визначено, що суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт порушення рішенням прав та законних інтересів акціонера товариства не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 29.05.2018р. по справі 920/432/17 та від 12.06.2018р. по справі №910/10134/17.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем повинно бути доведено належними та допустимими доказами про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства, позивачем повинно бути доведено порушення вимог закону або установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР під час скликання та проведення зборів вищого органу товариства, а також факт порушення його прав та законних інтересів, як учасника господарського товариства з боку відповідачів.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов позивач посилався на те, що рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР , результати яких оформлено протоколом №17 від 06.10.2011р., були прийняті з порушенням приписів чинного законодавства та вимог статуту товариства, зокрема, в частині виключення ОСОБА_1 зі складу учасників товариства. Позивачем наголошено, що на момент проведення означених зборів вищого органу управління Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР ОСОБА_1 у передбаченому чинним законодавством порядку заяви про вихід зі складу товариства не подавав, а наявна в матеріалах реєстраційної справи заява датована 11.10.2011р., тобто, остання складена після прийняття загальними зборами оспорюваного рішення. До того ж, вказаним учасником судового процесу було наголошено на порушенні порядку скликання загальних зборів учасників товариства.

Проте, за висновками суду, наведені заявником обставини не вказують на порушення відповідачами прав та законних інтересів ОСОБА_1 внаслідок прийняття оспорюваного рішення.

При цьому, суд зазначає, що згідно п.2.7 Постанови №4 від 26.02.2016р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин відповідачем у спорах про визнання недійсним рішення загальних зборів та інших керівних органів юридичної особи виступає сама юридична особа. Вказану правову позицію також висловлено Верховним Судом у постанові від 17.07.2018р. по справі №916/2386/17.

Однак, як було встановлено вище, 29.12.2011р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було внесено запис №15561110012001592 про припинення товариства на підставі рішення засновників.

Одночасно, судом зазначалось обов'язковою умовою для застосування судового захисту прав та законних інтересів особи є доведення обставин порушення таких прав з боку відповідача (відповідачів).

Проте, всупереч обов'язку з доказування, що передбачений ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України позивачем не було доведено обставин порушення з боку ОСОБА_2 та Подільської районної в місті Києві державної адміністрації в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців прав та законних інтересів ОСОБА_1 під час прийняття загальних зборів учасників товариства, які оформлені протоколом №17 від 06.10.2011р.

Станом на момент проведення спірних загальних зборів ст.10 Закону України Про господарські товариства було унормовано право учасника товариства вийти в установленому порядку з товариства.

Одночасно, ст.100 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо установчими документами не встановлений обов'язок учасника письмово попередити про свій вихід з товариства у визначений строк, який не може перевищувати одного року.

За приписами ч.1 ст.148 Цивільного кодексу України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Право учасника на вихід зі складу товариства передбачено п.5.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

При цьому, в контексті означеного суд вважає за доцільне звернути увагу позивача на те, що дійсно в матеріалах реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР та інших представлених суду документів відсутні докази подання ОСОБА_1 Альбінасом до моменту проведення спірних загальних зборів заяви про вихід зі складу учасників товариства.

Однак, фактично порушення порядку виходу з товариства було допущено саме позивачем, який, як свідчить зміст протоколу №17 від 06.10.2011р. загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР , був присутнім та самостійно повідомив про волевиявлення до виходу зі складу учасників та голосував за надання згоди на вихід з товариства.

Означене свідчить про те, що відповідачами ніяким чином не порушувались права та законні інтереси ОСОБА_1 під час проведення спірних загальних зборів, а отже, відсутність заяви про вихід зі складу учасників з урахуванням фактичних обставин справи не може бути підставою для визнання рішень загальних зборів недійсними.

Крім того, посилання позивача на порушення порядку скликання загальних зборів учасників товариства, суд до уваги також не приймає в якості достатньої підстави для задоволення позовних вимог, оскільки не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень. Права учасника (акціонера, члена) юридичної особи можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо (п.2.14 Постанови №4 від 26.02.2016р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин ).

Тоді як у даному випадку позивач на спірних зборах був присутнім та голосував за прийняття оскаржуваних в межах розглядуваної справи рішень.

До того ж, посилання позивача на неотримання на теперішній час майна, яке згідно оспорюваного рішення підлягало переданню ОСОБА_1 в порядку повернення вкладу до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР ніяким чином не вказує на наявність підстав для визнання рішень загальних зборів вказаного товариства, які оформлені протоколом №17 від 06.10.2011р., недійсними.

Отже, враховуючи, що позивач обставин, які вказують на порушення відповідачами прав та законних інтересів ОСОБА_1 під час прийняття оспорюваного рішення, належними та допустимими доказами доведено не було, з огляду на те, що обставини, які визначені заявником як підстави позову полягають у фактичних діях самого позивача як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР стосовно виходу зі складу учасників шляхом доведення свого волевиявлення безпосередньо під час проведення зборів вищого органу управління суб'єктом господарювання, приймаючи до уваги позицію Верховного Суду стосовно суб'єктного складу спорів про визнання недійсним рішень загальних зборів учасників товариства та предмет доказування у наведеній категорії справ, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Подільської районної в місті Києві державної адміністрації в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю фірма АЛЬКОР , оформленого протоколом №17 від 06.10.2011 року.

Позовні вимоги в частині скасування реєстраційних дій підлягають залишенню без задоволення як похідні.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.08.2018р.

Суддя Спичак О.М.